19 вересня 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Основи підприємницької діяльності та агробізнесу - Організаційно-правові форми господарювання - Сільськогосподарська кооперація - Сільськогосподарські кооперативи - Кооперування та агропромислова інтеграція фермерського виробництва


Сільськогосподарські кооперативи

Кооперування та агропромислова інтеграція фермерського виробництва

Кооперирование и агропромышленная интеграция фермерского производства

Ринкові закони змушують знаходити в кожній галузі такі форми господарювання, які б сприяли виживанню в умовах гострої конкуренції. Такі вимоги стоять і перед сільським господарством, основу якого у країнах ринкової економіки складає фермерське виробництво. До того ж ринкові закони нерідко спричиняють негативні тенденції для фермерів. Це, зокрема, постійне зростання витрат фермерів у зв'язку з підвищенням цін на товари та послуги. Причому ціни, за якими купує фермер ресурси зростають нерідко швидшими темпами ніж ціни, за якими він продає свою продукцію. При такій ситуації виходити фермеру одному на ринок засобів виробництва і продукції сільського господарства просто неможливо. Для цього фермери об'єднуються, що підвищує їх  конкурентоспроможність, бо закони ринку вимагають крупності і в більшості країн це досягається не через безпосереднє збільшення розмірів ферм, а шляхом кооперування виробництва і вертикальної інтеграції. Рівень усуспільнення підвищується через посередництво різних угод, систему сільськогосподарських кооперативів та інших інтеграційних фермерських структур.

Перш за все хотілося б дати визначення суті фермерського кооперативу. На наш погляд, фермерський кооператив це добровільне об'єднання фермерів з метою спільного вирішення питань виробництва, зберігання, переробки і збуту виробленої сільськогосподарської продукції та забезпечення її належного кредитування, постачання й іншого обслуговування цих фермерських господарств.

Видатний український економіст М. І. Туган-Барановський відмічав, що кооператив є таке господарське підприємство кількох добровільно об'єднаних осіб, яке має за свою мету не отримання найбільшого баришу на затрачений капітал, а збільшення, завдяки спільному веденню господарства, трудових доходів його членів, або скорочення витрат останніх.  Даючи визначення селянській кооперації, Чаянов писав, що вона є досить досконалий організаційний варіант селянського господарства, що дозволяє дрібному товаровиробнику, на руйнуючи своєї індивідуальності, виділити із свого плану ті його елементи, в яких велика форма виробництва має безперечні переваги над дрібною, і організувати їх спільно із сусідами на ступінь цієї великої форми виробництва, часто використовуючи найману працю. Таким чином, мета кооперації - підвищення ефективності фермерських господарств, саме     тому вона широко використовується у розвинутих західних країнах.

Кооперативні фермерські об'єднання мають вже чималий вік адже їх зародження розпочалося в 30-х 50-х роках XIX ст. у Швеції та Німеччині. Провісниками нинішніх кооперативів були  кредитні  установи,  що створювались самими сільськогосподарськими товаро-виробниками. Така необхідність виникла, тому, що дрібні, на той час, фермерські господарства, не могли витримувати насильства посередницького лихварського і купецького капіталу, а отже, банківські кредити їм були не доступні. Пізніше прагнення вийти зі своєю продукцією на ринок без посередників привело до утворення нової форми фермерських кооперативів – з переробки і збуту продукції маслоробних заводів, у Швеції і Данії (на початку 90-х років XIX століття). Одночасно у Нідерландах і Франції створюється ще одна форма кооперації фермерів із закупівлі насіння, добрив і сільськогосподарського інвентарю та постачання ними своїх членів. Всі ці форми фермерської кооперації швидко поширювались на інші країни Західної Європи і до кінця XIX століття практично кооперація фермерів функціонувала у всіх державах Заходу.


Розглянемо охваченість  кооперативами  сільськогосподарських виробників. Протягом 50 останніх років кооперативами було охоплено 100 відсотків виробників сільськогосподарської продукції у Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Ісландії, Нідерландах і Японії.

