19 вересня 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Основи підприємницької діяльності та агробізнесу - Організаційно-правові форми господарювання - Сільськогосподарська кооперація - Сільськогосподарські кооперативи - Організаційні та ринкові чинники розвитку сільськогосподарських кооперативів


Сільськогосподарські кооперативи

Організаційні та ринкові чинники розвитку сільськогосподарських кооперативів

Организационные и рыночные факторы развития сельскохозяйственных кооперативов

Процеси демократизації виробничих відносин і децентралізації економічної влади зумовлюють появу нових організаційних форм підприємницької діяльності сільськогосподарських товаровиробників та принципову зміну стратегії їх діяльності у ринкових умовах. Отже, на розвиток кооперативної ініціативи у сільському господарстві України впливають дві групи чинників: організаційні й ринкові. Перші пов’язані переважно із змінами, що відбуваються в організації управління сільським господарством на макроекономічному рівні, докорінним реформуванням відносин власності, виникненням великої кількості незалежних суб’єктів ринку.

Приватизація і реформування колективних господарств на нинішньому етапі в цілому може розглядатися як дезінтеграційний процес. Певні негативні наслідки його можуть виявитися, якщо порушуються сталі (нехай навіть неефективні) виробничі і господарські відносини. Саме тому відхід від централізовано-регламенто­ваної координації дій сільськогосподарських товаровиробників повинен якнайшвидше змінитися новими формами їх взаємодії. Проблема полягає в тому, що традиційні методи централізованого керівництва вже не діють за нових економічних умов, тобто неможливо організувати справжню кооперацію “за командою зверху”. Це може дискредитувати кооперативну ідею, що часто траплялося за радянських часів. Проблема посилюється й тим, що сільськогосподарські товаровиробники переважно не обізнані з принципами організації і функціонування справжніх кооперативних організацій. Вони ототожнюють кооперативи з псевдо-кооперативними колгоспами та кооперативами періо­ду перебудови, багато з яких мали сумнівну репутацію. В будь-якому випадку йдеться про викривлення кооперативної ідеї, чим і можна пояснити можливе (а в деяких випадках існуюче) негативне ставлення людей до кооперативів і кооператорів. Однак це проблема ви­бору назви організації, а не визначення її економічної суті. Необхідно вести просвітницьку роботу серед потенційних кооператорів, демонструючи реальні переваги справжніх кооперативів порівняно з псевдокооперативними організаціями.

Виникнення і розвиток кооперативної ініціативи може розглядатися у трьох організаційних аспектах: первинному (виробничому); кооперативних спілок і асоціацій; асоціацій кооперативів та кооперативних федерацій.

Перший рівень пов’язаний з розвитком кооперативних процесів у результаті горизонтальної інтеграції сільськогосподарських товаровиробників. Серед фермерів кооперативні процеси первинного рівня можуть набирати форми найпростішого об’єднання у неформальні групи для спільного обробітку грунту, збирання врожаю, придбання і використання техніки (Німеччина, Франція та Швеція). Така взаємодопомога не потребує особливої регламентації, укладання письмових договорів і реєстрації цієї форми кооперації як підприємства. Вона ґрунтується на взаємодовірі і хліборобській солідарності. Одночасно фермери можуть об’єднуватися в обслуговуючі кооперативи різного типу.

Складнішою є кооперація у реформованих колективних господарствах, виробничих кооперативах, які створюватимуться на базі тих структурних підрозділів, що займаються виробництвом сільськогосподарської продукції. Свій статус підприємства особливого типу повинні закріпити актом державної реєстрації. З економічної точки зору для набуття статусу виробничого сільськогосподарського коопе­ративу виробничі підрозділи існуючих господарств повинні мати такі ознаки:

1. Виробниче підприємство повинне мати у користуванні або орен­ді земельні угіддя і займатися сільськогосподарською діяль­ні­стю.

