19 вересня 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Основи підприємницької діяльності та агробізнесу - Організаційно-правові форми господарювання - Розвиток малих форм господарювання на селі (самозайнятість сільського населення) - Фермерські господарства - Тенденції економічного розвитку фермерських господарств


Фермерські господарства

Тенденції економічного розвитку фермерських господарств

Тенденции экономического развития фермерских хозяйств

Важливим аспектом впливу малого бізнесу на регіональний розвиток є вирішення проблеми рівномірного розподілу підприємницьких структур, зв’язаних із задоволенням платоспроможного попиту населення. Розміщення малих форм господарювання АПК складається під впливом таких основних факторів, як:

  1. близкість великих міст і промислових центрів. Основна причина такого взаємозв’язку полягає в тому, що міста є основними пунктами збуту сільськогосподарської продукції, а їх наближеність до виробника скорочує транспортні витрати;

  2. сільськогосподарська спеціалізація природно-економічних зон;

  3. чисельність сільського населення територій;

  4. міра реагування районних (місцевих) властей на появу у регіоні суб’єктів малого підприємництва.

 

До основних типів малих підприємств АПК України відносяться підприємства ті, що виробляють і ті, що перероблюють сільськогосподарську продукцію, якими в першу чергу є: фермерські господарства (ФГ) і переробні міні-цехи.

 

Метою створення фермерського господарства є забезпечення добробуту селянської сім’ї на основі трудової участі її членів у виробничій і комерційній діяльності та одержання доходу (прибутку). Його соціально-економічне значення визначається участю у формуванні продовольчого фонду країни шляхом реалізації продукції державі та на місцевому ринку

 

В залежності від типу організації виробництва фермерські господарства поділяються на такі категорії:

  • сімейні (один двір), власники яких разом із своїми сім’ями займаються господарською діяльністю, вкладають необхідні засоби і виконують всі виробничі операції;

  • сумісні, утворені із декількох сімей рідних або шляхом об’єднання власності двох і більше осіб.

 

В даний час розповсюдження одержали різні варіанти спільних господарств.

Основними видами діяльності фермерського господарства є виробництво і переробка сільськогосподарської продукції, транспортування (перевезення), зберігання, реалізація сільськогосподарської продукції власного виробництва, а також сільський туризм (агротуризм).

Фермерське господарство саме визначає напрямок своєї діяльності, обсяги виробництва і форми реалізації продукції, необхідні умови по забезпеченню ефективного використання землі, збереженню і поліпшенню її родючості.

Якщо у діяльності фермерського господарства використовується наймана праця, її оплачують по попередньо укладеному договору. Причому розрахунок із залученими працівниками не залежить від підсумків  роботи господарства.

Майно фермерського господарства формується за рахунком матеріальних засобів і особистих вкладів його членів, а також за рахунок доходів, одержаних від виробничої і комерційної діяльності, інших надходжень (доходів від цінних паперів, кредитів банків та інших кредиторів, дотацій із бюджету добродійних внесків, пожертвувань) і є спільною власністю його членів.

 

Типи фермерських господарств діляться на групи із такими ознаками:

  • перша група – у сім’ї власником є  її глава; наявність у сім’ї дольової  власності; дольова участь у власності господарств (у спільних господарствах);

  • друга група – проста сімейна оренда, складна оренда ( у двох і більше землевласників приватне володіння землею.

 

Основні шляхи створення фермерських господарств:

  1. Створення із особистих селянських господарств.

  2. Формування декількох господарств на місці реформованих колективних сільськогосподарських підприємств та інших господарств.

  3. Утворення шляхом виходу селян із колективних сільгосппідприємств з майновими та земельними паями.

  4. Створення шляхом придбання майна або земельних ділянок за конкурсом або на аукціоні.

 

Основною умовою створення фермерських господарств повинен бути принцип добровільності, так як  насильницьке насаджування  даної форми організації виробництва не дає позитивного ефекту, що переконливо демонструє печальний досвід економічних реформ останніх років.

Нові форми вітчизняних фермерських господарств не є тією альтернативною основою, яка забезпечить належний рівень виробництва замість реформованих старих виробничих структур. Але це не означає, що у фермерського сектора відсутні перспективи. У багатоукладній економіці України фермери займають певну нішу і поряд із сільськогосподарськими підприємствами і господарствами населення (особистими селянськими господарствами) відносяться до основних форм сільськогосподарських товаровиробників.

Правові, економічні і соціальні основи створення і діяльності фермерських господарств регламентуються Законом України „Про фермерське господарство” (2003 р.).

Висновок. Наявний досвід організації підприємництва у сільському господарстві свідчить, що його основною організаційно-правовою формою є фермерське господарство.

Більшість економістів-аграрників під фермерським господарством  розуміє форму сільськогосподарського виробництва, засновану виключно на особистій праці його власників та членів сім'ї. Це самостійний господарюючий суб'єкт, який використовує на правах оренди, приватної власності або довічно успадкованого володіння виділену йому земельну ділянку. Дане визначення у значній мірі орієнтоване  на виробничу сторону явища, не відображаючи його соціальний характер.

В Україні (як і в Росії) давно поняття “селянське господарство” пов'язувалося  і випливало від людини, яка його вела: селянство - звання, стан - “селяни”; селянське господарство - землеробство, домогосподарство, домоустрій, завідування господарством, управління порядком і витратами по господарству. Це поняття застосовувалося перш за все до сільського господарства, яке включало землеробство, скотарство, догляд за угіддями, в  той час як поняття “ферма” асоціювалася із тваринницькою фермою, українським хутором, а “фермером” називали людину, яка була господарем або наймачем, орендарем хутора. Сьогодні в Україні хуторів практично немає, а якщо де й залишилися, то використовуються сезонно: орендуються окремі елементи - земля, приміщення, техніка інші засоби виробництва.