Наприклад, до системи швецької постачальницької кооперації входять 240 великих підприємств, торгових складів, сховищ. Спілка кооперативних банків цієї країни об'єднує 12 регіональних банків, до яких на правах членів входять 389 місцевих кредитних кооперативів, що мають 694 відділення. Тут кооперативи (молочні, м'ясні, постачальницькі, збутові, кредитні, іпотечні тощо) згруповані у 16 національних галузевих спілках. Так спеціалізованій кооперативній спілці тваринників належить по 6 станцій штучного запліднення великої рогатої худоби та свиней, 5 племінних господарств і 9 контрольних станцій по оцінці потомства. Або, у системі закупівельно-постачальницьких кооперативів (центральне об'єднання) Фінляндії у 1986 році діяло 552 центри з обслуговування сільськогосподарської техніки, які мали 220 пунктів технічної допомоги і 1300 чоловік персоналу.

У Франції і ФРН 80 відсотків  сільськогосподарських підприємств об'єднані кооперативами. У цих країнах добре розвинуті, насамперед, кооперативи зі спільного використання засобів виробництва у сільському господарстві. У другій половині 80-х років минулого століття нараховувалось близько 10 тис. таких об'єднань, які обслуговують 250 тис. господарств (тобто 25 відсотків від загальної їх кількості у країні). Технічне обслуговування фермерських господарств у Німеччині забезпечується через машинні “ринги” татовариства. За даними офіційної статистики, у сільському господарстві ФРН у 1986 році діяло 279 машинних рингів, які об'єднували більше 160 тис. господарств, (в середньому по 570 господарств у кожному рингу), тобто близько 40 відсотків ферм, що ведуть комерційне виробництво.Наприкінці 20-го століття їх кількість збільшу-ється швидкими темпами. Тільки з 1970 по 1986 роки число членів рингів збільшилось у 3 рази. Характерним для ФРН є те, що протягом двох останніх десятків років членство у кооперативах по збуту і постачанню різко скорочується, а членів кредитної   кооперації різко збільшується.

Не дістала широкого розповсюдження сільськогосподарська кооперація у Великобританії, США та Італії, де фермерськими кооперативами охоплено 25–30 відсотків господарств від їх загальної кількості. У Великобританії та Італії відповідно низький рівень коопе-рування в сільському господарстві.

Такий стан кооперації в цих країнах пояснюється різними причинами. У Великобританії, наприклад, відсутня проблема перевиробництва продуктів харчування, а отже немає проблеми із збутом сільськогоспо-дарської продукції. У зв'язку з цим  збутова кооперація тут розвинута слабо. Тим більше, що реалізацією сільськогосподарської продукції, у післявоєнний період, займалисядержавні організації. Тому після відміни державного субсидування сільського господарства активно створювались кооперативи тільки для вирішення питань з постачання ферм технікою, мінеральними добривами, кормами, паливом.

Причина слабкого розповсюдження кооперативного руху в Італії відмінна від англійської. У зв'язку з тим, що на півдні Італії, та й у центрі держави, в основному існують невеличкі господарства, які не ведуть товарного виробництва,  то тут, охопленість кооперативами низька. У південній і центральній частині знаходиться тільки близько 15 відсотків від усіх італійських кооперативів. Основна їх частина на півночі Італії, де ведеться інтенсивне, високотоварне сільськогосподарське виробництво. Більшість фермерів на цій території об'єднались у кооперативи і рівень їх охваченості не нижчий, ніж у інших країнах Західної Європи.

Як уже відмічалось, у США кооперативи в загальному також не дістали широкого поширення. Причиною стала та обставина, що обов'язки зі збуту продукції, постачання та надання іншої допомоги фермерам у їх діяльності, традиційно виконували економічно сильні транснаціональні корпорації і витіснити їх кооперативам просто на під силу. Все ж таки у цій сфері кооперативами охоплено 3О відсотків фермерських господарств. Така ж частина припадає на реалізацію кооперативами сільсько-господарської продукції на внутрішньому та зовнішньому ринках. Через кооперативи фермери одержують 26 відсотків засобів виробництва. Проте і в США є кооперативи, які займають провідне місце у певній галузі. Наприклад, електрифікація сільського господарства здійснена в цій країні майже виключно спеціалізованими кооперативами, створеними ще на початку 30-х років для будівництва ліній електропередач у сільських районах, поскільки жодна приватна компанія через великий ризик збитковості не бралася за виконання таких робіт. Серед інших американських кредитних установ на долю кредитної кооперації припадає більша частина наданих кредитів сільським товаровиробникам, що свідчить про її провідну роль. Тут слід відзначити, що такий стан кредитної кооперації значною мірою залежить від підтримки її з боку держави.

