17 листопада 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Соціально-економічний розвиток - Соціально-культурна сфера села - Розвиток соціальної інфраструктури


Соціально-культурна сфера села

Розвиток соціальної інфраструктури

Развитие социальной инфраструктуры

Кінцеві результати господарської діяльності залежать від рівня і розвитку галузей обслуговування, тобто соціальної інф­раструктури. Інфраструктуру агропромислового комплексу можна поділити на дві великі групи галузей - виробничу та соціальну. Категорії “інфраструктура” та “соціальна інфраструктура” сформувалися у процесі виробництва та розвитку продук­тивних сил суспільства, які тісно пов’язані між собою.

Об’єкти соціальної інфраструктури розосереджені по всій тери­торії країни. Саме тому категорія “соціальна інфраст­рукту­ра” набула найбільшого поширення в регіональній економіці. Для повного відтворення робочої сили, забезпечення добробуту населення, його всебічного розвитку необхідно створити належні умови. Це одна з вимог принципу соціальної справедливості. Кінцева ме­та регіональної соціальної інфраструктури - досягнення повного й однакового ступеня задоволення особистих потребнаселення незалежно від того, в якому регіоні воно проживає.

Сільська соціальна інфраструктура є частиною соціальної інфраструктури країни або регіону, яку в цілому складають житлове і комунальне господарство, освіта, культура і мистецтво, охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення, кредитування та страхування; служба побуту, транспорт і зв’язку в частині, пов'язаній з обслуговуванням населення, інші галузі не­виробничої сфери, а також торгівля та громадське харчування. Кожній галузі соціальної інфраструктури притаманні власна організаційна структура, форми обслуговування населення, механізм функціонування тощо. Все це зумовлює надзвичайну різноманітність і складність проблем розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів, тим більше в умовах реформування економіки. Деякі з них, специфічні для певних галузей інфраструктури,  розглянемо далі. З діяльністю підприємств, організацій та установ соціальної інфраструктури пов'язана життєдіяльність лю­дини, відтоді як вона народилася, виховується у дошкільному закладі, вчиться у загальноосвітніх школах, спеціальних середніх та вищих закладах освіти або працює тощо. Водночас результати діяльності окремих галузей соціальної інфраструктури визначаються рівнем загальної та професійної освіти населення, його культури, станом здоров'я, тривалістю життя, розміром вільного часу та його використанням.

 

До основних функцій галузевого складу елементів соціальної ін­фраструктури належать:

  • розподіл та обмін (мережа підприємств оптової та роздрібної торгівлі, підприємств громадського харчування, заклади кре­дит­ної та страхової системи);

  • надання споживчих послуг (житлово-комунальне господарство, підпри­ємства побутового обслуговування, пасажирський транспорт, зв’язок);

  • охорона здоров’я (заклади медичного, санаторно-курортного обслугову­вання, фізкультури і спорту, соціального забезпечен­ня населення);

  • формування громадської свідомості та наукового світогляду (мережа куль­турно-освітніх закладів, мистецтва і релігії);

  • управління та охорона громадського порядку (органи дер­жав­ного управ­ління, громадські організації, органи громад­ського по­рядку).

Від соціальних умов залежать розвиток та ефективність сільськогосподарського виробництва та відродження села взагалі. Проте ни­ні більшість сі­льських поселень не в змозі надати селянам необхідний  асортимент соціальних послуг. Через відсутність значної кількості об’­єктів соціальної інфраструктури на селі переважна частина сільських жителів зму­шена одержувати їх за межами місця постійного проживання. Тому доступність соціальних послуг для кожного сільського жителя є одним з визначальних показників соціальної характеристики населених пунктів та сільських територій. На цей показник впливають насамперед густота і людність населених пунктів, рівень забезпеченості об’­єктами соціальної інфраструктури, їх потужність, розвиток тран­спорту та зв'язку та ін.

Функціонування підприємств, організацій, установ і зак­ладів со­ціальної інфраструктури в період переходу до ринку передбачає вдосконален­ня відносин власності. Сучасні економісти вважають, що “власність” повинна розглядатись не тільки з боку юридичних відносин, а передусім з економічних, тобто економічні відносини мають бу­ти відображені у відповідних юридичних актах.

Перехід до ринкових відносин передбачає розвиток нових форм власності, зміни організаційно-правових форм господарювання в галузях соціальної інфраструктури села.

 

У процесі реформування сільської соціальної інфраструк­тури відбувається розширення потенційних власників об’єктів соціального призначення серед, яких можуть бути:

  • комунальний (муніципальний) власник як різновид державного власника (власність територіальних громад);

  • державний власник (державна власність передана на делегованих засадах місцевим радам);

  • приватний власник (власність передана комунальним влас­никам безкоштовно чи продана у постійну приватну власність юридичним або фізичним особам тощо);

  • колективний власник (власність новоствореного після КСП сі­льськогосподарського підприємства (правонаступника) або власність спільного власника (кооперативу) соціальних об’єк­тів у кількох населених пунк­тах, селищах, сільськогос­подар­ських кооперативах тощо);

  • суспільний власник (власність громадських організацій, по­літичних партій та ін.).

