15 листопада 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Основи бізнесу - Формування структур підприємництва і агробізнесу - Організаційно-правові форми підприємництва і агробізнесу


Формування структур підприємництва і агробізнесу

Організаційно-правові форми підприємництва і агробізнесу

Организационно-правовые форми предпринимательства и агробизнеса

Всі організаційні одиниці виробничого підприємництва, тобто фірми, розрізняються за правовими, фінансово-економічними та організаційно-управлінськими ознаками.

Правові ознаки характеризують юридичні аспекти створення статутного фонду фірми, статусу учасника (або засновника) фірми, регулюють майнові відносини між учасниками та фірмою.

До складу правових ознак відносяться:

1) право власності на капатал та засновники;

2) джерела формування та розмір статутного фонду;

3) обмеження права стати учасником;

4) права учасника на майно при виході з фірми;

5) юридична відокремленість фірми від учасників.

Фінансово-економічні ознаки дозволяють з'ясувати та однозначно визначити питання належності учасникам відповідної частки прибутку фірми; ризики учасників (майнові, грошові), в тому числі в разі припинення діяльності фірми.

До фінансово-економічних ознак в широкому аспекті слід віднести такі:

1) участь в розподілі прибутків;

2) відповідальність за зобов'язаннями фірми;

3) розподіл майна при припиненні діяльності фірми. Організаційно-управлінські ознаки характеризують можливість для учасників займатися безпосередньо управлінською роботою, тобто виконувати функії керівництва фірмою, впливати на оперативну виробничо-господарську діяльність, в тому числі забезпечення трудовими ресурсами. Організаційно-управлінські ознаки мають таке спрямування:

1) участь в управлінні фірмою;

2) використання найманої праці;

3) автономність виробничо-господарської діяльності від учасників.

Дані про чисельність сільськогосподарських підприємств за галузями еконо-міки і формами власності наведені в табл. 10.

10. Кількість сільгосппідприємств України за галузями економіки і формами власності на 01.01.2000р.

  Всього
у тому числі
Власність міжнародних організацій і юридичних осіб
приватна колективна державна комунальна
Всього по Україні
63594
38145
21504
2594
1304
47
Степ
33795
24127
8204
1117
413
16
в т. ч. Крим
2586
1594
800
98
89
4
Лісостеп
19165
9229
8426
1013
489
13
Полісся
7548
3229
3690
333
299
5
Карпати
2338
1378
775
81
103
1
м. Київ
601
132
401
42
6
12

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія. Це узагальнена назва будь-якої виробничої одиниці, незалежно від її розмірів, організаційно-правової форми і форми власності. Підприємництво може здійснюватися в різних організаційно-правових формах, які встановлюються законодавством країни. В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на етапі організації (реорганізації) фірми. Найбільш поширеними організаційними формами виробничого підприємництва є:

Одноосібне володіння (за законодавством України це може бути приватне підприємство - юридична особа, заснована на приватній власності громадянина України; спільне підприємство - юридична особа, заснована на приватній власності членів однієї сім'ї; фізична особа, зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності);

партнерство (товариство з додатковою відповідальністю; повне товариство;

командитне товариство);

корпорація - юридичний об'єкт, відокремлений від своїх безпосередніх власників.

Крім того, законодавством України передбачені народні, орендні та державні підприємства, які теж можна віднести до розряду корпорацій. Особливе місце посідають кооперативи та фірми будь-якої організаційно-правової форми з іноземною кваліфікованою або некваліфікованою інвестицією, діяльність яких регламентується спеціальними законодавчими актами.

Наведемо більш детальну характеристику кожної з трьох основних організаційних форм виробничого підприємництва. Першим є підприємство, яке існує як особисте володіння або особиста власність (sole proprietorship). Одноосібна власність належить одній особі, одній сім'ї. У США, наприклад, таких одноосібних підприємств приблизно 15 млн. Одноосібна власність охоплюе 10-14 відсотків фінан-сового обсягу всього американського бізнесу. Звичайно одноосібний підприємець є універсалом: генеральним менеджером з продажу, збуту, реклами, фінансів, кадрів і постачання. Рейтинг кредитоспроможності одноосібника не дуже високий порівнянно з великими фірмами. Ця форма має ряд переваг:

> власникові фірми повістю належить прибуток фірми;

> володар фірми має низькі витрати по організації виробництва;

> невеликі розміри фірми дозволяють власникові підтримувати контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції. До недоліків особистого володіння відносяться:

> обмежені можливості для розширення виробництва;

> несприяння банків у наданні значних кредитів;

> необмежена відповідальність за фінансовий стан піприємства, оскільки все майно володаря за рішенням суду може бути направлено на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів;

> власник фірми повинен бути компетентним у всіх виробничих та фінансових питаннях і мати здібності до підприємництва.

Друга організаційна форма виробничого підприємництва - це партнерство або товариство (partnerscip), яке передбачає об'єднання капіталів двох або більше господарюючих суб'єктів. Угода між його членами містить такі пункти :

повноваження кожного партнера; тривалість угоди; суму, інвестовану кожним партнером; схему розподілу прибутків і можливих збитків; заяву про фінансові необ-хідні процедури в товаристві; процедуру прийняття нових партнерів і ліквідації товариства. У середині 80-х років у США нараховувалось 2 млн. господарських товариств. На початок 2000р. в Україні було зареєстровано понад 30 тис. господарських товариств. Партнерство має такі переваги :

> широкі можливості для розширення виробництва;

> збільшення можливості одержання кредиту;

> залучення професійних менеджерів.

Недоліки цієї організаційної форми проявляються в таких аспектах: при генеральному партнерстві, на випадок банкрутства фірми, усі її співвласники несуть необмежену відповідальність. Компаньйон, якому належить 1% власності фірми, відповідає на рівних з тим, кому належить решта 99%. Складності виникають при ліквідації і реорганізації на інші види виробництва. Зокрема передбачаеться залежність юридичного існування від виходу партнерів.

Третя організаційна форма виробничого підприємництва - це корпорація (соrporation, рubliс соmраnу). 06'єднання, спілка, акціонерна форма власності, що передбачає колективну власність капіталу, а також зосередження функцій управління підприемством в руках верхнього ешелону професійних управлінців (менеджерів), що працюють за наймом. Сюди ж відносяться і холдінги. Про суть, значення та місце холдінгів в системі підприємницьких структур мова буде йти у спеціальному розділі.

Важливою ознакою корпорації є гарантоване законодавством право на довічне існування незалежно від змін складу власників капіталу. Невід'ємна особливість корпорації полягає в тому, що на випадок банкрутства вона відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном корпораци, а не майном власників або акціонерів, тобто є компанією з обмеженою відповідальністю.

Корпорації займають панівне становище в економіці багатьох розвинених країн за обсягом вироблюваної продукції або наданих послуг.

Поєднання різноманітних форм власності надає необхідної гнучкості економіці, сприяє формуванню білыш гармонійних структур, які поєднують в собі переваги великих і малих господарських форм. 3і збільшенням розмірів підприємств збільшується кількість підприємств, які контролюються корпораціями. Якщо на початку XX ст. під контролем корпорацій у США знаходилось 23,7 відсотка усіх підприємств, в 1930р. 51,7 в 1995р. - 68,9%, то в 1999р. - майже 80%.