Отже, кооперативи особливо у тих країнах, де вони дістали значне поширення, відіграли велику роль у зміцненні матеріально-технічної бази фермерських господарств. Вони протидіяли перекачуванню коштів з сільського господарства у промисловість і торгівлю. Ця діяльність мала величезне значення для фермерів у період їх становлення. Сьогодні   вона сприяє їх стабільній ефективній діяльності.

 

Коротко  розглянемо  економічну  діяльність  сільськогосподарської кооперації. За напрямками економічної діяльності кооперацію умовно можна поділити на три великі групи.


Найчисленнішою є група кооперативів, що займаються заготівлею, переробкою і збутом (оптовим і роздрібним) сільськогосподарської продукції. Ці види діяльності характерні, наприклад, для кооперативів молочної і м'ясної спеціалізації. Такою ж діяльністю займаються кооперативи власників лісу, з виробництва крохмалю, зі збуту яєць і птиці, з реалізації насіння сільськогосподарських культур та деяких інших продуктів. У даний час рідко бувають збутові кооперативи у чистому вигляді. У всіх кооперативних об'єднаннях цієї сфери продукція, одержана від товаровиробників, піддається певній обробці, пакуванню тощо. Щодо цієї групи фермерських кооперативів (об'єднань з переробки і збуту сільськогосподарської продукції), то слід відзначити, що в Японії, Ісландії, Нідерландах, як і в інших багатьох розвинутих країнах, кооперативами здійснюється переробка майже всього товарного молока. У Данії вони переробляють 90 відсотків всього товарного молока, виробляють стільки ж відсотків масла і стільки ж сиру на експорт. У країнах Скандинавії і Фінляндії вони приймають найбільшу участь у переробці м'яса та молока. На них припадає 80 відсотків реалізованої на внутрішньому і зовнішньому ринках сільськогосподарської продукції, що є одним з найвищих показників серед кооперативів інших країн Заходу. Крім цього, наприклад, у Нідерландах більше половини реалізації продукції припадає на переробно-збутові кооперативи, досить висока їхня участь у переробці м'яса, овочів і фруктів. Зокрема, кооперативи реалізують більше 80 відсотків товарного молока, майже всі овочі, 95% фруктів і 90% вовни. Кооперативи з переробки і збуту виробляють і реалізовують майже 90% вершкового масла, близько 85%– сиру, 80% – молочного порошку, 60% – згущеного молока і 65% – цукру. У Фінляндії кооперативи переробляють 90 відсотків товарного молока, а їх частка у забої худоби і виробництві різноманітної м'ясної продукції досягає 80 відсотків. Хоч у Франції і ФРН фермерські господарства не повністю охоплені кооперативами, все ж таки ними реалізується на внутрішньому і зовнішньому ринках половина продукції аграрного сектору. Французькі кооперативи випускають і збувають на міжнародному ринку до 70 відсотків вина, висока їх участь у випуску спирту та оливкової олії. Крім цього, працюючи на внутрішній і зовнішній ринки в умовах перевиробництва продукції села і а гострої конкуренції, кооперативи з переробки сільськогосподарської сировини постійно удосконалюють технологію виробництва, досягають глибокої переробки сировини на основі безвідходних технологій. Наприклад, в Данії крім великихм'ясокомбінатів кооператорам належать і невеликі підприємства з переробки відходів цих комбінатів (крові, вовни, нутрощів і кісток).На таких підприємствах виробляють і цінну сировину для фармацевтичної промисловості (наприклад, екстракт гормонів з підшлункової та інших залоз). Ефективність і високу рентабельність цих допоміжних підприємств у Данії засвідчує те, що вартість виробленої ними продукції складає приблизно 20 відсотків сумарної вартості продукції всіх м'ясо-комбінатів.


