19 листопада 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Основи підприємницької діяльності та агробізнесу - Організаційно-правові форми господарювання - Сільськогосподарська кооперація - Сільськогосподарські кооперативи - Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи


Сільськогосподарські кооперативи

Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи

Сельскохозяйственные обслуживающие кооперативы

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив являє собою  підприєм­ство, створене для обслуговування переважно своїх членів на засадах взаємодопомоги й економічного співробітництва. Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” поділяє обслуговуючі кооперативи залежно від видів діяльності на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та багатофункціональні. Більш детальний перелік послуг, які можуть надавати обслуговуючі кооперативи, може мати такий вигляд:

  • зберігання і реалізація сільськогосподарської продукції;

  • переробка сільськогосподарської продукції і лісової сировини;

  • матеріально-технічне постачання;

  • виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції (вирощування насіння деяких сільськогосподарських культур, молодняка птиці, свиней, племінної худоби тощо);

  • ремонт сільськогосподарської техніки та її технічне обслуговування;

  • транспортне обслуговування;

  • газифікація, телефонізація, електронізація і комп’ютеризація сільського господарства;

  • виконання окремих видів сільськогосподарських робіт (оранка, збирання врожаю, боротьба з шкідниками і хворо­бами сільськогос­подарських культур, штучне осіменіння худоби, ветеринарне обслуго­вування);

  • виконання будівельних робіт і замовлень на проектну докумен­та­цію;

  • виробництво окремих видів добрив, техніки й устаткування для потреб селян;

  • консультаційне обслуговування (бухгалтерське, фінансове, аудиторське, агрономічне, зоотехнічне, еко­номічне та ін.).

 

Одна з важливих передумов формування і успішної діяльності обслуговуючих кооперативів полягає у територіальній концентрації сі­льськогосподарських товаровиробників, а обов’язковою умовою по­чатку розробки проекту організації кооперативу має бути їх ініціатива та зацікавленість. Важливе значення має також підтримка становлення кооперативу з боку органів державного управління та сільсько­господарських громадських об’єднань. Конкретна робота із ство­рення кооперативу мо­же здійснюватися лише за наявності лідера, який може його очолити.

В обслуговуючих кооперативах об’єднується тільки частина власності товаровиробників, необхідна для нормальної роботи кожного такого кооперативу, шляхом передання йому грошового або натурального (у вартісній оцінці) внеску на основі вироблених принципів, зафіксованих в установчій угоді про створення кооперативу.

 

Чинниками, що спонукають сільськогосподарських товаровиробників до кооперування, можуть бути:

  • вигода від участі у великих за обсягом господарських операціях, створення конкуренції комерційним посередницьким фірмам та уникнення конкуренції між собою, використання професійного менеджменту;

  • можливість отримувати прибуток не тільки від виробництва, а й від подальших стадій руху виробленої ними продукції у межах маркетингового ланцюжка певного товару (виробництво - збирання та зберігання - переробка - транспортування - оптова торгівля – роздрібна торгівля - споживання);

  • вихід на вигідні ринки збуту, постачання і послуг, у тому числі міжнародні;

  • переваги від координації дій, розподілу ризику і отримання ринкової вигоди, тобто забезпечення контролю ситуації на ринку.

 

Особливість обслуговуючого кооперативу полягає в тому, що він:

  • належить сільськогосподарським товаровиробникам - своїм членам-клієнтам і управляється ними на демократичних засадах;

  • надає своїм членам ті послуги, які необхідні для їх власних колективних, фермерських чи особистих підсобних господарств;

  • не ставить за мету отримання прибутку для себе, а передбачає  збільшення прибутку господарств своїх членів.

 

Специфічною й найхарактернішою рисою сільськогосподарського обслуго­вую­чого кооперативу є те, що його члени поєднують в одній особі співвласника кооперативного підприємства та його клієнта. Це має важливе стимулююче значення, сприяє орієнтації інтересів учасників кооперативного підприємства, насамперед на пошук економічної вигоди у групових діях.

