11 грудня 2017р.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
 
Правове забезпечення

створення суб'єктів господарювання в АПК .:. змінити
загальні засади .:. змінити
Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (частина 2) .:. змінити

                     З А К О Н  У К Р А Ї Н И

                Про відновлення платоспроможності
               боржника або визнання його банкрутом

                         (Частина 2)

  ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 31, ст.440 )

  ( Вводиться в дію Постановою ВР
    N 2344-ХІІ ( 2344-12 ) від 14.05.92, ВВР, 1992, N 31, ст.441 )

  ( Із змінами, внесеними згідно із Законами
    N 3292-ХІІ ( 3292-12 ) від 17.06.93, ВВР, 1993, N 29, ст.308
    N 4036-ХІІ ( 4036-12 ) від 25.02.94, ВВР, 1994, N 27, ст.224
    N 90/95-ВР від 14.03.95, ВВР, 1995, N 14, ст. 93
    N 177-ХІV ( 177-14 ) від 14.10.98, ВВР, 1998, N 49, ст.301 )

  ( В редакції Закону N 784-ХІV ( 784-14 ) від 30.06.99,
    ВВР, 1999, N 42-43, ст.378 - набуває чинності з 01.01.2000 )

  ( Дію Закону щодо банкрутства вугледобувних, вуглепереробних
    та шахтовуглебудівних  підприємств вугільної промисловості
    України   зупинено   до   01.01.2000  на  підставі  Закону
    N 1240-ХІV ( 1240-14 ) від 18.11.99, ВВР, 1999, N 51, ст.457 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами
  N 2181-ІІІ ( 2181-14 ) від 21.12.2000 -  набирає чинності
  з 1 квітня 2001 року, ВВР, 2001, N 10, ст.44
  N 2238-ІІІ ( 2238-14 ) від 18.01.2001, ВВР, 2001, N 11, ст.52
                                   Кодексом
  N 2341-ІІІ ( 2341-14 ) від 05.04.2001, ВВР, 2001, N 25-26,
  ст.131 - набуває  чинності  01.09.2001
                                    Законом
  N 2740-ІІІ ( 2740-14 ) від 20.09.2001, ВВР, 2002, N 5, ст.30
  N 2922-ІІІ ( 2922-14 ) від 10.01.2002 )

                            Розділ ІІІ

                      ЛІКВІДАЦІЙНА ПРОЦЕДУРА

     Стаття 22.   Постанова  про  визнання  боржника  банкрутом  і
                  відкриття ліквідаційної процедури

     1. У випадках,  передбачених  цим  Законом,  арбітражний  суд
приймає  постанову  про  визнання  боржника  банкрутом і відкриває
ліквідаційну процедуру.

     2. Строк  ліквідаційної  процедури   не   може   перевищувати
дванадцяти  місяців.  Арбітражний суд може продовжити цей строк на
шість місяців, якщо інше не передбачено цим Законом.

     Стаття 23. Наслідки визнання боржника банкрутом

     1. З дня прийняття арбітражним судом постанови  про  визнання
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

     підприємницька діяльність  банкрута  завершується закінченням
технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її
продажу;

     строк виконання   всіх   грошових   зобов'язань  банкрута  та
зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)
вважається таким, що настав;

     припиняється нарахування неустойки (штрафу,  пені), процентів
та  інших  економічних  санкцій  по  всіх   видах   заборгованості
банкрута;

     відомості про  фінансове  становище  банкрута перестають бути
конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

     укладення угод,  пов'язаних з відчуженням майна  банкрута  чи
передачею  його  майна  третім  особам,  допускається  в  порядку,
передбаченому цим розділом;

     скасовується арешт,  накладений на майно боржника,  визнаного
банкрутом,  чи  інші  обмеження  щодо  розпорядження майном такого
боржника.  Накладення  нових  арештів  або  інших  обмежень   щодо
розпорядження майном банкрута не допускається;

     вимоги за  зобов'язаннями боржника,  визнаного банкрутом,  що
виникли  під   час   проведення   процедур   банкрутства,   можуть
пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

     виконання зобов'язань    боржника,    визнаного    банкрутом,
здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.

     2. З дня прийняття арбітражним судом постанови  про  визнання
боржника    банкрутом    і   відкриття   ліквідаційної   процедури
припиняються  повноваження  органів   управління   банкрута   щодо
управління  банкрутом та розпорядження його майном,  якщо цього не
було зроблено раніше,  керівник банкрута звільняється з  роботи  у
зв'язку з банкрутством підприємства,  про що робиться запис у його
трудовій  книжці,  а  також  припиняються  повноваження   власника
(власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

     3. Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і
відкриття  ліквідаційної  процедури  здійснюється  ліквідатором  у
офіційних  друкованих  органах  за  рахунок банкрута у п'ятиденний
строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

     4. Не дозволяється опублікування або розголошення іншим чином
відомостей  про  визнання  боржника  банкрутом  до  дня  прийняття
арбітражним судом постанови про визнання боржника банкрутом.

     5. Відомості про визнання боржника банкрутом і про  відкриття
ліквідаційної процедури повинні містити:

     найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом;

     найменування арбітражного    суду,    в   провадженні   якого
знаходиться справа про банкрутство;

     дату прийняття  арбітражним  судом  постанови  про   визнання
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

     відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).

     Стаття 24.   Функції   арбітражного   суду   у  ліквідаційній
                  процедурі

     1. У постанові про визнання  боржника  банкрутом  арбітражний
суд  відкриває  ліквідаційну  процедуру,  призначає  ліквідатора в
порядку, передбаченому для призначення керуючого санацією.

     Арбітражний суд має право призначити ліквідатором особу,  яка
виконувала  повноваження  розпорядника  майна  або  (та) керуючого
санацією боржника.

     2. За  клопотанням  ліквідатора,   погодженим   з   комітетом
кредиторів,   арбітражний   суд   призначає  членів  ліквідаційної
комісії.   У   разі   ліквідації   державного   підприємства   або
підприємства,  у  статутному  фонді  якого державна частка складає
більш ніж двадцять  п'ять  відсотків,  арбітражний  суд  призначає
членами  ліквідаційної  комісії  представника  державного органу з
питань  банкрутства  та  при  необхідності  -   органу   місцевого
самоврядування.

     3. Ліквідатор    (ліквідаційна    комісія)   виконують   свої
повноваження до  завершення  ліквідаційної  процедури  в  порядку,
встановленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

     4. У ліквідаційній процедурі арбітражний суд:

     розглядає скарги на дії учасників ліквідаційної процедури;

     здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

     Стаття 25.  Повноваження  ліквідатора та членів ліквідаційної
                 комісії

     1. Ліквідатор  з  дня   свого   призначення   здійснює   такі
повноваження:

     приймає до  свого  відання майно боржника,  вживає заходів по
забезпеченню його збереження;

     виконує функції  з   управління   та   розпорядження   майном
банкрута;

     здійснює інвентаризацію  та  оцінку  майна  банкрута згідно з
законодавством;

     аналізує фінансове становище банкрута;

     виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута;

     очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

     пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської
заборгованості банкруту;

     має право  отримувати  кредит  для  виплати вихідної допомоги
працівникам,  що звільняються внаслідок ліквідації банкрута,  який
відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 31 цього Закону за
рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута;

     з дня визнання боржника банкрутом та відкриття  ліквідаційної
процедури   повідомляє  працівників  банкрута  про  звільнення  та
здійснює його  відповідно  до  законодавства  України  про  працю.
Виплата   вихідної   допомоги   звільненим   працівникам  банкрута
провадиться  ліквідатором  у  першу  чергу  за   рахунок   коштів,
одержаних  від продажу майна банкрута або отриманого для цієї мети
кредиту;

     заявляє в установленому порядку заперечення по  заявлених  до
боржника вимогах кредиторів;

     заявляє про   відмову  від  виконання  договорів  банкрута  в
порядку, встановленому цим Законом;

     вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення
майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб;

     передає у   встановленому  порядку  на  зберігання  документи
банкрута,  які  відповідно   до   нормативно-правових   документів
підлягають обов'язковому зберіганню;

     реалізує майно  банкрута для задоволення вимог,  включених до
реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом;

     повідомляє про своє  призначення  державний  орган  з  питань
банкрутства   в   десятиденний   строк  з  дня  прийняття  рішення
арбітражним судом та надає державному органу з питань  банкрутства
інформацію     для     ведення     єдиної    бази    даних    щодо
підприємств-банкрутів;

     здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

     2. Протягом трьох днів з дня призначення  ліквідатора  органи
управління  банкрута забезпечують передачу бухгалтерської та іншої
документації банкрута,  печаток і штампів,  матеріальних та  інших
цінностей  банкрута  ліквідатору.  У  разі  ухилення від виконання
зазначених обов'язків органи управління  банкрута,  у  тому  числі
керівник   банкрута,   несуть   відповідальність   відповідно   до
законодавства.