До другої великої групи входять кооперативні товариства, головною функцією яких є оптова закупівля засобів виробництва з наступним постачанням ними господарств своїх членів. В ряді випадків ці кооперативи займаються і реалізацією окремих видів сільськогосподарської продукції, головним чином рослинницької: картопля, зерно, насіння різних культур. Ця група надає надзвичайно вагому допомогу своїм членам у виробничо-технічному забезпеченні процесу виробництва. Зокрема у Швеції і Фінляндії вона поставляє сільським товаровиробникам приблизно 60 відсотків засобів виробництва. Високі показники постачання характерні для Франції та ФРН, де значну роль відіграють кооперативи у поставках добрив та кормів (близько 50%), а у Франції через кооперативи поставляється фермерам майже дві третини насіння зернових. У ФРНв одній із небагатьох країн, на кооперацію фермерів припадає 36 відсотків поставок машин та обладнання і 44 відсотки пального. Там, де кооперативи зуміли створити відповідну виробничу базу, постачання фермерам окремих видів засобів виробництва (головним чином мінеральних добрив та кормів) здійснюється значною мірою з власних кооперативних підприємств. Наприклад, у Нідерландах кооперативний сектор забезпечує третину мінеральних добрив і більшу частину (до 55 відсотків) кормів. У ФРН кооперативні підприємства постачають до 40 відсотків комбікормів. Центральне галузеве постачальницьке об'єднання фінської сільськогосподар-ської кооперації поряд з постачанням фермерам великого асортименту засобів виробництва займається переробкою та збутом зерна, виробничим обслуговуванням фермерських господарств і інші. Понад 240 великих підприємств, торго-вих складів, овочесховищ та елеваторів з системи шведської постачаль-ницької кооперації здійснюють не тільки постачання фермерам засобів виробництва, але й переробку та збут зерна, картоплі і насіння різних культур.


Через постачальницько-збутові кооперативи тут розподіляються кредити і допомога, здійснюється придбання насіння, племінної худоби, машин та техніки.


До третьої групи кооперативних товариств відносяться кредитні організації, сільськогосподарські касові кооперативи і кооперативні іпотечні товариства. Сільськогосподарські касові кооперативи, як правило надають окремим товаровиробникам короткострокові кредити. Однак коло кредитних операцій цих кас постійно розширюється. Вони беруть участь у розрахунках з фермерами за продану продукцію тощо. Дещо інші функції мають іпотечні кооперативні товариства. Вони видають, в основному, довгострокові кредити гарантією повернення яких є земля фермера, тобто, беручи кредит фермер заставляє свою землю. Крім цього, іпотечні банки займаються іншою не характерною для кредитної установи діяльністю і, зокрема, організацією прокатних станцій сільськогосподарських машин для фермерів. Кредитні кооперативні установи, за своє понад 100-річне існування збільшили не тільки свою мережу, утворивши місцеві, регіональні і центральні установи, але і розширили функції своєї діяльності. У США, наприклад, сільськогосподарська кредитна коопера-ція представлена Федеральною системою фермерського кредиту (ФСФК), яка маючи державну підтримку, об'єднує 800 місцевих фермерських банків і асоціацій, що входять до складу 37 великих регіональних банків. У ФРН на систему кредитної кооперації припадає 27 відсотків фінансових депозитів країни і 24 відсотки виданих кредитів. У Фінляндії на кооперативні кредитні банки   припадає 58 відсотків кредитів, виданих сільсько-господарським виробникам. Фермерська заборгованість кредит-ним касам у Нідерландах складає 90 відсотків, Японії – 80, у Франції 70, Португалії – 60, Бельгії – 50 відсотків, що засвідчує про активну співпрацю цих установ з фермерами. Однак, якщо у згаданих країнах обсяги кредитування сільського господарства цими кооперативами, порівняно з іншими кредитними установами, досить висока, то у Швеції, Данії за останні роки забезпечення кооперативами кредитних потреб сільських господарств різко скоротилося. Якщо у середині 60-х років у Швеції кредитні кооперативи забезпечували приблизно дві третини кредитних потреб села, то в 1986 році – тільки 45 %. У 1986 році на сільське господарство припадало лише 25 відсотків загальної суми кредитів, виданих Союзом кооперативних банків Швеції. Така тенденція характерна для Данії, де питома вага кооперативного кредиту в загальній заборгованості сільського господарства зменшилась з 40 до 10 відсотків. Ці дані засвідчують про процес переорієнтації пріоритетів у кредитно-фінансовій діяльності цих країн з сільського господарства на інші галузі економіки. У багатьох країнах успішний розвиток кредитної кооперації пов'язаний з державною підтримкою у вигляді пільгового оподаткування, надання недорогих кредитів і субсидій.

