22 вересня 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Основи підприємницької діяльності та агробізнесу - Сутність агробізнесу та його поелементна база - Передумови для формування багатоукладного аграрного виробництва


Сутність агробізнесу та його поелементна база

Передумови для формування багатоукладного аграрного виробництва

Предпосылки для формирования многоукладного аграрного производства

Надто затяжна системна криза в державі зумовила різкий спад інвестиційної діяльності, в тому числі й в агропромисловому комплексі. Капітальні вкладення в АПК зі всіх джерел фінансування останніми роками скоротилися більш ніж в 9 разів, в переробні галузі і соціальну сферу села - майже в 7 разів, а в сільське господарство - приблизно в 20 разів. Слід при цьому зазначити, що зменшення обсягів виробництва в сільському господарстві найбільшою мірою корелювало саме з динамікою падіння обсягів капітальних вкладень у зазначену галузь.

Майже повністю припинились процеси відтворення й оновлення матеріально-технічної бази АПК. Відтак, в аграрному виробництві відбувається деіндустріалізація та перехід на ручну працю. Вибуття основних засобів виробництва сільськогосподарських підприємств майже втричі перевищує їх надходження. Для оновлення і поповнення машинно-тракторного парку до технологічної потреби необхідно щорічно постачати машини і обладнання на суму 12 млрд. грн., на закупівлю запасних частин для підтримки наявної сільськогосподарської техніки у робочому стані – 1,2 млрд. грн., світлих нафтопродуктів – 7,1 млрд. грн. Всього щорічна потреба в коштах становить понад 20 млрд. грн. За даними Держкомстату України внесення мінеральних добрив на 1 га посівної площі сільськогосподарських культур скоротилось у 6,7 рази. Зведено до мінімуму виробництво і застосування мінеральних кормових добавок, консервантів кормів, білково-вітамінних та інших препаратів.

Внаслідок високої господарської освоєності земельного фонду держави й екстенсивного використання продуктивних угідь посилюється деградація земель; грунти втрачають свою родючість і виснажуються. Нині, за даними Держкомзему України, 13,2 млн. га сільськогосподарських угідь зазнають водної ерозії, 19,3 млн. га – вітрової, 10,7 млн. га мають підвищену кислотність, 3,9 млн. га засолені і солонцюваті, 3,6 млн. га заболочені і перезволожені. Площа еродованої ріллі протягом останніх 25 років збільшилась на третину і щорічно розширюється на 90-100 тис. га, а вміст гумусу в грунтах знизився на 20%. Разом з тим витрати на протиерозійні та інші землеохоронні і землемеліоративні роботи постійно зменшуються. Зокрема, затрати на охорону земельних угідь скоротились у 5 разів.

Також, склалася критична ситуація із забезпеченням соціально-економічних основ відтворення людських ресурсів в аграрному секторі. Витрати на відтворення робочої сили тут становлять тільки половину того низького рівня, який має місце в промисловості.

Нині у переробній сфері АПК України функціонує велика кількість інвестиційно малопривабливих, технологічно відсталих, переважно фондо-й енергомістких виробничих потужностей, неспроможних випускати високоякісні продукти харчування відповідно до вимог міжнародних стандартів.

Погіршення екологічної ситуації в Україні зумовлено високим рівнем господарської освоєності земельних ресурсів, а також надмірним використанням і забрудненням поверхневих прісних водойм та лісових ресурсів. Незважаючи на те, що за 90-і роки значно зменшились обсяги виробництва і промислової, і аграрної продукції, індустріальні тваринницькі комплекси практично повністю припинили свою діяльність та різко зменшилося застосування мінеральних добрив й агрохімікатів, екологічний стан навколишнього природного середовища загалом майже не покращився. Природно-ресурсний потенціал аграрного виробництва втрачає свої відновлювальні, відтворювальні та асиміляційні можливості, що загрожує ресурсо-екологічній безпеці суспільства, а зрештою - й продовольчій безпеці.

Зростання природо-, ресурсо- й енергомісткості сільськогосподарської продукції і продуктів вітчизняного виробництва, яке все ще продовжується - це результат нераціонального та екологічно незбалансованого формування та організації використання ресурсних потенціалів національного і регіональних АПК, недосконалих і неефективних форм господарювання й управління ними в період здійснення ринкових трансформацій. Реструктуризація агропромислового виробництва, радикальне удосконалення його як матеріально-технічної, так і природобіологічної бази нині відбуваються без урахування екологічних чинників, критеріїв, обмежень, стандартів, а також вимог ресурсо-екологічної безпеки господарської діяльності.