Весь прибуток корпорації належить її акціонерам (учасникам) і

поділяється, як правило, на дві частини: перша - дивіденди (проценти) для утримувачів акцій; друга частина - на реінвестування. Основні переваги корпорації:

- можливість мобілізації додаткових капіталів шляхом випуску цінних паперів;

- використання наукових методів управління і професійних менеджерів;

- можливість використання грошового ринку і ринку капіталів дозволяє гнучко орієнтувати програму з одного виду діяльності на інший;

- корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінювались її власннки.

Корпораціям властиві і певні недоліки, серед них слід виділити такі:

> високі подвійні податки на одиницю прибутку: спочатку оподатковується прибуток корпорації, а потім - дивіденди акціонерів при їх виплаті;

> значні організаційно-економічні труднощі при реєстрації фірми;

> більша регламентованість з боку держави.

Порядок корпоратизації підприємств визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 508. Корпоратизації також підлягають державні підприємства, закриті акціонерні товариства, більше ніж 75 відсотків статутного фонду яких перебувае у державній власності, а також виробничі та наукововиробничі об'єднання, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чиним законодавством.

Розглядаючи такий аспект, як "власність" слід зупинитися ще і на таких підприємствах.

Приватне підприємство - це юридична особа, заснована на власності громадянина з правом виикористання найманої праці. Засновник може не виконувати трудових обов'язків на фірмі але має право повного розпорядження прибутком фірми після оплати податків та інших обов'язкових відрахувань, зборів і платежів. Держава стимулює розвиток саме такої категорії приватних фірм, вбачаючи в них перспективний осередок потужнього в майбутньому приватного сектора економіки. Для здійснення управлінських функцій засновник може найняти професійного менеджера. Розмірний аспект приватного підприємства законодавчо не обмежується. Економічна привабливість створення такої форми підприємництва відображається можливістю для засновника одержувати доходи у вигляді заробітної плати, премій, матеріальної допомоги, тощо, розміри яких встановлюються ним самостійно при безпосередньому керівництві фірмою та у вигляді частини прибутку, спрямованої на споживання, розмір якої не має нормативного обмеження та встановлюється засновником одноосібно.

Державне підприємство - це юридична особа, засновником якої виступає держава. Розрізняють державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності та власності адміністративно-державних одиниць (комунальна власність). Ця категорія підприємств характеризується такими економічними перевагами як : часткова гарантованість в забезпеченні підприємства обсягом робіт за допомогою держзамовлень та держконтрактів, деякі пільги в сфері податкових відносин, ресурсо-забезпечення, надання кредитно-грошової допомоги, соціальної захищеності працюючих з одного боку, а з другого - білыш жорсткий контроль за використанням коштів, які спрямовуються на споживання, за своєчасністю оплати в держбюджет, визначеної частки дивідендів на вкладений капітал. Створення державних підприємницьких структур доцільне з метою забезпечення раціональної структури економічно і стратегічно важливих народногосподарських секторах та розвитку необхідних галузей.

Наслідком функціонування приватних і державних підприємницьких структур є утворення відповідно приватного та державного секторів підприємництва, які вступають у взаємодію та протиріччя між собою. Взаємовідносини держсектора і приватного сектора підприємництва відбуваються на основі ділових угод, в яких обумовлюються питання імпорту і експорту продукції; спільного використання на-йманої праці.

Орендне підприємство - створюється на підставі угоди між державним органом (Фондом державного майна) і організацією орендарів, яка формується за рішенням трудового колективу. Орендне підприємство є гнучкою і ефективною організаційною формою на етапі переходу до ринку, що найбільше забезпечуі організаційну і психологічну підготовку до підприємницької діяльності з її вільними ринковими відносинами і підприємницьким ризиком.

Всі організаційні особливості регламентуються угодою про оренду, яка укладається відповідно до чинного законодавства про оренду, і гарантує тимчасове і платне користування орендованими засобами виробництва. Орендна плата забезпечується доходами орендаря і гарантією прав держави (орендодавця), її розмір залежить від різновиду оренди, характеру взаємовідносин суб'єктів оренди, попиту на орендоване майно та інших організаційно-економічних факторів, але принципові положення методики розрахунку плати за майно державних підприємств регламентується державою, оскільки орендна плата є одним з регуляторів підприємництва.

Народне підприємство - це господарюючий суб'єкт ринкових відносин, в якому все майно або частка належить колективу в цілому і кожному в залежності від його трудового внеску. Наприклад, в умовах народного підприємства викуповуються оборотні засоби і беруться в оренду основні засоби виробництва. Оборотні кошти викуповуються за рахунок позики, кредитних коштів, а основні фонди народне підприємство бере в оренду з пільговою орендною платою, яка не перевищує амортизаційних відрахувань. Створення його доцільно починати з невеликих і середніх фірм (до 500 працюючих). Орендодавцями є холдингові фірми, державні підприємства. Вони є власниками майна. Користувачем амортизаційних відрахувань є народне підприємство.

Економічні переваги народного підприємства зводяться до наступного :

> додаткова продукція може реалізуватися за ринковими цінами;

> залишки фонду оплати праці передаються безкоштовно народному підприємству;

> капітальний ремонт фондів вібувається за рахунок орендодавця;

> обсяг реалізованої продукції зменшується по договірних цінах і

> реалізується за ринковими цінами по мірі викупу підприємства;

> формується індивідуальний доход робітника. Індивідуальний доход Iq обчислюється за формулою:

Iq = (Дфнп · ЗП1 роб) / ЗПнвп (1.1)

 

де Дфнп - пайовий фонд народного підприємства, тобто залишкова вартість основних фондів і балансова вартість інших матеріальних цінностей, які створені і придбані за рахунок власних контів народного піприємства за всі роки;

ЗП1 роб - зарплата одного робітника за весь час його роботи в народному підприємстві;

ЗПнвп - зарплата всього промислово-виробничого персоналу народного піприємства за весь час існування.

Розрахунок проводиться з урахуванням фактору інфляції.

Виробничий кооператив - це організаційно-правова форма здійснення виробничої діяльності не менше як трьома громадянами, які об'єднали свої трудові, майнові та фінансові ресурси, паї з метою одержання прибутку. Члени кооперативу, крім внесення своїх паїв в загальний статутний фонд, повинні обов'язково виконувати трудові обов'язки, тобто брати безпосередню участь у виробничій діяльності кооперативу.

Виробничі кооперативи мають право використання найманої праці. Всі питания виробничо-господарськоі діяльності повинні узгоджуватись з правлінням кооперативу. Доход членів кооперативу формується з заробітної плати, премій, додатковкх виплат згідно з чинним законодавством та з частки прибутку, яка розподіляється між членами кооперативу у вигляді процентов на внесений пай пропорційно його вартості.

Виробничий кооператив в разі банкрутства несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном.

