15 листопада 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Основи підприємницької діяльності та агробізнесу - Сутність агробізнесу та його поелементна база - Становлення та функціонування форм господарювання на селі


Сутність агробізнесу та його поелементна база

Становлення та функціонування форм господарювання на селі

Становление и функционирование форм ведения хозяйства на селе

Проголошений у жовтні 1994р. основний принцип реформування земельних відносин становить: земля повинна належати тим, хто її обробляє, мати власника і господаря. Селяни стали власниками земельних паїв, однак отримані ними сертифікати не забезпечують реалізацію права володіння, користування та розпорядження приватною власністю на землю у повному обсязі. Основне завдання аграрної реформи – запровадження дійового мотиваційного механізму докорінної перебудови сільськогосподарського виробництва, підвищення його якісних характеристик та ефективності – виявилося нереалізованим".

Головною метою здійснюваних заходів є удосконалення нормативно-правової бази для створення конкурентоспроможного аграрного сектора економіки.

Одержавлене сільськогосподарське виробництво не вирішило продовольчої проблеми і не забезпечило ефективного ведення галузі. Аграрний сектор виявився досить вразливим в умовах ринкової трансформації. Більше того, саме у контексті оцінки стану і перспектив розвитку сільського господарства нині розглядаються наслідки і напрямки ринкового реформування національної економіки у цілому, а соціально-економічні проблеми села фокусують найпалкіші економічні і політичні дискусії сьогодення. У таких умовах важливі комплексні реалістичні  підходи, коли недопустимі як недоречна ринкова ейфорія із спрощенням і недооцінкою об’єктивно зумовлених труднощів, так ортодоксальний консерватизм з виключно песимістичними прогнозами стосовно ефективної реорганізації аграрного сектора на ринкових засадах.

 

Нині, на нашу думку, значно складнішою є проблема реалізації аграрного потенціалу України. До причин втрат можливостей даного  потенціалу слід віднести, насамперед:

1) нераціональність організаційно-господарських форм використання вказаного потенціалу;

2) зосередженість аграрного потенціалу України значною мірою в енергомістких формах господарського використання: тваринницьких, тепличних, насінницьких, меліоративних комплексах, де основні операції (іноді без достатнього обґрунтування) були енергомісткими.

3) значна соціальна перевантаженість аграрної сфери економіки. Практично всі існуючі сільськогосподарські структури виконували функції утримання соціальної сфери. При цьому витрати на утримання соціальної сфери настільки значні, що нерідко призводили до соціального "проїдання" нагромаджень аграрного сектора, не дозволяли проводити збалансовану відтворювальну політику;

4) орієнтація основної частини аграрного потенціалу здебільшого на нарощування обсягів виробництва. Дійсно, на зберігання, пакування, переробку, збут продукції спрямовувалась лише незначна частина потенціалу, особливо матеріального і трудового. Наслідком цього є значні втрати продукції на всіх післявиробничих стадіях, що шкодить повноті реалізації потенціалу і ефективного його використання.

 

Зазначені причини сформувалися у складній і, що особливо важливо, об'єктивно інерційній системі взаємовідносин і тому мають ознаки довгострокового впливу. В процесі реформування аграрного сектора виняткова увага була приділена трьом основним узагальненим поняттям: приватизації, земельній реформі, розвитку фермерства.

Проте, без вирішення проблеми вільного вибору форм господарювання на селі і подолання монополії КСП не можливим був перехід до різноукладної економіки. Практично, як уже зазначалося, слід було розрубати "гордіїв вузол" - єдине чотириразове членство в КСП, коли одна і та ж особа одночасно має право власності, господарювання, управління і праці, а в кінцевому підсумку виникає взаємна безвідповідальність. Лише з реструктуризацією КСП, яка відбулась в 2000р., все стало на свої місця : пайовики мають право власності на землю і майно, яке може бути реалізоване через оренду або довірче управління. Форма ж господарювання повинна бути традиційна для світового сільського господарства, альтернативи якому ще не знайдено, - індивідуальна, сімейна чи партнерська ферма, яка функціонує на власному, орендованому чи довіреному майні. Менеджмент і трудові відносини мають бути контрактні.