 

До об’єктів загальнодержавної власності слід віднести насамперед рекреаційні об’єкти – санаторії, будинки і бази відпочинку, різні спортивні споруди дер­жавного значення, заклади ку­льтури, музеї, заповідники, кемпінги, дачі, лінії електропередач, зв’язку, газопроводи, що мо­жуть бути передані у відання місцевих органів влади лише на делегованих повноваженнях.

Об’єкти комунальної власності представляють, як пра­вило, ди­тячі дошкільні заклади, загальноосвітні школи, лікарні, фельдшерсько-акушер­ські пункти, будинки культури, клуби, бібліотеки, заклади фізкультури та спорту, які знаходяться на балансі сільських (селищних) рад.

Власність сільськогосподарських підприємств – це об’єкти соціального призначення, які перебувають на балансі підприємств (дитячий садок, будинок культури тощо).

Кооперативною власністю є всі об’єкти споживчої кооперації, тобто заклади торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, що перебувають на балансі кооперативних підприємств.

До об’єктів суспільної власності належать профспілкові клуби, табори відпочинку дітей, лікувально-оздоровчі заклади то­що, які знаходяться на балансі громадських організацій.

Приватну власність становлять об’єкти соціальної сфери, які є власністю громадян, наприклад, магазин, лоток, лазня тощо.

 

Пошук власників у галузях соціальної інфраструктури ґрунтується на загальновизначених принципах:

  • економічній та соціально-територіальній доцільності, організа­ційному по­єднанні внутрішньої просторової типології сі­льських поселень та зовнішньої територіальної різноманітності;

  • соціально-економічній збалансованості, їх пропорційності та взаємодії, відповідності соціальному та економічному укладу, ринковим територіально утворювальним процесам;

  • сукупності соціально-економічних цінностей територіальних громад, їх постійному удосконаленню;

  • забезпеченню прозорості, наданні можливостей кожному жителю села що­до формування та функціонування соціального довкілля.

Ринкове середовище потребує роздержавлення і прива­ти­зації об’єк­тів у соціальній сфері села. Насамперед не­обхідно ліквідувати державну монополію, створити умови для конкуренції, за­побігти зловживанням у розподілі товарних ресурсів, передбачивши систему жорстких економічних санк­цій і правової відповідальності.

Згідно з “Положенням про приватизацію майна об'єктів со­ціаль­ної сфери” включення об'єктів соціальної сфери до переліку об'єктів, що підляга­ють приватизації, здійснюється за ініціативою органу, упов­новаже­но­го уп­равляти майном об'єкта соціальної сфери. Такий орган одночасно з поданням об'єкта на включення до зазначеного переліку надсилає до органу приватизації пропозиції щодо терміну зберігання профілю об'єкта або достатнє еко­номічне обґрунтування його мож­ливого перепрофілювання чи реструктуризації. Крім того, державні органи приватизації щоквартально формують переліки об'єктів соці­а­льної сфери, які підлягають приватизації. Такі об'єкти пропонуються до продажу переважно на конкурентних засадах. Пере­лік повинен міс­тити: назву об'єкта; його місцезнаходження;спосіб приватизації; платіжні засоби; відомості щодо можливого перепрофілювання об’єкта.

Сформований, але не затверджений органом приватизації перелік разом з документами, які містять пропозиції щодо подальшого використання об'єктів, подається для погодження відповідній державній адміністрації, на території якої розташований об'єкт.

Державна адміністрація розглядає подані документи, згідно з якими во­на повинна дати відповідному органу приватизації згоду, а також робить висновок про достатнє економічне обґрунтування щодо можливого перепрофілювання тих чи інших об'єктів. У разі незгоди з запропонованим до приватизації  переліком або окремими об'єктами в ньому, деякими умовами продажу (спосіб, засоби платежу тощо) державна адміністрація подає обгрунтовані зауваження щодо кожного з таких випадків.

Першочерговій пpиватизації у соціальній сфері підлягають об'єкти тор­гівлі і гpомадського хаpчування, побутового обслу­го­вування на­селення, житлово-комунального і pемонтного господар­ст­ва, окpемі види транспорту. Крім того, якщо до складу підприємств входять структурні підрозділи (магазини, перукарні, майстерні, їдаль­ні тощо), які можуть бути виділені у самостійні підприємства, об'єктами малої пpиватизації повинні бути названі структурні підрозділи.

 

Згідно з положеннями Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" не підлягають пpиватизації об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток села, збереження та підвищення культурного потенціалу, духовних цінностей, а саме:

  • об'єкти культури і мистецтва;

  • об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінан­су­ю­ться з  дер­жавного бюджету;

  • спеціалізовані підприємства тоpгівлі, що обслуговують виключно грома­дян, які мають пільги згідно з чинним законо­дав­ством.

Процес реорганізації підприємств, організацій, установ та закладів соціальної сфери складний і вимагає зваженого підходу до створення підприємств нового типу. Основна мета реорганізації підприємств соціальної сфери - створення на їх базі господарських структур ринкового типу, які б відповідали інтересам і вимогам населення, а також були спроможні забезпечити життєві їх потреби у різноманітних послугах.