     З дня  призначення  ліквідатора  до  нього  переходять  права
керівника (органів управління) юридичної особи - банкрута.

     Ліквідатор (арбітражний    керуючий)   має   право   замовити
виготовлення дубліката печатки та штампів у разі їх втрати.

     3. До складу ліквідаційної комісії  включаються  представники
кредиторів,  фінансових  органів,  а  в  разі необхідності - також
представники державного органу  у  справах  нагляду  за  страховою
діяльністю, Антимонопольного комітету України, державного органу з
питань банкрутства,  якщо банкрутом визнано державне підприємство,
та представник органів місцевого самоврядування.

     4. Дії   ліквідатора   (ліквідаційної  комісії)  можуть  бути
оскаржені  до  арбітражного   суду   власником   майна   (органом,
уповноваженим управляти майном) банкрута;  особою,  яка відповідає
за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом
кредиторів;  особою,  яка,  посилаючись на свої права власника або
іншу  підставу,  передбачену   законом   чи   договором,   оспорює
правомірність   віднесення   майнових   активів   або   коштів  до
ліквідаційної маси.

     5. При здійсненні  своїх  повноважень  ліквідатор  має  право
заявити  вимоги  до  третіх осіб,  які відповідно до законодавства
несуть субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями  боржника  у
зв'язку з доведенням його до банкрутства.  Розмір зазначених вимог
визначається виходячи з  різниці  між  сумою  вимог  кредиторів  і
ліквідаційною масою.

     Стягнені суми  включаються  в ліквідаційну масу і можуть бути
використані тільки для  задоволення  вимог  кредиторів  у  порядку
черговості, встановленої статтею 31 цього Закону.

     Стаття 26. Ліквідаційна маса

     1. Усі   види  майнових  активів  (майно  та  майнові  права)
банкрута,  які  належать  йому  на  праві  власності  або  повного
господарського  відання  на дату відкриття ліквідаційної процедури
та виявлені в ході ліквідаційної процедури,  включаються до складу
ліквідаційної  маси,  за  винятком  об'єктів  державного житлового
фонду,  в тому числі гуртожитків,  дитячих дошкільних закладів  та
об'єктів   комунальної  інфраструктури,  які  в  разі  банкрутства
підприємства передаються в порядку,  встановленому законодавством,
до  комунальної  власності  відповідних  територіальних громад без
додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

     2. Речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на
праві   володіння   або   користування,   включаються   до  складу
ліквідаційної маси.

     Майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу
ліквідаційної    маси,    але    використовується   виключно   для
першочергового задоволення вимог заставодержателя.

     3. Індивідуально визначені  речі,  що  належать  банкруту  на
підставі   речових   прав,   крім   права   власності   і  повного
господарського  відання,  не  можуть  бути  включені   до   складу
ліквідаційної маси.

     4. За наявності у складі майна банкрута майна,  виключеного з
обороту,  ліквідатор зобов'язаний передати  його  іншим  особам  в
установленому порядку.

     5. Ліквідатор,  виявивши  частку,  яка  належить  банкруту  в
спільному  майні,  з  метою   задоволення   вимог   кредиторів   в
установленому порядку порушує питання про виділення цієї частки.

     Стаття 27.  Оплата  праці,  винагорода,  відшкодування витрат
                 арбітражному керуючому та іншим особам, залученим
                 до процедур     банкрутства,    та    матеріальна
                 відповідальність арбітражних керуючих

     1. Оплата праці,  відшкодування витрат  арбітражних  керуючих
(розпорядника    майна,    керуючого    санацією,    ліквідатора),
спеціалістів,  залучених  арбітражним  керуючим  для  забезпечення
виконання   своїх  повноважень,  здійснюються  за  рахунок  коштів
інвесторів або коштів,  одержаних від продажу  майна  боржника,  в
порядку,   встановленому   цим  Законом,  або  за  рахунок  коштів
кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності
боржника.

     2. Кредитори  та  інвестори можуть створювати фонд для оплати
праці,  відшкодування витрат та винагороди арбітражного  керуючого
(розпорядника  майна,  керуючого санацією,  ліквідатора),  а також
спеціалістів,  залучених  арбітражним  керуючим  для  забезпечення
виконання своїх повноважень, в порядку, передбаченому цим Законом.

     3. Оплата  праці  арбітражного керуючого (розпорядника майна,
керуючого санацією,  ліквідатора) за здійснення своїх  повноважень
встановлюється  та  виплачується за кожен місяць роботи в розмірі,
встановленому комітетом  кредиторів  і  затвердженому  арбітражним
судом,  якщо  інше  не передбачено цим Законом,  але не менше двох
мінімальних  заробітних  плат  та   не   більше   середньомісячної
заробітної  плати  керівника  боржника  за дванадцять місяців його
роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство.

     Оплата праці  арбітражного  керуючого  (розпорядника   майна,
керуючого санацією,  ліквідатора), а також спеціалістів, залучених
арбітражним керуючим для забезпечення виконання своїх  повноважень
здійснюється за кожний місяць роботи згідно з укладеною угодою.

     4. Додаткову винагороду арбітражному керуючому і спеціалістам
встановлюють і сплачують кредитори та (або) інвестори.

     5. Звіт про оплату праці,  винагороду,  відшкодування  витрат
арбітражного   керуючого   та   спеціалістів,  залучених  ним  для
забезпечення виконання своїх повноважень,  затверджується  ухвалою
арбітражного суду, яка може бути перевірена в порядку нагляду.

     6. Невиконання  або  неналежне виконання арбітражним керуючим
своїх повноважень відповідно до цього Закону,  що  завдало  збитки
боржнику  чи кредиторам,  може бути підставою для позбавлення його
ліцензії.

     Рішення про позбавлення арбітражного керуючого ліцензії  може
бути оскаржено у судовому порядку.

     Невиконання або   неналежне  виконання  арбітражним  керуючим
своїх повноважень без наслідків,  передбачених абзацом першим цієї
частини,   може   бути   підставою   для   припинення  повноважень
арбітражного керуючого.

     У разі завдання збитків у розмірах,  що складають двадцять  і
більше відсотків суми заборгованості боржника на день подачі заяви
про порушення справи про банкрутство,  боржник та (або)  кредитори
мають  право  звернутися  з позовом до суду про стягнення збитків,
завданих  умисними  діями  арбітражного   керуючого   у   порядку,
встановленому законом.

     Стаття 28. Страхування   життя   та  здоров'я  арбітражного
                керуючого

     Життя та  здоров'я   арбітражного   керуючого   можуть   бути
застраховані за рахунок коштів кредиторів згідно з законодавством.