Зволікати з прийняттям ринкових законів про землю і про форми господарювання на землі є нині дорога в нікуди. Реформування економічних відносин на селі відбудеться лише за умов захисту прав власника на землю, інструменти такого захисту існують у всіх країнах, де діють відповідні відносини. Держава повинна гарантувати свободу вибору організаційних форм приватного господарювання, що приходить на зміну КСП. Визначальними у цьому мають бути вищий рівень персоніфікації власності, максимальне забезпечення цілісності господарсько-територіальних комплексів, що забезпечить ефективне використання землі й майна, розвиток соціальної сфери села.

 

Пріоритетний розвиток сільського господарства забезпечується шляхом:

а) невтручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання та господарську діяльність суб'єктів підприємництва, крім випадків передбачених законами;

б) підтримання стабільної законодавчої та нормативно-правової бази з метою забезпечення передбачених умов розвитку підприємництва в сільському господарстві;

в)стимулювання розвитку приватного підприємництва;

г) забезпечення суб’єктам господарювання захисту прав власності на землю, майно та результати своєї праці.

 

За таких умов господарства громадян, за підрахунками вчених-економістів ІАЕУААН, можуть обробляти до 25% сільськогосподарських угідь і без значних капітальних вкладень забезпечувати себе продуктами харчування, реалізувати лишки на ринках. Із завершенням реструктуризації КСП реформи в аграрному секторі, по-суті, лише розпочинаються. На землю прийшов приватний власник, йому, насамперед, необхідно переконливо доказати, що господарювати він може більш ефективно.

Особливої уваги заслуговує нині і така форма господарювання на селі як виробничі кооперативи. Це єдиний тип підприємства, членом якого може бути лише той, хто в ньому працює. Сюди немає ходу власникам тіньового капіталу, тоді як в інші форми гос­подарювання доступ їм відкритий. Переваги кооперативів наочно проявляється при їх співставленні з іншими формами господарювання на селі, насамперед при працевлаштуванні селян. Так, створені на базі КСП приватно-орендні підприємства, різного роду господарські товариства охоче беруть в оренду земельні паї селян, відмовляючись водночас багатьом з них у працевлаштуванні. Саме це стало однією із причин зростання безробіття на селі.

Головною причиною цьому, на нашу думку, є вкрай несприятливі умови для розвитку підприємництва у сільській місцевості. Зокрема, це відсутність  стартового капіталу у жителів сільської місцевості для початку власного бізнесу, брак чи відсутність у сільськогосподарських виробників ринкової інформації про ринки збуту і ринкові ціни, соціальна незахищеність підприємців села. Люди ще слабо вірять у свої можливості. Також вони, як правило, не обізнані з особливостями ведення власного бізнесу. Тому слід впроваджувати відповідні консультації та навчання підприємців сільської місцевості.

"Надлишок" селян зумовлений не стільки їх професійною непридатністю, скільки структурними змінами у нових формуваннях, які масово відмовляються від низькорента­бельних і збиткових галузей, переорієнтовуючись на виробництво високодохідної продукції, передусім соняшнику, зерна.

Згідно рекомендаціям Міжнородної організації праці (МОП), безробітніми визнаються особи, які активно шукають роботу, готові і здатні приступити до її виконання. До безробітних відносяться і ті, хто вже знайшов потенційну роботу, але чекає відповіді керівника і може в будь-який час до цієї роботи приступити. Це і є міжнародне визначення поняття “безробітний”.

Західний регіон України – традиційно безробітний; відсутність робочих місць там спостерігалася навіть за радянських часів. Нині, із закриттям великої кількості шахт Донбасу, – цей регіон також відноситься до категорії безробітного. Спостерігається і така тенденція: чим нижче статус населеного пункту, тим більше, страшніше і непроглядніше безробіття. Причини тотальної незатребуваності людей у всіх сферах економіки України – різні. В аграрній сфері – це в першу чергу ліквідація великої кількості  колективних сільськогосподарських підприємств, особливо підрозділів тваринницьких галузей, де було зайнято майже 2 млн. селян.

