18 листопада 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Основи підприємницької діяльності та агробізнесу - Організація виробництва - Організація галузей рослинництва, тваринництва, промислових виробництв та промислів - Організація садівництва і виноградарства - Особливості організації промислового садівництва і виноградарства. Типи підприємств


Організація садівництва і виноградарства

Особливості організації промислового садівництва і виноградарства. Типи підприємств

Особенности организации промышленного садоводства и виноградства. Типы предприятий

Кожна галузь сільського господарства має особливості, найповніше врахування яких має вирішальне значення у забезпеченні високоефективного виробництва. Це стосується і садівництва та виноградарства, функціонування яких цілковито грунтується на процесах відтворення і продуктивного використання багаторічних насаджень.

 

Неодмінною умовою раціональної організації садівницьких і виноградарських підприємств та відповідних підрозділів у інших типах господарств, формування повноцінного ринку плодів, ягід, винограду та продуктів їх промислової переробки є найповніше врахування таких особливостей цих галузей:

1) багаторічні насадження створюються безпосередньо в сільськогосподарських підприємствах і практично не проходять стадії обміну (реалізації), тобто не мають товарної спрямованості. Це має вирішальне значення для створення таких садів і виноградників, які б найповніше відповідали як меті, так і конкретним умовам виробництва;

2) плодові, ягідні культури і сорти винограду значно різняться між собою не лише за споживними властивостями, а й за тривалістю створення і продуктивного використання насаджень, що, в свою чергу, зумовлює необхідність постійного дотримання оптимальної вікової структури насаджень;

3) стабільність виробництва плодів, ягід і винограду в кожному підприємстві досягається лише за умов планомірного відтворення насаджень. Важливо враховувати таку характерну особливість відтворення насаджень, що їх потрібно закладати завчасно, раніше, ніж перестануть плодоносити існуючі дерева. Для цього в кожному садівницькому і виноградарському підприємстві потрібно складати садообороти і постійно їх дотримуватися;

4) плоди, ягоди і виноград вирощують для безпосереднього споживання у свіжому чи переробленому вигляді, що характеризує галузі садівництва і виноградарства як найбільш сприйнятливі до ринкової системи;

5) плоди, ягоди і виноград здебільшого швидко псуються і є малотранспортабельними, тому їх потрібно швидко реалізувати у свіжому вигляді або направляти на промислову переробку чи тривале зберігання. Отже, агропромислова інтеграція у садівництві і виноградарстві — це об'єктивна передумова високоефективного їх ведення;

6) кон'юнктура  ринку садівницької продукції, як показує світовий досвід, постійно змінюється. Через те технології її виробництва мають бути максимально гнучкими, що, в свою чергу, пов'язано зі скороченням строку загальної ротації насаджень та прискореним оновленням їх сортового складу.

 

Одержання прибутку, як основної мети товарного виробництва, досягається лише за умов реалізації на ринку продукції,  на яку є попит. Отже, необхідно постійно аналізувати й  оцінювати ринки збуту конкретних видів продукції.

Виробництвом плодів і ягід в Україні займаються різні категорії господарств, основними серед яких є великі господарства, зокрема недержавні сільськогосподарські підприємства, держгоспи, акціонерні товариства тощо та дрібні особисті селянські господарства, садівницькі товариства і фермерські господарства.

Нині садівництвом займається 12,5 млн. родин сільського і міського населення. Чимало з них стали товаровиробниками садівницької продукції.

Більшість садівницьких і виноградарських господарств у процесі роздержавлення і приватизації майна змінила форму власності, перетворились у колективні сільськогосподарські підприємства (79%) і відкриті акціонерні товариства (19%). У державній власності залишились здебільшого виноградарські та садівницькі держгоспи-заводи, переважно в АР Крим, у Закарпатській, Одеській та Вінницькій областях.

Досвід вітчизняних та зарубіжних господарств, наукові дослідження показують, що великі садівницькі і виноградарські підприємства в технологічному плані мають безперечну перевагу перед дрібними, в яких надто обмеженим є поле для ефективного використання техніки і прогресивних технологій. Однак повсюдно реалізувати ці переваги не вдавалося.

Природно-економічні умови України з огляду на придатність їх для розвитку промислового садівництва і виноградарства відзначаються великою різноманітністю. У зв'язку з цим потрібен  особливо ретельний підхід до територіального розміщення виробництва садівницької продукції не лише у видовому, а й у сортовому розрізі. Грунти і клімат тієї чи іншої зони (підзони) є потійно діючим чинником сільськогосподарського виробництва. Саме вони визначають можливість успішного вирощування винограду, плодових і ягідних культур та їх сортів.

З розвитком науково-технічного прогресу, створенням досконаліших основних засобів виробництва, зокрема типів насаджень, виведенням нових сортів змінюються традиційні підходи до раціонального розміщення виробництва тих чи інших видів продукції.

Водночас доцільність і обсяги виробництва конкретних видів продукції визначаються здебільшого комплексом економічних чинників, зокрема, таких, як місткість і географія ринків їх збуту, попит на них і пропозиції, наявність матеріальних і трудових ресурсів, джерел інвестицій тощо. Отже, грунтово-кліматичні умови визначають переважно якісний (породно-сортовий) склад продукції, а економічні — кількісні параметри її виробництва.