Особливе місце серед сучасних організаційних форм підриємництва посідають господарські товариства - структури, створені на засадах угоди юридичних осіб і громадян шляхом об'єднання й майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Акціонерне товариство - має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зо6ов'язаннями тільки майном товариства. В акціонерних товариствах обов'язковим є створення резервного фонду шляхом щорічних відрахувань з прибутку до досягнення ними встановленого розміру.

Відкрите акціонерне товариство - товариство, акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Закрите акціонерне товариство - товариство, акції якого розповсюджуються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, конвертуватися і продаватися на біржі.

Акціонерним товариством може стати будь-яке об'єднання відповідно до засновницького договору між підприємствами і організаціями, що входять в систему цього об'єднання як самостійні юридичні особи. Це дасть можливість зміцнити економічну самостійність і відповідальність за результати роботи кожного члена акціонерного товариства.

Алгоритм створення акціонерного товариства може бути представлений
наступною послідовністю дій :

1. Розрахунок вигідності структури витрат, пов'язаних з організацією акціонерного товариства, розрахунок результату функціонування.

2. Складання установчих документів (статуту) та установчої угоди, в яких зазначені гарантії виконання фінансових і юридичних зобов'язань.

3. Подання бланків на випуск цінних паперів (акцій) на певну суму.

4. Отримання дозволу фінансового управління на продаж акцій.

Існують різні види акцій, але спочатку дамо саме визначення акції. Отже, акція - це цінний папір, який дає акціонерові право брати участь в управлінні товариством, в розподілу прибутку і розпродажу залишків майна при ліквідації товариства. Основні види акцій :

> іменні, власник яких повинен бути зареєстрований акціонерним товариством;

> акції на пред'явника, які можуть бути продані шляхом простої передачі;

> привілейовані акції - підприємство гарантує виплату дивідендів незалежно від розмірів прибутку. У випадку недостатньої величини прибутку виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного фонду, але сума випущених привілейованих акцій не повинна перевищувати 10% статутного фонду;

> вінкульовані акції, що можуть бути передані лише з дозволу фірми;

> акції без номінальної вартості - при ліквідації товариства гарантується лише певна частина їх вартості;

> прості основні (акції першого випуску), що дають право голосу, але не дають право на певні дивіденди.

Переваги акціонерного товариства маютять кілька чинників:

> забезпечується горизоитальне переміщення матеріальних і фінансових ресурсів;

> об'єднуються виробничі структури эа принципом об'єднання капіталу;

> створення акціонерної власності дає підстави для формування середнього класу власників, що є основою ринкової системи;

> відбувається суміщення інтересів підприємств і працюючих завдяки

формуванню акціонерного прибутку.

Джерелом виплати дивідендів за цінними паперами повинна бути частка прибутку, яка пропорційна частці акціонерного фонду в сумі виробничих фондів. Безпосередньо це є госпрозрахунковий доход, який одержаний як результат використання акціонерного капіталу. Розрахунок дивідендів при випуску акцій для додаткової мобілізації коштів містить декілька послідовних кроків:

1) визначення вартості основних фондів і оборотних коштів, яка є носієм власності майна (Воф);

2) рішення на яку суму випустити акції (Ак);

3) обсяг продажу продукції (Опр);

4) визначення фондовіддачі (Ф) як результат порівняння обсягу продаж з сумою акцій і виробничих фондів. Це сума продукції, що припадає на одиницю капітану (К) :

Ф = Qпр / К= Qпр / (Вофк) (1.2)

5) визначення обсягу продукції, який припадає на суму акцій :

Qа = Ф*Ак(1.3)

6) визначення прибутку від реалізації продукції як різниці між виручкою від реалізації і витратами (Пр);

7) визначення прибутку від акцій акціонерів :

Па=Qар / Qпр (1.4)

8) визначення чистого прибутку від акцій акціонерів (Пач);

приймемо до відома частку платежів в бюджет та інших виплат з прибутку акціонерів (п') :

Пач = Па - п' (1.5)

п' = Ак / (Акоф) * n, (1.6)

де n - загальна сума платежів в бюджет та інших виплат з прибутку акціонерного товариства;

9) розрахунок суми дивідендів, що одержуються акціонерами:

Д = Дак, (1.7)

де Да - встановлений розмір дивідендів на акції (%);

10) визначення суми прибутку, що залишається вільною від будь-якого розподілу (нерозподілений прибуток акціонерного товариства) :

Пн = Пач - Д. (1.8)

 