 

На початковому етапі створення обслуговуючого кооперативу потрібно вирішити питання: чи є реальна необхідність у цьому ? Чи поліпшить кооператив існуючу ситуацію і що для цього потрібно? Досягається це шляхом вирішення таких питань:

  • визначається потенційний обсяг операцій з надання послуг;

  • здійснюється пошук лідера, спроможного реалізувати задум про створення кооперативу;

  • визначається обсяг необхідних фінансових і матеріальних ресурсів;

  • оцінюються потенційні можливості майбутніх членів-клієнтів щодо здійснення ними відповідних внесків на створення матеріально-технічної бази кооперативу і участі в його діяльності.

 

Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи як і виробни­чі можуть включати до свого складу, крім членів кооперативу, асоційованих членів. Членами й асоційованими членами обслуговуючих кооперативів можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Членами кооперативу повинні бути тільки сільськогосподарські товаровиробники. Невиробники сільськогосподарської ­продукції не можуть бути членами обслуговуючих кооперативів.Інакше такі кооперативи перетворяться в комерційні структури.

До того часу, поки немає лідера, спроможного добре організувати роботу кооперативу, важко розраховувати на успішну його діяльність. Керівник кооперативу повинен уміти планувати, організовувати, керувати, контролювати діяльність кооперативу, знати основи підприємництва, вміти працювати з людьми, користуватися їх довірою.

 

Після вивчення всіх особливостей створення і діяльності конкретного кооператив роблять висновок про доцільність його створення. Якщо приймається позитивне рішення, то створюється організаційний комітет, на який покладаються такі функції:

  • підготовка пропозицій щодо організації кооперативу;

  • визначення потенційних членів кооперативу, розмірів вступних внесків і внесків до пайового фонду кооперативу;

  • розробка проектів установчого договору про створення кооперативу та його статуту;

  • організація перших установчих зборів членів кооперативу.

 

Організаційний комітет пропонує потенційним членам підписати угоду про створення кооперативу. Така угода являє собою згоду бути членом кооперативу, здійснювати через нього певний обсяг операцій, вкласти в нього певний капітал.

 

Організаційний комітет скликає перші загальні установчі збори членів-клієнтів кооперативу. На них приймаються установчі документи, обирається голова кооперативу, правління, спостережна рада, ревізійна комісія. В установчих документах кооперативу повинні бути визначені:

  • права, обов’язки, відповідальність членів кооперативу і порядок виходу з нього;

  • процедура скликання зборів членів кооперативу, включаючи повідомлення членів про час і місце проведення зборів, порядок денний, порядок їх ведення, принцип голосування;

  • порядок виборів керівних органів кооперативу;

  • обов’язки голови кооперативу, правління, спостережної ради, ревізійної комісії і виконавчої дирекції;

  • порядок укладання контрактів з членами кооперативу;

  • порядок внесення поправок і змін до статуту кооперативу.

 

Всі кооперативи повинні пройти процедуру державної реєстрації. Вона проводиться у районній державній адміністрації або виконавчому комітеті районної ради за місцезнаходженням кооперативу в порядку, передбаченому для суб’єктів підприємницької діяльності. До заяви про реєстрацію кооперативу додають установчий договір, статут, протокол зборів, що прийняли рішення проннстворея кооперативу, список членів правління, програму діяльності кооперативу.

Державна реєстрація кооперативу здійснюється не пізніше 30 днів з дня подання  необхідних документів районною державною адміністрацією або виконавчим комітетом районної ради. Відмова у державній реєстрації кооперативу може бути оскаржена в судовому порядку.

Для функціонування кооперативу потрібний відповідний капітал у поєднанні з певною  кількістю робочої сили. Члени кооперативу повинні взяти на себе відповідальність за фінансування свого підприємства.

Плани фінансування кооперативу мають узгоджуватися з принципами кооперації, із законодавством про кооперацію та внутрішніми нормами функціонування кооперативу.