Розвиток малого і середнього бізнесу – питання принципово важливе для України. Це не тільки ефективне джерело створення робочих місць, це й дуже серйозний чинник формування середнього класу. Який є основою стабільності та політичного розвитку України.  Коли людина не йде на біржу праці, а за рахунок власного інтелекту та професіоналізму робить спробу створити свою справу, щоб забезпечити себе, свою родину, дати роботу іншим, сплачувати податки, така людина має користуватися величезним статусом у суспільстві, мати надійну підтримку з боку держави”.

Ні для кого вже не секрет, що громадяни України, зокрема селяни, слабо пристосовані до об’єктивних наслідків ринкових реформ. В більшості працездатного населення немає усвідомлення орієнтації на корінні зміни роду діяльності, перепрофілювання, чи на зміну місця проживання як варіанту отримання роботи.

Сільське безробіття - явище набагато небезпечніше за міське. Міському жителю простіше переїхати до іншого міста (краю) на заробітки, а селянин тримає домашнє господарство, яке потребує постійного догляду, і землю,– навіть якщо на ній господарює хтось інший. Свою роль відіграє й сільська ментальність. На тих, хто започат-кував свою справу і почав вибиватися зі злиднів, часто дивляться з-під лоба.

Існує ще ціла низка доленосних проблем щодо селянства, які необхідно вирішувати як на місцевому, так і державному рівнях. По-перше, – працевлаштування молодих спеціалістів, працівників масових професій та випускників сільських шкіл.  Якщо у колишніх КСП все вирішувалося просто, то у реформованих підприємствах сьогодні все розпа-йовано (і земля, і майно), а житло приватизоване. Про безкоштовне виділення того чи іншого для молодого поповнення (навіть при нагальній його потребі) говорити марно. По-друге, претензії спадкоємців, які перебувають не тільки за межами господарства, а й держави, щодо вилучення земельних та майнових паїв, їх реалізації, чи плати за  користування. По-третє, сільськогосподарські підприємства, за винятком кооперативів, залучають до роботи працівників на правах найманої робочої сили, а не членства в колективі, що не одне й те ж. По-четверте, сьогодні на селі відсутня реальна сила, яка б захищала в першу чергу найманих працівників.

З юридичної точки зору те, що роблять засновники приватно-орендних підприємств, господарських товариств, коли відмовляються укладати трудові угоди з колишніми членами КСП, не є протиправним, вони діють у відповідності до законів ринку, які передбачають одержання максимально можливого прибутку; цьому підпорядковується і структура виробництва і, відповідно, потреба в робочих руках.

Інша ситуація у виробничих кооперативах. Тут селяни самі думають про себе, отже і про свою зайнятість; непрацездатні власники земельних і майнових паїв отримують від кооперативів соціальний захист. Власність усіх кооператорів (як працюючих, так і асоційованих членів) може використовуватись як застава для отримання кредитів.

Переваги кооперативів поки що повністю не реалізовані. Сьогодні їм, передусім, потрібно вистояти, не піддаватись спробам нової реорганізації. Для них нині першочерговим завданням є глибока внутрігосподарська реструктуризація, потрібна реальна приватизація невеликими трудовими колективами конкретних засобів виробництва (тваринницьких ферм, машинно-тракторного парку, транспортних засобів, ремонтних майстерень тощо) і конкретних земельних масивів, що їх будуть обробляти ці трудові колективи.

Головне нині – не перетворення одних господарських структур в інші, не нав'язування якоїсь однієї форми, не уніфікація сільськогосподарських підприємств. Нехай вони будуть різні, нехай змагаються між собою і доводять свого конкурентоздатність. Постійна оцінка організаційно-правових форм господарювання має забезпечити належне реагування на зміни в соціально-економічних відносинах через удосконалення законодавчої бази.