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) має статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники несуть відповідальність тільки в межах вкладів. Учасники ТОВ, які не повністю внесли свої частки, несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства недовнесеною часткою внеску. ТОВ зберігає всі ознаки акціонерного товариства, в якості вартості придбаних акцій виступає вартість внеску учасника в статутний фонд.
Інші види підприемницьких структур у вигляді підприємств підпадають під категорію "партнерства".
Організаційно процес створення таких фірм значно легший в порівнянні з іншими видами товариств, але вони мають підвищений рівень майнового ризику для учасників у разі припинення діяльності. Цей факт не стимулює широке впровадження таких організаційних форм у виробничу фірму.
Товариство з додатковою відповідальністю має статутний фонд, учасники несуть відповідальність в межах вкладів, а при недостатності цих сум - додатково належним майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. У повному товаристві учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Засновницький договір про повне товариство має визначати розмір кожного учасника, розмір, склад і порядок внесення внесків, форму участі їх у справах товариства. Справи повного товариства ведуться загальною згодою всіх учасників або всіма ними, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначають дорученням, яке має бути підписано рештою учасників товариства.
Командитне товариство - це товариство, коли поряд з одним обо більшістю учасників, які несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, існує також один або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства (вкладників). Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.
Спільне підприємство (СП) є найбільш поширеною організаційною формою підприемств з іноземними інвестиціями і створюються на засадах змішаної форми власності шляхом об'єднання майна українських та іноземних учасників, ноземному інвестору належить лише частка статутного фонду. Як і всі інші форми господарювання СП мають як позитивні, так і негативні сторони. Серед позитивних можна навести такі:
> можливість використання передових світових технологій, прогресивних видів устаткування, матеріалів;
> акумулювання фінансових ресурсів;
> запозичення досвіду роботи іноземного партнера в галузі маркетингу, фінансів, менеджменту персоналу, організації виробництва тощо;
> здйснення інноваційної діяльності;
> використання господарських зв'язків українського партнера та його досвіду господарювання на українському ринку.
Негативні сторони СП:
> загальновизнане ставлення до СП як до ризикових підприємств з високим ступенем конфліктності між партнерами;
> прийняті на Україні вимоги до СП з іноземною інвестицією у вільноконвертованій валюті (ВКВ) в сфері розрахунків за використання
державної власності, землі, а також за приватизацію даних об'єктів, як
правило, у ВКВ;
> значні труднощі з оформленням реєстраційних документів, якщо потенційним партнером СП з української сторони є фірма державної форми власності.
Існують також підприємства зі стовідсотковою іноземною участю, які передбачають формування статутного фонду фірми тільки на правах власності іноземно-го інвестора.
Розглянемо "розмірний" аспект сучасних форм підприємництва. Як показує світова практика, малим формам підприємницької діяльності належить важлива роль в економічному зростанні, соціальній переорієнтації виробництва, насиченні ринку товарами і послугами, вирішенні проблем зайнятості трудових ресурсів, прискоренні науково-технічного прогресу, оздоровленні економіки країни тощо.
Малі підприємства здатні позитивно вплинути на розвиток сіл, невеликих міст, відродження художніх та підсобних промислів, вирішення екологічних про-блем.
Для забезпечення умов розвитку і функціонування малих підприємств має бути створене відповідне економічне середовище.
Міністерства і відомства, місцеві органи влади повинні сприяти створенню малих підприємств, їхньому матеріально-технічному забезпеченню, передаванню, продажу та здаванню в оренду вільних виробничих потужностей, невикористовуваних машин і устаткування, законсервованих, недобудованих об'єктів та споруд. Малі підприємства ефективні насамперед для виробництва товарів широкого вжитку і надання побутових послуг населенню, нарощування виробництва будівельних матеріалів, здійснення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт за новими перспективними напрямами, забезпечення їхнього прискореного впрова-дження.
Малі піприємства можуть створюватись в усіх галузях на основі будь-яких форм власності, включаючи змішані, та здійснювати всі види господарської діяльності, не заборонені чинним законодавством і відповідають цілям, передбаченим іншими статутами. Для здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, мале підприємство зобов'язане одержати необхідну ліцензію у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
До малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства з чисельністю працюючих:
> у промисловості та будівництві - до 200 чол.; * в інших галузях виробничої сфери - до 50 чол.;
> у науці та науковому обслуговуванні - до 100 чол.; у галузях невиробничої сфери - до 25 чол.;
> у роздрібній торгівлі - до 15 чол. ;
> підприємства, що здійснюють кілька видів господарської діяльності,
належать до малих за критеріями того виду, який становить найбільшу частку в обсязі продукції (робіт, послуг).
Малі підприємства створюються:
> громадянами, членами сім'ї та іншими особами, які спільно ведуть господарство;
> державними, орендними, колективними, спільними підприємствами, громадськими організаціями та їхніми підприємствами, кооперативами, акціонерними, господарськими асоціаціями, іншими підприємствами та організаціями, що є юридич-ними особами;
> державними органами, уповноваженими управляти державним майном.
При організації малих підприємств на основі змішаних форм власності вид підприємництва визначають з переважної частки майна власників, які створили це підприємство.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1992 р. №358 затверджено положення про Державний комітет України про сприяння малим підприємствам і підприємництву (Держпідприємництво України). У своїй діяльності він керується Конституцією України і законодавчими актами України. У межах своєї компетенції цей комітет організує виконання актів законодавства України і здійснює систематичний контроль за виконанням їх.
До сфери державної підтримки належать усі суб'єкти підприємництва незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності та форм власності, на яких вони засновані. Державна підтримка і координація розвитку підприємництва, в тому числі малого бізнесу, полягає у реалізації стратегії державної політики розвитку суспільного виробництва, сприянні структурній перебудові економіки, формуванню системи заходів щодо забезпечення економічної самостійності України. Держпідприємництво України сприяє розміщенню державних замовлень на малих підприємствах, у тому числі на конкурсній основі, забезпеченню їх матеріально-технічними ресурсами. Разом з органами державної виконавчої влади, регіональними та галузевими формуваннями підприємців цей комітет розробляє пропо-зиції про створення фінансових, інноваційних, страхових фондів.
Концерн (від англ. сопсеr - діло, інтерес) є переважаючою сучасною економічною формою промислового багатогалузевого об'єднання. Спираючись на диверсифікацію виробництва, концерн об'єднує в своєму складі десятки і сотні підприємств, науково-дослідних установ, навчальних центрів, випробувальних полігонів та інших ланок, які забезпечують діяльність великого економічного комплексу. Окремі структури концерну не рідко розташовані у різних країнах світу.
Внутрішньофірмовий жорсткий контроль, поєднаний з господарською самостійністю підприємств, відділів, філіалів концерну, дає можливіть концерну досягти ефективної діяльності всередині країни і на світовому ринку. Майже всі великі компанії світу є сьогодні концернами, які спираються на мережу чисельних невели-ких і середніх виробників.
Пошук нових форм господарювання призвів до створення в економіці України концернів як форми промислового багатогалузевого об'єднання. У його складі велика кількість виробничих, наукових, технологічних, проектних, навчальних, торгових, фінансових та інших ланок. Це дає змогу істотно підвищити ефективніть виробництва. Для цього концерни мають будувати свою діяльність за законами ринку, використовуючи прогресивний світовий досвід.
Керівництво концерном здійснюється правлінням, яке складається з власників великих пакетів акцій. Воно вирішує принципові питання діяльності концерну, здійснює контроль і загальне керівництво його справами. Оперативне керівництво справами концерну здійснюється радою директорів (менеджерів).
Концерн доцільно створювати тоді, коли наявні такі фактори:
> декілька галузей взаємопов'язані техпроцесом, потребують забезпечення газом, нафтою, енергоносіями, системами комунікацій; діє режим єдиного технологічного регулювання; створення концерну сприяє багагоканальному використанню сировини і матеріалів; забезпечується повнота циклу: наука - техніка - розробка - інвестування - виробництво - збут - споживання; головний принцип - лідерство великих структур на ринку продукції.
Результатом створення концернів є поліпшення цілого ряду напрямків господарсько-виробничої діяльності підприємств, які ввійшли до їх складу. Серед них назвемо декілька основних:
> оптимальні внутрішні структури;
> оперативність горизонтальних зв'язків;
> досягнення принципу саморозвитку;
> концентрація ресурсів дозволяє маневрувати і забезпечувати інформаційне, інженерне, маркетингове обслуговування.
Консорціум (лат. соnsortium - співучасть, співтовариство) - одна з форм монополій, тимчасова угода між кількома промисловими підприємствами заради спіль-ного розміщення позик, науково-технічних розробок, комерційних операцій вели-кого масштабу, здійснення великого проекту. Форма консорціуму характерна для об'єднання європейських країн з метою реалізації проектів, що мають високу вартість, які протистоять сильній конкуренції американських і японських монополій.
Останнім часом у нашій країні з'являються консорціуми в сільському господарстві, переробці сільськогосподарської продукції, сфері послуг, туризму, готельному господарстві, виробництві будівельних матеріалів.
У сільському господарстві перший Консорціум створено в 1988р., який об'єд-нав на добровільній взаємовигідній основі ряд агрокомбінатів, агрофірм і об'єднань для спільного використання виробничих потужностей та інфраструктур, створен-ня спільної торгової мережі, розвитку взаємного комерційного кредиту тощо.
Форма консорціуму дає змогу оперативно сконцентрувати фінансові ресурси для розширення виробництва, розвитку ключових напрямів економіки.
Консорціуми створюються з метою об'єднання фінансових і матеріальних коштів, необхідних для реалізації цінних проектів (створення нового або модернізація існуючого виробництва, інфраструктури, наукового центру тощо).
Консорціум є формою об'єднання трудових, наукових та інших ресурсів на основі добровольної економічної інтеграції незалежних, позавідомчих товаровиробників різних форм власності.

