22 січня 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Каталог культур
Зернові
Зернобобові
Зернові круп"яні
Овочеві
Ефіро-олійні
Технічні
Кормові культури
Прядильні
Плодові зерняткові
Плодові кісточкові
Горіхоплідні
Ягідні
Виноград
Гриби
Спеції
Декоративні та лікарські
Хімічний захист рослин
Групи культур (культури)
Препарати
Бур'яни
Шкідники
Хвороби
Додаткова інформація
Лікарські рослини
Насінництво
Календар городника
No-Till
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Рослинництво - Плодові зерняткові - Яблуня - Корисна інформація - Основні господарсько-біологічні та господарсько-цінні ознаки сортів яблуні


Яблуня

Основні господарсько-біологічні та господарсько-цінні ознаки сортів яблуні

При виборі сорту яблуні для вирощування за конкретною технологією у певному грунтово-кліматичному регіоні з метою отримання продукції визначеного цільового призначення слід звертати увагу на такі ознаки:
— сила росту;
— форма та загущеність крони;
— строки вступу у плодонощення;
— здатність до самоплідності;
— ступінь перехресного запилення з іншими сортами одного строку цвітіння та достигання;
— інтенсивність нарощування врожаю в молодому віці;
— урожайність і стабільність плодоношення;
— строки настання знімної дтиглості і дружність достигання плодів;
— розмір, одномірність, форма, забарвлення та смак плодів;
— кількість найважливіших органічних речовин у плодах;
— лежкоспроможність і транспортабельність плодів;
— цільове призначення плодів;
— стійкість до низьких температур у зимово-весняний період;
— сприйнятливість або стійкість щодо основних грибних захворювань: парші, борошнистої роси, бурої плямистості, європейського раку, бактеріального опіку, плодової гнилі; тривалість вегетаційного періоду.

Розмір дерева визначається силою його росту. В сучасному садівництві перевагу віддають слабо- та середньорослим сортам. Висота яблунь таких сортів у період повного плодоношення на середньорослих підщепах становить 3,1—3,5, слаборослих—2,1—3,0 м.

Найпродуктивнішими вважаються конусоподібні крони з середньою загущеністю крони. Сорти з такими кронами високоврожайні і мають добру товарність плодів. Середня загущеність крони досягається за високої пробуджуваності бруньок (близько 70%) і середньої пагоноутворювальної здатності (150—180%). Гілки мають відходити від стовбура під широким чи прямим кутом.

Швидкоплідність — це ознака, що характеризує строк вступу насадження в товарне плодоношення. Таким строком вважається рік, коли 50% усіх дерев дають урожай у межах 3 кг плодів і більше. Вік дерева відраховують з року окулірування у розсаднику. Швидкоплідними вважаються сорти, дерева яких на середньорослій підщепі дають такий урожай у 2—3-річному віці, середньоплідними — у 4— 5-річному і пізньоплідними — у 6—7-річному. Майже усі сорти на карликовій підіщепі на другий рік дають урожай 3 кг з дерева, а в наступні 2—3 роки нарощують його до 12—20 кг. Тому такому комбінуванню сорту, і підщепи віддають перевагу під чає вибору саджанців для закладання сучасних інтенсивних садів.

Самоплідність. Практично всі сорти яблуні самобезплідні. Високий урожай формують лише при запиленні пилком інших сортів. Добрими запилювачами є сорти, що утворюють велику кількість життєздатного пилку, фізіологічно сумісного з тканинами генеративної сфери квіток основного сорту. Крім того, сорти запилювачі повинні збігатися з основним (запилювальним сортом) щодо строків цвітіння і достигання плодів, довговічності дерев і чутливості до несприятливих умов навколишнього середовища, а також характеризуватися стабільним плодоношенням.