Особливу увагу слід звернути також на розвиток фермерства, як нової для нашої країни форми господарювання. Зараз функціонує понад 43 тисяч таких господарств. Проте ефективність використання ними землі ще надто низька. Займаючи майже 10%  сільськогосподарських угідь, вони виробляють лише 4,5 % валової продукції, що дає право окремим керівникам сільськогосподарських підприємств робити висновки про не перспективність фермерства.

Такий стан можна пояснити й тим, що фермерським господарствам особливо в перші роки надавалися, як правило, гірші землі. Крім того, фермери вимушені приховувати результати своєї роботи у зв'язку з невдалою податковою системою. Проривом у цьому питання було поширення дії закону про єдиний фіксований сільськогосподарський податок на фермерські господарства.

Окремі економісти-аграрники і практики фермерського руху в Україні пропонують в якості свого бачення аграрної реформи - створення єдиної форми господарювання - сімейної ферми. З цього приводу, хочемо підкреслити, що для економічно розвинутих країн, де сільське господарство виражене в основному фермерством – цей уклад формувався упродовж сторіч. Фермерство тут виступає одночасно і укладом життя і формою господарювання. В українських селах укладом життя і нині залишається самобутнє село, сільський устрій, а фермерство зароджується поки-що як форма господарювання на селі. Ось в чому, по нашому, і криється основна проблема і тому в перехідний період реформування аграрного сектора економіки в українському селі, хочемо ми цього чи ні, будуть у наявності різні форми господарювання, а уклад життя ще досить тривалий час залишатиметься сільським.

Вчитись за рубежем досвіду в тамтешніх фермерів може і потрібно, але, на нашу думку, це втрата часу. Слід зрозуміти, що селянська праця,  праця до нестями, живі організми, режим раці і відпочинку та їх специфіка скрізь однакові. Почуття відповідальності за власну справу, реальна (а не формальна) нормативна правова база, яка б захищала селянина від будь-якого посягання на його приватну власність, захист та підтримка держави і, по крайній мірі, не заважати селянину працювати.

Головне - привнести в село ідеологію бізнесу, сучасний менеджмент та перейти до економічних методів управління. Українське реформоване село як ніколи потребує капіталовкладень. Нехай це будуть російські рублі, американські долари, німецькі марки, англійські фунти, французькі франки чи українські гривні, але головне, щоб українські чорноземи не поростали бур’янами і була користь від того всьому суспільству.

Сімейна ферма в Україні – це власне фермер, а також селянин, що вийшов із КСП і отримав державний акт на землю та майновий пай з метою започаткувати таке господарство. Що потрібно для становлення такої форми господарювання? Єдиний сільськогосподарський податок, довгострокові кредити (до 10% річних), державний лізинг техніки на 5 років (під З % на увесь термін). Українським селянам повинна підпорядковуватись українська нафта за ціною виробника. Тоді їх не будуть оббирати всюдисущі трейдери.

Специфіка аграрних перетворень в нашій країні полягає і в тому, що в перехідний період на основі приватної власності на земельні та майнові паї можна формувати й нові господарські структури, створювати нові виробничі відносини на основі колективних форм організації виробництва. Законодавча база для цього є. Законом України "Про підприємства в Україні" передбачено створення індивідуальних, сімейних, приватних, колективних,   державних, спільних і орендних підприємств. В цьому законі не визначено такої підприємницької структури як приватно-орендні підприємства, але така форма організації – це приватне підприємство, яке застосовує орендні відносини. Отже, маємо законодавче поле для створення таких підприємств. У них формується власник, який може одержувати землю в оренду. Ним може бути і фермер, і керівник сьогоднішнього підприємства, новий господар у сільськогосподарському виробництві, яким селяни можуть доручити господарювати на їх землі.

Методика формування доходів за їх джерелами та визначення ефективності внутрігосподарських відносин в господарствах з колективною формою організації виробництва наведена в (табл. 1).