     Стаття 29. Оцінка майна банкрута

     1. Майно,   на  яке  звертається  стягнення  у  ліквідаційній
процедурі,   оцінюється   арбітражним    керуючим    у    порядку,
встановленому законодавством України. Для майна, яке продається на
аукціоні, оціночна вартість є початковою.

     2. Для здійснення оцінки майна арбітражний керуючий має право
залучати  на підставі договору спеціалістів з оплатою їх послуг за
рахунок коштів,  одержаних  від  виробничої  діяльності  боржника,
визнаного  банкрутом,  або  реалізації  його  майна,  якщо інше не
встановлено комітетом кредиторів.

     Стаття 30. Продаж майна банкрута

     1. Після проведення інвентаризації та оцінки  майна  банкрута
ліквідатор  розпочинає  продаж майна банкрута на відкритих торгах,
якщо комітетом кредиторів не  встановлено  інший  порядок  продажу
майна банкрута.

     2. Ліквідатор  забезпечує  через  засоби  масової  інформації
оповіщення про порядок продажу майна  банкрута,  склад,  умови  та
строки  придбання  майна.  Порядок продажу майна банкрута,  склад,
умови  та  строки  придбання  майна   погоджуються   з   комітетом
кредиторів.   При   цьому   продаж   майна  підприємств-банкрутів,
заснованих на  державній  власності,  здійснюється  з  урахуванням
вимог Закону   України   "Про   приватизацію   державного   майна"
( 2163-12  )  та  інших   нормативно-правових   актів   з   питань
приватизації.

     3. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання
майна банкрута ліквідатор  проводить  конкурс  (аукціон).  Порядок
проведення  конкурсу  (аукціону)  визначається  згідно  із Законом
України "Про приватизацію невеликих  державних  підприємств  (малу
приватизацію)" ( 2171-12 ).

     4. Майно  банкрута,  щодо  обігу якого встановлено обмеження,
продається на закритих торгах.  У закритих  торгах  беруть  участь
особи, які відповідно до законодавства можуть мати зазначене майно
у власності чи на підставі іншого речового права.

     5. Продаж цінних  паперів,  що  належать  банкруту  на  праві
власності, здійснюється відповідно до законодавства.

     6. Уступка    вимог    банкрута   здійснюється   в   порядку,
передбаченому цивільним законодавством України, за згодою комітету
кредиторів.

     Ліквідатор має  право  виставити  на  відкриті  торги  вимоги
банкрута,  якщо інший порядок продажу (уступки) вимог банкрута  не
встановлено комітетом кредиторів.

     7. Ліквідатор  зобов'язаний  використовувати  при  проведенні
ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській
установі.  Інші  рахунки,  виявлені  при  проведенні ліквідаційної
процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих
рахунках перераховуються на основний рахунок боржника.

     8. Кошти,   які   надходять   при   проведенні  ліквідаційної
процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного
рахунку  здійснюються виплати кредиторам у порядку,  передбаченому
статтею 31 цього Закону.

     9. З основного рахунку проводяться такі виплати:

     поточні комунальні та експлуатаційні платежі;

     інші витрати,   пов'язані   із   здійсненням    ліквідаційної
процедури.

     10. Продаж    майна    банкрута    оформляється    договорами
купівлі-продажу,  які  укладаються  між  ліквідатором  і  покупцем
відповідно до законів України.

     11. Ліквідатор  не рідше одного разу на місяць надає комітету
кредиторів звіт про  свою  діяльність,  інформацію  про  фінансове
становище   і  майно  боржника  на  день  відкриття  ліквідаційної
процедури та при проведенні ліквідаційної процедури,  використання
коштів  боржника,  а  також  іншу  інформацію  на  вимогу комітету
кредиторів.

     12. Ліквідатор зобов'язаний на вимогу арбітражного  суду  або
державного   органу   з   питань  банкрутства  надавати  необхідні
відомості щодо проведення ліквідаційної процедури.

     13. У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором
своїх   обов'язків   арбітражний   суд   за  клопотанням  комітету
кредиторів  може  припинити   повноваження   ліквідатора   і,   за
пропозицією комітету кредиторів, призначає нового ліквідатора.

     Стаття 31. Черговість задоволення вимог кредиторів

     1. Кошти,  одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються
на задоволення вимог кредиторів,  у  порядку,  встановленому  цією
статтею:

     1) у першу чергу задовольняються:

     а) вимоги, забезпечені заставою;

     б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута,
у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

     в)  витрати  Фонду  гарантування  вкладів  фізичних  осіб, що
пов'язані  з  набуттям ним прав кредитора щодо банку,  - у розмірі
всієї  суми  відшкодування  за  вкладами  фізичних осіб; ( Пункт 1
частини  першої  статті  31  доповнено  підпунктом  "в"  згідно із
Законом N 2740-ІІІ ( 2740-14 ) від 20.09.2001 )

     г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство
в  арбітражному  суді  та  роботою  ліквідаційної комісії,  у тому
числі:

     витрати на оплату державного мита;

     витрати заявника  на  публікацію  оголошення  про   порушення
справи про банкрутство;

     витрати на   публікацію   в   офіційних   друкованих  органах
інформації про порядок продажу майна банкрута;

     витрати на  публікацію  в  засобах  масової  інформації   про
поновлення  провадження  у  справі  про  банкрутство  у  зв'язку з
визнанням мирової угоди недійсною;

     витрати арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого
санацією,  ліквідатора),  пов'язані  з  утриманням  і  збереженням
майнових активів банкрута;

     витрати кредиторів   на   проведення   аудиту,   якщо   аудит
проводився за рішенням арбітражного суду за рахунок їх коштів;

     витрати на  оплату  праці  арбітражних керуючих (розпорядника
майна,  керуючого санацією,  ліквідатора) в порядку, передбаченому
статтею 27 цього Закону.

     Перелічені витрати   відшкодовуються  ліквідаційною  комісією
після реалізації нею частини  ліквідаційної  маси,  якщо  інше  не
передбачено цим Законом;

     2) у  другу  чергу  задовольняються  вимоги,  що  виникли  із
зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута  (за
винятком   повернення   внесків   членів  трудового  колективу  до
статутного фонду підприємства),  зобов'язань, що виникли внаслідок
заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян,  шляхом капіталізації
відповідних платежів у порядку,  встановленому Кабінетом Міністрів
України,  а  також  вимоги  громадян  -  довірителів  (вкладників)
довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності,
які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

     3) у  третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків
і зборів (обов'язкових платежів);

     4) у четверту чергу  задовольняються  вимоги  кредиторів,  не
забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли
із зобов'язань у процедурі  розпорядження  майном  боржника  чи  в
процедурі санації боржника;

     5) у  п'яту  чергу  задовольняються  вимоги  щодо  повернення
внесків   членів   трудового   колективу   до   статутного   фонду
підприємства;

     6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

     2. Вимоги  кожної  наступної  черги  задовольняються  в  міру
надходження на рахунок коштів від  продажу  майна  банкрута  після
повного задоволення вимог попередньої черги.

     3. У  разі недостатності коштів,  одержаних від продажу майна
банкрута,  для повного задоволення всіх вимог однієї черги  вимоги
задовольняються   пропорційно  сумі  вимог,  що  належить  кожному
кредиторові однієї черги.

     4.  У  разі  відмови  кредитора  від  задоволення  визнаної в
установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму
грошових вимог цього кредитора.

     5. Вимоги,  заявлені після закінчення  строку,  встановленого
для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

     6. Вимоги,  не задоволені за недостатністю майна,  вважаються
погашеними.

     7.   У  разі  якщо  арбітражним  судом  винесено  ухвалу  про
ліквідацію юридичної особи - банкрута,  майно, що залишилося після
задоволення   вимог   кредиторів,   передається   власникові   або
уповноваженому   ним  органу,  а  майно  державних  підприємств  -
відповідному органу приватизації для  наступного  продажу.  Кошти,
одержані  від  продажу  цього  майна,  спрямовуються до Державного
бюджету України.