Урожайність — важлива властивість сорту, яка залежить як від його генотипу, так і від умов pocтy. Висока та стала врожайність забезпечується здатністю дерев щорічно закладати достатню кількість генеративних бруньок і добре зав'язувати плоди, витримувати різні несприятливі умови — зимові морози, різкі перепади температури, весняні заморозки, посуху, вітри; бути стійкими до хвороб і шкідників. Крім того, на цей показник впливає агротехніка: тільки за високого її рівня сорт формує врожайність, зумовлену генотипом рослин. За врожайністю сорти яблуні поділяють на чотири групи: високоврожайні (10—12-річні насадження на середньорослих підщепах) — понад 25 т/га плодів; урожайні — 20—25, середньоврожайні — 15—19,9, маловрожайні — менше 15 т/га. Урожайність високоврожайних насаджень на карликових підщепах перевищує 45, урожайних — 35—45 т/га. Перевагу віддають сортам, які щорічно формують високі врожаї, але не надмірні. Останнє спричинює періодичність плодоношення та погіршення товарних якостей плодів. Тому якщо ви вибрали сорт, схильний до перевантаження врожаєм і періодичного плодоношення, слід відразу ж визначити можливість виконання заходів щодо регулювання величини врожаю (літнє обрізування, хімічне та механічне нормування квіток і зав’язі).

Строки достигання. На Поліссі та в Лісостепу України плоди сортів літньої групи достигають у середині липня — наприкінці серпня: ранньолітні — до 15 липня, літні — 16 липня — 10 серпня, пізньолітні — 10—25 серпня. Знімна стиглість плодів ранньоосінньої групи настає 25 серпня — 5 вересня, осінньої — 5—15 вересня, зимової — 15—25 вересня, пізньозимової — 25 вересня —15 жовтня.

Збирають плоди лише коли настане знімна стиглість. Це гарантує типові для сорту смакові якості плодів, тривале їх зберігання та високу транспортабельність. Якщо, сорту властиве неодночасне достигання плодів, слід передбачити збирання врожаю у два—три прийоми. Настання знімної стиглості визначають за комплексом морфологічних, біологічних і фізико-хімічних характеристик плоду. При цьому особливу увагу звертають на його розмір і форму, основне та покривне забарвлення, щільність м'якуша і шкірочки, консистенцію м'якуша і вміст у ній крохмалю, смак, аромат і легкість відділення плодоніжки від плодового утворення, забарвлення зернин.

Якщо для достигання сорту (наприклад, Гранні Сміт, Елізе) необхідна велика кількість тепла і дуже тривалий період, що виходить за межі настання осінніх приморозків, від вирощування такого сорту у даному регіоні слід відмовитися.

Розмір плодів залежить від багатьох факторів, основний з яких — сорт. Він визначається поперечним діаметром яблук, вимірюваних у найширшому місці, або масою. За величиною діаметра плоди яблуні ділять на чотири групи:
— дрібні — від 4,5 до 6 см;
— середні — 6—7см;
— великі — 7,1—9 см; .
—дуже великі — понад 9 см

Згідно з уніфікованою класифікацією європейських країн, плоди яблуні за масою розподіляють на вісім груп:
— дуже дрібні — 16—40 г;
— дрібні — 41—70 г;
— менші за середній розмір — 71—110 г;
— середніх розмірів — 111—150 г;
— більші за середній розмір — 151—200 г;
— великі — 201—250 г;
— дуже великі — 251—350 г;
— винятково великі — понад 350 г.

На ринках найвище цінуються плоди діаметром 7—9 см і масою 151—200 г. Сорти з великими та дуже великими плодами мають попит тільки в аматорському садівництві. Вибираючи сорт, слід звертати увагу на здатність його формувати одномірні плоди (в яких відношення середньої маси плоду до максимальної, виражене у процентах, становить понад 80; для плодів середньої одномірності цей показник дорівнює 60—80, для неодномірних — до 60%).

Форма плоду — найбільш стала ознака сорту. Основні форми плодів яблуні: сплющено-округла, куляста, видовжено-округла, сплющено-конічна, округло-конічна, видовжено-конічна, дзвіночкоподібна, циліндрична, овальна.