Пайовий внесок кожного члена кооперативу повинен залежати від обсягу використання ним послуг кооперативу. Здійснювати послуги через кооператив з відповідними основними і при домовленості додатковими внесками - обов’язок членів-клієнтів кооперативу.

За результатами діяльності кооперативу формується грошова виручка, як джерело поповнення неподільного, пайового та резервного фондів, формування фонду навчання, виплат найманому персоналу, нарахування на паї і кооперативних виплат. Частина виручки, що залишається для цієї мети, дозволяє знизити потребу в позичках, зосередити контроль над капіталом у межах підприємства.

 

Капітал кооперативу необхідний для:

  • відшкодування витрат з організації кооперативу;

  • забезпечення основними фондами (приміщення, техніка, машини, устаткування, земельна ділянка тощо);

  • відшкодування поточних витрат діяльності кооперативу (заробітна плата і тощо);

  • фінансування для створення довгострокових запасів, авансових розрахунків.


Загальноприйнято вважати, що кооперативні організації мають статус неприбуткових, оскільки їх завдання зводиться до одержання прибутку не ними безпосередньо, а їх засновниками (членами), тому розподілу згідно з вищезазначеною схемою підлягає виручка від господарської діяльності кооперативу. Водночас кооперативи можуть ма­ти певні доходи від послуг, наданих нечленам кооперативу. Щодо  розподілу цих коштів, то члени кооперативу можуть прийняти рішення не розподіляти певну їх частину взагалі. Дані кошти витрачаються на розширення і розвиток спільного бізнесу у вигляді інвестицій. Нерозподіленою залишається й частина коштів на інші спільні потреби (освіту, створення резервного фонду тощо).

 Виплати на пайовий капітал законом обмежені до 20 % коштів, що підлягають розподілу. Такі обмежувальні заходи мають важливе значення. Вони сприяють орієнтації інтересів учасників кооперативних підприємств насамперед на пошук економічної вигоди у групових діях. Кооперативні виплати підлягають розподілу між членами кооперативу пропорційно до обсягу робіт, виконаних ними через кооператив. Таким чином стимулюється підвищення зацікавленості членів кооперативу у користуванні послугами свого підприємства.

Життєво важливо для самоорганізованої і саморегульованої системи, якою є кооператив, щоб кожний її учасник чітко розумів переваги, які йому дають групові дії, а також свої права, обов’язки і відповідальність перед організацією.

Члени кооперативу повиннібрати активну участь у виробленні та прийнятті управлінських рішень і мати достатню компетенцію, щоб здійснювати ефективний контроль за виконанням даних рішень. Це можуть робити лише люди з відповідною підготовкою, без якої реалізація демократичних засад в організації та управлінні кооперативом неможлива. Тому турбота про освіту кооперативне підприємство повинне вважати одним з принципів свого існування.

Освіту в кооперативах не треба розуміти вузько, обмежуючись тільки знаннями в галузі економіки, бізнесу, права і технологій. Важливо навчати через кооператив й основам демократії, міжособових відносин, уважного ставлення до партнерів по бізнесу тощо.

Успішній діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу сприяє науково обґрунтоване і безперервне планування його діяльності. Для кооперативів не існує вищих організацій, тому система їх планування не уніфікована. Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” не регламентує порядок планування у кооперативах. Стосовно планування лише у ст.28 п.1 зазначено, що “ко­о­пе­ра­тив (об’єд­нан­ня) відповідно до свого статуту самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування і реалізацію”. Отже, процес планування являє собою виключно внутрішню справу кооперативу.

Визначення доцільності складання будь-яких планів, їх змісту і форми, процедури затвердження та системи контролю за їх виконанням є статутною нормою кооперативу, введення або зміна якої відповідно до п. 1 ст. 14 вищенаведеного Закону є компетенцією загальних зборів. У зв’язку з насиченістю ринку, зростанням конкуренції, ускладненням господарської і ринкової діяльності, вимог з боку банків тощо до планів висуваються високі вимоги щодо їх змісту, обґрунтованості, забезпечення ефективної роботи підприємства.