Взаємовідносини між членами і головою фермерського господарства здійснюються на договірній основі або на основі угод між ними. Товари, продукція і доходи, одержані внаслідок діяльності такого господарства, є спільним надбанням його членів і використовуються за погодженням між ними.

Фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, можуть входити у господарські угоди між собою, утворюючи різні організаційно-правові форми малого та середнього бізнесу на селі.

Фермерське господарство як вид малого бізнесу, являє собою форму вільного підприємництва, що здійснюється на принципах економічної вигоди. Фермерське господарство вигідне, поки воно дає продукцію і дозволяє відновлювати виробництво, забезпечуючи потреби сім'ї. Звідси виключне виживання і стійкість фермерських господарств. Господарська рівновага буде тоді, коли доход, який одержує сім'я фермера забезпечує її потреби, тобто особистий бюджет сім'ї, в тому числі за рахунок діяльності за межами селянського господарства. Таким чином, розмір господарської діяльності визначають: склад сім'ї, особисте споживання, доход від сільського господарства, сукупний доход, площа землі та інші технічні елементи господарства. Така основна механіка, за допомогою якої наявна робоча сила сім'ї за даної ринкової кон'юнктури, за наявної кількості їдців у сім'ї, землі і капіталу, пристосовуючись до цих останніх, встановлює обсяг свого сільськогосподарського підприємства.

Досвід зарубіжних країн, власні дослідження свідчать про те, що саме у сільському господарстві, особливо там, де неможливе потокове виробництво продукції, складно досягти вагомих, що відповідають потребам суспільства результатів без зміцнення приватної власності та особистого інтересу працівника. Отже, спочатку такий легкий, як нам здавалося, шлях організації великих товарних підприємств і забезпечення на цій основі суспільства продуктами харчування у підсумку виявився більш тривалим у частині перспектив розвитку із-за відмови врахування “людського фактора”. Фермерські господарства - основа ефективного функціонування сільського господарства промислово розвинутих країн. У США, наприклад, 87% господарств складають сімейні ферми.

Практика свідчить, що ніде у світі колгоспи не прижилися. Залишився єдиний приклад колгоспного господарства у всьому світі - ізраїльські кібуци. Але це абсолютно монастирське господарство. Його можна назвати ідеологічним.

Досвід країн Східної Європи показує можливість розвитку невеликих селянських господарств товарного типу. Так, у Польщі середній розмір селянського господарства складає 4-8 га.

Із врахуванням вищенаведеного можна зробити таке визначення особистого селянського господарства (ОСГ): це сімейно-трудове об'єднання осіб, які спільно ведуть сільськогосподарське виробництво і виступають власниками засобів виробництва та виробленої сільськогосподарської продукції.

Діяльність особистого селянського господарства (на відміну від фермерського) базується на особистій праці його членів. Основними принципами функціонування такого господарства є самофінансування і вільне підприємництво, що здійснюється на принципах економічної вигоди. Як форма організації праці, яка приставляє дрібний та малий бізнес на селі - це сільськогосподарське підприємство, засноване на приватній власності на землю та основні засоби виробництва.

Існують різні підходи до організації особистих селянських господарств як форми виробництва у багатоукладній ринковій економіці. Одні автори вважають створення особистих селянських господарств необхідною умовою формування ринкової економіки на селі і вимагають їх розвитку. Інші переконують про недоцільність формування таких господарств на селі у зв'язку з їх низькою ефективністю. Деякі автори, даючи в цілому позитивну оцінку особистим селянським господарствам і враховуючи їх перспективність у формуванні ринку продовольства, тим самим  пропонують дещо змінити і впорядкувати процес організації та їхнього розвитку, відпрацювати механізм їх функціонування.

Є різні думки і у питаннях про те, кому віддати перевагу при організації особистих селянських та фермерських господарств: або необхідно дозволити створювати господарства всім бажаючим це зробити, або обмежити доступ у фермери жителям міст і увести ценз ведення господарства та оформлення прав на нього по закінченню певного строку (міському жителю - 5 років, мешканцю села - 2 роки), або ж дозволити формування особистих селянських чи фермерських господарств тільки мешканцям села на основі виділених земельних та майнових паїв. На нашу думку, уведення освітнього цензу, цензу осілості і строку ведення господарства необхідне для впорядкування процесу організації фермерських та особистих селянських господарств, скорочення нераціонального використання державних коштів. Деякі автори пропонують “загнати” особисті селянські господарства у “нішу обслуговуючих”, допоміжних великим структурам агробізнесу. Проте такий підхід обмежує свободу підприємництва. Складається враження, що особисті селянські господарства повинні обслуговувати великі спеціалізовані тваринницькі та інші підприємства, оскільки таким шляхом підвищується стійкість особистих селянських господарств. Цей підхід також заперечує свободу вибору варіантів розвитку малого бізнесу на селі. Багатопрофільність розвитку особистих селянських господарств, як обов'язкова умова їх виживання також нераціональна. Повинне бути різноманіття виробничих напрямків.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Фундук "Трапезунд". ЧП "Ореховод-практик" принимает заказы вегетативных саженцев на осень 2014. Оборудование для перемещения зерновых от производителя О пестицидах Гусеничная пара - кто что знает? Чем кормить лошадь зимой?
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.