Поверхня плоду рівна (гладенька) або ребриста. Ребристість може бути уздовж усієї поверхні або зміщеною до нижньої чи верхньої частини яблука. Ребра бувають широкі, середні та вузькі; сильно-, середньо- або слабовипуклі; однакові або різні за шириною.

Основне та покривне забарвлення. Шкірочка яблука в період достигання набуває забарвлення, характерного даному сорту. Розрізняють забарвлення основне й покривне. Перше буває зеленим, світло-, жовтувато-, жовто- або сірувато-зеленим, зеленувато-жовтим, свгтло- або яскраво-жовтим чи жовтим.
Покривне забарвлення (рум'янок) за характером може бути смугастим, розмитим, плямистим, крапчастим; за кольором — від світло-рожевого до темно- або бурувато-червоного. Поверхня шкірочки може бути оржавленою.

Сучасний покупець найбільше цінує плоди округлої, овальної та округло-конічної форми з гладенькою поверхнею, яскраво-червоним покривним забарвленням по всьому плоду і без оржавлення. Не зменшуються, а навпаки — дедалі зростає попит на плоди, в яких основне забарвлення — жовте або зелене.

Смак нині є однією з основних генетично зумовлених ознак, що визначає популярність сорту і попит на його плоди. На нього певною мірою впливають кліматичні та грунтові умови, елементи агротехніки, інтенсивність плодоношення, строки збирання, розмір плоду. М'якуш, яблук за смаком може бути прісно-солодким, солодким, кислувато-солодким, гармонійно кисло-солодким, кислим, терпко-кислим, з гіркотою, з ароматом і т. д. Ставлення споживачів до смаку плодів неоднакове. У країнах Західної Європи, Америки перевагу віддають сортам, у яких у смаку яблука переважає цукристість, в Японії люблять прісно-солодкі яблука. В Україні, Білорусії, Росії віддають перевагу гармонійному кисло-солодкому смаку.

За цією ознакою, а також призначенням плоди яблуні поділяють на десертні (відмінний смак — 4,5—5 балів), столові (добрий смак — 3,9—4,4 бала) і технічні (задовільний смак — 3,8 бала і нижче). Особливу цінність становлять десертні сорти, плоди яких використовують як свіжими, так і для переробки.

Смак яблук у свіжому та переробленому вигляді, їх харчову та лікувально-профілакгичну цінність визначають хімічним складом. Плодовим культурам, зокрема й яблуні, властива здатність зберігати певну спрямованість біохімічних процесів.

Хімічний склад плодів — доволі стала сортова ознака. Вона змінюється лише в окремих сортів за дуже різких змін метеоумов вегетаційного періоду. Але в низькоцукристих сортах за найсприятливіших умов цукристість не підвищується до рівня високоцукристих. Останні навіть за вкрай несприятливих умов залишаються відносно цукристішими, ніж інші сорти за цих умов. У цілому ж хімічний склад плодів деякою мірою залежить від їхнього розміру, грунтово-кліматичних умов, агротехніки, зберігання тощо.

Вміст сухих речовин у яблуках, вирощуваних в Україні, варіює від 10,68 до 19,60%. Більшість сухих речовин представлена цукрами, органічними кислотами, дубильними й пектиновими речовинами, мінеральними компонентами, розчинними у воді. Цукри становлять 70—75% загального вмісту сухих розчинних речовин.

М.Г. Панасюк (1961) зазначає, що в переважної кількості сортів яблуні, поширених у 50-ті роки в лісостеповій зоні України, вміст цукрів у плодах становив 7—13%. У яблуках сортів, районованих і випробуваних у 80—90-ті роки в південному Поліссі, кількість цукрів у період оптимальної споживчої стиглості досягав 7,99—12,76, у Лісостепу — 8,64—14,90, в Степу та Криму — 9—16,20%. Плоди сортів літнього строку достигання містять 7—10% цукрів, осіннього та зимового — 9—12і лише небагато яблук зимових і пізньозимових сортів — 13—14,5%. Кількість сухих розчинних речовин і цукрів характеризується найвищою гомеостатичністю.

