|
Автор: С.А. Багач, магістр, Агробіологічний факультет, Навчально-науковий інститут рослинництва та грунтознавства, Національний університет біоресурсів і природокористування україни
Народногосподарське значення
Чорниця – харчова, медоносна, лікарська, фарбувальна рослина. Ягоди чорниці вживають свіжими, перетертими з цукром, у суміші з молоком і вершками. Вони є сировиною для різних галузей харчової і кондитерської промисловостей. З чорниць готують соки, морси, екстракти, сиропи, джеми, варення, компоти, мармелад.
У фруктово-ягідному виноробстві з чорниці готують вино, яке має високі смакові й дієтичні властивості, а також наливки і настойки. Сік чорниці використовують для підфарбовування плодових вин і як харчовий барвник [1].
До складу ягід чорниці входять цукри (до 9 %), лимонна, яблучна, молочна, янтарна, щавлева, хінна кислоти (1−1,2%), глюкозид гліконін і барвник міртилін, дубильні й пектинові речовини, мінеральні солі, вітаміни А, С, В1, В2, РР. Пектини надають кондитерським виробам з чорниці високої якості, а в свіжому вигляді сприяють виведенню з організму людини шкідливих радіоактивних сполук [4].
Чорниця - добрий весняно-літній медонос, що дає переважно підтримуючий взяток. За один день бджоли збирають до 2,5 кг меду на вулик, медопродуктивність від 30 до 80 кг з 1 га. Мед прозорий, ароматний, має лікувальні й дієтичні властивості [1].
У науковій медицині використовують ягоди і листки чорниці - Fructus et Folium Myrtilli. Висушені ягоди застосовують як в’яжучий засіб при гострих і хронічних проносах, особливо у дітей; Листки, що містять глікозид поліміртилін, використовують як засіб при лікуванні початкових форм цукрового діабету.
У народній медицині сухі плоди чорниці вживають як в’яжучий засіб у вигляді чаїв, компотів, киселів при лікуванні різних хвороб кишково-шлункового тракту. Сироп з ягід вживають при запаленні печінки, при недокрів’ї, зниженій кислотності шлункового соку. Рослину використовують при маткових кровотечах, водянці, жовчнокам’яній хворобі, недокрів’ї, цукровому діабеті. Є вказівки, що ягоди запобігають розвитку силікозу, поліпшують зір. Антоціани, що містяться в плодах, використовують для виготовлення препаратів, що застосовуються для профілактики променевої хвороби [4].
Сік і ягоди чорниці мають бактерицидні властивості, кислоти ягід поліпшують процеси травлення і запобігають відкладанню в порожнині суглобів солей щавлевої кислоти. Велике значення ягоди чорниці мають в нормалізації процесів обміну речовин, лікуванні подагри і ревматизму запаленні слизових оболонок носоглотки. Плоди застосовують для забарвлення тканин у синій колір [6].
Ботанічна характеристика чорниці
Чорниця щиткова – Vaccinium corymbosum.
Чагарник родини брусничних (30−120 см заввишки) дуже розгалужений, з буруватою або темно-сірою корою, молоді гілочки зелені; Стебла прямостоячі, циліндричні, округлі. Листочки чергові, цілокраї, дуже мінливі за розміром (0,7−5 см завдовжки, 0,4−3 см завширшки), на коротких черешках. Листки від ланцетних до оберненояйцеподібних, зверху блакитнувато-темно-зелені, зісподу світліші, сизо-зелені з дуже виступаючими жилками. Квітки розміщені (по дві−три, зрідка по одній) на верхівках торішніх пагонів, квітконіжки трохи довші за квітки, з двома приквітками. Квітки правильні, зрослопелюсткові з подвійною оцвітиною. Чашечка 4−5−зубчаста, зелена, віночок (45 мм завдовжки) білувато-рожевий, яйцеподібно-глечиковидний, з чотирма-п'ятьма відігнутими назовні зубцями. Тичинок 8−10, маточка одна, зав'язь нижня. Плід − ягода, грушоподібна або овальна (9−12 мм завдовжки) синя з сизим нальотом, всередині із зеленуватим м'якушем. Насіння численне, ясно-коричневе, загострене, у формі півмісяця, з сітчастою шкіркою.
Росте чорниця в заболочених хвойних і мішаних лісах, на торф'яних болотах. В природних умовах рослини роду Vaccinium мають на кореневій системі мікоризу (симбіотичний грибок), що полегшує мінеральне живлення, зокрема надходження в рослину азоту. В культурі симбіоз спостерігається в меншій мірі. Рослина світлолюбна. Цвіте у травні, плоди достигають у липні. Урожайність чорниці коливається від 120 до 550 кг/га. Чорниця, як і інші ягідники, дуже чутливі до пізніх весняних приморозків, кількості опадів. Велику роль у зав’язуванні плодів відіграють бджоли-запилювачі. При наявності запилювачів утворюється 67,8 % зав'язей, а без запилення − 5,6%. Поширена в західному і центральному Поліссі, зрідка в лівобережному Поліссі, в Карпатах [12].