У садівництві і виноградарстві залежно від об'єкта спеціалізації розрізняють такі її види: зональну, господарську, внутрішньогосподарську і внутрішньогалузеву. Зональна спеціалізація відображає спеціалізацію природно-економічних зон, областей і районів на виробництві певних видів продукції. Вона формується під впливом комплексу природних і економічних чинників, а також новітніх досягнень науково-технічного прогресу в галузях.

В Україні в основному складалися зони і райони товарного виробництва плодів, ягід і винограду. В межах окремих зон виділяються спеціалізовані мікрозони (райони) з унікальними природними умовами для успішного виробництва ряду видів продукції. Приміром, Мелітопольщина — для вирощування черешні, Наддністрянщина —  волоського горіха, Південний берег Криму — високоцінних сортів винограду  тощо.

 

З урахуванням цільового призначення продукції в країні склалося переважно три типи садівницьких господарств:

1) з комбінованим використанням пловів і ягід, основна частка яких реалізується у свіжому вигляді за межами області, країни. На промислову переробку в таких господарствах направляється в межах 20–25% валового збору продукції, здебільшого непридатної для реалізації в свіжому вигляді;

2) ті, що розміщені в зонах великих міст і промислових центрів. Основне їх завдання — заповнення ринків цих міст свіжими плодами і ягодами протягом року. До цієї групи належать й господарства, в яких ця продукція вирощується для задоволення внутрішніх потреб;

3) розміщені в зонах плодопереробних заводів. Основне завдання садівництва цих господарств — виробництво сировини для промислової переробки.

 

Породно-сортова структура насаджень у цих господарствах формується відповідно до їх виробничої спеціалізації. В господарствах першої групи найбільшу питому вагу в насадженнях мають осінні і зимові сорти зерняткових культур, а структура кісточкових культур формується відповідно до зональної спеціалізації галузі. Насадження господарств другої групи відзначаються різноманітністю породно-сортового складу. Тут вирощуються добре адаптовані до місцевих умов усі плодові і ягідні культури.  В площі насаджень третьої групи господарств більшість площі  відводиться під кісточкові культури і ягідники.

Садівництво і виноградарство відзначаються високою ефективністю спеціалізації виробництва. Цим пояснюються великі відмінності в показниках ефективності галузей між спеціалізованими і багатогалузевими господарствами. Науковими дослідженнями встановлено, що найвищої ефективності садівництва досягають господарства, в яких на цю галузь припадає понад 80% обсягу товарної продукції. В багатогалузевих господарствах Півдня України найвища ефективність виноградарства спостерігалася, коли в структурі товарної продукції ця галузь займала понад 40%.

В умовах поглиблення суспільного поділу праці, диференціації окремих видів діяльності і формування на цій основі спеціалізованих структур на виробництві певних видів продукції чи виконанні технологічних процесів сільське господарство вже не може самостійно забезпечувати просте чи розширене відтворення виробництва. Поряд з поглибленням спеціалізації і диференціації все більше розвиваються протилежні їм процеси — кооперування, агропромислова інтеграція і диверсифікація на різних рівнях виробництва.

Надто важливе значення мають ці процеси в  садівництві і виноградарстві, що зумовлюється особливостями їх продукції, значна частка якої для набуття та збереження певних споживчих властивостей має направлятися на промислову переробку та тривале зберігання. Отже, ефективність садівництва і виноградарства значною мірою залежить від діяльності суміжних сфер.

Свіжі плоди і ягоди  можуть направлятися із саду на ринок протягом 5–6 місяців, а в інші 6–7 місяців — зі сховищ тривалого зберігання. Понад 90% винограду направляється на промислову переробку на вино, виноматеріали і соки. Тому в садівництві і виноградарстві раніше, ніж в інших галузях сільського господарства, почали розвиватися різні форми агропромислової  інтеграції.

У садівництві і виноградарстві поширені різні форми агропромислової інтеграції, зокрема, агропромислові підприємства, внутрішньогосподарські агропромислові підрозділи, міжгосподарські підприємства та міжгалузеві формування. Агропромислові підприємства — це великі садівницькі і виноградарські господарства, в яких органічно поєднуються сфери виробництва плодів, ягід та винограду з їх промисловою переробкою і зберіганням. В таких підприємствах раціонально використовуються виробничі ресурси і досягається висока ефективність галузі, оскільки без участі посередників випускається кінцевий продукт споживання. Як свідчать наукові дослідження, оптимальне співвідношення між сферами в цих підприємствах досягається за умов промислової переробки 25–30% валового збору плодів і ягід і направлення на тривале зберігання 50–60% валового збору плодів зерняткових культур. В ряді багатогалузевих господарств формуються і функціонують внутрішньогосподарські агропромислові підрозділи, які за кількісними параметрами і ефективністю галузі не поступаються агропромисловим   підприємствам.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Фундук "Трапезунд". ЧП "Ореховод-практик" принимает заказы вегетативных саженцев на осень 2014. Самоходный опрыскиватель серии SP 275 Вопрос по тракторам. Какую технику выбрать? Чем лучше отмывать свинарник? АВД для сельского хозяйства
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.