 

З метою створення сприятливих умов для діяльності виробничих, переробних та обслуговуючих підприємств, уста­нов і організацій, для структурної перебудови економіки та збереження функціонального призначення об'єктів соціальної інфраструктури Кабінетом Міністрів України прийнято декілька постанов щодо поетапної передачі до комунальної власності об’єктів соціальної сфери, а саме:

  • "Про поетапну передачу до ко­му­нальної власності об'єктів соціа­ль­ної інфраструктури, які належать суб'­єк­там підприємницької діяль­ності" від 19 лютого 1996 р. № 222,  в якій висвітлюються питання передачі у комунальну власність від­повідних об'єктів, що на­лежать підприємствам, заснованим на загальнодержавній власності;

  • "Про поетапну передачу у ко­мунальну власність об'єктів соці­а­ль­ної сфери, житлового фонду сільськогос­по­дарських, пере­роб­них та обслуговуючих підприємств, установ і організа­цій аг­ропро­мис­лового комплексу, заснованих на колективній та інших фор­мах недержавної власності" від 5 вересня 1996 р. № 1060, якою передбачається передача у комуна­льну власність підприємства соціальної інфраструктури та житлового фонду разом з об'єктами інженерного забезпечення, які належать сі­льськогоспо­дар­ським та іншим підприємствам агропро­мис­ло­вого комплексу (за їх згодою), заснованих на колективній та інших формах недержавної власності;

  • "Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів со­ціаль­ної ін­фраструктури" від 2 грудня 1996 р. № 1443, в якій йдеться про визначення прі­о­ритетів першочерговості поетапної передачі до комунальної власності об'єктів соціальної інф­раструктури за роками з урахуванням витрат, перед­­бачених державним бюджетом.

Серед вищенаведених постанов найбільше значення має Постанова Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1060, в якій розглядаються питання збереження функціо­на­льно­го призначення об'єктів соціальної сфери у сільській місцевості. Основні положення даної постанови передбачають:

  • провести у 1997-2001 рр. безоплатну передачу у комунальну влас­ність об'­є­ктів соціальної сфери, житлового фонду разом з об'єктами інженерного забезпечення сільськогосподарських, пе­­реробних і обслуговуючих під­при­ємств, установ та організацій агро­про­мис­ло­вого комплексу (за їх зго­дою), заснованих на колективній та інших формах власності, що знахо­дяться на їх балансі;

  • встановити, що у 1997 р. передається 5%, у 1998 р. - 215, у 1999-2001 рр. - 30% загальної кількості об'єктів соціальної сфери, що пере­бу­вають на балансі підприємств, установ і організацій агропро­мис­ло­вого комплексу.

Постанова містить перелік об'єктів, які підлягають безо­платній пе­ре­дачі у комунальну власність, а саме: житловий фонд (крім гур­то­житків); дитячі дошкільні заклади, школи та інші заклади освіти; табори від­по­чинку й оздоровлення дітей;  об'єкти культури та аматорського спорту; при­мі­щення будинків-інтер­натів для людей похилого віку та інвалідів; об'єкти охо­рони здоров'я і побуту; мережі електро-, тепло-, газо‑, водопостачання та во­до­від­ведення, а також інженерні будівлі і споруди, призначені для об­слуго­вування житло­вого фонду і соціальної сфери (бойлерні, котельні, теп­ло­ві, каналізаційні та водопровідні мережі і споруди, збудовані та прибудо­вані приміщення, ус­таткування тощо).

Згідно з даною постановою процес безоплатної передачі у кому­нальну вла­­сність об'єктів соціальної інфраструктури може від­бу­ва­тися тільки за зго­дою обох сторін, тобто сільськогосподарського під­при­єм­ст­ва та місцевого органу самоврядування. Виконання постанови пот­ре­бує реального фінансування утримання цих об'єктів, що можливо лише при ство­ренні високоефективного та конкуренто­спро­мож­но­го агропро­мис­лового комп­лексу.

Поетапна передача об'єктів на баланс органам місцевих рад і са­мо­вря­ду­вання підвищує їх відповідальність за подальший розвиток со­ці­а­ль­ної ін­ф­ра­структури. Проте в останні роки у державному бюд­жеті не перед­ба­ча­лось коштів на утримання переданих у комунальну вла­сність об'єктів со­ці­­а­­льного призначення в сільській місцевості. Крім то­го, у сільськогос­по­дар­сь­ких та інших підприємств відсутні кошти на виплату податку на до­­дану вартість. Так, на момент безоплатної пере­да­чі об'єктів соціально-по­бу­­тового та культурного призначення, а також житла у кому­на­льну власність із сільськогосподарського підприємства згідно із Законом України “Про по­да­ток на дода­ну вартість” стягувався податок на додану вартість у розмірі 20% балансової вартості пере­да­ного об'єкта. Внесення змін до Закону Ук­­­раїни. “Про податок на до­дану вартість” від 28 березня 1998 р. передбачає бе­зоплатну передачу у комунальну власність об'єктів соціальної сфери, які пе­­ребувають на ба­лансі платників податку, як­що такі операції здійснюються від­повідно до Державної програми приватизації чи за рішенням Кабінету Мі­ні­стрів України, місцевих органів виконавчої влади та виконавчих органів рад, прийнятими у межах їх повноважень.