     Стаття 32. Звіт ліквідатора

     1. Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор
подає до арбітражного суду звіт та ліквідаційний баланс,  до якого
додаються:

     показники виявленої    ліквідаційної    маси     (дані     її
інвентаризації);

     відомості про   реалізацію   об'єктів  ліквідаційної  маси  з
посиланням на укладені договори купівлі-продажу;

     копії  договорів  купівлі-продажу  та акти приймання-передачі
майна;

     реєстр вимог  кредиторів з даними про розміри погашених вимог
кредиторів;

     документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

     Арбітражний суд після  заслуховування  звіту  ліквідатора  та
думки  членів  комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить
ухвалу  про  затвердження  звіту  ліквідатора  та   ліквідаційного
балансу.

     Ліквідатор повідомляє  державний  орган  з питань банкрутства
про завершення ліквідаційної процедури.

     2. Якщо  за   результатами   ліквідаційного   балансу   після
задоволення вимог кредиторів не залишилося майна,  арбітражний суд
виносить  ухвалу  про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія
цієї   ухвали   направляється   органу,   який  здійснив  державну
реєстрацію  юридичної  особи  -  банкрута,  та  органам  державної
статистики  для  виключення  юридичної  особи з Єдиного державного
реєстру підприємств  та  організацій  України,  а  також  власнику
(органу,   уповноваженому  управляти  майном),  органам  державної
податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

     3. Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги
кредиторів,  він  вважається  таким,  що  не  має  боргів,  і може
продовжувати свою підприємницьку діяльність.  Арбітражний суд може
винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи,  що звільнилася від
боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше,
ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством.

     4.   У   разі   якщо  арбітражний  суд  дійшов  висновку,  що
ліквідатор не виявив або не реалізував усі наявні  майнові  активи
ліквідаційної маси,  необхідні для повного задоволення кредиторів,
він виносить ухвалу  про  призначення  нового  ліквідатора.  Новий
ліквідатор  очолює  ліквідаційну  комісію  і діє згідно з вимогами
цього Закону.

     5. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів,  що підлягають
включенню   до   ліквідаційної   маси,   він  зобов'язаний  подати
арбітражному суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність
у банкрута майна.

     Стаття 33. Звільнення   працівників   боржника.   Пільги  і
                компенсації звільненим працівникам

     1. Звільнення працівників  боржника  може  провадитися  після
порушення  провадження  у  справі  про  банкрутство та призначення
арбітражним судом розпорядника майна відповідно до  вимог  Кодексу
законів про  працю  України ( 322-08 ) з урахуванням особливостей,
передбачених цим Законом.

     2. Вихідна   допомога   звільненим    працівникам    боржника
виплачується  арбітражним  керуючим  у  встановленому  порядку,  з
урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

     3. Питання  про   працевлаштування   звільнених   працівників
вирішується   відповідно   до   Закону   України  "Про  зайнятість
населення"   (   803-12  ).  На  звільнених  працівників  боржника
поширюються гарантії, встановлені статтею 26 зазначеного Закону.

     Стаття 34. Зберігання фінансово-господарських документів

     1. Ліквідатор  забезпечує  належне  оформлення  та зберігання
всіх   фінансово-господарських   документів   банкрута    протягом
ліквідаційної процедури.

     2. Після         затвердження        звіту        ліквідатора
фінансово-господарські документи банкрута передаються до  архівних
організацій для подальшого зберігання згідно із законодавством.

                            Розділ ІV

                           МИРОВА УГОДА

     Стаття 35. Мирова угода та строк її укладення

     1. Під мировою угодою у справі  про  банкрутство  розуміється
домовленість  між  боржником  і кредиторами стосовно відстрочки та
(або) розстрочки,  а також прощення (списання) кредиторами  боргів
боржника, яка оформляється угодою сторін.

     2. Мирова  угода  може  бути  укладена  на  будь-якій  стадії
провадження у справі про банкрутство.

     3. Рішення про укладення мирової угоди від  імені  кредиторів
приймається  комітетом  кредиторів  більшістю голосів кредиторів -
членів  комітету  та  вважається  прийнятим  за  умови,   що   всі
кредитори,   вимоги  яких  забезпечені  заставою  майна  боржника,
висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.

     4. Рішення про укладення мирової угоди приймається від  імені
боржника  керівником  боржника  чи  арбітражним керуючим (керуючим
санацією,  ліквідатором),  які  виконують   повноваження   органів
управління та керівника боржника і підписують її.

     5. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету
кредиторів.

     Стаття 36. Умови укладення мирової угоди

     1. Мирова  угода  може  бути  укладена  тільки  щодо   вимог,
забезпечених заставою,  вимог другої та наступних черг, визначених
статтею 31 цього Закону.

     2.  У  разі,  коли  умови  мирової  угоди, укладеної згідно з
правилами статті  35  цього  Закону,  передбачають  розстрочку  чи
відстрочку  або  прощення  (списання) боргів чи їх частини,  орган
стягнення зобов'язаний погодитися на задоволення частини  вимог  з
податків,  зборів  (обов'язкових платежів) на умовах такої мирової
угоди   з   метою   забезпечення   відновлення   платоспроможності
підприємства.  При цьому податковий борг,  який виник у строк,  що
передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви  про
порушення справи про банкрутство до арбітражного суду,  визнається
безнадійним та списується,  а податкові зобов'язання чи податковий
борг,  які  виникли  у  строк  протягом  трьох останніх перед днем
подання заяви про порушення справи про банкрутство до арбітражного
суду   календарних   років,  розстрочується  (відстрочується)  або
списується  на  умовах  мирової  угоди.  Зазначену  мирову   угоду
підписує    керівник    відповідного    податкового    органу   за
місцезнаходженням  боржника.  ( Частина друга статті 36 в редакції
Закону  N 2181-ІІІ ( 2181-14 ) від 21.12.2000 - набирає чинності з
1 квітня 2001 року)

     3. Для  кредиторів,  які  не  брали  участі в голосуванні або
проголосували  проти  укладення  мирової  угоди,  не  можуть  бути
встановлені умови гірші,  ніж для кредиторів,  які висловили згоду
на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

     Стаття 37. Укладення мирової угоди та набрання нею чинності

     1. Мирова угода укладається у  письмовій  формі  та  підлягає
затвердженню  арбітражним  судом,  про  що  зазначається  в ухвалі
арбітражного  суду  про  припинення  провадження  у   справі   про
банкрутство.

     2. Мирова  угода  набирає  чинності  з  дня  її  затвердження
арбітражним  судом  і  є  обов'язковою  для  боржника  (банкрута),
кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та
наступних черг.

     3. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається.

     4. Мирова угода має містити положення про:

     розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника;

     відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх
частини.

     Крім цього, мирова угода може містити умови про:

     виконання зобов'язань боржника третіми особами;

     обмін вимог кредиторів на акції боржника;

     задоволення вимог   кредиторів   іншими   способами,   що  не
суперечать закону.

     Стаття 38. Розгляд мирової угоди в арбітражному суді

     1. Арбітражний керуючий протягом п'яти днів з  дня  укладення
мирової  угоди  повинен  подати  до  арбітражного  суду  заяву про
затвердження мирової угоди.

     До заяви про затвердження мирової угоди додаються:

     текст мирової угоди;

     протокол засідання  комітету  кредиторів,   на   якому   було
прийнято рішення про укладення мирової угоди;

     список  кредиторів  із  зазначенням  поштової  адреси, номера
(коду), що ідентифікує платника податків, та суми заборгованості;

     зобов'язання боржника   щодо   відшкодування   усіх   витрат,
відшкодування  яких передбачено у першу чергу згідно зі статтею 31
цього Закону, крім вимог кредиторів, забезпечених заставою;

     письмові заперечення  кредиторів,  які  не  брали  участі   в
голосуванні  про  укладення  мирової  угоди чи проголосували проти
укладення мирової угоди, за їх наявності.