На думку авторів, використання світового досвіду і створення широкої мережі кооперативних кредитних установ для українських фермерів, могли б значно полегшити процес становлення фермерства у нашій державі.

Деякі економісти і, зокрема, Мартинов В. Д. виділяють ще одну групу кооперативів – це кооперативи з виробничого обслуговування фермерських господарств, що виникла у зв'язку з індустріалізацією сільського господарства. Така форма кооперації не знайшла широкого поширення у країнах Скандинавії, зате вона добре розвинута у інших країнах Заходу та Японії. Зокрема, Франція може  служити  прикладом  у  розвитку  кооперативів  виробничого обслуговування фермерських господарств. Основна увага тут приділяється спільному і раціональному використанню засобів виробництва у сільському господарстві і, насамперед механізації виробничих процесів. У другій половині 80-х років нараховувалось близько 10 тис, таких об'єднань, які обслуговували 25 відсотків усіх сільськогосподарських підприємств. Вони зосереджували 4% загальної кількості тракторів (приблизно 10% їх сумарної потужності), 3О відсотків зернозбиральних і 35% кормозбиральних комбайнів, 16% розкидачів добрив і 10–12% іншого сільськогосподарськогообладнання, що свідчить про високу концентрацію у кооперативних об'єднаннях в першу чергу тракторів великої потужності і спеціалізованої техніки, а отже, і про значні обсяги робіт з надання допомоги фермерам у технічному забезпеченні їхніх господарств.

У ФРН широко практикується спільне використання техніки. З цією метою фермери утворюють машинні товариства і машинні ринги. Товариства створюються фермерами сусідами (2–5 фермерів) на основі усної домовленості. Тут техніка може бути як спільна чи індивідуальна, так і окремої групи фермерів, що входить до товариства. Основний вид діяльності цих товариств це надання техніки на прокат за відповідну плату. Терміни прокату попередньо узгоджуються з членами товариства з урахуванням строків проведення сільськогосподарських робіт. Харак-терною особливістю машинних рингів є те, що власна техніка членів рингу так і залишається у їх власності. Вони виконують роботи цією технікою у своїх господарствах, а також у господарствах членів рингу за їхніми заявками. Крім цього, машинні ринги ведуть постійний облік і оцінку наявної техніки своїх членів, і в разі необхідності придбання одним з них техніки, ринг домагається пільгових кредитів. При придбанні техніки членами рингу враховуються потреби в цій техніці всіх його членів. Таким чином ринг домагається при відповідно мінімальних витратах його членів на придбання техніки повнішого забезпечення різноманітними машинами і механізмами. Оплата за використання машин і праці на них власників, проводиться один раз на рік, а тарифи затверджуються на загальних зборах членів рингу. Обсяг іякість проведених робіт підтверджують замовники. На нашу думку, досвід ФРН щодо машинних товариств та машинних рингів після детального вивчення і пристосування до умов України міг би відіграти значну роль у створенні інфраструктури з виробничого обслуговування фермерських господарств.

Слід відмітити, що у всіх розвинутих країнах, кооперативи ведуть широку консультаційно-інформаційну діяльність на базі використання розгалуженої мережі установ та служб, пов'язаних з науково-дослід-ницькою роботою, впровадженням досягнень науки у виробничу практику і т. п. Наприклад, у Нідерландах є навіть кооперативні інститути з вивчення і впровадження сучасних методів годівлі худоби та птиці, інститут птахівництва, декілька центрів насінництва і широка консультаційна служба. Це свідчить про розвиток ще однієї групи системи кооперування у сільському господарстві – науково-консультативної, яка значно полегшує      працю фермера, забезпечує постійний розвиток аграрного сектору.