Система планування у кооперативах включає стратегічні й оперативні плани. До перших належать план створення підприємства (бізнес-план), план диверсифікації основної діяльності та ін. Стратегічні плани орієнтовані на тривалий проміжок часу, стосуються життєво важливих сторін діяльності кооперативу, розраховані на принципові організаційні зміни в його роботі. Вони вимагають високої кваліфікації і навичок в їх складанні, а тому в період створення та становлення кооперативу, як правило, передбачають залучення сторонніх консультантів для допомоги у плановій роботі. Оперативне планування має більше неформальний характер, воно не таке складне за змістом та формою, орієнтоване на відносно короткий проміжок часу або на проведення певної господарської операції і значно меншою мірою потребує спеціальної кваліфікації розробників.

Кооператив - особлива форма підприємства, що і визначає специфіку його господарського планування. Найсуттєвіші проблеми планування діяльності кооперативу пов’язані з принципами добровільності членства і відкритості кооперативу (ст.3 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”). Ці принципи передбачають безперешкодний вступ і вихід з кооперативу, що повністю відповідає демократичній природі даної організації. Водночас можлива зміна кількості членів суттєво впливає на обсяги потреб і наявності ресурсів. Їх узгодження - найголовніше завдання планування у кооперативах.

Важлива особливість планування в кооперативах полягає в його зв’язку з формуванням і розвитком відносин власності. Стратегічні плани становлять фундаментальну основу визначення та зміни загальних параметрів майнового комплексу кооперативу, його пайового, неподільного й інших фондів.

Виключно важливе значення для становлення і ефективного фун­к­ціонування кооперативного підприємства має план створення кооперативу (базовий бізнес-план). З цього документу починає вті­лю­ва­тися в життя сама ідея створення кооперативу. Метою його скла­дання повинно бути насамперед переконання самої ініціативної гру­пи, що створює кооператив, майбутніх клієнтів - власників коопе­ра­ти­ву, його кредиторів, постачальників, покупців, інших ділових парт­не­рів, державних органів, суспільства в цілому в економічній доціль­но­сті існування такої кооперативної організації, реальності ідеї її ство­рення і нормального функціонування, конкуренто- і платосп­ромож­но­сті, корисності суспільству та безпечності для довкілля.

 

Базовий бізнес-план складається на термін більше одного року (краще до п’яти років). Його форма довільна, але рекомендується включити такі чотири розділи:

 1. Загальні відомості про кооператив:  адреса і реквізити кооперативу, концепція (призначення) кооперативу, цілі і завдання; анотація бізнес-плану (короткі висновки); характеристика відносин власності.

2. Маркетинговий план кооперативу: загальна стратегія ринкової діяльності; товарна політика; результати вивчення ринку (споживачі, маркетингові канали, конкуренти); ринкові прогнози.

3. Організація і управління: план виробництва (надання послуг); технологічні аспекти; будівлі й устаткування; машини і обладнання; найманий персонал; облік і звітність; юридичні особливості підприємства. 

4. Фінансовий план кооперативу:звіт про доходи і збитки; рух грошових коштів; баланс підприємства; розрахунок межі беззбитковості; програма інвестування; оцінка ризику і страхування.

 

Якісно складений план створення кооперативу може одночасно виконувати роль його техніко-економічного обґрунтування. Складання такого плану повинне завершитися визначенням найефективнішого напряму використання ресурсів майбутнього підприємства для досягнення його мети. Водночас він дозволяє виявити проблеми та перешкоди на шляху організації кооперативу, а отже, є первинним інструментом оцінки реальності запропонованої ідеї.

Інші види стратегічних планів будуть, безумовно, різнитися за своїм призначенням, цілями і завданнями. Проте загальний методичний підхід до їх складання не має принципової відмінності від базового бізнес-плану. Складання детальних стратегічних планів розвитку кооперативу пов’язане насамперед із необхідністю забезпечення фінансування кардинальних організаційних змін, хоча помилково зводити роль стратегічного планування лише до отримання кредитів.