     2. Про дату розгляду мирової угоди арбітражний суд повідомляє
сторони мирової угоди.

     Арбітражний суд зобов'язаний заслухати кожного присутнього на
засіданні кредитора,  у якого виникли заперечення  щодо  укладення
мирової  угоди,  навіть  якщо на засіданні комітету кредиторів він
голосував за укладення мирової угоди.

     3. Арбітражний суд має право відмовити в затвердженні мирової
угоди у разі:

     порушення порядку укладення мирової угоди,  встановленого цим
Законом;

     якщо умови мирової угоди суперечать законодавству.

     4. Про відмову у затвердженні мирової угоди  арбітражний  суд
виносить ухвалу, яка може бути перевірена у порядку нагляду.

     У разі  винесення  арбітражним  судом  ухвали  про  відмову в
затвердженні мирової угоди мирова угода вважається неукладеною.

     5. З дня затвердження  мирової  угоди  боржник  приступає  до
погашення вимог кредиторів згідно з умовами мирової угоди.

     6. Затвердження  арбітражним  судом мирової угоди є підставою
для припинення провадження у справі про банкрутство.

     7. З  дня  затвердження  арбітражним  судом   мирової   угоди
припиняються  повноваження  арбітражного  керуючого  (розпорядника
майна, керуючого санацією, ліквідатора).

     Керуючий санацією   або   ліквідатор   виконують    обов'язки
керівника   (органів   управління)   боржника  до  призначення,  в
установленому порядку, керівника боржника (органів управління).

     8. Винесення  арбітражним  судом   ухвали   про   відмову   у
затвердженні  мирової угоди не перешкоджає укладенню нової мирової
угоди з іншими умовами.

     Стаття 39.  Недійсність мирової угоди або  її  розірвання  та
                 наслідки невиконання мирової угоди

     1. За  заявою  будь-кого із кредиторів мирова угода може бути
визнана арбітражним судом недійсною, якщо:

     боржником подані недостовірні  відомості  про  своє  майно  в
бухгалтерському  балансі  або в інших документах,  що свідчать про
фінансове та майнове становище боржника (банкрута);

     виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства;

     існують інші   підстави   для   визнання   угоди   недійсною,
передбачені цивільним законодавством України.

     2. Визнання   мирової   угоди   недійсною   є  підставою  для
поновлення  провадження  у  справі   про   банкрутство,   про   що
арбітражним  судом  виноситься ухвала,  яка може бути перевірена в
порядку нагляду.

     3. Вимоги кредиторів,  по яких зроблені розрахунки  згідно  з
умовами  мирової  угоди,  вважаються  погашеними.  Кредитори,  чиї
вимоги при їх задоволенні обмежували  права  та  законні  інтереси
інших осіб, зобов'язані повернути все отримане в порядку виконання
мирової угоди.

     4. Повідомлення  про  поновлення  провадження  у  справі  про
банкрутство боржника публікується в офіційних друкованих органах.

     5. Мирова  угода може бути розірвана за рішенням арбітражного
суду у разі:

     невиконання боржником умов мирової  угоди  щодо  не  менш  як
третини вимог кредиторів;

     провадження боржником  дій,  які  завдають  збитків правам та
законним інтересам кредиторів.

     6. Розірвання мирової угоди арбітражним судом  щодо  окремого
кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів.

     7. У  разі визнання мирової угоди недійсною або її розірвання
вимоги кредиторів,  щодо яких  були  надані  відстрочка  та  (або)
розстрочка платежів або прощення (списання) боргів,  відновлюються
в повному розмірі у незадоволеній частині.

     8. У  разі  невиконання  мирової   угоди   кредитори   можуть
пред'явити  свої  вимоги до боржника в обсязі,  передбаченому цією
мировою  угодою.  У  разі  порушення  провадження  у  справі   про
банкрутство  цього  ж  боржника обсяг вимог кредиторів,  щодо яких
було укладено мирову угоду,  визначається  в  межах,  передбачених
зазначеною мировою угодою.

                             Розділ V

         ПРИПИНЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ПРО БАНКРУТСТВО

     Стаття 40. Припинення провадження у справі про банкрутство

     1. Арбітражний  суд  припиняє  провадження   у   справі   про
банкрутство, якщо:

     1) боржник   не   включений  до  Єдиного  державного  реєстру
підприємств  та  організацій  України  або  до  Реєстру  суб'єктів
підприємницької діяльності;

     2) подано  заяву  про  визнання  банкрутом  ліквідованої  або
реорганізованої  (крім   реорганізації   у   формі   перетворення)
юридичної особи;

     3) у  провадженні  арбітражного суду є справа про банкрутство
того ж боржника;

     4) затверджено звіт керуючого санацією  боржника  в  порядку,
передбаченому цим Законом;

     5) затверджено мирову угоду;

     6) затверджено  звіт  ліквідатора  в  порядку,  передбаченому
статтею 32 цього Закону;

     7) боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

     8) кредитори не висунули вимог до  боржника  після  порушення
провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

     2. Про   припинення  провадження  у  справі  про  банкрутство
виноситься ухвала, яка може бути перевірена в порядку нагляду.

     Провадження у справах про банкрутство може бути  припинено  у
випадках,  передбачених  пунктами  1,  2  та 5 частини першої цієї
статті,  на всіх стадіях провадження  у  справі  про  банкрутство,
тобто як до,  так і після визнання боржника банкрутом; у випадках,
передбачених пунктами 3,  4,  7 і 8,  - лише до визнання  боржника
банкрутом,  а  у  випадку,  передбаченому пунктом 6,  - лише після
визнання боржника банкрутом.

                            Розділ VІ

       ОСОБЛИВОСТІ БАНКРУТСТВА ОКРЕМИХ  КАТЕГОРІЙ СУБ'ЄКТІВ
                    ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

     Стаття 41. Загальні положення

     Відносини, пов'язані з банкрутством містоутворюючих, особливо
небезпечних, сільськогосподарських підприємств, страховиків, інших
категорій суб'єктів підприємницької  діяльності,  регулюються  цим
Законом з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.

     Стаття 42. Особливості банкрутства містоутворюючих
                підприємств

     1. Для цілей  цього  Закону  містоутворюючими  підприємствами
визнаються   юридичні   особи,   кількість   працівників   яких  з
урахуванням членів їх сімей складає не менше половини  чисельності
населення    адміністративно-територіальної    одиниці,   у   якій
розташована така юридична особа.

     Положення цієї статті застосовуються  також  до  підприємств,
кількість працівників яких перевищує п'ять тисяч осіб.

     2. При   розгляді  справи  про  банкрутство  містоутворюючого
підприємства  учасником  провадження  у  справі  про   банкрутство
визнається     орган    місцевого    самоврядування    відповідної
териториторіальної громади адміністративно-територіальної одиниці.

     Учасниками провадження    у    справі     про     банкрутство
містоутворюючого   підприємства   арбітражним  судом  можуть  бути
визнані також центральні органи виконавчої влади.

     Докази, що    підтверджують    належність     боржника     до
містоутворюючих підприємств, арбітражному суду надає боржник.

     3. Якщо  комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію
боржника, арбітражний суд може винести ухвалу про санацію боржника
за  клопотанням  органу  місцевого самоврядування або відповідного
центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження
у  справі  про банкрутство,  за умови укладення ними з кредиторами
договору поруки за зобов'язаннями боржника.

     Договір поруки  за  зобов'язаннями  боржника  укладається  та
підписується     уповноваженими    особами    органів    місцевого
самоврядування або центральних органів виконавчої влади.

     4. Орган  місцевого  самоврядування  або  центральний   орган
виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника, мають
право  запропонувати  арбітражному  суду   кандидатуру   керуючого
санацією, інвестора.

