23 вересня 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Основи бізнесу - Економічна ефективність діяльності підприємницьких структур в аграрній сфері - Ефективність функціонування агробізнесу


Економічна ефективність діяльності підприємницьких структур в аграрній сфері

Ефективність функціонування агробізнесу

Єффективность функционирования агробизнеса

З виданням Указу Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" почався якісно новий етап аграрної реформи в Україні. Мета її - створення ефективного власника. Підкреслимо : саме ефективного власника, бо, на жаль, останнім часом у суспільстві, особливо у тій його частині, що не пов'язана базпосередньо із сільськогосподарським виробництвом, склалася ілюзія, що приватна власність сама по собі є гарантією ефективного господарювання.

Зміна форм власності, як і зміна організаційних форм господарювання, є лише важливою передумовою для ефективного розвитку аграрного сектора економіки країни. Вона може дати бажані результати лише тоді, коли зміниться ставлення до землі, яка, згідно з Конституцією, є "основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави".

Аграрна реформа неминуче збільшить кількість власників землі та землекористувачів. Але як використовуватимуть її нові господарі? Наскільки дбайливо вони ставитимуться до неї?

Навіть тим, хто не дуже обізнаний з економічними проблемами, відомо хоча б за вузівським курсом економічної теорії, що мета товарного виробництва - прибуток. І саме ця мета визначає ефективність у діяльності власників засобів виробництва, власників землі.

Сьогодні в сфері аграрної економіки, як і у інших сферах, тільки відбувається формування цивілізованого ринку. Ринок же стихійний, властивий хіба що періоду первісного накопичення капіталу, вже дав досить прикладів безгосподарного, а то й злочинного ставлення до землі.

Покладатися лише на те, що селянин, отримавши землю і ставши власником, всіляко дбатиме про ефективне її використання, необачно. Протягом багатьох років панування колгоспної системи із селянина всіма засобами видавлювалося почуття власника. Тому очікувати, що воно з'явиться в один момент, не варто. Потрібна цілеспрямована державна політика, яка б передбачала комплекс заходів - законодавчих, економічних і навіть пропагандистських, аби у психології як пересічного селянина, так і керівника новоствореної структури агробізнесу змінилося ставлення до землі.

Повчальним у цьому плані є приклад США як країни із сприятливими умовами для ефективного ведення сільського господарства.

Бездумна інтенсифікація виробництва, ігнорування рекомендацій науки, недостатність економічного контролю та освіти фермерів у США призвели до зменшення ефективності капіталовкладень. Інтенсифікація обробітку грунту з використанням важкої техніки прихвела до зниження якості земельних ресурсів. Втрати родючого шару під впливом вітру та води становили 3 млрд. тонн на рік. Практично це означало щорічне вилучення з обігу 0,5 млн. га найкращих угідь. Але головне - американські вчені визначили, що в найближчій перспективі слід очікувати зменшення врожайності зернових на 3-4% щорічно.

Це стало причиною радикальних змін у політиці держави. На перший план вийшла проблема продовольчої безпеки, яка, починаючи з 80-х років, розглядається окремою складовою національної безпеки. У 1985 р. сенат США ухвалив закон "Про продовольчу безпеку США", який, по суті, поставив розв'язання цієї проблеми одним із найважливіших стратегічних завдань економічної політики. В ухваленому 1996 року федеральному законі "Про реформування та розвиток сільського господарства", який визначав розвиток агропромислового комплексу країни на наступні сім років, окремий розділ присвячений охороні земелньих і водних ресурсів, а ще один - підтримці сільськогосподарських досліджень та освіти.

Настав час і в Україні розглядати ситуацію в аграрному секторі з точки зору продовольчої безпеки як складової частини безпеки національної. Як відзначав Президент України у Посланні до Верховної Ради : "За умов загострення світової продовольчої проблеми наявність у нашій країні сприятливих природно-кліматичних умов, зокрема приблизно четвертої частини світових запасів родючих чорноземів та 27% розореної землі європейського континенту (на душу населення України цей показник становить лише 0,25 га), успішне вирішення завдань ефективного розвитку аграрного сектора економіки України, зростання його конкурентноспроможності набуває не лише суто національної, а й міжнародної ваги".

Термін "продовольча безпека" для України відносно новий. У світі він набув поширення у перші повоєнні роки. В 1974р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію "Міжнародні зобов'язання щодо забезпечення продовольчої безпеки у світі", яка визначила продовольчу безпеку як "забезпечення гарантованого доступу всіх жителів і в будь-який час до продовольчих ресурсів світу в кількості, необхідній для активного, здорового життя".

А Світовий банк, у свою чергу, ввів поняття "хронічного" та "тимчасового" підриву продовольчої безпеки. Хронічний підрив продовольчої безпеки країни настає, коли вона не може виробити достатню кількість продовольства і не і змозі закупити його на зовнішньому ринку внаслідок низького рівня своїх валютних ресурсів.

Ринкова стихія перших років незалежності також дала свої негативні наслідки. Було допущено значне порушення сівозмін, перевага віддавалась експортним культурам, зокрема таким, як соняшник, що виснажує землю. Не дотримувались технології обробітку земель, значно скоротилися основні заходи по підвищенню родючості грунтів. Один з наслідків - зростання забур'яненості полів. Усе це створює критичну масу, яка через кілька років може призвести до катастрофічних наслідків у сільському господарстві.
Водночас органи державної влади не мають достатньо важелів для того, щоб змусити землекористувачів ефективніше використовувати землю.

Тому сьогодні постає питання про підвищення відповідальності посадавих осіб і керівників господарств, передовсім економічної та фінансової, за стан земель. Правовий механізм має бути закріплений у новому Земельному кодексі. Формально держава не може втручатися у господарську діяльність підприємств, вона повинна створити умови для їхнього ефективного господарювання.

Ще один аспект - проведення широкої роз'яснювальної роботи з власниками землі з метою спонукати їх до раціональнішого використання земельних ресурсів.

Правомірно, що процес реорганізації триватиме. Адже нині на селі є не лише великі господарства, а й дрібні. Життя покаже, яка модель ефективніша. Але у всьому світі йде укрупнення фермерських господарств. Приміром, німці стверджують, що на площі, меншій 150 гектарів, не вижити. В США закон передбачає укрупнення господарств - там малі ферми платять податки вищі, ніж великі.

Все це об'єктивні передумови ефективності використання землі і ведення господарства в цілому.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Предлагаем Пивную дробину Оборудование для перемещения зерновых от производителя Органические жидкие удобрения Витамины и добавки собаке? Самый вкусный огурец
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.