Відповідно до Указу Президента України “Про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сі­льсь­ко­гос­по­дар­ських підприємств” від 9 березня 2000 р. № 398 про­тягом 2000 р. необхідно здійснити ор­ганізаційні заходи щодо безоплатної передачі в комунальну влас­ність жит­ло­вого фонду та інших об'єктів соціальної інфра­ст­рук­ту­ри, включаючи об'єкти не­завершеного будівництва, які належать сі­ль­сь­ко­гос­подарським коопера­ти­вам, приватним (приватно-орендним) сі­ль­сь­­ко­госпо­дарським підприємствам, селянським (фермерським) госпо­дар­­ствам, господарським товариствам, а та­кож іншим сільсько­гос­по­дар­сь­ким підприємствам, які засновано на приват­ній власності, із збе­ре­жен­ням мережі та функціонального призначення об'єк­тів со­ціальної сфери.

Крім того, даним Указом пропонується здійснити заходи щодо пе­ре­дачі у комунальну власність разом з об'єктами соціа­льної інфра­струк­ту­­ри майна підприємств, що обслуговували ці об'єкти, у тому числі ос­новних фон­дів ремонтно-будівельних баз, майстерень, транспорт­них за­со­бів, при­би­ра­льної техніки, а також мережі електро-, тепло-, газо-, во­до­постачання та во­до­­від­ве­дення, будівель і споруд, призначених для їх обслуговування (коте­лень, бойлерних, каналізаційних та водопровідних споруд тощо). Усі заходи здійснюються виключно за згодою недер­жав­них сільсь­ко­гос­по­дарських підприємств. 

 

У процесі реорганізації колективних сільськогосподарських під­при­ємств передбачається декілька варіантів передачі об'єктів соціальної інфра­структури, зокрема:

  • на баланс новоствореного підприємства за його згодою, кому­на­ль­ного підприємства сільської (селищної) ради, районного (між­райо­н­ного) державного підприємства (організації);

  • у комунальну власність сільської (селищної) ради;

  • в оренду приватній або юридичній особі;

  • у статутний фонд комунального підприємства при сільській (селищній) раді в обмін на корпоративні права з наступною їх пере­дачею новим підприємствам;

  • у статутний фонд спеціалізованого підприємства.

Порядок передачі об'єктів соціальної інфраструктури у кому­наль­ну влас­ність передбачає:

  • оцінку фактичного стану та вартості об'єктів;

  • прийняття рішення про передачу об'єктів у комунальну власність;

  • створення комісії для передачі таких об'єктів у комунальну власність;

  • визначення етапів передачі об'єктів та розробку квартальних графіків їх передачі;

  • затвердження зазначених графіків;

  • визначення загальної суми витрат на подальше утримання об'єктів новим (комунальним) власником;

  • погодження складених комісією квартальних графіків із самов­ряд­ни­ми організаціями відповідного рангу.

При передачі об’єкта соціального призначення важливою умовою є визначення його реальної вартості. Оцінка вартості майна об'єктів соціального призначення, які пере­да­ються у комунальну власність, провадиться на основі складання пере­дава­ль­ного (розподільного) балансу та документації про результати інвентаризації, проведення експертної оцінки з подальшим складанням акта оцінки.

 

Порядок визначення відновної вартості цілісного соціального ком­п­лек­су передбачає:

  • визначення відновної вартості індивідуально визначеного майна (інвен­тарного об'єкта);

  • визначення відновної вартості майна (інвентарного об'єкта) змішаної власності (якщо вона існує);

  • визначення відновної вартості цілісного майнового комплексу (об'єкта).

 

До інвентарних об'єктів індивідуально визначеного майна, що підля­га­ють оцінці, належать дільниці підприємств, комплекси споруд, буді­вель, устаткування та інше майно, на яке не складається само­стій­ний бухгал­тер­ський баланс.

До об'єкта змішаної власності відносять установи, які мають кількох співвласників, наприклад, господарські та орендні або міжгос­подар­ські.

Цілісним майновим комплексом є господарський об'єкт із завер­шеним циклом виробництва послуг. До цілісного майнового комплексу належать струк­турні підрозділи соціального об'єкта, наприклад, лікарняний, оздоров­чий комплекс, які у своїй структурі мають окремі підрозділи, що у визначеному по­рядку виділяються у самостійні об'єкти передачі з подальшим скла­данням роз­подільного балансу і наданні послуг мають спі­ль­не спрямування.

Відновну вартість об'єктів соціальної сфери визначають згідно з Методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затверд­же­ною Постановою Кабінету Міністрів України № 961 від 15 серпня 1996 р.

Рішення про передачу об’єктів соціального призначення ­прий­мається на загальних зборах членів трудового колективу підприємств-власників, при­сут­ність яких повинна бути не менше 50% від загальної кількості. Збори висувають своїх уповноважених представників і зобо­в’язують їх у місячний термін подати до органів місцевого самовря­дування відповідну за­я­ву. Прийняттю такого рішення  має передувати: складання передавального або розподільного балансу; проведення інвентаризації об’єкта; аудиторська перевірка фінансової звітності; проведення експертної оцінки об’єкта тощо.