Таблиця 1

Доходи внутрігосподарських суб'єктів підприємства

та джерела їх формування

 

Група внутрігосподарських суб'єктів

 

Види доходів

Джерела формування доходів

 

 

І. Співвласники

 

 

1.Розмір власного капіталу

 

Внески у статутний фонд та нерозподілений прибуток (Пн)

 

2. Дивіденди, виплати на паї (Д)

 

Відрахування з прибутку у дивідендний фонд

II Власники земельних паїв у колективній власності

 

Рентні платежі (Рп)

 

Відрахування з прибутку

 

III Орендодавці майна та землі

 

Орендна плата (Оп)

Валові витрати

IV. Керівництво (менеджмент)

 

Оплата праці (ФОПм)

Валові витрати

(Фонд оплати праці)

V.Персонал (наймана робоча сила)

Оплата праці (ФОПр)

Валові витрати

(Фонд оплати праці)

 

Економічна ефективність внутрігосподарських відносин визначається сукупним доходом суб'єктів (Ес) за окремими групами

Ес = Оп + ФОПм + ФОПр + Ст + Рп + Д + Пн,

Де Ст- матеріальне стимулювання і допомога персоналу підприємства

 

Можуть також формуватися на селі і інші форми господарювання: малі підприємства по переробці сільськогосподарської продукції, наданню послуг населенню по технічному, ветеринарному, соціально-побутовому обслуговуванню, організації пунктів по заготівлі молока і худоби тощо.

 

Досвід функціонування малого бізнесу на селі дає змогу сформувати такі основні проблеми, які стоять перед сільськими бізнесменами:

  • необхідність у державній підтримці малого бізнесу як складової аграрної реформи;

  • необхідність у консультаціях з діючого законодавства та мікроекономіки, прийняття спеціального Закону України "Про малий бізнес" на селі;

  • відсутність детально розроблених механізмів взаємодії малого бізнесу з місцевою владою;

  • повна невизначеність у питаннях соціального захисту як самих підприємств (власників та керівників), так і їх найманих робітників;

  • необхідність в інформаційних послугах (як з питань законодавства, економіки, так і з питань "попит-пропозиція", "пошук партнерів");

  • необхідність у інвестуванні.

 

З метою вирішення указаних вище проблем, державної політики та державного регулювання малого підприємництва в Україні розроблена певна правова база. Зокрема прийняті Закони України “Про державну підтримку малого підприємництва в Україні від 19 жовтня 2000 р.; Укази Президента України “Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва" від 22 січня 2000 р.;  "При спрощену систему оподаткування, облік та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 р.; Наказ Мінфіну України від ЗО вересня 1996 р. № 196 " Про затвердження Положення про аграрну форму бухгалтерського обліку суб'єктів малого підприємництва" та інші. Так, в Законі України "Про державну підтримку малого підприємництва" дається визначення поняття суб'єктів малого підприємництва. Суб'єктами малого підприємництва є фізичні особи, зареєстровані у встановленому законодавстві порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юридичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро.

Аналізуючи розвиток малого бізнесу на селі, треба розглядати його в контексті з існуючими історичними традиціями та діючим законодавством, при цьому необхідно розрізняти підприємства малого бізнесу (юридичні особи) та приватних підприємців (фізичні особи). Об'єднання одних може бути здійснено шляхом створення незалежних профспілок, а інших - через асоціації, спілки та об'єднання.

Таким чином, основна ідея підтримки та розвитку малого бізнесу на селі може бути реалізована в організації та цілеспрямованій взаємодії трьох сторін: "місцева влада - центр сприяння розвитку приватного підприємництва - профспілка".

При цьому забезпечується взаємодія у таких напрямках: організаційному; консультативно-освітньому; соціальному; фінансово-інвестиційному; аналітичному.

Організаційний напрямок вбирає в себе розробку загальних питань аграрної політики підтримки та розвитку малого бізнесу: розробка концепцій та програми розвитку малого бізнесу на селі з визначенням пріоритетних напрямків; організація взаємодії та зворотного зв'язку між сільською (місцевою) владою та підприємцями на засадах взаєморозуміння та спільного обговорення питань кількості та розмірів місцевих податків, спільного вирішення соціальних питань розвитку села, взаємного обговорення  законодавства у питаннях малого бізнесу.