Органічні кислоти становлять незначну частину вмісту плоду — від 0,02 до 2,24%, але вони істотно впливають на його смакові якості. Кислотність більшою мірою, ніж інші речовини, змінюється під впливом зовнішних умов вирощування і залежить від стиглості. Наприклад за даними В.Я. Чупринюка (1988), в окремі роки у плодах Пармена зимового золотого в період знімної стиглості титрованих кислот міститься 0,79, наприкінці зберігання — 0,30—0,32%.

Смак визначають не абсолютним вмістом цукрів або кислот, а їхнім співвідношенням. За даними З.А. Сєдової (1995) та А.А. Кладь, Т.Г. Причко (1999), цукрово-кислотний коефіцієнт у плодів яблуні варіює від 6,7 до 96,8. У яблук з високими смаковими якостями та оптимально збалансованим вмістом цукру і кислоти цукрово-кислотний індекс становить 16—30. На смак плодів впливають і дубильні речовини, що підсилюють відчуття кислоти. В яблуках їх міститься 0,011—0,309%.

Сорт, міра стиглості та умови вирощування впливають на вміст уплодах вітаміну С більшою мірою, ніж на інші компоненти. Середня кількість аскорбінової кислоти в яблуках, вирощуваних в Україні, —7,5 мг /100 г сирої маси. Плоди, вирощувані в Криму, містять вітаміну С в середньому 4—8, у північних областях — 12 мг/100 г сирої маси і більше. Найбільшу кількість вітаміну С виявлено у плодах сортів Зимове Плесецького (22,7 мг/100 г). Антонівка звичайна (21,1), Папіровка(20,6), Лобо (19.0), Кальвіль донецький (18,4), Ренет Симиренка (17,4), найменше — Кальвіль сніговий (0—2,01), Кальвіль краснокугський (0—3,72), Росавка (0—2,57). В умовах Орловської області Росії в яблуках сорту Зимове Плесецького накопичується 40,5 мг/100 г сирої маси вітаміну С. У роки з прохолодним і вологим літом, як правило, нагромаджується більше аскорбінової кислоти, ніж у сухе й спекотне.

Особливу цінність становлять сорти, в плодах яких поєднуються високий вміст аскорбінової кислоти і Р-активних речовин (катехіни, антоціани, лейкоантоціани, флавонові глюкозиди, хлорогенова кислота). Із сортів, широко вирощуваних в Україні, найбагатші на Р-активні речовини Антонівка звичайна, Кальвіль сніговий, Рубінове Дуки, Мекінтош (154—967 мг/100 г сирої маси). В середньому плоди сортів, поширених в Україні, нагромаджують 62—110 мг/100 г сирої маси Р-активних речовин.

Пектинові речовини визначають характер структури м’якуша плодів, тривалість їх зберігання, технологічні якості. У плодах, вирощуваних в Україні, вміст пектинових речовин варіює за сортами від 0,34 до 1,98 мг на 100 г сирої маси.

Як технічна сировина яблука використовують для виробництва соків, сухих порошків, варення, джемів, повидла, мармеладу, компотів, сухофруктів, плоди окремих сортів — на мочіння. Яблука, призначені для технічної переробки, найбільше використовують для виготовлення соків. Яблучний — найпоширеніший із соків в Україні. Так, за повідомленням П.В.Кондратенка,В.О. Заславської та Л.М.Шевченко(1997), у 1995 році в країні тільки з яблук було виготовлено 30% десертних і 100% концентрованих соків. Багатий на органічні кислоти, цукри, пектин, яблучний сік підвищує активність ферментів, стимулює обмін речовин, зв'язує продукти гноїння та бродіння в кишечнику людини, запобігає токсикації організму.