2. Кожний член підприємства одночасно повинен бути його власником. Приватна індивідуальна або корпоративна власність має розглядатись як базис первинної виробничої структури, щоб гарантувати свободу особистого економічного вибору.

3. Член підприємства повинен робити внесок у виробництво своєю працею, майном та інвестиціями, а також брати на себе відповідальність за збитки, мати право на отримання частини прибутку.

4. Члени первинних виробничих сільськогосподарських кооперативів, якщо їх більше 10 чол., повинні обирати свою раду (правління). Усі обрані члени правління мають бути членами-власниками підприємства. Рада наймає за контрактом директора (керуючого), який не є членом-власником підприємства.

5. Виробниче підприємство повинне розраховуватися за ринковими цінами із своїми партнерами, включаючи інші виробничі підприємства реструктуризованого колективного господарства. Це забезпечить гарантії свободи вибору каналів реалізації, постачальників і участі в різних економічних асоціаціях.

6. Виробниче підприємство має переважно орієнтуватися на використання фінансових коштів своїх членів (власних або позичених) і стимулювати капіталовкладення.

 

Реструктуризація КСП із створенням первинних виробничих сі­льськогосподарських кооперативів може забезпечити збереження пе­реваг великомасштабного виробництва і дозволить використо­вува­ти стимули приватизованого сільського господарства.         

Створені на базі виробничих підрозділівсільськогосподарські виробничі кооперативи можуть об’єднуватися у кооперативні спілки або асоціації. Відмінність цих організацій полягатиме в тому, що вони не братимуть безпосередньої участі у сільськогос­подарському виробництві, а створюватимуться для здійснення вертикальних інтеграційних процесів. Для цього на засадах пайової участі їм передаватимуться необхідні об’єкти виробничої інфраструктури реформованого КСП - склади, переробні цехи, ремонтні майстерні,  зрошувальні системи тощо. Кооперативні спілки (асоціації) - це абсолютно нові для нашої країни організації, членами яких є приватні товаровиробники (фізичні або юридичні особи).

Даний тип кооперативних об’єднань може бути специфічним для України, оскільки він замінить існуючу систему колективних господарств, максимально зберігаючи переваги великомасштабного виробництва, виробничу і соціальну інфраструктури, кадри. Однак колективні господарства повинні принципово змінити свою організаційну філософію, відносини власності, систему управління, фінансування і розподілу доходів. Реорганізоване колективне господарство за своєю суттю вже не буде підприємством колективного господарювання, а перетвориться у кооперативну асоціацію своїх первинних підрозділів - юридичних осіб, функції якої полягатимуть у реалізації продукції, організації матеріально-технічного постачання, наданні інших послуг, у тому числі консалтингових. До цієї асоціації могли б вступати і селянські (фермерські) господарства для отримання зазначених послуг. Відкритість кооперативної асоціації для юридичних і фізичних осіб буде принциповою відмінністю нового типу підприємств.

Система управління в кооперативних асоціаціях, створених на базі реформованих колективних господарств, буде типовою для кооперативів: управлінський трикутник (члени – правління - наймана дирекція), демократичний контроль, періодична звітність, аудит. Для стимулювання інвестицій кооперативні спілки (асоціації) могли б застосовувати пропорційне голосування (відповідно до пайового капіталу або ступеня використання своєї організації). Поширення такого типу організацій потребуватиме доповнень та змін до чинної законодавчої бази, значної просвітницької роботи серед кооператорів, спеціальних програм підготовки найманого управлінського персоналу, досконалого техніко-економічного обґрунтування, широкої програми наукових досліджень.