Холдинг: суть, мета і основне призначення

Одночасно з удосконаленням типів підприємницької діяльності розвиваються господарські зв'язки між окремими компаніями та створюються різноманітні їх об'єднання. Це відбувається на основі тісного переплетення двох принципів - монополії та конкуренції. Головними формами монополістичних об'єднань є картелі, синдикати, трести, концерни та конгломерати. Відносини між підприємствами можуть будуватися на основі так званої системи участі, за якої одна компанія володіє частками капіталу інших або володіння взаємне.
Фірма, котра є власником хоча б частини капіталу іншої компанії, може називатися холдинговою. Як правило, холдинг-компанії здійснює будь-яка компанія або банк, котрим належить контрольний пакет акцій інших фірм.
Холдингові компанії називаються також материнськими. Материнській компанії може належати 100% капіталу підконтрольних фірм. Останні є дочірніми компаніями котрі, в свою чергу, можуть підкоряти собі внучат. Дочірні та внучаті компанії є юридично самостійними фірмами.
Розрізняють два види холдинг-компаній : чистий холдинг, який створюється для контролю та управління іншими підприємствами; та змішаний холдинг, який займається ще й підприємницькою діяльністю -промисловою, торговою, транспортною, кредитно-фінансовою. Змішані холдинги типові в якості материнських компаній сучасних концернів -багатогалузевих об'єднань, організаційно пов'язаних між собою підприємств і конгломератів-концернів, які характеризуються значною диверсифікацією і послабленням функціональних зв'язків між компаніями, які в нього входять.
Холдингова компанія являється особливим типом фінансової компанії, яка створюється для володіння контрольним пакетом акцій інших компаній з ціллю контроля і управління їхньою діяльністю. Практично всі сучасні корпорації Заходу і розвинених країн Сходу мають холдингову форму організації, тобто на чолі багаточисельних підприємств, заводів, підрозділів, які входять, наприклад, в концерн (і зберігають при цьому юридичну самостійність), стоїть холдинг, який концентрує контрольні пакети акцій даних підрозділів. Це придає всій структурі цілісність і керованість.
Холдинг, холдинг-центр, або холдингова компанія - це різновиди акціонерної компанії чи корпорації, яка використовує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших компаній з метою встановлення панування і контролю над ними. Назва походить від англійського слова holding (володіння або держання), що і пояснює суть даного підприємницького утворення, яке зводиться до володіння одною основною батьківською компанією контрольними пакетами акцій дочірніх компаній, які входять в холдинг.
Холдинг характерний в основному для крупних корпорацій. Останні в поєднанні з концернами, консорціумами, картелями, трестами, синдикатами, пулами утворюють систему так званого великого бізнесу. Корпорація - це фірма, яка має статус юридично незалежного об'єкту, в якому власність розділена на частини (долі, паї, акції) і відповідальність кожного співвласника обмежена його вкладом в підприємство.
Вища законодавча влада в корпорації належить зборам акціонерів -внутрішніх і зовнішніх учасників бізнесу. Законодавчим органом в період між зборами акціонерів є рада директорів, які вибираються акціонерами в складі як мінімум трьох чоловік. В крупних корпораціях число членів ради досягало 25.
Володіючи контрольними пакетами акцій дочірніх компаній, які при сучасному рівні диверсифікації значно менше за 51%, холдинг може втручатися в будь-які сфери їхньої діяльності. А як тільки це відбувається, то зникає всяка грань між холдингом та концерном. Більш того, базова чи матеріальна компанія концерн, як вже згадувалось вище, поряд із управлінськими функціями, виконує роль холдингу :
- акумулює прибутки і перерозподіляє їх між філіалами концерну;
- здійснює внутрішньофірменне кредитування та фінансування.
Незалежно від того, чи вплітається холдинг в структуру концерну чи є самостійною одиницею, ключове місце у його діяльності займають фінансові операції : холдингова компанія має такі методи мобілізації фінансових ресурсів, які не під силу окремим підприємствам і фірмам (емісійно-засновницька діяльність, платежі за різноманітні послуги у сфері управління, фінансування, реклами, за користування патентами, перерозподіл фінансових коштів дочірніх підприємств. Все це дуже приваблює наші вітчизняні відомчі структури : крім збереження традиційних функцій, холдинг розкриває перед ними нові горизонти.
Законодавче регулювання холдингу. Сучасне українське право має єдиний документ, що безпосередньо регулює холдингові відносини. Це Положения про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації (за № 224 від 11.05.1994). Згідно Положення, холдингова компанія - це господарюючий суб'єкт, що володіє контрольними пакетами акцій інших господарюючих суб'єктів. Останні є дочірніми підприємствами компанії. Дане Положения регулює виключно випадки, коли холдинги створюються при реорганізації державних підприємств, тому є вузькоорієнтованим документом, що не може передбачити усієї багатоманітності відносин, що виникають у процесі господарської діяльності.
На сьогоднішній день в українському законодавстві відсутні документи, що регулюють формування холдингів на раніше приватизованих підприємствах. Основними шляхами створення холдингів на Україні є :
1. Створення холдингу на базі існуючого підприємства (підрозділу);
2. Створення холдингу на базі бувшої або існуючої управлінської структури;
3. Заснування холдингу як нового господарюючого суб'єкта.
Формування холдингових компаній в Україні відбувається за згодою Антимонопольного комітету. В першу чергу звертається увага на тип інтеграції нової компанії.
Вертикальна інтеграція ~ передбачає об'єднання підприємств, задіяних в єдиному технологічному ланцюгу, але в різних його ланках.
Горизонтальна інтеграція - має місце при об'єднанні підприємств, що виробляють однотипну продукцію.
Конгломератна інтеграція - об'єднує підприємства, не поєднані між собою технологічними зв'язками, і зайнятих в різних галузях.
В положенні про холдингові компанії, які створюються в процесі корпоратизації і приватизації (п. 26), передбачено, що холдингові компанії повинні раз на рік опубліковувати в засобах масової інформації дані про свої баланси, прибутки і збитки, а також про долі (акції, паї), які належать іншим підприємствам у формі, яка установлена Міністерством фінансів України і Антимонопольним комітетом. Однак вказівок Мінфіна України по цілому питанню поки що не було. В результаті холдингові компанії (концерни) складають зведені звіти по традиційній методиці, хоч внутрішні взаємозв'язки господарюючих суб'єктів, які входять в склад холдингів, в значній мірі трансформовані. В свою чергу, слід відмітити, що зведення даних виступає як метод консолідації, коли головне підприємство володіє 100% капіталу дочірнього.