Історія розвитку, сучасний стан та перспективи
На Україні в дикому вигляді росте чорниця звичайна (Vaccinium myrtillus) та лохина драговинна (Vaccinium uliginosum). Дикоростуча чорниця (Vaccinium myrtillus) в культуру не введена – в даний час ведеться селекційна робота над відбором комерційно привабливих форм та сортів цієї рослини.[32]
Часто великоплідну американську чорницю називають окультуреною лохиною, що призводить до непорозумінь і суперечок.
Думка про те, що можна вирощувати чорницю в саду, поряд із іншими ягідними культурами, вперше прийшла в голову американцям. На початку минулого сторіччя американський ботанік Фредерік Вренон Ковілл вперше оцінив можливості високорослої чорниці. Він почав свою роботу з окультурення чорниці в 1906 р. і протягом подальших чотирьох років встановив особливості вирощування і описав розвиток високорослої чорниці від проростання насіння до дозрівання ягід. Фредерік Ковілл почав відбирати дику чорницю для селекції в 1908 р. Перші сорти (Брукс і Рассел) були відібрані з диких форм Vaccinium corymbosum L. і V. angustifolium Ait. У 1911 р. було проведено запилення Брукса пилком Рассела і в 1913 р. виведено сорт Grünfild.
Того ж року до роботи з селекції чорниці долучилася Елізабет Уайт, яка надала землю для вирощування сіянців і допомагала у підборі місцевих батьківських форм для отримання гібридів. Використовувались дикі рослини V. australe Small. Перші сорти, передані у виробництво в 1920 р. (Pioneer, Cabot і Katharine), були гібридами першого покоління двох видів із групи високорослої чорниці: чорниці південної і чорниці щиткової. У гібридизацію був включений ще один вид із групи низькорослої чорниці − чорниця вузьколиста. За 30 років наполегливої праці, до 1937 р. Ковіллом було створено 15 сортів.
Після його смерті селекційну роботу з 1937 року очолив Д. Дарроу, який на протязі 1939-1959 рр. із насіння і сіянців, які залишились у Фредеріка Ковілла, отримав ще 15 сортів. У цей же період до роботи з покращення чорниці були залучені майже усі дослідні станції штатів, розміщених вздовж Атлантичного узбережжя і в районі Великих озер.
Після США інтерес до чорниці з'явився і в інших країнах. У 1926 р. приступили до випробування чорниці у філіалі дослідної станції МСГ Канади в Кентвіллі. У результаті на північноамериканському континенті накопичений великий досвід з розробки методів плантаційного вирощування чорниці високої, створена агротехніка, яка дозволяє механізувати основні етапи − від посадки до збору ягід, вивчений видовий склад хвороб і шкідників, розроблені заходи боротьби з ними.
Досягнення американців перейняли і європейці. Експериментальне вирощування чорниці в Європі почалося ще в 1923 р. у Нідерландах і в 1929 р. у Німеччині з випробування північноамериканських сортів. До другої світової війни Англія, Данія і Австрія також проводили обмежені випробування. Перші спроби відбору і селекції були зроблені у Німеччині, Австрії і Данії. Зараз селекційні програми розпочаті в Ірландії, Шотландії, Фінляндії і Югославії.
За останніми даними найбільші площі під чорницею в Європі знаходяться у наших сусідів – в Польщі.
А от в Україні промислові насадження чорниці з’явилися не так давно. Нею займаються не лише сільськогосподарські підприємства. Нині її також вивчають на рівні аграрних університетів країни. [32]
В даний момент в культуру введено широкий асортимент сортів декількох типів чорниць, а саме:
Чорниця високоросла (Vaccinium corymbosum) – найбільш розповсюджений тип – сорти цієї чорниці достатньо морозостійкі і культивуються практично на всій території Сполучених Штатів, а також в Австралії, Новій Зеландії, Китаї та, з недавнього часу, в Польщі.
Чорниця низькоросла (Vaccinium angustifolium) – основний тип з підвищеною морозостійкістю для більш суворих регіонів – в основному північ США, Канада та континентальний Китай
Чорниця заяча (Vaccinium ashei) – сорти цього типу не потребують тривалого періоду понижених температур для яровизації та мають понижену зимостійкість, а тому вирощуються в основному на півдні США.[32]
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Андрієнко М. В., Роман І. С. Малопоширені ягідні i плодові культури. — к. урожай, 1991. — 166с.