 

Слід зазначити, що при передачі об’єкта важливою умовою є виз­на­­чен­ня його реальної вартості. Спеціальної методики з оцінки об’­єктів со­ціальної сфе­ри при передачі їх у комунальну власність немає. Оцінку доцільно провадити відповідно до Методики оцінки вартості майна у про­цесі приватизації, затверд­женої Постановою Кабінету Міністрів Ук­раї­­ни від 22 липня 1998 р. № 1114, яка використовується для виз­на­чення:

  • розміру статутного фонду відкритих акціонерних товариств, що ство­рюються у процесі приватизації (корпоратизації);

  • вартості майна, що приватизується шляхом викупу;

  • початкової вартості майна, що підлягає продажу на аукціоні,

  • відкритих торгах (тендерах) або за конкурсом;

  • ціни пакетів акцій акціонерних товариств;

  • ціни часток державного майна у майні підприємств змішаної форми власності;

  • вартості майна підприємств, що ліквідуються.

 

Предметом оцінки об’єктів у соціальній сфері можуть бути:

  • цілісних майнових соціальних комплексів із завершеним цик­лом надання соціальних послуг, належність яких  визначається нор­мами бухгалтерського обліку, а також їх структурні підрозділи;

  • індивідуально визначене майно соціального призначення. Як пра­ви­ло, це інвентарні об’єкти або їх групи, що передаються як само­стійні об’­єкти;

  • незавершене будівництво соціального спрямування, інше не­рухоме майно.

 

Ринкові відносини потребують здійснення комплексу заходів (економічних, організаційних, правових) для підвищення ефективності виробництва у сфері послуг шляхом реорганізації підприємств соціальної інфраструктури. Процес реорганізації передбачає припинення діяльності підприємства та виникнення на його основі однієї або кількох нових юридичних осіб, які стають правонаступниками майна, майно­вих прав і зобов'язань.

Місцеві органи влади та самоврядування мають право пере­давати юридичним і фізичним особам підприємства й інші заклади комунальної власності у постійне або тимчасове корис­тування (продавати, здавати в оренду, об­мінювати, використо­ву­ва­ти їх як заставу).

Згідно з чинним законодавством реорганізація може здійсню­ва­тися шляхом передачі, продажу, перетворення, оренди, злит­тя або ліквідації об'єкта соціального призначення.

У процесі реформування об'єктів галузей соціальної інф­раструк­тури у кожному конкретному випадку слід дотримуватися вимог чинних законодавчих актів щодо створення на базі підрозділу підприємства господ­арського товариства. Засновниками ос­таннього може бути група  юридичних осіб, які вибирають доцільний варіант рішення та тип товариства; укладають установчий договір про створення товариства, розробляють його статут й обирають органи управління; реєструють товариство у місцевих органах влади та самоврядування. Набувши статусу юридичної особи, новостворене підприємство (установа) вже самостійно несе відповідальність за організаційно-гос­по­дарські та фінансові справи. Можлива й індивідуальна підприємницька діяльність без утворення юридичної особи.

 

Реорганізація об'єкта повинна здійснюватися із збереженням повної цілісності підприємства як єдиного господарського комплексу або зі створенням на його базі двох і більше господарських товариств. Для галузей соціальної інфраструктури найбільш прийнятними вважаються:

  • державне (комунальне) підприємство, засноване на загально­дер­жавній або комунальній власності. Підприємство створюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу;

  • акціонерне товариство, яким є підприємство, створене на засадах угоди юридичними особами й/або громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Акціонерне товариство має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність по зобов'язаннях тільки майном товариства;

  • товариство з обмеженою відповідальністю - суб'єкт підприєм­ни­ць­кої дія­льності, створений на засадах угоди юридичними особами й/або громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, яке має статутний фонд, поділений на частки у розмірах, визначених установчими до­кументами;

  • сільськогосподарський обслуговуючий кооператив – форма об'єднання юридичних і фізичних осіб, створена на підставі вільного волевиявлення шляхом утворення нової юридичної особи на засадах членства, участі своїх членів у його дія­ль­ності з метою ведення господарської діяльності та обслуговування населення;

  • приватне підприємство, що діє як самостійний господарюючий статутний суб'єкт. Виробнича і комерційна діяльність здійснюється на базі власного або орендованого майна та землі з метою отримання прибутку.

 

Процес реформування передбачає визначення порядку реєстрації суб'­єктів підприємницької діяльності. Державна реєстрація таких суб'єктів  здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної рад або в районній держадміністрації міст Києва і Севастополя за місцезнаход­женням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачене Законом. Цей правовий акт здійснюється після скла­дання розподільного балансу, який відбиває вартість певного май­на, що передається новому підпри­ємству, а також розмір кредитор­ської та дебіторської заборгованостей, які пе­редаються правонаступ­нику. Суб’єкт підприємницької діяльності готує, передає й от­ри­мує від органів державної реєстрації пакет відповідних документів.