Консультаційно-освітній напрямок спрямований на створення та поліпшення загального рівня економічної освіти підприємницьких кіл та показ їхнього внеску у розвиток економіки села, сільських соціальних програм тепер та на перспективу.

Соціальний напрямок спрямовано на створення та підтримку профспілок приватних підприємств та найманих працівників малого та середнього бізнесу, які є виразниками і захисниками соціальних потреб та вимог представників сектора малого приватного підприємництва.

Фінансово-інвестиційний напрямок спрямовано на створення сприятливих умов та розробку відповідних структур та механізмів у селі для інвестування тих галузей чи секторів малого бізнесу, які є пріоритетними для виконання як програми розвитку села, так і інших програм сільської влади.

Аналітичний напрямок спрямовано на створення інформаційно-економічної аналітичної моделі розвитку секторів економіки села в цілому, та отримання на цій основі науково-обгрунтованих пропозицій щодо розробки та реалізації програм підтримки різних секторів економіки заради соціального і економічного розвитку села, в тому числі визначення пріоритетних галузей для першочергового інвестування.

При реалізації та посиленні взаємодії місцевої влади і малого та середнього бізнесу виникає необхідність в об'єктивній та оперативній поінформованості відповідних установ регіональної влади про стан розвитку малих форм господарювання на селі.

Для об'єднання у єдиному інформаційному просторі інтересів місцевої влади та приватного підприємництва необхідно створити єдину комп'ютерну систему, що дозволить шляхом надання відповідного інструменту досягти мети їхнього взаємовигідного соціального партнерства. Це перспектива розвитку малого бізнесу на селі.

Зараз в аграрному секторі складається суперечлива ситуація із формуванням виробничої інфраструктури. З одного боку, світовий досвід і здоровий глузд підказують необхідність побудови його інфраструктури на кооперативних засадах. З другого боку, кооперативна ідея з різних причин не сприймається ні селянами, ні місцевими органами влади.

Прийняття Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" не стало поштовхом для створення обслуговуючих кооперативів, навпаки, на селі все більш глибокі корені пускають посередницько-комерційні структури, що приведе до неминучого зменшення прибутковості сільськогосподарських товаровиробників, послаблення конкурентоспроможності вітчизняного сільського господаря. Тому - потенційному господарю землі - в стратегічних планах бізнесових формувань, в кращому випадку, відводиться скромна роль найманого працівника.

Прийняття Президентом України 19 грудня 2000р. Указу "Про заходи щодо кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах " важливе тим у політичному плані, що вперше в історії незалежної України кооперативний рух визнано одним із важливих напрямків реформування економіки України на ринкових засадах.

Вищеназваним указом зобов'язано виконавчі органи влади приступити до розробки і затвердження заходів щодо підтримки кооперативного руху, формування обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів, розвитку кредитних спілок та інших кооперативних формувань.

Для майбутнього села важливо, щоб Указ Президента України від 19.12.2000р. став початком наміченого відродження вітчизняної кооперації, рішучого подолання псевдокооперативного сприйняття цього воістину економічного феномену, без якого не обходиться аграрний сектор будь-якої розвинутої країни світу.

Управління обслуговуючим кооперативом потребує спеціалістів з особливою підготовкою. Менеджери кооперативів мають освоїти мистецтво бізнесу, бо кооператив знаходиться в ринковій економіці, водночас вони мають бути здатними до прозорого, демократичного управління підприємством на засадах неприбутковості, тобто в інтересах членів цього кооперативу. На жаль, на цій важливій ділянці у боргу перед селянами виявились аграрні навчальні заклади.

Досвід формування обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів показує на потребу розробки методології оподаткування кооперативів, як неприбуткового підприємства. Тут потрібна істотна зміна в оцінках кооперативів, як особливого типу підприємництва, з боку місцевих органів Державної податкової адміністрації України.        

Зареєструвати обслуговуючий кооператив як прибуткове підприємство, означає порушити кооперативні принципи в самому зародку кооперативної ідеї, дискредитувати істину. Відродження істинної кооперації неможливе без добре відлагодженого кооперативного всеобучу. Одним із завдань кооперативної просвіти є викорінювання спрощеного підходу до кооперативної моделі господарювання, а також не допустити поширення псевдокооперативів, які дискредитують суть кооперації.