2. Барабаш О. Ю., Федоренко В. С, Гапоненко Б. К Технологія виробництва овочів i плодів. — к.: вища шк., 1993. — 322 с.
3. Барабаш О. Ю., Хареба В. В. Плодоовочеві культури. — к.: аграрна наука, 1995.— 99 с.
4. Барабаш О. Ю., Цизь О. М., Леонтьев О. П., Гонтар В. Т. Овочівництво i плодівництво. — к.: вища шк., 2000. — 503 с.
5. Гапоненко Б. К.,Гапоненко М. Б. Ваш сад. — к.: урожай, 1994. —400 с.
6. Грицаєнко А. О. Плодівництво. — к.: урожай, 2000. — 432 с.
7. Карпенчук Г. К. Частное плодоводство. — К.: вища шк., 1985. — 295 с.
8. Куян В. Г. Плодівництво. — К.: аграрна наука, 1998. — 468 с.
9. Кичина В.В. Генетика и селекция ягодных культур. – М.: Колос, 1984. –С.178.
10. Бурмистров А. Д. Ягодные культуры. — Агропромиздат, 1985. — 270 с.
11. Гупало П. П., Скрипчинский В. В. Физиология индивидуального развития рас¬тений. - М.: Колос, 1971. - 224 с.
12. Жуковский П. М. Ботаника. - М.: Колос, 1982. - 623 с.
13. Карпенчук Г. К. Частное плодоводство. - К: Вища шк. Головное издательство, 1985. - 295 с.
14. Куян В. Г. Агротехніка ягідних культур. — Ужгород: Карпати, 1969- — 104 с.
15. Куян В. Г. Інтенсивне плодівництво Полісся УРСР. - К.: УСГА, 1974. - 48 с.
16. Куян В. Г. Плодівництво. - К.: Вища шк. Головне видавництво, 1988. - 302 с.
17. Метлицкий 3. А. Агротехника плодовых культур. - М.: Колос, 1973- - 519 с.
18. Муромцев И, А. Активная часть корневой системы плодовых растений. — М.:Колос, 1969. - 245 с.
19. Придатність грунтів під сади і ягідники / П. Д. Попович, В. А. Джамаль, Н. Г. Ільчишина та ін. - К.: Урожай, 1981. - 158 с.
20. Промышленное садоводство / Под ред. В. И. Сенина, П. В. Клочко. - К.: Уро¬жай, 1987. - 222 с.
21. Рубин С. С. Содержание и удобрение в интенсивных садах. — М.: Колос, 1983. — 272 с.
22. СемашД. П. Орошение плодового сада. - К.: Урожай, 1975. - 183 с.
23. Трусевич Г. В. Интенсивное плодоводство. — М.: Россельхозиздат, 1978. — 203 с.
24. Фридрих Г., НойманД., ФогльМ. Физиология плодовых растений: Пер. с нем.. —М.: Колос, 1983. - 413 с.
25. Шеремет І. П. Догляд за садом. - К.: Урожай, 1974. - 200 с.
26. Шитт П. Г. Избранные сочинения. — М.: Колос, 1968. — 581 с.
27. Шурихт Р. Производство плодов: Пер. с нем. — М: Колос, 1984. — 302 с.
28. Копань В.П., Копань К.М. Методи, результати і перспективи селекції плодових і ягідних культур в Україні/ Генетика і селекція в Україні на межі тисячоліть: У 4т. – К.:Логос, 2001. – Т.З. С.-381-393.
29. Майдебура В.И., Васюта В.М., Шеремет И.А. Справочник по садоводству. – К.: Урожай, 1983. – 320 с.
30. Cоколов А.В. Агрохимические методы исследования почв. – М.: Наука, 1975. – 656 с.
31. П.В. Кондратенко, М.О. Бублик Методика проведення польових досліджень з плодовими культурами. – К.: Аграрна наука, 1996 р. − 98 с.
32. Агросектор – журнал сучасного сільського господарства №1 (32) 2009 р.
33. Савчук Н.Т., Подпрятов Г.І., Скалецька Л.Ф. та ін. Технохімічний контроль продукції рослинництва: Навчальний посібник. – К.: Арістей, 2005. – 256 с.
34. www.volga.lutsk.ua
35. www.uk.wikipedia.org
36. www.lol.org.ua
37. www.plants.usda.gov
38. www.paghat.com
39. www.ipm.uconn.edu
40. www.backyardgardener.com
41. www.wildflower.org
42. www.plantarium.ru
43. www.pfaf.org
44. www.plant-identification.co.uk
|