     У разі  невиконання  зобов'язання боржником поручителі несуть
солідарну відповідальність за зобов'язаннями боржника  перед  його
кредиторами.

     5. Процедура   санації   містоутворюючого   підприємства   за
клопотанням органу місцевого самоврядування може  бути  продовжена
арбітражним судом на один рік.

     Підставою для  продовження процедури санації містоутворюючого
підприємства на строк, передбачений абзацом першим цієї частини, є
план фінансового оздоровлення містоутворюючого підприємства.  План
фінансового  оздоровлення   містоутворюючого   підприємства   може
передбачати    внесення    інвестицій,    працевлаштування    його
працівників,  створення  нових  робочих  місць  та  інші   способи
відновлення     платоспроможності     боржника    містоутворюючого
підприємства.

     6. За  клопотанням  органу   місцевого   самоврядування   або
центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження
у справі про банкрутство,  за умови укладення ними договору поруки
за    зобов'язаннями    боржника,    строк    процедури    санації
містоутворюючого підприємства може  бути  продовжений  арбітражним
судом  до  десяти  років.  Боржник  і його поручитель у цьому разі
зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років, якщо
інше не передбачено цим Законом.

     Невиконання вимог  цієї  частини  є  підставою  для  визнання
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

     7. Кабінет   Міністрів   України   або    органи    місцевого
самоврядування  в  особі  їх  уповноважених  органів мають право в
будь-який час до  закінчення  процедури  санації  містоутворюючого
підприємства   розрахуватися   з   усіма  кредиторами  в  порядку,
передбаченому цим Законом.

     Задоволення вимог   кредиторів   здійснюється    в    порядку
черговості згідно зі статтею 31 цього Закону.

     У разі    задоволення    вимог    кредиторів   за   грошовими
зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо  сплати  податків  і  зборів
(обов'язкових  платежів)  в  порядку,  передбаченому  цим Законом,
провадження у справі про банкрутство припиняється.

     8. З метою задоволення вимог кредиторів у  процедурі  санації
може  бути  здійснено продаж майна боржника як цілісного майнового
комплексу або частини його майна згідно із законодавством.

     За наявності клопотання органу місцевого  самоврядування  або
центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження
у справі про  банкрутство,  продаж  майна  боржника  як  цілісного
майнового комплексу провадиться шляхом проведення конкурсу.

     9. Обов'язковими умовами конкурсу є:

     збереження робочих   місць   для  не  менш  як  70  відсотків
працівників, зайнятих на підприємстві на момент його продажу;

     зобов'язання покупця  щодо  забезпечення  перепідготовки   чи
працевлаштування    працівників    підприємства    відповідно   до
законодавства в разі зміни профілю діяльності підприємства.

     Інші умови конкурсу можуть установлюватися виключно за згодою
комітету  кредиторів  у  порядку,  передбаченому  статтею 19 цього
Закону.

     10. Якщо зазначене в  абзаці  другому  частини  восьмої  цієї
статті  клопотання  не  було подано або майно боржника як цілісний
майновий комплекс не було  продано  на  конкурсі,  майно  боржника
підлягає продажу на аукціоні.

     11. При   продажу   майна   боржника,   визнаного  банкрутом,
ліквідатор повинен виставити на продаж на перших торгах  майно  як
цілісний   майновий   комплекс.  Якщо  майно  боржника,  визнаного
банкрутом,  не було продано як цілісний майновий комплекс,  продаж
майна  здійснюється  в  порядку,  передбаченому  статтею  20 цього
Закону.

     Стаття 43.  Особливості  банкрутства   особливо   небезпечних
                 підприємств

     1. Для    цілей    цього    Закону    особливо   небезпечними
підприємствами визнаються підприємства вугільної, гірничодобувної,
атомної,  хімічної,  хіміко-металургійної,  нафтопереробної, інших
галузей,  визначених  відповідними  рішеннями  Кабінету  Міністрів
України,    припинення   діяльності   яких   потребує   проведення
спеціальних заходів щодо запобігання  заподіянню  шкоди  життю  та
здоров'ю   громадян,  майну,  спорудам,  навколишньому  природному
середовищу.

     2. При розгляді справи про банкрутство особливо  небезпечного
підприємства  учасниками  провадження  у  справі  про  банкрутство
визнаються відповідний орган  місцевого  самоврядування,  а  також
центральний   орган   виконавчої   влади,   до  компетенції  якого
відноситься сфера діяльності боржника,  а також, при необхідності,
державний  орган  з  питань  надзвичайних  ситуацій  та  у справах
захисту  населення  від  наслідків  Чорнобильської  катастрофи,  з
питань  охорони  навколишнього  природного  середовища  та ядерної
безпеки, з питань геології та використання надр.

     Учасниками провадження  у  справі  про  банкрутство  особливо
небезпечного  підприємства  арбітражним  судом можуть бути визнані
також інші центральні органи виконавчої влади.

     Докази, що  підтверджують  належність  боржника  до  особливо
небезпечних підприємств, арбітражному суду надає боржник.

     3. Якщо  комітетом кредиторів не прийнято рішення про санацію
боржника, арбітражний суд може винести ухвалу про санацію боржника
за  клопотанням  органу  місцевого самоврядування або відповідного
центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження
у  справі  про банкрутство,  за умови укладення ними з кредиторами
договору поруки за зобов'язаннями боржника.

     Договір поруки  за  зобов'язаннями  боржника  укладається  та
підписується     уповноваженими    особами    органів    місцевого
самоврядування або центральних органів виконавчої влади.

     4. Орган  місцевого  самоврядування  або  центральний   орган
виконавчої влади, які поручилися за зобов'язаннями боржника, мають
право  запропонувати  арбітражному  суду   кандидатуру   керуючого
санацією, інвестора.

     У разі  невиконання  зобов'язання боржником поручителі несуть
солідарну відповідальність за зобов'язаннями боржника  перед  його
кредиторами.

     5. Процедура  санації  особливо  небезпечного підприємства за
клопотанням органу місцевого самоврядування може  бути  продовжена
арбітражним судом на один рік.

     Підставою для    продовження   процедури   санації   особливо
небезпечного підприємства на строк,  передбачений  абзацом  першим
цієї   частини,   є   план   фінансового   оздоровлення   особливо
небезпечного підприємства.  План фінансового оздоровлення особливо
небезпечного  підприємства  може  передбачати внесення інвестицій,
працевлаштування його працівників,  створення нових робочих  місць
та  інші способи відновлення платоспроможності боржника - особливо
небезпечного підприємства.  План фінансового оздоровлення особливо
небезпечного   підприємства   також   має   містити   заходи  щодо
підтримання  безпеки  виробничої  діяльності,  охорони  праці   та
запобігання  заподіянню  можливої  шкоди  життю та здоров'ю людей,
майну, спорудам, навколишньому природному середовищу.

     6. За  клопотанням  органу   місцевого   самоврядування   або
центрального органу виконавчої влади, які є учасниками провадження
у справі про банкрутство,  за умови укладення ними договору поруки
за  зобов'язаннями  боржника,  строк  процедури  санації  особливо
небезпечного підприємства може бути продовжено  арбітражним  судом
до   десяти   років.  Боржник  і  його  поручитель  у  цьому  разі
зобов'язані розрахуватися з кредиторами протягом трьох років, якщо
інше не передбачено цим Законом.

     Невиконання вимог  цієї  частини  є  підставою  для  визнання
боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

     7. Кабінет   Міністрів   України   або    органи    місцевого
самоврядування  в  особі  їх  уповноважених  органів мають право в
будь-який час   до   закінчення   процедури    санації    особливо
небезпечного  підприємства  розрахуватися  з  усіма  кредиторами в
порядку, передбаченому цим Законом.

     Задоволення вимог   кредиторів   здійснюється    в    порядку
черговості згідно зі статтею 31 цього Закону.