Згідно з (п.2 ст.21) Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” майно кооперативу поділяють на неподільний і пайовий фонди. Обидва фонди створюються за рахунок відповідних членських внесків та відрахувань до них виручки від господарських операцій кооперативу. Членські внески поділяють на вступні, обов’язкові та додаткові (за необхідністю). Відповідно до політики кооперативу, зафіксовані в його статуті, всі внески можуть бути рівними або диференційованими (пропорційно до участі у господарській діяльності кооперативу).

Вступні внески сплачуються кожним членом кооперативу у грошовій формі при вступі до нього. Вони, як правило, направляються на відшкодування операційних (поточних) витрат кооперативу, зараховуються до неподільного фонду і не підлягають поверненню. Загальні збори кооперативу можуть вирішити, що вступний внесок у кооператив може бути зроблений за рахунок коштів, отриманих від реалізації продукції конкретного члена кооперативу.

 

Умовний приклад 1. Молочарський кооператив по збуту і реалізації молока. Сума передбачених операційних витрат для здійснення діяльності кооперативу у перших два місяці існування, куди ввійшли витрати на реєстрацію, зарплату (з нарахуваннями) найманого працівника, виконавчого директора, оренда приміщення, оплата електроенергії і телефонні витрати становлять 1057 грн. Можна врахувати необхідність резерву – 10%. Загальна сума вступ­них внесків – 1155 грн. Чисельність членів-клієнтів – 115 чол. Тому розмір вступного внеску (за умови однакової здачі молока) – 10 грн.

Особливо важливим у формуванні відносин власності у кооперативі є створення пайового фонду, який формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу й асоційованих членів. При його розрахунку враховують вартість машин й устаткування, будівництва, інших капітальних витрат. Розмір індивідуального паю кожного члена також може бути або рівним, або пропорційним до його участі в господарській діяльності кооперативу.

Кооператив має визначитися з джерелом фінансування своїх капітальних вкладень. Його майновий комплекс може бути створений за кошти членів кооперативу або за рахунок кредиту. Оплата здійснюватиметься за рахунок доходів кооперативу у порядку, передбаченому п.2 ст. 28 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”, а придбане за рахунок кредиту майно перейде до неподільного або майнового фонду кооперативу. При виході з кооперативу члени кооперативу мають право на повернення паїв натурою, грішми або, за бажанням, цінними паперами відповідно до вартості паїв на момент виходу. Термін та інші умови отримання паю встановлюються статутом кооперативу (п.1 ст.25 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію”).

 

Умовний приклад 2.  Молочарський кооператив планує придбати місткості для зберігання молока, холодильну апаратуру, інвентар обміру і зважування, санітарно-технічні матеріали, транспортні засоби, приміщення - всього на суму 76 тис. грн. Частину майна члени кооперативу отримали як паї при реформуванні КСП (транспорт, місткості, приміщення) - 60 тис. грн. Решту (16 тис. грн.) вкладають члени за рахунок доходів кооперативу від господарської діяльності пропорційно до їх участі.

Ще одним принциповим питанням планування діяльності кооперативу є поповнення його коштів на відшкодування операційних (поточних) витрат кожного наступного року. Це повинно здійснюватися за рахунок короткострокових кредитів або зменшення суми членських кооперативних виплат, тобто частини виручки кооперативу, яка підлягає розподілу у вигляді знижок та надбавок до попередньої ціни на товари чи послуги між його членами пропорційно до їх участі у виробничій діяльності кооперативу. У разі відсутності членських виплат або з будь-якої іншої причини дефіциту обігових коштів у кооперативі має бути розроблена програма спеціальних (додаткових) внесків.

Вступні внески для забезпечення операційних витрат здійснюються один раз при вступі до кооперативу. В наступні роки обігові кошти кооперативу формуються за рахунок виручки кооперативу від реалізації продукції (послуг).