Для виробництва соків із яблук більше придатні сорти з високим вмістом сухих розчинних і екстрактивних речовин, помірною кислотністю, незначною кількістю дубильних і пектинових речовин. У відповідності з ГОСТом 656—79 в яблучному соку першого сорту повинно міститися сухих розчинних речовин не менше 9,5, вищого — 11%. Приємний гармонійний смак формується за оптимального співвідношення цукру, кислоти і ароматичних речовин. У соку такого смаку цукрово-кислотний індекс близький до 16 (10—20).

Яблука з високим вмістом сухих речовин — відмінна сировина для виготовлення фруктових порошків. Чим більше цих речовин у плодах, тим вищий вихід готової продукції і тим менші енергетичні витрати на видалення вологи. Смак порошку залежить від вмісту цукрів і кислот у свіжих яблуках та гармонійності поєднання цих компонентів.

Плоди з високим вмістом пектинів цінні для споживання свіжими (здатність до виведення з організму токсинів, холестерину та радіонуклідів), а також для виготовлення мармеладу, желе, конфітюрів, джему. Для виготовлення високоякісного яблучного сидру придатні сорти з цукристістю 9,5—12 і кислотністю 0,7—0,9%, їх цукрово-кислотний індекс має становити 13—17. Для сидрів, виготовлених з сировини, що містить 10—14% цукру, 0,6—0,8 % кислоти, характерний тонкий смак і ніжний фруктовий аромат.

У плодовому виноробстві використовують яблука з твердим соковитим м'якушем, вмістом цукрів понад 9%, титрованих кислот — 0,52—0,79%, невеликою кількістю-розчинного пектину та значною — дубильних речовин. Останні осідають з білками соку і прискорюють освітлення вина. Для виробництва кальвадосу можна використовувати сорти з вмістом цукру 10% і більше, цукрово-кислотним індексом — 7,6—14.

У плодах, використовуваних для виготовлення сухофруктів, має бути підвищений вміст сухих розчинних речовин (14—16%), а дубильних навпаки — якомога менше, щоб яблука не темніли на розрізі. Смак мусить бути гармонійним, а шкірочка — достатньо вологопроникною. Для компотів придатніші сорти з плодами середнього розміру, гармонійного кисло-солодкого смаку, щільним м'якушем, без покривного або зі слабким покривним забарвленням.

Лежкість або придатність плодів до тривалого зберігання без значних втрат маси, погіршення харчових, смакових і товарних якостей — генетична властивість сорту. Плоди сортів літньої групи зберігаютьсявід 7—10 днів до 2—2,5 місяця, осінні — від 1 до 3—4, зимові — 5—6 і пізньозимові — до 7—9 місяців.

Дослідженнями В.Ф. Воробйова (1999) доведено, що на лежкість яблук найбільше впливають сухі розчинні речовини, загальні цукри та вітамін С. Тривалість зберігання можна деякою мірою модифікувати умовами вирощування, строками і тривалістю збирання врожаю, використанням різних видів сховищ.

Важлива господарсько-біологічна ознака сорту — транспортабельність яблук, тобто придатність їх для перевезення на великі відстані при збереженні товарних якостей. Найбільш транспортабельними є плоди зі щільною еластичною шкірочкою та щільним м'якушем. Транспортабельність залежить також від грунтрвих, кліматичних і агротехнічних чинників, способів товарної обробки та умов перевезення.