Головна зміна, яка відбудеться у колективних господарствах, що виявлять бажання отримати статус кооперативних спілок (асоціацій) полягатиме в тому, що вони функціонуватимуть як обслуговуючі кооперативи на неприбуткових засадах. Це означає, що доходи, які створюватимуться в результаті кооперативної діяльності, не акумулюватимуться на рахунку кооперативу безпосередньо, а розподілятимуться між його членами пропорційно до ступеня використання своєю організацією послуг (обсягам реалізації, постачання, вартості отриманих послуг), що є принциповою ознакою будь-якої комерційної кооперативної організації. Без цього неможливо застосувати нові підходи до інвестиційної діяльності членів кооперативних спілок (асоціацій). Добровільна відмова від прибутку на користь нижчої організації поза логікою командної економіки, і подолати цей стереотип мислення для колективних господарств буде справою нелегкою. Безумовно, це не означає, що реформовані господарства не повинні бути націлені на отримання прибутку, але його розподіл вимагає докорінної зміни економічних відносин серед членів спілок (асоціації). Щоб це було зрозумілим, розглянемо, кому і як перейдуть основні функції прибутку колективних господарств:

1. Розвиток виробництва. Найголовнішою функцією прибутку в колективних господарствах було забезпечення розширеного відтворення, що вимагало формування колективної власності та підтримання її в належному стані. Коли ж власність у результаті приватизації трансформується до приватних власників, їм також передається і функція її розширення і підтримання. На відміну від колективних господарств кооперативні спілки (асоціації) не втручаються у відносини власності своїх членів. Якщо ж відбудеться передача цієї функції, то повинен змінитися і порядок розподілу прибутку.

2. Компенсація втрат. Колективні господарства викорис­то­вували прибуток для централізованого відшкодування втрат і збитків одного підрозділу або галузі за рахунок інших. Після реструктуризації господарства можливість такого фінансового маневрування зникне: кожний власник персонально відповідатиме за результати своєї діяльності. Щодо збитків і втрат від комерційної діяльності асоціації в цілому, то порядок їх відшкодування має бути обумовлений у статуті. Створення резервного фонду на цій стадії може бути небажаним, оскільки це не сприятиме розвитку персональної відповідальності за допущені втрати.

3. Стимулювання виробництва. Певна частина прибутку використовувалася колективними господарствами для заохочення їх членів у підвищенні продуктивності праці, досягненні кращих кінцевих результатів колективної діяльності. Після реструктуризації колективних господарств стимули певним чином змінять свій економічний зміст, оскільки виникне принципово новий мотиваційний механізм трудової діяльності, пов’язаний із зміною відносин власності. Сама функція стимулювання перейде від спілки (асоціації) до підприємств, які її утворили. 

4. Соціальний розвиток. Важливим каналом розподілу прибутку колективних господарств було асигнування на соціальний розвиток трудового колективу і місцевості, де мешкають його члени. Після реформування колективних господарств і посилення їх комерційної орієнтації, що є закономірним для ринкових умов, їх соціальні функції перейдуть до держави в особі місцевих органів самоврядування (що розглядається нижче). У будь-якому випадку кошти на соціальні потреби виділятимуться не спілками (асоціаціями), а підприємствами, що їх утворили.

 

Таким чином, незважаючи на різне походження, кооперативи і коо­перативні спілки (асоціації), що виникнуть на базі реформованих кол­госпів, за своєю організаційною побудовою, функціями, системою управ­ління, принципами фінансування стануть поступово схожими. Їх майбутня гомогенність приведе до досконалішого організаційного рівня - регіо­нальних та національних спілок (асоціацій) виробничих кооперативів. Кооперативи, які побажають вступити у ділові відносини між собою або з підприємствами некооперативного бізнесу, зможуть утворювати спільні підприємства різних організаційно-правових форм, але новостворені структури не матимуть статусу кооперативної організації. Крім того, коо­пе­ративи можуть створювати свої представницькі органи для захисту своїх зага­льних інтересів. Із створенням національних кооперативних асоціацій, а також федерацій як політично-організаційних центрів усіх ко­о­перативних організацій сільськогосподарських товаровиробників форму­вання альтернативної організаційної структури сільського господарства України можна буде вважати завершеним.