Деякі особливості існування холдингу

Переваги та недоліки холдингових компаній. Зарубіжні економісти виділяють переваги та недоліки холдинг-компаній. До переваг належать:
1. Можливість здійснення контролю над компаніями шляхом дроблення власності на їхній капітал. Вважається, що можливість брати участь в управлінні компанією важливіша, ніж володіння більшою частиною її капіталу.
Як правило, для здійснення контролю над компанією необхідно володіти більш ніж 25% акцій, що надають право голосу. Але в разі "розпорошуваиня" акцій між власниками буває достатньо і менше ніж 10%. Через холдинг-компанію будь-яка фірма може купувати 5, 10, 50 і більше відсотків фондів іншої корпорації.
2. Ізоляція від ризиків. Компанії, що входять у конкретну холдингову систему, з юридичними особами, і кожна з них несе самостійну відповідальність за всіма своїми зобов'язаннями. Тобто збитки однієї з них не можуть переноситися на активи іншої компанії, однак у реальному житті це правило не завжди виконується. По-перше, материнська компанія часто робить усе можливе для забезпечення боргів дочірніх компаній з метою збереження їхнього доброго імені та утримання покупців. По-друге, материнська компанія може розуміти необхідність підтримки додаткових капіталовкладень у філіали з метою захисту там своїх інвестицій. По-третє, надання позичок дочірнім компаніям може здійснюватися лише під гарантією материнської компанії. По-четверте, до певної міри активи дочірніх та холдингових компаній поєднані. Часом холдинг-компанія може запобігти збиткам однієї з дочірніх компаній шляхом припинення існування іншої.
3. Юридична самостійність. Деякі компанії комунального господарства та фінансові інститути вважають раціональнішим діяти в холдинговій системі, ніж як корпорації з численними підрозділами. Банки і страхові компанії теж організуються як холдингові.
До недоліків холдингових компаній відносять :
Збільшення оподаткування. Якщо холдинг-компанія володіє більш як 80% акцій дочірніх компаній, що надають права голосу, то згідно із законодавством США реєструється консолідований прибуток. Останній включає прибуток холдингової та дочірніх компаній. Дивіденди, котрі одержує материнська компанія, не оподатковуються. Якщо ж холдингова компанія має менше, ніж 80% акцій дочірніх компаній, то прибутки не консолідуються і 20% дивідендів холдингової компанії оподатковуються. При ставці 34% фактичний податок на міжкорпораційні дивіденди становитиме : 0,20 * 34% = 6,8%, тобто має місце незначне подвійне оподаткування.
Можливість легкого розпаду холдингової системи. Департамент суддів досить легко може домогтися розпаду холдингової системи шляхом передавання її власності на капітал, якщо з'ясує, що діяльність холдинг-компанії не відповідає вимогам законів.
Механізм фінансового регулювання через холдинг-компанію може бути надзвичайно складним. Іноді використовується система холдинг-компанії з 5 або 6 ярусів. Наприклад, діюча компанія, яка становить основу піраміди, має 100 млн. дол. активів, котрі створені за рахунок 50 млн. дол. позичок та 50 млн. дол. капіталу власників. Холдинг-компанія першого рівня може володіти цими 50 млн. дол. капіталу, з яких 25 млн. дол. вона фінансує за рахунок позичок і 25 млн. дол. - за рахунок капіталів власників. Активи холдинг-компанії другого рівня становлять згадані 25 млн. дол. капіталів, котрі фінансуються 12,5 млн. дол. позичок та 12,5 млн. дол. власників капіталу. Активи холдинг-компанії третього рівня становлять ці 12,5 млн дол. капіталу, що фінансуються за рахунок 6,25 млн. дол. позичок та 6,25 млн. дол. власників капіталу. Якщо в системі чотири рівні холдинг-компаній, то активи компанії четвертого рівня становлять ці 6,25 млн. дол., які фінансуються за рахунок 3,125 млн. дол. позичок та 3,125 млн. дол. власників капіталу. Отже, за 100 млн. дол. діючих активів стоїть 96,875 млн. дол. позичок.
Три системи існування холдингу :
Холдинги існують, як правило, в системі корпорації, банківській сфері і в системі фондів.
Холдинг в системі корпорації - це холдинг з розподілом специфічних виробничих функцій між своїми відділеннями і корпораціями.
Холдинг з повною автономією всіх дочірніх підприємств і визначенням основних напрямків політики на раді директорів батьківської компанії.
Холдинг в банківській сфері - це такий вид холдинга, коли крупні банки шляхом придбання акцій і інших цінних паперів більш менших банків, а також промислових підприємств одержують можливість контролювати діяльність своїх дочірніх компаній. Зокрема, батьківські банки грають основну роль на засіданнях ради директорів холдинга.
Холдинг в системі фондів - це такий вид холдинга, коли фонди утворені підприємцями і при цьому скуповуються акції різноманітних підприємств, що дає можливість засновникам і керівникам фондів контролювати ці піприємства.
Економічний прогноз діяльності холдингових компаній.
Слід відмітити, що Положення про холдингові компанії, які створюються в процесі корпоратизації і приватизації, обмежуючи права на створення холдингів, в той же час практично не розглядає механізм їх функціонування. Сьогодні актуальними для таких структур є питання стратегічного і оперативного менеджменту, маркетингу, фінансів, бухгалтерського обліку і звітності, внутрішнього контролю та аудиту.
Відповідно до області стратегічного менеджменту холдингів слід відмітити недостатню опрацьованість теоретичних та методологічних питань, які стосуються до прогнозно-аналітичної стадії менеджменту, особливо - до етапу одержання комплексного економічного прогнозу діяльності холдингової компанії.
Основні цілі прогнозування розвитку холдинга - визначення тенденцій та закономірностей економічних процесів, виявлення можливих альтернатив розвитку. При цьому стратегічне прогнозування розвитку холдинга включає задачу дослідження довгострокової динаміки важливих економічних показників, таких як консолідований прибуток об'єднання, темпи його росту, вкладений капітал та ін.
Практика показує, що найбільш важливими критеріями, пов'язаними з діяльністю холдингових компаній, е критерії прибутковості. Тому в якості найпростішої цільової функції холдинга пропонується функція, яка узагальнює поняття консолідованого прибутку холдингової структури:

П = ПГ+Е КТ*ПТ,

де: ПГ - прибуток головної холдинг-компанії;
ПТ - прибуток дочірньої компанії;
КТ - ваговий коефіцієнт.
Оскільки мова йде про максимізований довгостроковий прибуток, при розв'язанні задачі розподілу інвестиційних ресурсів необхідно належним чином врахувати фактор часу. Існує ряд динамічних економіко-математичних методів для оцінки варіантів інвестицій, основними з яких є : метод чистої дисконтованої вартості, метод щорічної віддачі, метод внутрішньої самоокупності. Для побудови динамічної моделі холдингу найбільш підходить метод чистої дисконтованої вартості (ЧДС-метод), який оснований на допущенні, що гроші, які отримуються або витрачаються в майбутньому, будуть мати меншу цінність, чим зараз. Формально цей тезис можна обгрунтувати, застосувавши концепцію альтернативної вартості інвестування коштів. У випадку довгострокових інвестицій при фіксованому рівні ризику вираз для ЧДС буде мати вигляд:

ЧДС=I+qn+рC

де I - початкові інвестиції,
n - очікуваний прибуток у наступиі Т років,
С - залишкова вартість,
q - коефіцієнт дисконтування.
Коефіцієнт ЧДС заключаеться в тому, що інвестиції у майбутні дочірні підприємства слід проводити лише в тому випадку, коли ЧДС > 0. У найпростішому випадку коефіцієнт дисконтування q визначаеться так:

q = (1+P)-m,

де Р - норматив приведення затрат до єдиного моменту часу (норма дисконта). Як правило, за норму дисконта береться значення середньої рентабельності, яку компанія могла б отримати від альтернативного способу вкладання капіталів. Як альтернативні можна розглядати тільки проекти з аналогічним ризиком для інвестора.
Таким чином, оптимізація прогнозів стратегічного розвитку холдинга повинна забезпечити такий рівень прийняття рішення по темпах росту, диверсифікації, кооперуванню, інвестиціях, при якому досягнення стратегічних цілей забезпечить максимальну корисність для компанії в цілому. Економіко-математичні методи прогнозу розвитку холдингу дають можливість розрахувати і проаналізувати багато варіантів його розвитку, не застосовуючи експерименту на реальних об'єктах, і вибрати із них найкращі, які задовольняють задані критерії.
Особливості бухгалтерського обліку у холдингах. 3 виникненням холдингових структур з'явилась необхідність у розробці методичних рекомендацій в області бухгалтерського обліку довгострокових фінансових вкладень в дочірні підприємства, які виникають в результаті поглинання одними підприємствами інших, внутріхолдингових розрахунків, а також консолідації фінансової звітності групи підприємств. Найбільш складною ділянкою є процес представлення консолідованої фінансової звітності.
Консолідована звітність - це звітність групи підприємств, яка представлена як єдиний звіт. Головна її мета - пред'явити інвесторам, кредиторам, державним органам управління результати діяльності і інформацію про стан групи підприємств, які об'єднані в холдинг.
На відміну від традиційної зведеної звітності, де більшість показників отримуються простим сумуванням показників індивідуальних звітів підприємств, в консолідованій звітності відбувається постаттєве об'єднання звітів з наступними винятками:
- розрахункових операцій між піприємствами групи (внутрішньохолдингових розрахунків);
- операцій по прибуткам і витратам всередині холдингу;
- нереалізованих прибутків і збитків між консолідованими суб'єктами;
- інвестиції у дочірні підприємства.
Актуальною для області функціонування таких об'єктів є розробка системи контролю і внутрішнього аудиту їх фінансово-господарської діяльності. Необхідність здійснення внутрішнього аудиту обумовлена наявністю контролю, який передбачає право одного господарюючого суб'єкта впливати на діяльність іншого з ціллю досягнення чітко визначеної мети (прибутку). Право на здійснення такого контролю і ступінь його прояву обумовлюється долею власності в капіталі підприємства, що контролюється.
Таким чином, не дивлячись на недоліки законодавчої бази, заснування холдингів на Україні стало реальністю. Є надія на появу у майбутньому правових документів, які б регулювали всі аспекти їх діяльності.

Можливості створення холдингу

Як утворити нове об'єднання. Технологічний прогрес потребує не просто ринкового середовища, а конкретних організаційно-правових і господарських форм. Якби вони не змінювались з часом, домінуюче положення в економіці розвинутих країн займають корпорації - крупні акціонерні топариства з розвинутою мережею дочірніх підприємств. Особливо вони характерні для промисловості. В інших галузях (торгівля, фінанси) вони теж відіграють суттєву роль. Окремі, на перший погляд, незалежні фірми є ланками якихось більш крупних структур. Розглянемо можливий варіант перетворення великого заводу у холдингову компанію. Для цього потрібно зробити наступні кроки:
- Відокремити і ліквідувати непотрібні в умовах ринку структурні підрозділи, і створити нові, яких не вистачає для дії нової моделі;
- Максимально усім, кому можна, надати статус юридичної особи, або перевести на оплату по кінцевому результату (або відрядне).
Перехід до нової моделі підприємства передбачає кілька етапів і потребує не менше одного року. Початок переходу - формування нових структур: дочірніх фірм і материнської фірми.
Дочірні фірми. На базі відокремлених і територіально віддалених цехів і виробництв (філіалів), більшість із яких планово збиткові, а також цехів основного виробництва, які залишились без роботи, створюються товариства з обмеженою відповідальністю і акціонерні товариства - дочірні фірми. Завод, надалі "материнська фірма", отримує на стадії її організації контрольний пакет акцій, долею статутного фонду. Форма товариства чи акціонерного товариства для дочірніх фірм дозволяє заводу (материнській фірмі) приймати участь в їх управлінні (входити у склад ради директорів, і шляхом голосування прямо мати вплив на прийняття будь-яких управлінських рішень) і в розподілі прибутку (контролювати кінцевий результат господарської діяльності фірми).
Величина контрольного пакету (від 51% до 30%) залежить від типу цеху, його ролі в єдиному технологічному ланцюгу виробництва підприємства та інших обставин.
До статутного фонду дочірніх фірм залучаються особисті кошти робітників підрозділу і заводу по домовленості, та частина чистого прибутку, яка направлена на особисті рахунки робітників. Доля держмайна по можливосп мінімальна. Дочірні фірми беруть майно заводу (материнської фірми) в оренду без права викупу.
Далі створюються на таких же умовах нові структурні підрозділи -фірми, необхідні для добудови діючої структури заводу, стосовно моделі підприємства ринкового типу. Це перш за все комерційний центр, маркетинговий, та економічні запроваджувальні підрозділи, необхідні для вирішення нових задач. Поетапно переводяться на положення самостійних юридичних осіб служби механіки та енергетики, інструментальне та транспортне господарство, ряд відділів заводоуправління.
Материнсъка фірма. Для управління дочірніми фірмами створюється центральне акціонерне товариство - материнська фірма. На першому етапі вона існує паралельно із заводом (заводоуправлінням). Материнська фірма свій невеликий апарат управління шляхом переводу з заводу частини відділів та робітників. По мірі становлення материнської фірми, переводу у акціонерну компанію інших цехів та служб, а також передача держмайна в оренду, завод, як юридична особа, ліквідується.
Статутний капітал материнської фірми формується при участі державної власності із залученням особистих коштів робітників заводу, коштів фірм, коштів на особистих рахунках робітників заводу, інших інвесторів, у тому числі постачальників і споживачів, підприємств і організацій галузі. Кошти материнської фірми направляються на придбання контрольних пакетів акцій щойно створених дочірніх фірм, на фінансування підготовки виробництва нових виробів, та інші цілі.
На першому етапі контрольний пакет акцій материнської фірми знаходиться у заводу, який передає їй свою долю участі у дочірніх фірмах, які були створені раніше. Материнська фірма, в свою чергу, продає частину своїх акцій дочірнім фірмам, орендним колективам та ін.
Рада директорів материнської фірми формується із керівників дочірніх фірм і заводу, де кожен з них на першому етапі має право "вето" по будь-якому питанню. Фактично керівництво материнською фірмою стає колегіальним.

