21 вересня 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Основи підприємницької діяльності та агробізнесу - Сутність агробізнесу та його поелементна база - Місце і роль основнх форм господарювання на селі


Сутність агробізнесу та його поелементна база

Місце і роль основнх форм господарювання на селі

Место и роль основнх форм ведения хозяйства в селах

В агарній економіці, яка склалася в результаті реформування, з певною мірою умовності можна виділити слідуючі соціально-економічні уклади. Перш за все якісно новий уклад, приставлений фермерськими господарствами. Старим і в той же час новим укладом є сільськогосподарські підприємства, які виникли в процесі реорганізації колгоспів і радгоспів. Налічуються десятки різних форм таких нових підприємств. Складно, якщо взагалі можливо, знайти принципові, якісні відміни між ними. Тому у статистиці, при економічному і політичному аналізі їх об’єднують в одну сукупну групу – сільськогосподарські підприємства.

В ході аграрної реформи склався і одержав широке розповсюдження і розвиток своєрідний соціально-економічний уклад, який одержав назву “господарства населення”. Його попередником і свого роду прабатьком стали особисті селянські господарства селян і дачні, садово-городні ділянки міських жителів. Але нинішні господарства населення суттєво відрізняються від них не тільки за складом і масштабами, але і за соціально-економічними характеристиками. Господарства населення за рядом важливих якісних ознак подібні з фермерськими, але разом з тим далеко не співпадають з ними.

У багатоукладній економіці господарства різних категорій мають свою нішу. Склалося досить чітке галузеве розмежування виробничо-фінансової діяльності між ними. Так, у виробництві зерна, цукрових буряків, насіння соняшнику абсолютно переважають сільськогосподарські підприємства. Перераховані галузі також в більшій мірі розвинуті і у фермерських господарствах. Для цього є об’єктивні умови. Названі галузі найбільш механізовані, вони вимагають певної масштабності. Займатися ними на відносно невеликих присадибних і тим більше на крихітних садово-городніх ділянках немає сенсу. Розміри фермерських господарств уже достатні для використання техніки і розвитку механізованих галузей. Тим більш, що робочих рук у селянській сім’ї явно не хватає, щоб займатися у необхідному обсязі інтенсивними галузями, які вимагають багато  людської праці. Треба також враховувати, що по названих продуктах вище рентабельність, менше проблем з їх реалізацією.

Цілком інша розкладка по категоріях господарств тих галузей, які дають більше продукції з одиниці земельної площі, але вимагають багато ручної праці. Сюди відносяться перш за все картоплярство і овочівництво. Не випадково господарства населення вирощують більше 90% картоплі і понад 80% овочів, виробляють майже 75% м’яса і 70% молока. Питома вага фермерських господарств по цих продуктах не перевищує 2%.

Аналізуючи проблеми, тенденції і перспективи розвитку різних укладів аграрної економіки, необхідно зазначити що вони безпосередньо пов’язані з реальним їх станом, та умовами функціонування.

Кожний уклад має свої проблеми, які викликані як їх природою, історичною долею виникнення і розвитку, “віковим” рівнем, так і конкретними умовами їх існування на нинішньому етапі входження аграрного сектора у  ринок. Однак господарства всіх категорій функціону-ють не ізольовано, а в єдиній системі сільського господарства. І на них прямий вплив роблять загальні умови розвитку аграрного сектора в цілому. На нинішньому етапі такими загальними негативними факторами є перш за все різке погіршення економічних і соціальних умови  у ході реформ та руйнівний вплив поспішної (прискореної), екстремістської приватизації. Проте кризові умови розвитку сільського господарства по-різному відбиваються на господарствах окремих категорій. Які життєві проблеми виникають перед ними тепер, які можливі шляхи їх вирішення?


Фермерський уклад. Кількісно він самий “невагомий”, але по відношенню до других секторів це принципово нова соціально-економічна форма господарювання. На початку реформ по відношенню до фермерського укладу було немало ілюзій і романтики, що сприяло екстремізму у політиці. Загальна ідеологія і філософія реформаторства переводилася на широкомасштабні кількісні намітки швидкого збільшення чисельності фермерських господарств. І дійсно, на першому етапі їх кількість росла значно високими темпами. Певну роль в цьому відіграли і прийняті урядом в той час деякі пільгові заходи по підтримці фермерів.