Аналіз досягнень агропромислового виробництва в розвинутих країнах свідчить, що саме ефективне використання новітніх розробок у сфері агротехніки, біотехнології та агроекології, всебічна раціоналізація аграрного природокористування зумовили тут істотне зниження природо-, фондо- й енергомісткості агропродовольчої продукції, різке підвищення її конкурентоспроможності.

Причини реформування колективних сільськогосподарських підприємств. Колективне сільськогосподарське підприємство (КСП) являючись юридичною особою, структура управління якої, майнові та трудові відносини базувалися на принципі членства. Це означає, що кожний член КСП уособлює собою триєдину постать: він одночасно є працівником, власником (частини майна і землі) та управлінцем (членом трудового колективу і учасником загальних зборів). Отже, формально основні фактори сільськогосподарського виробництва: праця, виробничі ресурси та управління - жорстко поєднані на основі членства.

Однак, як свідчить світовий досвід, таке жорстке поєднання основних факторів сільськогосподарського виробництва є ефективним за умови, коли засновниками сільськогосподарського підприємства виступають одна чи кілька фізичних осіб, як правило, пов'язаних сімейними узами. Саме за такої умови засновники сільськогосподарського підприємства дійсно є "працюючими власниками". Що ж стосується КСП, то справжній статус його членів зводиться до того, що вони є не "працюючими власниками", господарями майна і землі, а практично залишаються найманими працівниками. Це стосується як рядового члена КСП, так і його голови та членів правління КСП.


Статус члена КСП як найманог працівника обумовлений рядом причин:

1) в КСП, кількість членів у яких становить від 80 до 1500 осіб, у результаті проведених паювання майна і землі відбувається їх розпорошення. Кожний член КСП отримує в результаті паювання мізерні частки майна і землі у порівнянні з величиною майнового і земельного масивів господарства. В результаті з чисто психологічних причин член КСП не відчуває і не може відчувати себе власником чи навіть співвласником майна і землі;

2) паювання майна в КСП, як спосіб його приватизації, здійснене не на користь працездатних та економічно активних його членів. В результаті пенсіонери, які становлять 50 і більше відсотків членів КСП, завдяки великому трудовому стажу отримують значно більші майнові паї, ніж члени працездатного віку;

3) кожний член КСП, яким би великим майновим паєм він не володів, має лише один голос на загальних зборах членів, який сам по собі вирішального значення не має;

4) голова КСП, яким би повноправним господарем він не здавався, по суті є юридично безправним. У випадку прийняття ним непопулярного, хоча й обґрунтованого, рішення його долю вправі вирішити загальні збори, які практично в будь-який час можуть звільнити його з посади. До того ж голова КСП не має права вирішувати без згоди загальних зборів чи зборів уповноважених ключові питання діяльності господарства.


Ці фактори обумовили стан, приякому передані у колективну власність земля і майно є нічийними, а члени КСП – найманими працівниками, а не господарями власних майна і землі. І саме ці фактори обумовили непридатність КСП як виду юридичної особи для діяльності в умовах ринкової економіки.

В процесі реструктуризації КСП досягаються дві важливі мети: по-перше, долається монополія цього виду юридичних осіб у сфері сільськогосподарського виробництва України, по-друге, реформуються відносини власності на майно та землю, оскільки в результаті реструктуризації колективна власність на землю і майно, носієм якої є КСП, трансформується у приватну власність його членів.

Саме розвиток приватного сектора відіграватиме наріжну роль у поновленні історичного звання України як одного з лідерів сільськогосподарського виробництва. Існують три основні функції, що їх виконує приватна власність у ринковій економіці. По-перше, інститут приватної власності гарантує існування справжніх власників активів чи ресурсів. Тим часом за умов колективної або державної власності ресурси сприймаютьяк щось надане ззовні. Отже, приватна власність забезпечує продуктивне використання ресурсів, яке є необхідною передумовою ефективного виробництва. По-друге, якщо існує приватна власність, відповідні активи можна використати як заставу. Завдяки заставі можна залучати у виробничий процес зовнішніх інвесторів, отримуючи від них позики під заставу. По-третє, загроза втратити власні активи змушує власників (чи менеджерів) уникати ризикованих проектів, тому вони управляють власним підприємством у такий спосіб, аби отримати (і максимізувати) прибуток. Ця обставина, своєю чергою, забезпечує продуктивне використання ресурсів та ефективне управління. А якщо менеджмент виявиться неефективним, підприємство перейде у власність тих, хто здатний управляти ним ефективно.