     У разі    задоволення    вимог    кредиторів   за   грошовими
зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо  сплати  податків  і  зборів
(обов'язкових  платежів)  у  порядку,  передбаченому  цим Законом,
провадження у справі про банкрутство припиняється.

     8. З метою задоволення вимог кредиторів у  процедурі  санації
може  бути  здійснено  продаж  майна  боржника  лише  як цілісного
майнового  комплексу  шляхом  проведення   конкурсу   в   порядку,
встановленому  статтею  19 цього Закону та законодавством з питань
приватизації.

     9. Обов'язковими умовами конкурсу є:

     збереження умов   щодо   підтримання    безпеки    виробничої
діяльності, охорони праці та запобігання заподіянню можливої шкоди
життю  та  здоров'ю  громадян,  майну,   спорудам,   навколишньому
природному середовищу;

     збереження робочих  місць  не менш як для сімдесяти відсотків
працівників, зайнятих на підприємстві на момент його продажу;

     зобов'язання покупця  щодо  забезпечення  перепідготовки   чи
працевлаштування  зазначених працівників та запобігання заподіянню
можливої  шкоди  життю  та  здоров'ю  громадян,  майну,  спорудам,
навколишньому   природному   середовищу   у   разі  зміни  профілю
діяльності підприємства.

     Інші умови конкурсу можуть встановлюватися виключно за згодою
комітету  кредиторів  у  порядку,  передбаченому  статтею 19 цього
Закону.

     У разі невиконання зазначених вимог конкурсу, які включаються
до  умов  договору  купівлі-продажу  майна  боржника  як цілісного
майнового комплексу, договір розривається в установленому порядку.

     10. Особливо небезпечні підприємства не підлягають продажу на
аукціоні.

     11. Вимоги  кредиторів  задовольняються у порядку черговості,
визначеному статтею 31 цього Закону,  з урахуванням  особливостей,
встановлених   цією   частиною,   а  саме:  в  третю  чергу  також
задовольняються вимоги щодо  відшкодування  витрат  на  заходи  по
запобіганню  заподіяння можливої шкоди життю та здоров'ю громадян,
майну,  спорудам,  навколишньому природному середовищу в  порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.

     Стаття 44.   Особливості   банкрутства  сільськогосподарських
                  підприємств

     1. Для  цілей   цього   Закону   під   сільськогосподарськими
підприємствами   розуміються   юридичні   особи,   основним  видом
діяльності  яких  є  вирощування  (виробництво,   виробництво   та
переробка)   сільськогосподарської  продукції,  виручка  яких  від
реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) ними
сільськогосподарської   продукції   складає  не  менше  п'ятдесяти
відсотків загальної суми виручки.

     2. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств,
передбачені   цим   Законом,   застосовуються   також   до  рибних
господарств,  риболовецьких колгоспів, виручка яких від реалізації
вирощеної     (виробленої,     виробленої     та     переробленої)
сільськогосподарської продукції та виловлених  водних  біологічних
ресурсів  складає  не  менше  п'ятдесяти  відсотків загальної суми
виручки.

     3. У разі продажу об'єктів нерухомості,  які використовуються
для  цілей  сільськогосподарського  виробництва  та  є у власності
сільськогосподарського  підприємства,  що  визнано  банкрутом,  за
інших рівних умов переважне право на придбання зазначених об'єктів
належить   сільськогосподарським   підприємствам   і    селянським
(фермерським) господарствам, розташованим у даній місцевості.

     4. У  разі  ліквідації  сільськогосподарського підприємства у
зв'язку з визнанням його банкрутом рішення щодо земельних ділянок,
які  є у власності такого підприємства,  надані йому у постійне чи
тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, приймається
відповідно до Земельного кодексу України ( 561-12 ).

     5. При   введенні  процедури  розпорядження  майном  боржника
аналіз фінансового становища  сільськогосподарського  підприємства
повинен      здійснюватися      з      урахуванням      сезонності
сільськогосподарського  виробництва   та   його   залежності   від
природно-кліматичних  умов,  а  також можливості задоволення вимог
кредиторів  за  рахунок  доходів,   які   можуть   бути   одержані
сільськогосподарським  підприємством після закінчення відповідного
періоду сільськогосподарських робіт.

     6. Рішення про звернення з клопотанням до  арбітражного  суду
про    санацію   сільськогосподарських   підприємств   приймається
комітетом  кредиторів  за  участю  представника  органу  місцевого
самоврядування відповідної територіальної громади.

     Санація сільськогосподарського   підприємства   вводиться  на
строк до  закінчення  відповідного  періоду  сільськогосподарських
робіт  з  урахуванням  часу,  необхідного для реалізації вирощеної
(виробленої,  виробленої  та  переробленої)  сільськогосподарської
продукції.  Зазначений  строк  не  може  перевищувати  п'ятнадцяти
місяців.

     7.  У разі якщо протягом строку санації погіршилося фінансове
становище   сільськогосподарського   підприємства   у  зв'язку  із
стихійним лихом,  з епізоотіями та іншими несприятливими  умовами,
строк санації, встановлений частиною шостою цієї статті, може бути
продовжений на один рік.

     Стаття 45. Особливості банкрутства страховиків

     1. При розгляді справи про банкрутство  страховика  учасником
провадження  у справі про банкрутство визнається державний орган у
справах нагляду за страховою діяльністю.

     2. Заява про порушення справи про банкрутство страховика може
бути  подана  в  арбітражний  суд боржником,  кредитором або іншим
уповноваженим на це державним органом.

     3. Продаж майна страховика-боржника  як  цілісного  майнового
комплексу   здійснюється   в   процедурі   санації  за  правилами,
встановленими статтею 19 цього Закону.

     При здійсненні  ліквідаційної  процедури  цілісний   майновий
комплекс страховика може бути проданий тільки у разі згоди покупця
взяти  на  себе  зобов'язання  страховика-банкрута  за  договорами
страхування,  за якими страховий випадок не настав до дня визнання
страховика банкрутом.

     4. Покупцем цілісного  майнового  комплексу  страховика  може
бути тільки страховик.

     5. У  разі продажу цілісного майнового комплексу страховика у
процедурі санації до покупця переходять всі права та обов'язки  за
договорами страхування,  за якими на дату продажу майна страховика
страховий випадок не настав.

     6. У разі визнання арбітражним судом страховика  банкрутом  і
відкриття   ліквідаційної   процедури  всі  договори  страхування,
укладені таким страховиком,  за якими страховий випадок не  настав
до дати прийняття зазначеного рішення,  припиняються,  за винятком
випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

     7. Страхувальники  за  договорами   страхування,   дії   яких
припиняються  на  підставах,  передбачених  частиною  шостою  цієї
статті,  мають  право  вимагати  повернення   частини   виплаченої
страховику  страхової  премії пропорційно різниці між строком,  на
який був укладений договір страхування,  і строком, протягом якого
фактично  діяв  договір  страхування,  якщо  інше  не  передбачено
законодавством.

     8. Страхувальники  за  договорами   страхування,   за   якими
страховий  випадок  настав  до  дня  прийняття  арбітражним  судом
постанови  про  визнання   страховика   банкрутом   та   відкриття
ліквідаційної  процедури,  мають  право вимагати виплати страхової
суми.

     9. У разі визнання арбітражним судом страховика банкрутом  та
відкриття  ліквідаційної  процедури  вимоги  кредиторів  четвертої
черги підлягають задоволенню у такому порядку:

     в першу чергу - вимоги кредиторів за договорами обов'язкового
особистого страхування;

     в другу  чергу  -  вимоги  кредиторів  за  іншими  договорами
обов'язкового страхування;

     в третю чергу - вимоги  інших  кредиторів-страхувальників,  у
тому числі вимоги, передбачені частиною сьомою цієї статті;

     в четверту чергу - вимоги інших кредиторів.