Проте безкомпромісна, реальна дійсність досить швидко розвіяла ілюзії з приводу фермерства і розставила життєві цінності по своїх місцях. Перші фермери реально відчули труднощі ведення самостійного господарства, зв’язані з ними ризики, особливо при погіршенні загальних умов аграрного сектора.

Нагромаджений за минулий період життєвий практичний досвід дає змогу провести збалансований аналіз об’єктивних умов, необхідних для становлення і функціонування фермерських господарств. Для цього необхідні земля, початковий стартовий капітал із відповідною ресурсною начинкою (техніка, обладнання, сільгоспмашини тощо), дієздатні і підприємливі робітники. На першому етапі були немалі труднощі із землею. У результаті реформування земельних відносин нині на селі при бажанні організувати фермерське господарство практично майже повсюдно немає проблем із одержанням необхідної земельної площі. Цілком інше положення зі стартовим капіталом і його ресурсним забезпеченням. Дефіцит капіталу  і необхідних виробничих ресурсів є головною причиною розорення багатьох фермерських господарств в останні роки.

Не можна забувати, що фермерський уклад – новий, він створювався практично з нуля. Тому йому об’єктивно необхідна підтримка з боку держави у формуванні стартового капіталу. Лише у такому випадку фермерський уклад буде поставлений у рівні умови з іншими формами аграрного сектора. Але нині цього немає. Судячи по всьому, держава не має наміру і навряд чи буде мати можливості робити це в наступні роки. Але якщо навіть умовно припустити, що в країні достатньо засобів для надання фермерам необхідного стартового капіталу і виробничо-технічних ресурсів, все рівно в недалекому майбутньому не видно перспектив для масштабного розширення фермерського укладу.

Головний обмежуючий фактор лежить в соціально-психологічній площині і зв’язаний з непідготовленістю, небажанням більшості селян виходити на своє окреме господарство. Адже ведення фермерського господарства передбачає ініціативу і самостійність, заінтересованість і відповідальність. Ці підприємницькі якості по природі властиві більшості сільських жителів. Але в Україні, як і у всіх країнах СНД, три покоління селян пройшли через командну колгоспно-радгоспну систему, яка методично витравляла всі ці господарські риси, перетворювала їх у безініціативних виконавців – від робітників, до того ж здебільшого недобросовісних. Ведення фермерського господарства неминуче зв’язане з ризиком, до чого не готова переважна більшість селян. Їх більше влаштовує безвідповідальне і безініціативне положення у межах сільськогосподарських підприємств. Потрібний тривалий період часу, поки на селі дозріють необхідні соціально-психологічні умови. Слід також враховувати старіння села, переважання на селі пенсіонерів, яким не під силу починати створення фермерського господарства.

Мова може йти про розвиток фермерського укладу не в ширину, а в глибину. За пройдені роки більш зримо складається і проявляється його соціально-економічний образ. Фермерське господарство в основі своїй сімейне, але не виключається застосування найманої праці, яка відіграє підпорядковану роль. Можна вважати, що наймані працівники залучаються на період термінових і масштабних сезонних робіт.

На першому етапі фермерські господарства були порівняно однорідними. Але згодом, як і в будь-якій галузі, в умовах ринкових механізмів відбувається внутрішня диференціація.

Завершуючи огляд  фермерського укладу, слід підкреслити, що без масштабного розвитку у ширину, неможливе вдосконалення його структури і механізму функціонування. Ці, як і інші якісні задачі можуть послідовно вирішуватися лише у взаємодії з іншими укладами аграрного сектора.

 

Сільськогосподарські підприємства всіх типів (СГП) і господарства населення (ГН). У структурі господарств населення переважне місце займають  особисті  селянські господарства (ОСГ) сільських жителів. Два уклади (СГП і ОСГ) зв’язані між собою логічно, історично, екологічно і, можна сказати, генетично. Перш за все у них один суб’єкт господарювання-селянин. Він у одній особі поєднує працівника сільськогосподарського підприємства і власника свого індивідуального подвір’я, господаря особистого селянського господарства. У них, по суті, єдина виробнича і соціальна інфраструктура. У реформований період ці два уклади розвивалися із протилежною орієнтацією.

