20 листопада 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Соціально-економічний розвиток - Демографічна і поселенська база та трудові ресурси села - Стан ринку праці в сільській місцевості - Підприємницька діяльність на ринку праці


Стан ринку праці в сільській місцевості

Підприємницька діяльність на ринку праці

Предпринимательская деятельность на рынке труда

Ринок праці (або ринок робочої сили) – це сектор ринку, суб’єктами відносин на якому виступають продавці і покупці робочої сили. На цьому секторі ринку зустрічаються і знайомляться один з одним роботодавці і наймані працівники. Отже, ринок праці є сферою безпосередніх ділових відносин між суб’єктами наймано-трудового та  підприємницького бізнесу.

Процеси виробництва товарів, надання послуг, виконання робіт неможливі до тих пір, поки робоча сила працівників не об’єднається з матеріальним фактором виробництва – засобами виробництва. Поєднання робочої сили і засобів виробництва має ключове значення для діяльності будь-якої підприємницької фірми, незалежно від того, яким саме видом діяльності вона займається.

В тому випадку, коли функцію робітника виконує сам підприємець, поєднання робочої сили  і засобів виробництва не представляє собою будь-якої проблеми, оскільки в даному випадку підприємцю не приходиться вступати в ділові відносини з іншими суб’єктами бізнесу. Проте положення істотно змінюється, якщо для організації діяльності фірми підприємцю доводиться залучати найманих робітників, які є, як нам вже відомо, суб’єктами наймано-трудового бізнесу.

Ділові відносини між підприємцями (роботодавцями) і найманими робітниками становлять одну із важливих сфер ділових відносин у суспільстві, Від стабільності, передбачуваності і ефективності даних відносин залежить не тільки рівень розвитку економіки держави, але також і ступінь стабільності суспільства і масштабу розвитку здібностей членів суспільства.

Підприємницьку діяльність на ринку праці здійснюють дві основні категорії суб’єктів підприємницького бізнесу – безпосередньо роботодавці, які є суб’єктами виробничого, інноваційного, комерційного, інформаційного, фінансового, інвестиційного, або іншого конкретного бізнесу, і посередники на ринку праці.

Підприємці-роботодавці і наймані робітники можуть вступати у відносини купівлі-продажу робочої сили безпосередньо. В цьому випадку вони виконують функції відповідно покупців і продавців робочої сили. Разом з тим, здійсненню угоди по купівлі-продажу робочої сили можуть сприяти спеціалізовані державні і недержавні організації, які здійснюють заходи по сприянню міграції робочої сили, в тому числі міжнародної, пошуку належної роботи для тимчасово непрацюючих людей, підбору і спеціальній підготовці персоналу для роботодавців, інформуванню та консультуванню сторін угоди по купівлі-продажу робочої сили.

Таким чином, на ринку праці функціонують посередники, які надають широкий спектр послуг і тому можуть бути визначеними в якості суб’єктів комерційного, інформаційного, в тому числі освітнього, експертного і консультативного бізнесу. Здебільшого всі ці види послуг, за виключенням комерційних, виконують одні й ті ж організації. В різних країнах такі організації одержали назву центрів зайнятості, бірж праці, бюро по працевлаштуванню, рекрутінгових агентств. Організації, які виконують інформаційно-консультаційну, або іншу допоміжну роль при здійсненні угод по купівлі-продажу робочої сили, складають перший тип посередників на ринку праці.

Другий тип посередників на ринку праці складають організації, діяльність яких полягає в прямому виконанні функцій продавця або ж покупця робочої сили. Це відбувається в тих випадках, коли підприємці-роботодавці і наймані робітники вступають в угоду купівлі-продажу робочої сили не безпосередньо, а опосередковано – вони делегують повноваження відповідно покупців або продавців робочої сили іншим суб’єктам бізнесу.

Розглянемо вказані типи посередницької діяльності і види  посередників на ринку праці детальніше. Перше нагадування про центри зайнятості (біржах праці) відноситься до середини XIV століття, проте тільки в ХХ столітті дані олрганізації перетворилися у повноцінний елемент системи бізнесу.