     Стаття 46.   Особливості  банкрутства  професійних  учасників
                  ринку цінних паперів

     1. При  розгляді  справ  про  банкрутство   організації   або
громадянина   -   суб'єкта   підприємницької   діяльності,   що  є
професійними   учасниками   ринку   цінних   паперів,    учасником
провадження  у справі про банкрутство визнається державний орган з
питань регулювання ринку цінних паперів.

     Для цілей  цієї  статті  під  терміном   клієнт   розуміється
інвестор  на  ринку  цінних  паперів,  що уклав відповідну угоду з
професійним учасником ринку цінних  паперів,  який  відповідно  до
цього Закону визнається боржником або банкрутом.

     2. Особливості  процедури  банкрутства  професійних учасників
ринку цінних паперів, не врегульовані цією статтею, а також заходи
щодо  захисту  прав  та інтересів клієнтів можуть бути передбачені
іншими законами.

     3. Порядок запобігання банкрутству  та  проведення  досудових
процедур відновлення платоспроможності професійних учасників ринку
цінних паперів встановлюється нормативно-правовими актами України.

     4. Розпорядник  майна  професійного  учасника  ринку   цінних
паперів  повинен  мати  ліцензію  арбітражного керуючого,  а також
ліцензію,  що видається державним  органом  з  питань  регулювання
ринку цінних паперів.

     5. Обмеження  на  здійснення угод професійним учасником ринку
цінних паперів,  щодо якого порушено справу  про  банкрутство,  не
поширюються   на  угоди  з  цінними  паперами  його  клієнтів,  що
здійснюються за дорученнями клієнтів  і  підтверджені  ними  після
порушення провадження у справі про банкрутство.

     6. Розпорядник  майна зобов'язаний у десятиденний строк з дня
його    призначення    направити    клієнтам,     які     передали
боржнику - професійному учаснику ринку цінних паперів в управління
належні їм цінні папери,  повідомлення про порушення провадження у
справі  про  банкрутство  та  призначення  розпорядника  майна.  В
повідомленні зазначаються реквізити ліцензії  розпорядника  майна,
вид  і  реквізити  ліцензії,  виданої розпоряднику майна державним
органом  з  питань  регулювання  ринку  цінних  паперів,  а  також
пропонується дати розпорядження щодо дій,  які необхідно вчинити з
цінними паперами,  що належать інвестору на ринку цінних  паперів,
які  знаходяться  в  управлінні професійного учасника ринку цінних
паперів, що є боржником.

     7. Цінні папери  та  інше  майно  клієнтів,  які  передані  в
управління   професійному  учаснику  ринку  цінних  паперів  і  не
перебувають  у  його   власності,   не   включаються   до   складу
ліквідаційної маси.

     8. З   дня   введення  арбітражним  судом  процедури  санації
боржника чи визнання професійного учасника  ринку  цінних  паперів
банкрутом   і   відкриття  ліквідаційної  процедури  цінні  папери
клієнтів підлягають поверненню клієнту,  якщо інше не  передбачено
угодою керуючого санацією або ліквідатора з клієнтом.

     9. Якщо  вимоги  клієнтів  щодо повернення належних їм цінних
паперів  на  пред'явника  одного  виду  (одного  емітента,  однієї
категорії,   одного  типу,  однієї  серії)  перевищують  кількість
зазначених  цінних  паперів,  які  знаходяться   у   розпорядженні
професійного учасника ринку цінних паперів,  повернення зазначених
цінних паперів клієнтам здійснюється пропорційно вимогам клієнтів.

     Вимоги клієнтів  у  незадоволеній   їх   частині   визнаються
грошовими    зобов'язаннями    і    задовольняються   в   порядку,
передбаченому статтею 31 цього Закону.

     10. При проведенні санації професійного учасника ринку цінних
паперів   керуючий  санацією  має  право  передати  цінні  папери,
передані  такому  професійному  учаснику  ринку   цінних   паперів
клієнтами,  іншому  суб'єкту підприємницької діяльності,  який має
відповідну ліцензію професійного учасника ринку цінних паперів.

     Стаття 47.  Загальні  положення  про   банкрутство   суб'єкта
                 підприємницької діяльності - громадянина

     1. Правила,   передбачені  цією  статтею,  застосовуються  до
відносин,  пов'язаних   з   визнанням   громадянина   -   суб'єкта
підприємницької   діяльності   (далі   -   громадянина-підприємця)
банкрутом.

     2. Заява    про    порушення    справи    про     банкрутство
громадянина-підприємця   може   бути   подана  в  арбітражний  суд
громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.

     Заяву про     порушення      справи      про      банкрутство
громадянина-підприємця   можуть   подати  кредитори,  за  винятком
кредиторів,  вимоги яких пов'язані з  зобов'язаннями,  що  виникли
внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, кредиторів,
які мають вимоги щодо стягнення аліментів,  а  також  інші  вимоги
особистого характеру.

     Кредитори, вимоги   яких   пов'язані  із  зобов'язаннями,  що
виникли внаслідок заподіяння шкоди  життю  та  здоров'ю  громадян,
кредитори, які мають вимоги щодо стягнення аліментів, а також інші
вимоги особистого характеру,  мають право заявити  свої  вимоги  в
процесі провадження у справі про банкрутство.

     3. До  заяви  громадянина-підприємця про порушення справи про
банкрутство може бути доданий план погашення  його  боргів,  копії
якого  направляються  кредиторам  та іншим учасникам провадження у
справі про банкрутство.

     За відсутності заперечень  кредиторів  арбітражний  суд  може
затвердити  план  погашення  боргів,  що є підставою для зупинення
провадження у справі про банкрутство  на  строк  не  більше  трьох
місяців.

     4. План погашення боргів повинен включати:

     строк його виконання;

     розмір суми,    яка    щомісячно   залишається   боржнику   -
громадянину-підприємцю та членам його сім'ї на споживання;

     розмір суми,  яка буде щомісячно  направлятися  на  погашення
вимог кредиторів.

     5. Арбітражний  суд  має  право,  за  мотивованим клопотанням
учасників     провадження     у     справі     про     банкрутство
громадянина-підприємця,  змінити  план  погашення  боргів,  у тому
числі збільшити чи зменшити строк його виконання, розмір суми, яка
щомісячно залишається боржнику і членам його сім'ї на споживання.

     6. Якщо  в  результаті  виконання  боржником  плану погашення
боргів вимоги кредиторів задоволені в повному обсязі,  провадження
у справі про банкрутство припиняється.

     7. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу
ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на
яке  згідно  з  цивільним  процесуальним законодавством України не
може бути звернено стягнення.

     8. Арбітражний суд  має  право,  за  мотивованим  клопотанням
громадянина-підприємця та інших учасників провадження у справі про
банкрутство,  виключити  із  складу   ліквідаційної   маси   майно
громадянина-підприємця,  на  яке  згідно з цивільним процесуальним
законодавством України може бути звернено стягнення,  якщо майно є
неліквідним  чи  доход  від  реалізації якого істотно не вплине на
задоволення   вимог   кредиторів.    Загальна    вартість    майна
громадянина-підприємця,  яка  виключається із складу ліквідаційної
маси відповідно до положень цієї частини, не може перевищувати дві
тисячі гривень.

     Перелік майна  громадянина-підприємця,  яке  виключається  із
складу ліквідаційної маси відповідно  до  положень  цієї  частини,
затверджується  арбітражним судом,  про що виноситься ухвала,  яка
може бути перевірена у порядку нагляду.

     9. Угоди громадянина-підприємця,  пов'язані з відчуженням або
передачею     іншим    способом    майна    громадянина-підприємця
заінтересованим особам протягом року до  порушення  провадження  у
справі  про  банкрутство,  можуть  бути  визнані арбітражним судом
недійсними за заявою кредиторів.

     Стаття 48.  Розгл



Новини
  ©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені. Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.