В результаті реформування колетивних сільськогосподарських підприємств на продовольчих ринках України будуть присутні такі організаційні форми господарювання на селі:

1. Індустріальні на базі новітніх зарубіжних та вітчизняних технологій високотоварні підприємства експортного спрямування (товарність — 60-90 відсотків), які спеціалізуються на виробництві культур, що легко механізуються. Пакетні технології цих підприємств (мінімальний і нульовий обробіток, включаючи прямий посів, поєднують в одному комплексі робочі органи для проведення операцій із обробітку ґрунту, посіву, підживлення рослин, боротьби зі шкідниками, бур'янами і скорочення деяких технологічних операцій з економією 30-70 відсотків енергетичних ресурсів) передбачають для забезпечення окупності затрат досягнення конкурентних стандартів урожайності сільськогосподарських культур (а це 50-70 ц зерна з 1 га, картоплі — 300-400, цукрових буряків — 400-500, соняшника — 25-30 ц з 1 га, молочної річної продуктивності корів — 4-6 тонн). За умови 100-відсоткового запровадження в країні подібних підприємств за таких рівнів продуктивності ріллі і худоби буде вироблятись в 2,5 рази більше валової і товарної продукції від внутрішніх потреб населення за фізіологічними раціональними нормами харчування, а при фактичному рівні споживання — в 4,2 рази більше. Залучення іноземних інвестицій, створення машинно-технологічних станцій з парком зарубіжної потужної техніки, що одержана на іноземні кредити під гарантії уряду на умовах валютної самоокупності, не тільки витіснить з виробництва людей, але й призведе до суцільної індустріалізації сільських районів і значного перевиробництва продукції, навіть за умови зростання .попиту на внутрішньому та зовнішньому продовольчому ринку.

2. Середні та великі приватно-орендні, господарські товариства та інші підприємства з відносно затратними технологіями (на базі існуючої і частини нової техніки) з товарністю 30-70 відсотків і низькою продуктивністю праці та проблемами входження в конкурентне середовище (навантаження ріллі на працівника до 3-15 га, а в зарубіжних країнах — в 10-40 разів більше). Щоб бути конкурентними на внутрішньому і зовнішньому ринках при таких технологіях, з врахуванням низького рівня врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин, підприємства мають встановити рівень оплати праці в 30-50 разів менший, ніж у розвинутих країнах. Потенційні можливості таких підприємств також істотні — можуть виробити валової і товарної продукції в 1,2–1,5 рази більше від внутрішніх фактичних потреб.

3. Дрібні фермерські та інші господарства площею 10-100 га сільськогосподарських угідь (з товарністю 10-50 відсотків і проблемами майбутньої ефективності через відсутність економічних можливостей застосовувати прогресивні технічні засоби). У світовій практиці сільського господарства існує така закономірність: із збільшенням розміру ферм виробництво продукції на 1 га зменшується, але зростає їх товарність і відповідно — прибутковість. Статистичне групування більше 11 тис. господарств суспільного сектора України показало таку закономірність: відносно дрібні господарства (до 400 га ріллі) виробили в 2-3,5 рази більше продукції, ніж великі (3-5 тис, га ріллі), але мають у розрахунку на 1 га ріллі в 20 разів більший збиток в галузі рослинництва і до 3-х разів— тваринництва.

4. Особисті селянські господарства з ручною працею і наднизькою її продуктивністю. В Україні нині налічується близько 15 млн. громадян, які ведуть особисте селянське господарство, використовуючи майже 16 млн. га землі, у тому числі майже 600 тис. громадян (використовуючи 2,3 млн. га землі), розширили свої особисті селянські господарства за рахунок земельних паїв.


Питома частка виробництва продукції ци господарств у загальному обсязі складає понад 60%, зокрема, рослинництва близько 50, а тваринництва – понад 70%. Особисті селянські господарства є основними виробниками картоплі (99%), плодоягідної продукції (85), молока (75), м’яса (73), вовни (70) тощо.

В червні 2003 р. Верховна Рада України прийняла закон “Про особисте селянське господарство”, яким визначені правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення селянського господарства. Діяльність такого господарства засновується на особистій праці його членів з метою задоволення власних життєвих потреб. Такі господарства ведуть в осносному натуральне виробництво. Окрім того, з розвитком суспільства посилюються вимоги до якості продукції, які здатні задовольнити лиш відносно великі господарства. Щоб вийти на ринки ЄС з цих причин, уряд Польщі, наприклад, окремою постановою заборонив переробним підприємствам закуповувати молоко з ферм, на яких утримується менше 14 корів. На жаль у нашій країні при низькому рівні внутрішнього попиту на продукти харчування та відсутності реальних експортних угод вимушено отримують найшвидший розвиток особисті селянські господарства і менший — індустріальні товарні підприємства.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Органические жидкие удобрения Витамины и добавки собаке? Самый вкусный огурец Чем лучше отмывать свинарник? АВД для сельского хозяйства
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.