Для розвитку кооперативної ідеї в сільському господарстві України, крім організаційних, існують і ринкові чинники. За командно-адміністративної системи держава контролювала і регулювала маркетингові канали руху сільськогосподарської продукції від товаровиробника до споживача, підтримуючи певною мірою баланс інтересів виробників, переробників, транспорту, торгівлі і споживачів. Лише ок­ремі колективні господарства та їх об’єднання мали переробні потужності, а сфера торгівлі до недавнього часу практично повністю бу­ла монополізована державою (якщо не враховувати одержавлену спо­жи­вчу кооперацію).

Приватизаційні процеси, які відбуваються не тільки в сільському гос­подарстві, а й в інших складових маркетингового ланцюжка, докорінно змі­нюють ситуацію. Оскільки держава вже не реалізує свою контрольну функцію в маркетингу, зазначений баланс інтересів порушу­ється. Причому штучне прискорення приватизаційних процесів мо­же призвести лише до погіршення ситуації для сільськогосподарських то­варовиробників. Між ними і споживачами все частіше з’являються по­се­редницькі ланки, в інтересах яких заплатити якомога менше за сировину і продати якнайдорожче кінцевий продукт споживачеві. Ця “третя сила” пред­ставлена несільськогосподарським приватним бізнесом, до якого слід від­нести й акціонерні підприємства, що знаходяться у власності праців­ни­ків, які там працюють. Процеси приватизації у післявиро­б­ничій стадії ру­ху сільськогосподарської продукції відбува­ються так швидко, що вини­кає реальна загроза експансії несільсько­господар­сь­кого приватного біз­несу.

Розуміючи, яким прибутковим може бути агробізнес в умовах недос­коналого ринку і нестабільної фінансово-економічної ситуації, до сільсь­кого господарства потяглися комерційні структури зовсім не з альтру­їс­тичними намірами. Для них головним є захоплення ринкової влади на сі­льськогосподарському ринку, що призведе до експлуатації сільсь­ко­господарських товаровиробників. Кінцеві споживачі також втрачають від цього, оскільки прибуток, створюваний на післявиробничій стадії руху продукції, не дістається товаровиробникам і не використовується для інвестицій у сільське господарство, що могло б наповнити ринок товарами і знизити ціни на продовольство.

Ситуація може докорінно змінитися лише тоді, коли товаровироб­ники шляхом вертикальної інтеграції поступово почнуть контролювати всі подальші стадії руху своєї продукції у маркетинговому каналі. Най­ефек­тивніше це досягається шляхом об’єднання в кооперативні організації. Завдяки обслуговуючим кооперативам та їх об’єд­нанням сільсько­гос­по­дарські товарови­робники можуть не тільки виходити на ринок, стати рів­­но­­правним суб’єктом ринкових відносин, а й досягти значної ринкової вла­ди, тобто контролю над маркетинговим каналом руху власної продук­ції. Як свідчить досвід зарубіжних країн, це не призводить до підвищення роздрібних цін, оскільки зменшується кількість посередницьких ланок. Головне, щоб прибуток, створюваний на післявиробничих стадіях руху продукції, став надбанням товаровиробників і був використаний на подальший розвиток виробництва та підвищення рівня життя тих трудівників, працею яких він створений.

Для сільськогосподарських товаровиробників особливо важливе значення має формування мережі кооперативів з матеріально-тех­нічного забезпечення виробництва. Вихід постачальницьких кооперативів на ринки техніки, паливно-мастильних матеріалів, отрутохімікатів і тощо створить здорову ринкову конкуренцію і зменшить витрати селян на придбання засобів виробництва.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Фундук "Трапезунд". ЧП "Ореховод-практик" принимает заказы вегетативных саженцев на осень 2014. Оборудование для перемещения зерновых от производителя О пестицидах Гусеничная пара - кто что знает? Чем кормить лошадь зимой?
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.