В результаті реформ були зняті існуючі раніше обмеження по землі (по присадибних ділянках) та кількості худоби в особистому подвір’ї. Неабияке значення мала сама по собі ліберальна атмосфера в країні, в тому числі і по відношенню до господарств населення, їх оцінці. Спонукальним мотивом до розширення індивідуального господарства було і залишається значне погіршення життя на селі. Ріст безробіття, різке зниження і несвоєчасність виплати оплати праці, інших джерел доходів селян. Розширення особистого господарства покликане було компенсувати ці втрачені доходи для сільської сім’ї. Та і не тільки для селян, а здебільшого і для забезпечення їх міських родичів.

За роки реформ уклад, приставлений господарствами населення, значно розширився: і абсолютно, і відносно. Але це в цілому за минулий період, в  рамках якого просліджуються свої етапи. Основний  прорив приходиться на першу половину 1990-х років. А приблизно з 1996 р., як і з ростом кількості фермерських господарств, появилася тенденція абсолютного скорочення виробництва продукції в господарствах населення. ЇЇ обсяг у послідуючі роки зменшився приблизно на 10%. На наш погляд це, є результатом взаємодії багатьох факторів. По-перше, виявляється згасаючий вплив самого по собі реформаторського імпульсу у широкому розумінні слова – психологічному, соціальному, економічному. По-друге, не мале значення має старіння сільського населення. Старим людям не під силу поратися з масштабним подвір’ям. В-третіх, великий негативний вплив справили значне погіршення фінансово-економічного і матеріально-виробничого стану сільськогосподарських підприємств, майже повний розвал багатьох з них. Відсутність у господарствах техніки і пального виключає допомогу населенню в обробітку присадибних ділянок, заготівлі кормів. І як підсумок всього – скорочення поголів’я худоби на подвір’ях селян, зменшується вихід продукції. Отже, з врахуванням стабільної дії викладених вище факторів не можна розраховувати на стійке розширення виробництва у господарствах населення.

Причина феноменальної ефективності господарств населення, крім всього названого, полягала в “економічній пуповині”, яка зв’язувала їх з колективними підприємствами. По ній як по трубопроводі йшло  перекачування ресурсів із одного сектора в інший. Не слід забувати і того, що товарність присадибного господарства у багато разів нижча, ніж великих підприємств. Це свідчить про те, що господарства населення перш за все виконують функцію самозабезпечення продовольством сільських жителів.

Які ж перспективи господарств цієї категорії? Мова йде не тільки про розвиток виробництва, але і в прямому розумінні про долю господарств населення і їх власників – сільських жителів. Як уже відмічалося, ці господарства у самому своєму існуванні і функціонуванні нерозривно зв’язані з сільськогосподарськими підприємствами, більшість з яких опинилися на межі банкрутства і розорення.

Які ж шляхи подолання кризового стану? Слід відразу обмовитися, що викладені загальні проблеми неоднаково відображаються у різних підприємствах, що відрізняються за станом і рівнем їх розвитку. Саме з врахуванням цього проводяться розробки у ряді наукових закладів.

За яким би варіантом не пішла реструктуризація підприємств, постає проблема, що стане з селянами, їх господарствами при ліквідації сільськогосподарських підприємств, їх приєднанні або саморозпуску. Якщо говорити про фінансове оздоровлення в цілому, то вихідним принципом цієї роботи є визнання вини держави за такий стан справ у галузі. Це, крім всього іншого, проблема економічна і правова, соціальна і політична, духовна і моральна. Слід враховувати, що для будь-якого можливого інвестора-донора оздоровлення збанкрутілого сільськогосподарського підприємства – завдання досить складне. З чисто ринкових позицій для інвестора нерідко приставляють інтерес земля і необхідна кількість найбільш дієздатних робітників. Проте у будь-якій сфері банкрутство і оздоровлення підприємства зв’язані із долею попереднього колективу, тим більше у сільському господарстві. Тут підприємство – це особливий єдиний виробничо-економічний і соціальний комплекс. Він органічно зв’язаний із землею, включає не тільки працездатних робітників, але і пенсіонерів, інших селян, що проживають на даній території. До того ж переважна частина землі являє собою земельні частки (паї), які перебувають у власності місцевих сільських жителів. Все це взаємопереплетено. З одного боку, реформи підприємств, як і самої галузі, не можна проводити без участі селян, так як вони є власниками землі, а з другого, не можна їх долю кидати на свавілля ринку. Не вони винні в тяжкому житті, яке склалося на селі. Потрібний державний підхід до вирішення комплексу питань, які зв’язані з реформуванням по суті збанкрутілих сільськогосподарських підприємств, і визначення долі селян і їх подвір’їв.