 

В наш час центри зайнятосі виконують, як правило, такі функції:

  • облік тимчасово непрацюючих (безробітних) громадян;

  • сприяння тимчасово непрацюючим громадянам у працевлаштуванні;

  • інформування непрацюючих громадян про стан локальних і національних ринків праці і про наявність вакансій;

  • виплата тимчасово непрацюючим громадянам грошових субсидій, організація їх перепідготовки і залучення до виконання ними оплучуваних  громадських робіт на випадок їх тривалого безробіття;

  • сприяння громадянам, які бажають змінити місце роботи;

  • сприяння підприємцям у пошуку робітників для заповнення вакансій;

  • аналіз і прогнозування динаміки ринку робочої сили;

  • розробка і здійснення програм зайнятості громадян;

  • професійна орієнтація безробітних громадян і осіб, які отримали попередження роботодавців про очікуване звільнення;

  • навчання безробітних громадян новим видам діяльності, за якими існують можливості отримання роботи (обо направлення їх на навчання у спеціалізовані навчальні заклади, які реалізують програми перепідготовки);

  • консультування роботодавців, найманих працівників і безробітних громадян по всіх питаннях, зв’язаних із розвитком ділових відносин на ринку праці.

 

Спочатку центри зайнятості виникли як приватні комерційні компанії, як правило, в організаційно-правових формах партнерств і товариств з обмеженою відповідальністю, проте вже на початку ХХ сторіччя вищеперераховані функції почали виконувати також державні заклади. Сьогодні у всіх країнах із розвинутою ринковою економікою існують, поряд із недержавними фірмами, державні центри або служби сприяння зайнятості, що являють собою одночасно і елементи державної системи управління економікою, і разом з тим спеціалізованими організаціями на ринку праці.

В якості спеціалізованої організації, що діє  на ринку праці, державні і недержавні центри (служби) зайнятості виступають посередниками між підприємцями і найманими робітниками, допомагаючи останнім налагодити і підтримати ділові відносини по купівлі-продажу робочої сили між собою, тим самим виступаючи у якості суб’єктів підприємницького бізнесу.

В якості елемента державної системи управління економікою державні служби (центри) зайнятості виконують аналітичну, контрольну функції, а також реалізують державні програми сприяння зайнятості населення, міграції працездатного населення, професійної підготовки і адаптації працездатного населення, соціального розвитку людей.

Особливо важливу роль державні центри (служби) зайнятості відіграють у країнах із соціально-орієнтованою ринковою економікою (Німеччина, Скандинавські країни тощо).

До початку широкомасштабних економічних реформ в нашій країні (кінець 80-х та 90-ті роки ХХ століття) було прийняте твердження, що подібного роду організації не були необхідними Україні. Функціонуючі на той час бюро по працевлаштуванню не відігравали серйозної ролі у вітчизняній економіці. Ринок праці мав суттєві обмеження в розвиткові внаслідок таких факторів, як відсутність свободи переміщення громадян по території держави, штучна ізоляція нашої країни від зовнішнього світу тощо.

Розвиток посередницької діяльності на ринку праці з боку державних і недержавних центрів (служб) зайнятості розпочався  на початку 90-х років. Важливу роль в цьому відіграло прийняття Закону України «Про зайнятість населення» У поєднанні із іншими нормативними інструментами переведення України до системи ринкової економіки даний Закон в значній мірі сприяє становленню в Україні сучасних цивілізованих ділових відносин на ринку праці.

В 1991 р.  була створена Державна служба зайнятості населення в Україні, яка була наділена всіма необхідними функціями в галузі сприяння зайнятості, які одержали розвиток в країнах з ринковою економікою.

В даний час діяльність Державної служби зайнятості населення в Україні не має істотних відмін від аналогічних закладів в країнах з  ринковою економікою та реалізує всі перераховані вище функції, властиві державним біржам праці за кордоном.

В числі даних функцій ключове значення мають виплати допомоги по безробіттю та працевлаштування тимчасово непрацюючих громадян. Центри зайнятості здійснюють пошук так званої „підходящої роботи”.  Робота може бути визнаною „підходящою” в тому випадку, якщо вона має в наявності ряд базових ознак. В різних країнах ці ознаки розрізняються поміж собою. В Україні, так як, до речі, і в Росії, підходящою роботою вважається робота, яка відповідає професійній придатності робітника із врахуванням рівня його професійної підготовки, умовам останнього місця роботи, стану здоров’я, транспортної доступності робочого місця.

Який же зміст терміну „підходяща робота”? Служба зайнятості зобов’язується надати безробітньому можливість зайнятись тим видом діяльності, який відповідає наявним у нього професійним знанням, навичкам. Робота на „підходящому” робочому місці повинна відповідати забезпеченню  людині соціального комфорту, його розвитку і в якості робітника, і як особистості. Проте різні люди по-своєму відносяться до пропозицій „підходящої” роботи. Деякі з них визнають за краще відмовитися від пропозицій по працевлаштуванню і постійно отримувати допомогу по безробіттю. Саме тому держава здебільшого передбачає обмеження у поведінці на ринку праці. В Німеччині, наприклад, безробітний громадянин може лише двічі відмовитися від „підходящого” робочого місця, потім його позбавляють права на отримання допомоги по безробіттю.  В Україні застосовується більш м’ягкий варіант такої ж норми – якщо безробітний громадянин відмовляється від двох варіантів підходящої роботи у період безробіття, виплата допомоги по безробіттю може бути призупиненою на строк до трьох місяців.