Управління обслуговуючим кооперативом здійснюється на принципах самоврядування, демократії, гласності, активної участі його членів у вирішенні всіх питань діяльності кооперативу.

Управлінські функції в обслуговуючому кооперативі як і у виробничому, здійснюють: члени кооперативу; правління кооперативу; голова кооперативу; спостережна рада; виконавча дирекція; ревізійна комісія.

Вищим органом управління кооперативом є загальні збори його членів, які мають право приймати будь-які рішення, пов’язані з статутною діяльністю кооперативу, вирішують питання про його ліквідацію. Збори проводяться щорічно після закінчення фінансового року, можуть також скликатися позачергово за рішенням правління кооперативу або з ініціативи не менш як третини його членів і є правомочними, якщо на них присутні більше половини членів кооперативу.

На загальних зборах застосовується, як правило, рівне голосування - кожний член кооперативу має один голос. При пропорційному голосуванні, що не виключено при згоді всіх членів, кількість голосів окремих членів кооперативу залежить від обсягу участі їх у діяльності кооперативу. Спосіб голосування визначається у статуті кооперативу.

Члени кооперативу делегують правлінню кооперативу відпо­ві­дальність за проведення його політики в життя. Для цього правління наймає виконавчого директора та інших спеціалістів на контрактній основі.

Роботу правління треба будувати так, щоб кожен його член персонально відповідав за будь-які збитки, заподіяні кооперативу внаслідок його необачних дій чи неспроможності виконати службові обов’язки.

Членами правління можуть бути тільки члени кооперативу, його найбільш активні клієнти. Вони зобов’язані добре знати бізнес, мати бажання працювати на благо інших, брати на себе відповідальність, мати репутацію чесного і надійного партнера і не претендувати на спеціальні привілеї від кооперативу. Важливо, щоб член правління вірив у кооперацію як форму економічного самозахисту сільськогосподарського товаровиробника від посередницького капіталу.

Виконавча дирекція (директор) несе відповідальність перед правлінням кооперативу. Для організації виконання своїх функцій виконавчий директор використовує наявні в його розпорядженні ресурси. У його функції входить ефективна організація оперативної діяльності кооперативу. Компетентний керуючий повинен управляти справами згідно з принципами кооперації і виробленою дирекцією політикою.

Реформування економічних відносин в аграрному секторі економіки України зумовлює необхідність адекватних перет­ворень у галузях соціальної інфраструктури. Перехід до ринкових від­но­син потребує прискорення роз­державлення і приватизації у соці­а­льній сфері села.

Проблема соціальної перебудови села значною мірою вирішувалась за рахунок сільськогосподарських підприємств. Проте над­мірна залежність механізму розвитку соціальної інфраструктури села від сільськогосподарських підприємств зумовила його підвищену вразливість в умовах економічної кризи. Погіршення еконо­мічного стану сільськогосподарських підприємств різних форм гос­по­дарювання вплинуло на зниження рівня соціального обслуговування сільського населення.

Досвід розвинутих країн світу свідчить, що розвиток агро­про­­мис­лового виробництва визначається ставленням суспільства до соціальних потреб селян, рівнем кваліфікації та культури сіль­сь­ких жителів, мотивацією їх трудової і соціальної активності в здій­сненні радикальної економічної реформи, впровадженням науково-технічного прог­ресу в сільське господарство. Реформування еко­номічних відносин у соціальній сфері села повинне забезпечити умови життя сільсь­кому населенню на рівні міського, а по окре­мих показниках і пе­ре­ви­щу­вати його, при збереженні самобутніх рис, притаманних сільському способу життя.

 

Серед найбільш прийнятних організаційно-правових форм для галузей соціальної інфраструктури може бути сервісний кооператив (далі - СК).  Це - форма об`єднання юридичних осіб, яка створюється на підставі вільного волевиявлення шляхом утворення нової юридичної особи на засадах членства, учас­ті своїх членів у його діяльності з метою ведення господарських операцій та обслуговування населення.