Позитивний вплив на стан справ у сільськогосподарському виробництві мають й інші форми кооперування. Зокрема, система прямих і постійних зв'язків фермерських господарств з промисловістю, через створені ними кооперативи, сприяла прискореннюіндустріалізації сільського господарства. Для забезпечення стабільного надходження високоякісної продукції на ринок кооперативи з переробки молока, м'яса, виробництва кормів та деякі інші з самого початку свого функціонування встановлювали правила щодо якості і строків поставок продукції для переробки за контрактами з фермерськими господарствами. Наприклад, молочні кооперативи скандинавських країн встановлюють для своїх членів правила щодо годівлі, утримання, доїння корів, а також транспортування молока. За недотримання вимог до власників господарств застосовуються жорсткі заходи впливу. З розвитком кооперативного руху розвивалась і налагоджувалась система взаємозв’язків між кооперативними об’єднаннями та їх членами. Така система зв'язків одержала назву вертикальної інтеграції. Але вертикальна інтеграція у сільському господарстві взагалі, та інтеграція селянських (фермерських) господарств зокрема, мають певну відмінність.


Що стосується інтегрування у сільському господарстві, то вертикальноїінтеграції, на думку американських економістів, – це управління і контроль з боку адміністративного і фінансового центру двох або декількох стадій технологічного   процесу   виробництва,   переробки   та   реалізації сільськогосподарської продукції. Таким чином мова йде про окрему фірму або об'єднання, яке керує двома чи декількома стадіями виробництва. За визначенням економістів Харана Діркса і Дарела Фінапа вертикальна інтеграція в сільському господарстві передбачає координацію управлінських функцій прийняття рішень відносно двох чи більше вертикально пов'язаних процесів. Наприклад, досліджуючи процеси вертикальної інтеграції в агропромисловому комплексі Латинської Америки І. В. Шароватова визначає такі форми об'єднань:

  • пряме і безпосереднє злиття у рамках єдиної економічної власності під керівництвом фірми-інтегратора виробництва і переробки сільсько-господарської продукції;

  • організована фірмою-інтегратором переробка сільськогоспо-дарської продукції на базі контрактації;

  • різні види об'єднань на кооперативній основі.


Отже, така інтеграція може охоплювати не тільки кооперативи, а й великі приватні компанії та інші організаційні форми підприємств.

З розвитком кооперативного руху, відмічає В. Д. Мартинов, були відпрацьовані основні принципи виробничих зв'язків між кооператив-ними об'єднаннями та їх членами, які потім стали називати вертикальною координацією (або інтеграцією). Особливостями цієї форми вертикальної інтеграції є те, що кожне сільське підприємство одночасно пов'язане з декількома  кооперативами.  Одні  з  них  за безпечують  постачання кооперативних підприємств з ферм сільськогосподарською сировиною, її переробку і збут готової продукції; інші постачають товаровиробникам засоби виробництва, треті надають кредити.

Таким чином, на відміну від агропромислових об'єднань, що організовуються великими приватними компаніями, де всі економічні функції пов'язані з виробництвом та розподілом того чи іншого продукту здійснює одна фірма інтегратор по вертикалі, при кооперативній формі діяльності ці функції виконує група кооперативів. У різних країнах утворення кооперативних об'єднань має свою специфіку, але узагальнюючи можна відмітити два їх типи. Перший, коли кооперативи утворюються за виробничим характером, тобто за видом сільськогосподарської продукції, над якою працює об'єднання (молочні, м'ясні тощо). Другий – територіальні кооперативи, що можуть об'єднуватись на певній території (регіональні, загальнодержавні тощо). Такі об'єднання керуються зцентру і діють через мережу галузевих утворень. Поле діяльності кооперативних об'єднань значно ширше, ніж самих кооперативів. Наприклад, кооперативні об'єднання молочного напрямку, крім переробки і збуту молока, займаються постачанням обладнання для молочних ферм, здійснюють контрольно-племінну роботу, надають консультації тощо. Це дає можливість одержувати необхідну кількість молока, попередити сезонні коливання в надоях, своєчасно і постійно омолоджувати стадо аби досягти стабільності в одержанні продукції.  Аналогічний приклад у діяльності об'єднань м'ясних кооперативів, які крім забою худоби займаються поглибленою переробкою м'яса, постачанням фермерських господарств молодняком худоби та птиці, комбікормами, займаються селекційно-племінною діяльністю. Наявність у таких об'єднаннях підприємств з випуску засобів виробництва для фермерських господарств, стримує     існування "цінових ножиць". Такі функції може виконувати і кооператив, а тому наявність кооперативних об'єднань залежить від специфіки окремих країн.