Нині сільські жителі за своїм соціально-економічним положенням перебувають у перехідному, “підвішеному” стані. Вони хоч і власники землі (у розмірі земельної частки), але не є фермерами, і в переважній більшості своїй ними не будуть. Вони входять до складу підприємства і не виступають самостійними господарями. В той же час, перебуваючи у складі підприємства і членами його колективу, селяни відчужені від справ підприємства і управління ним в незмірно більшій мірі, ніж раніш у КСП. У взаємовідносинах селян і підприємства на сучасному етапі простежуються нові суперечливі тенденції. Такі тенденції, які слід враховувати при аналізі і обґрунтуванні перспектив розвитку села і різних форм господарювання на селі. Незважаючи на зростання байдужості до справ підприємства, селяни у більшості своїй тримаються за нього. Можна навіть сказати, що в умовах загальної розрухи зміцнюється своєрідна прив’язаність їх до підприємства. Образно кажучи, посилюється їх колективістське начало. Але зовсім не тому, що українському селянству нібито по природі своїй властиве общинне начало. Тепер така тяга до підприємства – свого роду спосіб вживання, Робота в спільному господарстві (як би не називалось підприємство) дає мізерний доход. Головне джерело життя простого селянина – це його розбухнуте селянське подвір’я. А його неможливо вести без використання потенціалу підприємства (техніки, сільськогосподарських машин для обробітку землі, кормів, спільних пасовищ тощо). Без підприємства не обійтися і в зв’язку з елементарними соціально-побутовими потребами (медична допомога, похоронні послуги і т.п.). Тим більше, коли у ході реформ держава пустила на ринковий самовплив більшість традиційних функцій по соціальному забезпеченню сільського населення.

Перспективи соціально-економічного стану селян, сільськогосподарських підприємств і господарств населення, як двох взаємозв’язаних укладів аграрного сектора, нерідко зв’язують із введенням ринкового обороту землі. Якщо підходити формально-логічно, то дійсно є вагомі підстави для такої постановки проблеми. Визнається, що близько 75% сільськогосподарських угідь перебуває у приватній власності. Але, як правило, не розкривається, що в основному це земельні частки сільських жителів. В приватній власності у країні перебувають близько 30 млн. га. З них земельні частки сільських жителів становлять 28.0 млн. га (6.67 млн. селян х 4,2 га – середній розмір паю).

Враховуючи розглянуті вище реальні умови існування селян і сільгосппідприємств, можна зробити висновок, що право власності сільських жителів на землю носить суто формально-правовий характер. Про це, зокрема, свідчать дані про те, як сільські жителі поступають зі своїми земельними паями, як розпоряджаються ними. В країні налічується 6,67 млн. власників земельних часток, при середньому по Україні розміри паю у 4,2 га. Із них одержали право-засвідчуючі  акти лише близько половини їх загальної кількості. Отже майже три  з половиною мільйони власників часток, навіть не зажадали свідоцтв про право власності на землю. Переважна більшість з них передали свої земельні паї для використання сільськогосподарським підприємствам на різних правових засадах.

В нинішніх умовах розвитку аграрного сектора введення ринку землі не може реально змінити стан сільськогосподарських підприємств і селян – власників землі. Дійсно, про який ринок землі може йти сьогодні мова в умовах, які склалися на селі. Адже ринковий оборот землі за своїм призначенням націлений перш за все на селян. Він припускає пропозицію землі і попит на неї. А який попит на землю може бути нині зі сторони селян? Про це наглядно свідчить, зокрема, практика багатьох районів і областей країни. Ціни на землю дійсно сміхотворні!

У нас  в останній час, по правді кажучи, зациклилися на земельному питанні, хоч реальні проблеми сільського господарства лежать у другій площині. Адже ринковий оборот землі при всьому його значенні може мати належний, позитивний вплив на розвиток аграрної сфери лише в тому випадку, якщо елементарно відрегульовані інші економічні і соціальні умови, а процес реформування на селі здійснюватиметься під постійним контролем і за участю держави Тільки при комплексному вирішенні всіх проблем життя села можна забезпечити ефективний, збалансований розвиток всіх соціально-економічних укладів аграрного сектора.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Витамины и добавки собаке? Самый вкусный огурец Чем лучше отмывать свинарник? АВД для сельского хозяйства Рассрочка на минитрактор
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.