Основні функції та задачі материнської фірми:

Вироблення загальної стратегії та тактики розвитку компанії;
Координація економічними методами діяльності дочірніх фірм (жорсткий контроль за виконанням колегіальних рішень, підтримка і допомога дочірнім фірмам, які мають тимчасові труднощі, та ін.); Вироблення та реалізація загальної цінової, фінансової, технічної політики, вирішення загальних соціальних задач. Інші локальні питання передаються для самостійного вирішення у дочірні фірми.
Співвідношення простих і привілегійованих акцій у дочірніх фірмах регулюються окремо. Однак, в раду директорів, як правило, вибираються компетентні спеціалісти, а дивідендний фонд формується за поданням ради директорів.
Приватизацію держмайна слід віднести на період після закінчення формування акціонерної компанії.
Задачі, які потрібно виршити : заводу терміново потрібні нові замовлення, робота, яка дозволяє зберегти робочі місця і забезпечити робітників засобами для існування.
Децентралізація підприємства має ще одну позитивну рису. Невелике підприємство - цех (дочірня фірма), з невеликою долею державної власності, є більш привабливим партнером для комерційних структур по питанню налагодження спільного виробництва.

Широкомасштабна реорганізація заводу на основі акціонування дозволяє уникнути економічного саморозпаду підприємства. Адміністративне переведення підрозділів на становище юридичних осіб зберігає керованість усім підприємством через економічні методи. Припинення фінансування нерентабельних виробництв веде до скорочення невиробничих розходів, що в свою чергу дозволяє зменшити збитки заводу.
Великою проблемою для новоствореного підприємства є створення нової системи управління, яка б відповідала акціонерній формі і ефективно працювала в ринкових умовах. Дана проблема ускладнюється ще й тим, що персонал будь-якого підприємства не має досвіду роботи в подібних умовах.
Вищезгаданий комплекс мір здатен перетворити велетенського монстра (завод) у мобільну компанію із чітко визначеною внутрішньою структурою і гнучким ефективним управлінням.
Чи скрізь потрібні холдинги? Візьмемо для прикладу вантажний автомобільний транспорт. У всьому світі це галузь, де має перевагу мілка приватна власність. В США та інших західних країнах на долю вантажного автомотранспорту загального користування припадає 10-16% парку вантажних автотранспортних засобів. Правда, його доля у вантажообороті значно вища - 40-60%. При цьому 85-90% всіх автотранспортних підприємств мають до 5 автомобілів. В США із 18 тис. автотранспортних компаній тільки 210 мають парк більший за 200 одиниць.
Організаційна структура невеликих автотранспортних фірм дуже проста. Директор, як правило, є володарем, а його помічники -співвласниками фірми. Крупні корпорації (концерни) у вантажному автотранспорті- дуже рідке явище, в основному вони спеціалізуються на міжміських перевезеннях.
А що ж відбувається в нас у цій галузі? У вантажному автотранспорті, як і кругом, мають перевагу великі підприємства з парком 800-1000 одиниць і чисельністю персоналу десь близько 1000 чоловік. Наприклад, у Новосибірську, місті з полуторамільйонним населенням, 8 крупних автотранспортних об'єднань здійснюють більшу частину вантажних перевезень. Однак і такий ступінь концентрації здається недостатньою керівництву територіально-виробничого об'єднання, яке мріє створити на його базі холдинг! Аргументи ті ж самі: зберегти єдність технічної та інвестиційної політики, не допустити розвалу, вижити всім разом. Слід відмітити, що більшість крупних підприємств все ж таки вирішили акціонуватися та приватизуватися самостійно.
Вантажний транспорт, як і всі галузі, переживає значні труднощі. Однак, на відміну від багатьох, вони не пов'язані з недостачею виробничих потужностей, сировини, робочих рук.
Навіть палива поки що вистачає. У цій галузі розгортається майже класична криза перевиробництва: автомобілі стоять, вантажооборот падає через недостачу попиту. Але є ще й інші структурні перекоси: велика кількість багатотонних автомобілів і недостача транспортних засобів малої вантажопідйомності. Тим більше, що не вистачає для задоволення попиту.
Будь-яка криза руйнівна, але в той же час вона несе в собі очищуючі тенденції. Так, керівники автотранспортних підприємств засвідчили, що падіння об'ємних показників в значній мірі пов'язане із скороченням приписок, які до недавнього часу складали 80-90% всього вантажообороту. Є вони і зараз, але їхня доля явно знижується через послаблення стимулів до приписок. Про резерви економії в цій галузі можна судити по наступним даним: якщо до підвищення цін пальне водіям видавали бензин, виходячи із пробігу в день (що зовсім нереально для внутрішньоміських перевезень), то тепер його видають у 2 рази менше. Підвищення цін на пальне лякає, але основна проблема тепер пов'язана із недостачею попиту.
Уявимо, що всі автотранспортні підприємства об'єднаються в концерн чи холдинг. Тоді, диктуючи ціну, можливо, вдасться відтягнути на час неминучі в ринковій економіці банкрутства і скорочення. Тільки чи витримає це наша економіка і ресурсний потенціал?
Така дилема в тій чи іншій мірі стоїть перед виробниками будь-якої галузі - об'єднатися і продовжувати нав'язувати споживачеві непотрібну продукцію, вибивати фонди, підвищувати ціни чи все ж таки спробувати працювати на попит, шукаючи внутрішні резерви і добуваючи на ринку зовнішні джерела фінансування.
Не можна сказати. що можливість розвалу економіки не розумілась у середовищі самих радикальних ринковиків. Але не менш реальною є загроза консервації монополізму, гігамонії, застарілих технологій, диктату виробників в холдингових утвореннях, які виросли на місці відомчих структур.
Треба чітко визначитись, у яких випадках допустимо створення холдингу зверху. Не погано б було залучити до цього спеціалістів в даній області і незалежних експертів, в тому числі й іноземних.
Що стосується передачі контрольного пакету акцій в "повне господарське ведення", то їх треба було б поставити на конкурсну і контрактну основу. Не можна допустити, щоб контроль за виробництвом повністю перейшов в руки тих, хто так довго безконтрольно ним управляв. 3 іншого боку, компетентні та проринково настроєні управляючі із верхньої ланки повинні мати законний шанс отримати доступ до контролю.
Вихід, мабутъ, потрібно шукати в наданні суттєвих пільг та стимулів тим, хто бере на себе відповідальність за недопущення банкрутства і виконання плану приватизації одного чи декількох взаємопов'язаних підприємств. Якщо таку відповідальність, отримавши перемогу в конкурсі, беруть на себе керівники холдинга, то на них повинні розповсюджуватися не менші пільги, чим на директорів окремих підприємств. У випадку успіху не гріх передати управляючому якусь частину акціонерного капіталу безкоштовно як винагороду за їхній талант.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Вопрос по тракторам. Какую технику выбрать? Чем лучше отмывать свинарник? АВД для сельского хозяйства Трапензунд, Керасунд (черенкование) Фундук "Трапезунд". ЧП "Ореховод-практик" принимает заказы вегетативных саженцев на осень 2014.
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.