Крім виробничих кооперативних об'єднань, як уже наголошувалось, є фермерські об'єднання утворені за принципом територіальної дії (федеральні та ін.). Наприклад, у США такий тип часто називають "федерацією кооперативів". В даний час найбільше зустрічаються коопе-ративні об'єднання, які за внутрішньою організаційною структурою можна віднести до змішаного типу, бо членами таких об'єднань є як кооперативи, так і безпосередньо фермери. На національному рівні інте-реси фермерських кооперативів представляють такі організації, як Американський інститут кооперації, Ліга кооператорів США, Націо-нальна рада фермерської кооперації та ін.

Цікавою країною що до цього є Нідерланди. Тут існує три централь-них фермерських спілки, дві з яких об'єднують фермерів на релігійній основі (католики і протестанти) і одна нейтральна. На національному рівні у Нідерландах діє Національна рада сільськогосподарських і садівничих кооперативів, яка об’єднує через центральні кооперативи і фермерські спілки майже всі сільськогосподарські і садівничі кооперативи.  Наявність кооперативних об'єднань (спілок та ін.), дія яких розповсюджується на територію всієї країни, дає можливість створювати і впроваджувати національні програми модернізації цих галузей, що забезпечують ритмічність виробництва, високу якість продукції.

 

З викладеного випливають такі висновки:

1. Фермери є самі творцями кооперативних об'єднань і спрямовують їх діяльність на задоволення своїх потреб. Тому головною метою цих формувань є не прибутки, як це має місце в інших агропромислових об'єднаннях, а забезпечення ефективного ведення господарства фермера-ми.

2. В тих країнах, де кооперативи займають провідне місце в забез-печенні фермерів засобами виробництва,  вони мають власні підприєм-ства з їх виробництва  та реальні можливості не допускати збільшення "цінових ножниць".

3. Кооперативна кредитна система з обслуговування фермерів, сприяє зменшенню їх залежності від комерційних банків.

4. Діяльність кооперативів по спільному використанню сільсько-господарської техніки дає можливість значній частині фермерів підви-щувати технічний рівень виробництва, зменшувати невиробничі витрати на придбання дорогої і нерентабельної, в умовах одного господарства, техніки.

5. Створення кооперативних об'єднань забезпечує:

  • залучення у кооперативну сферу діяльності більшості фермер-ських господарств, що призводить до розповсюдження прийнятих у кооперативних товариствах параметрів та вимог виробництва націлігалузі сільського господарства, чи то в загальнодержавному, чи регіо-нальному масштабі;

  • створення національних програм модернізації цих галузей, які забезпечували б ритмічність виробництва, високу якість продукції, зменшення витрат;

  • зниження, без додаткових посередницьких підприємницьких структур в   процесі   матеріального   забезпечення   виробництва   і   збуту сільськогосподарської продукції, реалізаційних цін на певну групу товарів. Крім цього згадані об'єднання сприяють масовому виробництву продукції і прискорюють шлях від виробництва сільськогосподарської сировини до товарних продовольчих продуктів харчування.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Фундук "Трапезунд". ЧП "Ореховод-практик" принимает заказы вегетативных саженцев на осень 2014. Оборудование для перемещения зерновых от производителя О пестицидах Гусеничная пара - кто что знает? Чем кормить лошадь зимой?
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.