Не менш важливим є вміння переконати сільськогосподарських товаровиробників у перевагах кооперації, показати економічну вигоду від створення обслуговуючого кооперативу як способу продовження господарської діяльності, спільного виконання тих робіт, які економічно недоцільно виконувати кожному поодинці.

Агропромислове виробництво є однією із найважливіших складових економіки держави. Тут формується основна частина продовольчих ресурсів і, майже, три чверті роздрібного товарообороту. Це має визначальний вплив на гарантування продовольчої безпеки держави, розвиток внутрішнього і зовнішнього ринків, поліпшення життєвого рівня населення. У сільському господарстві зайнята п'ята частина працівників усіх сфер економічної діяльності, зосереджено близько чверті виробничих фондів і створюється майже 18 % валової доданої вартості. Ось чому питання розвитку форм господарювання на селі, виховання почуття господаря на землі нині набуває надзвичайної ваги і матеріалізується у лейтмотиві: "без добробуту села немає добробуту держави".

Конституцією України, законами України та указами Президента України, прийнятими впродовж останніх років, закріплені права громадян на власність і господарське самовизначення селян.

Чекати ж безкорисної (по крайній мірі взаємовигідної) допомоги з боку розвинутих /   країн, значить лукавити. У всіх економічно розвинутих країнах світу (Європа і Азія) 1996-2001рр. - це період перевиробництва сільськогосподарської продукції. Світові ціни на сільськогосподарську продукцію різко падають. Це пов'язано як із коливаннями попиту, так і з фінансовою кризою в Азії та Росії. Так, росіяни, які раніше купували третину всього експортного м'яса з Європи, зараз неплатоспроможні. Азійці на 30 % зменшили свій імпорт пшениці. Тому не дивно, що китайські виробники зернових культур, які свого часу добре заробляли на поставках сусідам, нині скаржаться, що через низькі ціни вони змушені продавати навіть солому, щоб компенсувати свої витрати.

З цієї причини, а також через погані погодні умови і сильний фунт стерлінгу, сільське господарство Великої Британії переживає нині найбільший спад з 30-их років ХХ століття. Британські вівчарі змушені збувати свій товар за безцінь, а цукровики - за цінами на третину нижчими, ніж у 1997р. Про яловичину нічого вже й говорити - заможні покупці по всьому світу відвертаються від неї, боячись "коров'ячого сказу". Доходи датських фермерів теж зменшились вдвоє, свинарство тут взагалі стало неприбутковим. Навіть у США, де фермерство почувається дуже впевнено, у вересні минулого року ціна на пшеницю впала наполовину, а свині в живій вазі продавалися менш як за третину позаторішньої ціни.

На фоні такого спаду уряди не лише європейських, а й інших країн, які дбають про своє майбутнє, намагаються підтримати свого селянина. Одні - шляхом фінансової допомоги сільгоспвиробника, інші за рахунок якихось державних заходів. Наприклад, в 1999р. Європейський Союз направив на підтримку сільського виробника рекордну суму - 40 млрд. євро. Уряд США в 2000р. кинув своїм фермерам "рятівний круг" у вигляді 6 млрд. доларів, крім того фермери добилися ще 5,5 млрд. доларів так званих "транзитних платежів". Таїланд виділив на підтримку виробництва цукрової тростини 88 млн. доларів.

У Китаї пішли іншим шляхом. Тут вирішили зміцнити державну систему заготівель, посилити контроль над зерновим господарством. "Китайці не зможуть процвітати, якщо не процвітатиме село", - пише газета, цитуючи одного з високих чинів цієї країни.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Вопрос по тракторам. Какую технику выбрать? Чем лучше отмывать свинарник? АВД для сельского хозяйства Трапензунд, Керасунд (черенкование) Фундук "Трапезунд". ЧП "Ореховод-практик" принимает заказы вегетативных саженцев на осень 2014.
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.