Стійкість сортів до низьких температур протягом зими та вибагливість до тепла в період вегетації — важливі бюлогічні властивості. Їх слід враховувати, вибираючи сорт для вирощування у певному кліматичному районі. Літні сорти, як правило зимостійкіші, ніж осінні і особливо зимові та пізньозимові. Об’єктивно оцінити зимостійкість сортів можна тільки після суворих зим і в дерев у віці повного плодоношення. За зимостійкістю в конкретному регіоні сорти поділяють на таких п'ять груп:
— високозимостійкі — не підмерзають навіть у найсуворіші зими; придатні для вирощування в даному регіоні і в районах з суворішим кліматом;
— зимостійкі — незначно підмерзають у суворі зими, у звичайні — повна відсутність морозних пошкоджень; цілком придатні для культури в даному регіоні;
— середньозимостійкі — середньою мірою підмерзають у суворі зими; можна вирощувати в даному регіоні, але в меншому обсязі, ніж зимостійкі сорти, і тільки за дотримання агротехніки;
— малозимостійкі — значно підмерзають навіть у звичайні зими, у суворі ж підмерзають дуже або вимерзають зовсім; у даному регіоні можна вирощувати лише на зимостійких скелетоутворювачах;
— незимостійкі — вимерзають навіть у звичайні зими.

Зимостійкі сорти в умовах України здатні витримувати, з незначним підмерзанням у період глибокого спокою, морози до -35—40 °С, не зимостійкі підмерзають вже при -18—20°С.

Для формування якісного врожаю різним сортам необхідні неоднакові температурні режими вегетаційного періоду і суми активних температур. Для сортів помірно теплого клімату в цей період достатня середня температура 13,5—15, теплого — 15,5 °С і вище. Для сортів першої групи необхідна сума активних температур 2400—2800°С і тривалість безморозного періоду 130—160 діб, другої — відповідно 3000— 4000 °С і 180—190 діб.

Стійкість яблуні до хвороб — важлива біологічна властивість, зумовлена генотипом сорту. При його виборі для закладання нового саду слід віддавати перевагу сортам, високостійким до парші, борошнистої роси, бактеріального опіку, європейського раку, плодової гнилі. Це дасть змогу вирощувати високі врожаї екологічно здорових плодів із застосуванням мінімальної кількості засобів хімічного захисту.

Сприйнятливість сорту до грибних захворювань оцінюють в епіфітотійні роки на фоні загальноприйнятих заходів боротьби з шкідниками та хворобами. На основі аналізу оцінок за кілька років сорти групують за стійкістю до хвороб на високо-, середньо- та слабостійкі. Наприклад, листя і плоди сортів яблуні, високостійких до парші, уражуються цим захворюванням не більше ніж на 1 бал (уражені поодинокі плоди та листки), слабостійких — на 3,1—4 бали (близько 75% плодів і листя).


Корисна інформація | дивіться також
Основні господарсько-біологічні та господарсько-цінні ознаки сортів яблуні
Сучасні технології виробництва садивного матеріалу плодових культур зони Лісостепу
Інтенсивні технології вирощування плодових культур зони Лісостепу
Яблуня — основна плодова культура в Україні
Виробництво плодів яблуні у провідних країнах світу
Як зберігати яблука та груші
Захист садів до цвітіння
Хвороби плодів під час зберігання
Яких Вам яблук треба?
Найпоширеніші шкідники й хвороби зерняткового саду та система захисту від них
Захист плодових насаджень влітку
Догляд за садом восени та взимку - Головдержзахист
Якщо ви закладаєте сад чи виноградник … Рекомендації господарникам
ПРОГНОЗ РОЗВИТКУ ШКІДНИКІВ САДУ В 2011 РОЦІ - Головдержзахист
Як захистити молоді дерева від шкідників в осінньо-зимовий період?
Перелік ДСТУ сфери плодівництва та ягідництва
Типовий проект створення насаджень яблуні
Перелік садивного матеріалу плодових, ягідних, горіхоплідних, малопоширених культур, винограду та хмелю, вирощеного в Україні в 2013 році, - Державна інспекція сільського господарства України
Тополевий (яблуневий) точильник (Apriona сіnerea Chevr.), - новий для України небезпечний шкідник

Свіжі обговорення на агро-форумі: Норки Как правильно выращивать нутрию? Обрезки роз перед зимой использовать весной для выращивания Пересадка орхидеи Первые цвети
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.