Згідно з пос­та­но­­вою Ка­бі­нету Міністрів України “Про внесення змін і до­по­в­нень до По­­ло­ження про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької  ді­­­­я­ль­ності” від 25 січня 1996 р. № 125. Відповідно до основних вимог цього по­­ложення необхідно підготувати та передати у відповідні органи  цілий пакет документів.

 

У районну державну адміністрацію за місцезнаходженням (роз­міщенням) суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи):

  1. Установчі документи в оригіналах та по одному примірнику заві­ре­них в ус­та­новленому порядку копій: рішення власника майна або упов­но­важеного ним органу про створення суб'єкта підприємницької ді­я­ль­ності (якщо власників два і більше, таким рішенням може бути ус­та­нов­чий договір); статут суб'єкта підприємницької діяльності.

  2. Підтвердження формування статутного фонду.

  3. Розподільчий або передаточний баланс.

  4. Реєстраційну картку, яка є одночасно заявою про державну реє­ст­ра­цію.

  5. Квитанцію, яка засвідчує сплату власником(ми) суб'єкта підпри­єм­ницької діяльності реєстраційного збору.

  6. Документ, що засвідчує сплату власником(ми) внеску до ста­тутного фон­ду суб'єкта підприємницької діяльності у роз­мі­рі, перед­баченому зако­нодавчими актами.

  7. Рішення Антимонопольного комітету про згоду на створен­ня суб'є­­к­та  підпри­єм­ницької діяльності.

           Термін реєстрації – 5 робочих днів від дня надходження всіх документів (прискорена реєстрація – 1 день).

           Плата за реєстрацію – 7 неоподаткованих мінімумів, 21 неоподаткований мінімум – за прискорену реєстрацію.

 

В орган державної статистики: заповнена облікована картка встановленого зразка; копія реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію, документ, що засвідчує внесення плати за включення до єдиного Державного реєстру під­при­ємств і ор­га­ніза­цій.

 

Термін реєстрації – 5 днів.

Плата за реєстрацію – від 15 грн. 56 коп. (за 5 днів), від 20 грн. 23 коп. (за 2 дні),  до 31 грн. 13 коп. (за 1 день).

 

У районне управління Міністерства внутрішніх справ: заяву для одер­жан­ня дозволу на виготовлення пе­чатки у Дозвільній системі МВС, копію свідоцтва про державну реєстрацію, ко­пія роз­по­ряд­ження голови районної держадміністрації про реєстрацію під­при­ємства, довідка обласного статистичного управління про при­с­воєння ідентифікаційного коду підприємства, два примірники зразків (ескізів) пе­чаток і штампів, кви­танцію про сплату за надання дозволу, оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.

 

Термін реєстрації – 5 робочих днів від дня одержання всіх документів.

Плата за реєстрацію –  3 неоподаткованих мінімумів (51 грн.).

Виготовлення печатки або штампу – від 35 до 120 грн.

 

У банківську установу:заяву на відкриття рахунка; копія свідоцтва про державну реєстрацію; копію зареєстрованого статуту підпри­єм­ст­ва з відміткою податкової адміністрації за формою № 4-ОПП; картку із зразками підписів та відтиску печатки; розподільчий або передаточний баланс; довідку про включення до єдиного Державного реєстру підприємств і ор­га­нізацій та присвоєння кодів видів діяльності; довідку про реєст­рацію в органах Пенсійного фонду України, для орендних підприємств – копія договору оренди, довідка про присвоєння ідентифікаційного коду платника податків.

 

Термін реєстрації – 10 календарних днів після отримання повного пакету документів.

Плата за реєстрацію – згідно з тарифами банку.

 

У Державну податкову адміністрацію:

1. За місцезнаходженням: заява за формою № 1-ОПП; копія свідоцтва про державну реєстрацію; копія довідки про внесення до єдиного Державного реєстру під­при­ємств і ор­га­нізацій; копії статуту та (або) установчих договорів.

Термін реєстрації - 2 робочі дні від дня надходження заяви за формою № 1-ОПП.

Плата за реєстрацію - безоплатно.

2.    Для реєстрації платника податку на додану вартість (ПДВ): реєстраційна заява особи за формою № 1-Р; платіжний документ про сплату встановленої суми за свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Термін реєстрації - 10 днів від дня одержання заяви.

Плата за реєстрацію - 1 неоподаткований мінімум (17 грн.).

3.     Для реєстрації платника єдиного податку: заява про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку (6% або 10%).

Термін реєстрації - 10 днів від дня одержання заяви.

Плата за реєстрацію - безкоштовно.

 

У Пенсійний фонд: заява; копія свідоцтва про державну реєстрацію, копія довідки про внесення до єдиного Державного реєстру під­при­ємств і ор­га­нізацій. Крім того, суб'­єкт підприємницької діяльності повинен зареєструватись у Фонді соціа­ль­ного страхування (заява встановленої форми).

У Фонд соціального страхування:

1.    На випадок безробіття: заява, свідоцтво про державну ре­єст­ра­цію підприємства, копія довідки про внесення до єдиного Державного реєстру під­при­ємств і ор­га­нізацій.