Господарська діяльність СК пов'язана з наданням різноманіт­них послуг населенню на засадах підприємництва з метою отриман­ня доходу. Члени сервісного кооперативу повинні визнавати його статут, брати участь у фінансуванні його на умовах, встановлених статусом.

Рішення про створення СК приймається на установчих зборах і схвалюється його засновниками на добровільних засадах.     

Сервісні кооперативи мають право надавати побутові, медичні, санаторно-ку­рорт­ні, інформаційно-консультаційні послуги, а також займатися теле­фоніза­цією, газо- і електрифікацією в сільській місцевості тощо.

Прикладом реалізації загальної моделі реорганізації об'єктів со­ціального призначення в конкретному випадку може бути пе­ре­дача колективом сільськогосподарського підприємства соціа­льного об'єкта на баланс сільської (селищної) ради. Безоплатна передача відбуваєть­ся у разі досягнення згоди як з боку сільсь­ко­господарського під­приємства, так і сільської (селищної) ради; на основі рішення про безоплатну передачу визначеного об`єкта за умови присут­ності на загальних зборах колективу сільськогос­по­дарського підпри­ємства не менше 75% загальної кількості пра­цю­ючих (з обов'язко­вою письмовою згодою усіх членів сервісного кооперативу). Згідно з рішенням за­гальних зборів колективу обрані уповно­важені у місячний строк по­дають заяву про передачу об'єкта до місцевих органів влади та самоврядування. На основі рішення сільської (селищної) ради створюється комісія, яка складає акт приймання-передачі об'єкта. Окремою статтею в акті на­водяться розрахунки на утриман­ня цього об'єкта і визна­чаються джерела фінансуван­ня з міс­цевого бюджету.

У випадку, коли на базі колективного сільськогос­по­дар­сь­кого підприємства (КСП) утворюються декілька господарств, виникають проблеми з подальшим функціонуванням підприємств соціальної ін­ф­раструктури, які раніше належали КСП. У процесі перетворення КСП відбувається паювання майна, створюються на його основі нові підприємства. Згідно із Законом України “Про колективне сільськогос­по­дар­ське підприємство” до пайового фонду майна членів підприєм­ства включається вартість основних виробничих і обігових фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і ор­ганізації. Водночас майно підприємств, організацій, закла­дів та установ соціальної інфраструктури даного підприємства не під­лягають паюванню. Тому для подальшого функціо­нування об'єктів соціальної інфраструктури необхідно разом з новоствореними господарствами створювати сервісні кооперативи з комунально-побуто­вого обслуговування населення. Підприємства-засновники оформля­ють правові документи (уста­новчий договір і статут) з юридичною особою на підставі волевияв­лення фізичних осіб. У цих документах повинно бути зафіксовано окремі переваги для працівників. Так, влас­ники підприємств-зас­новників користу­ються послугами кооператива, як правило за собі­вартістю наданих послуг або іншими пільгами, передбаченими в угоді.

Подальше функціонування сервісного кооперативу з кому­на­льно-побутового обслуговування жителів села залежить від фінансової підтримки. Формування коштів на утримання цього соціального об'єкта від­бувається шляхом визначення частки пайового фонду кожного під­приємства-засновника у загальній сумі пайового фонду.

Процес реорганізації об'єктів соціаль­ної сфери в сільській місцевості сприятиме збільшенню обсягу різних видів пос­луг, розширенню робочих місць, створенню сприятливих передумов для функціонування різних форм господарювання у соціальній сфері на селі, під­вищенню ефективності підприємницької діяльності ринку послуг, становленню реального власника в галузях со­ціальної інфраструктури.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Нужно ли отрезать ягнятам хвосты в раннем возрасте? Фундук "Трапезунд". ЧП "Ореховод-практик" принимает заказы вегетативных саженцев на осень 2014. Самоходный опрыскиватель серии SP 275 Вопрос по тракторам. Какую технику выбрать? Чем лучше отмывать свинарник?
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.