Основні засади розвитку садівництва і виноградарства

У нових умовах господарювання найгострішими для садівницьких і виноградарських підприємств є такі проблеми: 1) підвищення продуктивності насаджень, виробництво конкурентоспроможної продукції за якістю і собівартістю; 2) розвиток сфери реалізації, значне розширення ринків збуту продукції, в т.ч. у зарубіжних країнах; 3) джерела інвестицій на просте і розширене відтворення насаджень і формування матеріально-технічної  бази.

Нинішня низька продуктивність насаджень аж ніяк не вписується в засади ринкової економіки, коли основною метою товарного виробництва продукції є одержання прибутку.

Збільшення виробництва плодів, ягід та винограду і підвищення ефективності садівництва і виноградарства залежать від багатьох чинників, які можна поєднати у дві групи: 1) технологічні і 2) організаційно-економічні.

У технологічному плані віддають перевагу інтенсивним типам насаджень і сортам, які забезпечують швидкий оборот капіталу, тобто створенню і продуктивному використанню таких типів насаджень, які вступають в товарне плодоношення на 2–3-й рік після закладання. Безповоротно минули ті часи, коли на добрий врожай у саду можна було чекати 10–12 років.

Під впливом економічних чинників (таких як необхідність раціонального використання землі, прискорення окупності капітальних вкладень, особливо зниження трудомісткості продукції тощо) радикально змінюються системи ведення садівництва, а найперше — типи насаджень. Особливість цих процесів полягає в переході від розміщення на одиниці земельної площі невеликої кількості дерев з величезними кронами до загущених схем садіння дерев з невеликими кронами. Такі схеми передбачають значне скорочення тривалості циклів  створення і продуктивного використання насаджень, що, в свою чергу, забезпечує швидкий вступ насаджень у товарне плодоношення, високу їх продуктивність, зниження трудомісткості продукції та швидке оновлення сортового складу.

Нині за рекомендаціями наукових установ у садівництві впроваджуються такі основні типи насаджень: зерняткових культур — сади з округлою кроною і ущільненим розміщенням дерев на насіннєвих і середньорослих клонових підщепах; сади з площинною кроною дерев на середньорослих клонових підщепах; шпалерно-карликові сади з площинною кроною дерев на слабкорослих підщепах; сади з малооб'ємною кроною дерев ("вільноростучий кущ") на слабкорослих підщепах; кісточкових культур — сади з поліпшеною ярусною, напівплощинною, чашоподібною кронами  тощо.

У різних зонах країни на невеликих площах випробовуються насадження яблуні, закладені за голландською технологією. На    1 га таких садів розміщується 2500–3300 дерев. Схема садіння — 4 х 1 м чи 3 х 1 м. В товарне плодоношення ці сади вступають на 2–3-й рік після закладання.

У деяких наукових установах досліджуються сади типу лук. Карликові підщепи висаджують тут за схемою 30 х 40 см, окулірують і залишають на місці без пересаджування. На другий рік дерева плодоносять. Коли плоди дозріють, дерева скошують, відокремлюють плоди від гілок. Наступного року відростають нові пагони, які через рік плодоноситимуть.