2.    Від нещасних випадків: заява, свідоцтво про державну ре­єст­ра­цію підприємства, копія довідки про внесення до єдиного Державного реєстру під­при­ємств і ор­га­нізацій.

 

Термін реєстрації – 10 робочих днів після надходження заяви та відповідних документів.

Плата за реєстрацію – безкоштовно.

3.    З тимчасової втрати працездатності: заява встановленої форми.

У Державний Центр зайнятості: заява; копія свідоцтва про державну реєстрацію, копія довідки про внесення до єдиного Державного реєстру під­при­ємств і ор­га­нізацій.

МРЕВ ДАІ: державні номери автотранспорту, технічні паспорти, квитанцію, яка засвідчує сплату власником(ми) суб'єкта підпри­єм­ни­ць­кої діяльності відповідного реєстраційного збору.

Держтехнагляд: Державні номери автотранспорту, технічні пас­порти.

Якщо власником(ми) суб'єкта підприємницької діяльності є юри­дична осо­ба, додатково подається нотаріально засвідчена копія сві­доц­т­ва про дер­жавну реєстрацію юридичної особи. У разі коли влас­ни­ком(ми) суб'єкта під­при­єм­ницької діяльності є фізична особа, її підпис на установчих доку­мен­тах пот­ребує нотаріального засвід­чення.

Органи держав­ної реєстрації по­вин­­ні протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та  видати наступні документи:

Районна державна адміністрація: видає оригінал свідоцтва про державну реєстрацію; три копії свідоцтва про державну реєстрацію; оригінал та копія установчих документів з відміткою органу державної реєстрації; копія реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію.

Районне управління Міністерства внутрішніх справ: дає дозвіл на виготовлення печатки та штампу; проштамповані та засвідчені підписом працівника дозвільної системи примірники зразків печаток і штампів; оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної статистики: присвоює коди ОКПО та ОКОНГ; видає довідку про включення до єдиного Державного реєстру під­при­ємств і ор­га­нізацій та присвоює коди видів діяльності.

Банківська установа: видає договір між підприємством та установою банку, де відкрито рахунок, а також відривну частину довідки про реєстрацію в органі Пенсійного фонду; ставить відмітку на копії зареєстрованого Статуту підприємства про відкриття рахунка; відкриває розра­хун­ко­вий рахунок та видає чекову книжку для оформлення видаткових операцій з готівкою.

 

Державна  податкова  адміністрація:

  1. За місцезнаходженням видає: довідку про взяття на облік платника податків за формою № 4-ОПП; її копії в необхідній кількості; примірник установчих документів підприємства з відміткою (штампом) про взяття його на податковий облік за підписом відповідальної особи податкової інспекції;.

  2. Для реєстрації платника ПДВ видає:  свідоцтво про реєстрацію платника за формою № 2-Р; копії цього свідоцтва, засвідчені в податковій інспекції, у необхідній кількості.

  3. Для реєстрації платника єдиного податку: свідоцтво про пра­во сплати єдиного податку суб’єктом малого під­при­єм­ництва - юридичною особою.

 

Пенсійний фонд: видає повідомлення із зазначенням реєстраційного номеру платника збору на обов’язкове державне пенсійне страхування; довідку для пред’явлення в банк про реєстрацію в Пенсійному фонді.

 

Фонд соціального страхування :

  1. Від нещасних випадків за місцезнаходженням видає: страхове свідоцтво; повідомлення про віднесення підприємства до класу ризику виробництва, якому відповідає його основна діяльність, розмір страхового тарифу та розрахунок розміру страхового внеску.

  2. З тимчасової втрати працездатності видає: повідомлення про реєстрацію платника. 

 

Державний Центр зайнятості: видає повідомлення про реє­ст­рацію платника страхових внесків.

МРЕВ ДАІ: оформляє перереєстрацію автотранспорту.

Держтехнагляд: оформляє перереєстрацію автотранспорту.

 

В процесі створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють уста­новчі документи, які являють собою добровільно укладені угоди економічно-право­вого характеру, де закріплені норми та принципи, що регулюють внутрішньо­господарські та міжгосподарські економічні, правові відносини суб'єктів підпри­ємницької діяльності. Установчими документами підприємства є засновницький договір між учасниками та затверджений ними статут.

Підприємство створюється рішенням власників (власника) майна чи уповно­важеного ними (ним) органу, або за рі­шен­ням трудового колективу в процесі реформування старої структури. Підприємство може бути створене внаслідок поділу іншого підприємства за рішенням власників або, відповідно до антимопольного законодавства, шляхом виділення із складу ді­ючого підприємства одного або кіль­кох структурних підроз­ді­лів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єд­нань.

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, що являють собою добро­ві­льно укладені угоди економічно-правового характеру, в яких закріплені норми та принципи, що регулюють внутрішньогосподарські та міжгосподарські економічні, правові відносини суб’єктів підприємницької діяльності. Установчими документами підприєм­ства є засновницький договір між учасниками та затверджений ними статут.

