19 вересня 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Соціально-економічний розвиток - Основи економіки та організації закладів соціально-культурної сфери - Форми і методи державного регулювання діяльності закладів СКС


Основи економіки та організації закладів соціально-культурної сфери

Форми і методи державного регулювання діяльності закладів СКС

Формы и методы государственного регулирования деятельности заведений СКС

Проблема вибору і поєднання форм і методів державного регулювання діяльності закладів культури і мистецтва – одна із найважливіших і дискусійних не тільки в Україні але і для інших країн СНД. Слід при цьому відмітити, що у всіх випадках мова йде не про принципову відмову у необхідності державного регулювання культурних процесів в країні, а про його межі і сфери, об’єкти і суб’єкти, форми і методи, про соціальну ангажованість і направленість.

Високорозвинені країни надзвичайно важливу роль відводять регуляторній політиці уряду, в тому числі і в галузі культури та мистецтва.

Уже протягом перших “ста днів” діяльності нового президента США Ф.Д. Рузвельта були закладені основи політики державного втручання у головні галузі економіки – промисловість, сільське господарство, банківську систему. Був також намічений ряд реформ у соціальній сфері. Теоретичною базою цієї політики, яка одержала назву “новий курс”, стали ідеї англійського політика і економіста Дж.М. Кейнса, у відповідності до яких капіталізму в період панування монополій необхідне активне державне регулювання економікою.

 

Проте першим президентом США, який відводив культурі і мистецтву , літературі і музиці перше місце в житті нації був все таки Дж. Кеннеді: “Стимулювання культурних процесів, в самому широкому розумінні слова, є безперечно функцією нації”, – відмічав він. Доречно також згадати слова міністра праці США А. Гольберга, який розглядав мистецтво як нову категорію, що входить у сферу соціальної відповідальності американського суспільства. Він зазначав, що державна полі-тика в галузі культури повинна виходити із шести основоположних принципів:

  1. суспільна підтримка;

  2. приватне патронування на рівні окремих осіб;

  3. пожертвування корпорацій;

  4. створення професійних союзів федеральних штатів;

  5. широка участь в культурному житті федерального уряду.

 

Державні асигнування на культурні потреби слід виділяти на паритетних засадах з приватним бізнесом.

Отже, в період президентства Дж. Кеннеді особливої уваги приділялося проблемі розподілу відповідальності за культуру нації між держа-вою і приватним бізнесом.

Спеціальний помічник президента в справах мистецтв А.Хекшер прийшов до висновку, що направляючою силою американської нації може бути тільки уряд. “Я ні в якій мірі не сумніваюсь в тому, що існує відповідність між мистецтвом у його сучасних формах, а також прийнятими у суспільстві критеріями і смаками. Таким чином, необхідно надати можливість уряду прийняти такі кроки, щоб встановити дану відповідність на всіх рівнях. Відокремлення мистецтва від життя може обернутися справжнім лихом для нашого суспільства”. А. Хекшер вказував, що для США культурне будівництво важливіше польоту на Місяць і що для керівних кіл єдиним способом запобігання вже розпочатої духовної кризи американського суспільства є визнання форми і узгодженості нашої цивілізації. Наше суспільство не є суспільством патронів і меценатів. Це суспільство, в якому достатньо політичних і суспільних, а також цілого ряду інших організацій, які перебувають під безпосереднім урядовим контролем. Отже, підтримка культури і мистецтва повинна здійснюватися тільки за зазначеними вище каналами .

 

В сучасній економічній літературі до інструментарію державного регулювання прийнято відносити:

  1. Адміністративне та правове регулювання.

  2. Пряме та непряме економічне регулювання.

 

Правове регулювання здійснюється в межах цивільного (господарського) законодавства через систему норм і правил.

Адміністративне регулювання здійснюється шляхом ліцензування і квотування, контролю над цінами і доходами, валютними курсами, обліковими відсотками тощо.

Названі методи державного регулювання мають силу наказу і, як правило, не опираються на економічні інтереси і стимули.

Пряме економічне регулювання носить максимально адресний характер і здійснюється у формах безповоротного цільового фінансування секторів, територій і організацій. Цільове фінансування може здійснюватися як у формі прямого субсидування (дотації, допомоги, доплати із спеціальних бюджетних і позабюджетних фондів різних рівнів), так і у формі пільгового кредитування.

Непряме економічне регулювання, як правило, носить автоматичний і безадресний характер і передбачає широке використання важелів кредитно-грошової, податкової, валютної, зовнішньоекономічної (в тому числі і митно-тарифної) політики. Сфера культури і мистецтва так як і будь-яка інша сфера економіки перебуває перед певним впливом адміністративних, правових і економічних методів державного регулювання.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Фундук "Трапезунд". ЧП "Ореховод-практик" принимает заказы вегетативных саженцев на осень 2014. Оборудование для перемещения зерновых от производителя О пестицидах Гусеничная пара - кто что знает? Чем кормить лошадь зимой?
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.