Таким чином, служба зайнятості і безробітний громадянин укладають між собою свого роду угоду – служба зайнятості зобов’язується надати „підходящу” роботу, працівник -  зобов’язується відмовлятися від таких пропозицій не більше двох разів.

Другою найважливішою функцією державної служби зайнятості є виплата  допомоги по безробіттю. Мета таких виплат полягає у знятті соціальної напруги, що настає в суспільстві внаслідок безробіття громадян.


Джерелом виплат виступає державний фонд зайнятості України. Його джерелами є:

а) обов’язкові страхові внески із заробітної плати, які здійснюються підприємцями;

б) кошти (засоби) державного бюджету.

 

В країнах з розвинутою ринковою економікою існує ще одне джерело поповнення державних фондів зайнятості – добровільні відрахування, які здійснюють наймані працівники із своїх особистих доходів.

Така модель є більш послідовною. У формуванні фінансових засобів для наступних виплат допомоги по безробіттю зацікавлені і держава, і підприємці, і наймані робітники. Держава зацікавлена у забезпеченні соціальної стійкості в суспільстві. Підприємці, здійснюючи фінансування фондів зайнятості, підтримують ринок праці у відносно безконфліктному стані. Наймані працівники, відраховуючи засоби до фонду зайнятості, приймають участь в забезпеченні фінансових гарантій не тільки особам, які є в даний момент безробітними, але і самим собі на випадок втрати роботи.

Поряд із державними центрами зайнятості (біржами праці)в країнах з ринковою орієнтованою економікою до першого типу посередників на ринку праці відносяться і приватні служби сприяння зайнятості населення, які виконують всі вищеперелічені функції в галузі сприяння зайнятості, крім виплати державних субсидій по безробіттю. Як правило, діяльність  таких підприємницьких структур не мають обмежень в частині пошуку і пропозиції „підходящої” роботи. На відміну від державних центрів зайнятості, які надають послуги з пошуку роботи безоплатно, недержавні організації функціонують на платній основі.

До першого виду названих типів посередників відносяться також рекрутінгові агентства. Такими є недержавні організації, що працюють під замовлення конкретних роботодавців, зацікавлених у довготермі-нових і поточних процесах заповнення вакансій у своїх фірмах. Рекрутінгові  агентства здійснюють  ведення баз даних по наявних і тих, що формуються вакансіях, а також займаються цілеспрямованою підготовкою пошукувачів робочих місць під уже відкриті та прогнозні вакансії.

Як пише у своїй книзі „Бізнес із швидкістю думки” відомий діяч сфери інформаційних технологій Білл Гейтс, корпорацію Мікрософт (Microsoft) обслуговують 110 рекрутінгових агентств. Ці агентства можуть якісно підібрати потрібний персонал, у випадку необхідності проконсультувати кандидата, допомогти визначити робоче місце спеціаліста-здобувача у компанії замовника, знайти унікальних  спеціалістів на ринку праці, а також виконати масу різних корисних функцій. Всі ці послуги можна визначити поняттям „якісний підбір”.

Рекрутінгові компанії полегшують життя кадровим службам підприємницьких фірм. В останні роки одержало стрімкого розвитку рекрутінгового бізнесу у таких різних галузях практичної діяльності, як програмування, зв’язки з громадскістю, шоу-бізнес, професійний спорт.

Рекрутінгові компанії здебільшого спеціалізуються на підборі або відмінних спеціалістів, або ж високопрофесійних менеджерів.

В останні роки одержала широкого розповсюдження практика так званого електронного рекрутінгу. Останній базується на можливостях Інтернет у частині підбору і пошуку персоналу. Електронний рекрутінг забезпечує найбільш швидке оповіщення зацікавлених кандидатів на робочі місця про наявність вакансій. Головним інструментальним засобом електронного рекрутінгу виступає веб-сайт рекрутінгового агентства.

Другим типом посередництва на ринку праці виступає діяльність різних організацій, зв’язана із організацією купівлі-продажу робочої сили  і яка здійснюється від імені роботодавців або найманих робітників.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Моя первая зелень Решил заняться рисом. Какая техника нужна? Нужно ли отрезать ягнятам хвосты в раннем возрасте? Фундук "Трапезунд". ЧП "Ореховод-практик" принимает заказы вегетативных саженцев на осень 2014. Самоходный опрыскиватель серии SP 275
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.