Господарське товариство створюється рішенням власників (власника) майна чи уповноваженого ними (ним) органу або за рішенням трудового колективу в процесі реформування старої структури. Крім того, підприємство може бути створене внаслідок поділу іншого підприємства за рішенням власників або відповідно до антимопольного законодавства шляхом виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об’­єд­нань.

Для створення юридичної особи її засновники розробляють засновницький договір і затверджений ними статут. Установчий договір містить мету, прин­ципові засади створення та функціонування підприємства, визначає порядок спільної діяльності, умови формування майна. В окремих товариствах, крім того, включає додаткові відомості, необхідні для досягнення мети та організації управління виробництвом.

Статут підприємства охоплює питання його діяльності, містить приблизну схему і принципи побудови, включає найме­нування юридичної особи, відомості про місцезнаходження, юридичну адресу, визначає органи уп­равління, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Як правило, кожну групу питань об’єд­нують у розділ, що має свою специфіку.

    Задоволення жителів села різноманітними соціальними пот­ре­бами за­лежить від ступеня забезпеченості сільських насе­лених пунктів об’єк­тами со­ціальної інфраструктури. Проте, з поглиб­ленням еко­но­мічної кризи триває зрос­тання темпів її занепаду на селі. Запобігання подальшому поглибленню руйнівних соціальних процесів на селі  передбачає активізацію опрацювання і поступового втілення в життя комплексу нормативно-правових та організаційно-економічних заходів, які ґрунтуватимуться на­самперед на реальному попиті та пропозиції соціальних послуг на мікрорівні, тобто посиленні регулюючого впливу органів місцевого самоврядування на засадах органічного поєднання функцій місцевих владних структур та регіональних і загальнодержавних органів влади у вирішенні завдань соціального розвитку сільських територій. Ці проблеми необхідно вирішувати поетапно. Завданнями першого етапу передбачається припинення руйнівних соціальних процесів, створення реального самоврядно-те­риторі­а­льного власника соціального довкілля на селі з ринковою орієнтацією; другого – подолання дис­про­пор­ції у рівнях споживання сі­льським населенням гарантованих Конституцією України соціальних послуг, стабілізація та пос­тупове нарощування темпів соціальної розбудови; третього етапу –  макси­мальне збалансування територіальної пропорції з реальним попитом у соціальному обслуговуванні, забезпечення оптимальних пропорцій цілісного соціального середовища відповідно до вимог ринку, наближення його кількісних та якісних параметрів до стандартів розвинутих країн світу.

 

Основними концептуальними напрямами формування со­ціа­ль­ної інфраструктури як сукупності структурних елементів сіль­ських поселень для забезпечення сільським жителям належних умов праці і відпочинку та створення комфортного життєвого середовища слід визнати:

 

На загальнодержавному рівні: 

  • децентралізацію управлінських функцій держави на користь місцевого самоврядування, забезпечення реального самоуп­равління на рівні територіальних громад та фінансового самозабезпечення шляхом законодавчого врегулювання формування місцевих бюджетів та контролю за їх виконанням;

  • розробку відповідної нормативно-правової бази, удосконалення  фі­нансового механізму (в межах державного бюджету), єди­них стандартів і нормативів соціального обслуговування, га­рантій участі дер­жави у соціальній розбудові села;

  • створення системи вирівнювання регіональних можливостей забезпе­чення сільського населення гарантованими послугами соціальної сфери в межах конституційних норм;

  • врегулювання податкової системи і зменшення податкового наванта­жен­ня при соціальній розбудові села та надання послуг соціально-куль­тур­ного спрямування;

  • опрацювання Комплексної програми соціального розвитку сі­льських тери­торій відповідно до ринкових механізмів формування і функціонуван­ня соціально-культурного комплексу на селі;

  • здійснення заходів постійного ефективного контролю за станом соціаль­ного розвитку сільської соціальної інфраструктури та ін.

 

На самоврядному рівні:

  • створення реального поля комунальної власності територіальних гро­мад, його органічне поєднання з державною та приватною власністю в соціальному середовищі на селі;

  • опрацювання та організація виконання програм соціально-еко­но­міч­ного та культурного розвитку територій з обов'язковим уз­год­­женням з реальними фінансовими можливостями на місце­вому регіональному і державному рівнях та затвердженням відповідними радами;

  • збалансування економічного та соціального розвитку кожного таксономічно­го поселення відповідно до демовідтворювальних процесів з макси­ма­льним урахуванням історичних особливостей, націона­льних традицій і звичаїв;

  • запровадження реального самоврядного управління, формуван­ня єдиної територіально-управлінської системи за принципом “через ініціативу територіальної громади – до соціального благополуччя кожного жителя сільського поселення”;

  • залучення на добровільній основі коштів підприємств, установ та організацій для розбудовчих процесів у сільській соціальній сфері тощо.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Самоходный опрыскиватель серии SP 275 Фундук "Трапезунд". ЧП "Ореховод-практик" принимает заказы вегетативных саженцев на осень 2014. Вопрос по тракторам. Какую технику выбрать? Чем лучше отмывать свинарник? АВД для сельского хозяйства
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.