17 листопада 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Основи підприємницької діяльності та агробізнесу - Організація виробництва - Організація галузей рослинництва, тваринництва, промислових виробництв та промислів - Організація вівчарства - Виробничі типи і розміри вівчарських підприємств


Організація вівчарства

Виробничі типи і розміри вівчарських підприємств

Производственные типы и размеры овцеводческих предприятий

У вівчарстві спеціалізація галузі найбільш чітко виражена порівняно з іншими галузями тваринництва. За якістю основної продукції — вовни розрізняють такі типи спеціалізації вівчарства: тонкорунне, напівтонкорунне і грубововнове. Ці типи спеціалізації, у свою чергу, поділяються на виробничі напрямки залежно від співвідношення між основною і супутніми видами продукції (м'ясо, сало, молоко та ін.).

Тонкорунне вівчарство дає найціннішу вовну. У кращих господарствах настриг від  одного барана становить до 10 кг, а від матки — до 6 кг вовни, приплід — 140–150 голів на 100 маток. У тонкорунному вівчарстві розрізняють такі виробничі напрямки: вовнове, вовново-м'ясне і м'ясо-вовнове.

 Від овець вовнового напрямку отримують найбільшу кількість чистої вовни з розрахунку на 1 кг живої маси (50–60 г). Тонкорунне вівчарство різних напрямків має неоднакову  структуру стада. Так, у стадах вовнового і вовново-м'ясного напрямків доцільно утримувати валахів, бо вони дають велику кількість вовни. Цей напрямок розвинений у господарствах з великою площею дешевих природних пасовищ. За цих умов витрати на утримання валахів в 2–2,5 раза менші, ніж на обслуговуванні маток, а продукції вони дають лише на 10–15% менше, ніж матки (вовна і приплід).

У вівчарстві м'ясо-вовнового напрямку частка маток у стаді зростає до 65–75%. У районах інтенсивного кормовиробництва матки інколи становлять 75% загального поголів'я. Це  дає змогу  отримувати від них молодняк для відгодівлі і забою на м'ясо у віці 6–8 міс. Вартість баранини у загальній вартості продукції вівчарства становить  35–40%. Перетримка валахів не вигідна.

У напівтонкорунному вівчарстві баранина становить 50% і більше  загальної вартості продукції напівтонкорунних овець. Продуктивність овець характеризується такими даними: настриг вовни з одного барана — до 6 кг, з однієї матки — до 4 кг, плодючість —  130–140 ягнят на 100 маток.

М'ясо-вовнові напівтонкорунні породи овець за виходом вовни не набагато поступаються тонкорунним (від них одержують 2–2,5 кг чистої вовни) і значно переважають їх за виходом баранини. Вони характеризуються високою скоростиглістю. Від них отримують по 130–150 ягнят на 100 маток. Ягнят забивають на м'ясо  у віці 6–8 міс., а то й раніше. Перетримка валахів в умовах інтенсивного утримання не бажана, оскільки призводить до подорожчання баранини. При підвищенні частки маток у стаді до 70–80% і залишенні в стаді лише ремонтного молодняку, можна мати значно більше дешевої баранини. Якщо в тонкорунному вівчарстві на одну вівцю виробляють 5–15 кг баранини, то в скоростиглому м'ясо-вовновому напівтонкорунному 20–30 кг, а в окремих господарствах —   100 кг і більше.

У напівтонкорунному вівчарстві виділяють ще менш розвинений вовново-м'ясний напрямок, який представлений цигайською породою. Ці вівці невимогливі до кормової бази, дають кращу вовну для виробництва технічних тканин і багато молока.

Грубововнове вівчарство може бути овчинного, смушкового (каракульського), м'ясо-вовнового і м'ясо-сального напрямків. Грубововнові барани дають 4–4,5 кг, а матки — 3–3,5 кг вовни, з розрахунку на 100 маток отримують 100–110 ягнят, а романівської породи — 300–350 ягнят на 100 маток. Овчинне вівчарство — одне з інтенсивних напрямків (романівська та інші породи). Головна його продукція — теплі овчини і вовна, яку використовують для виробництва валянок. Від маток отримують по 2–3 ягняти за один окіт при двох окотах за рік. Для виділки овчин цих ягнят забивають у віці 6–8 міс., коли овчини мають найвищу якість. При двох окотах від однієї матки мають 40–50 кг баранини. У стаді маток 60–70% від загального поголів'я овець. Валахів віком понад 6–9 міс. утримувати у стаді недоцільно, тому що можна отримати овчини невисокої якості.

М'ясо-вовновий напрямок у грубововновому вівчарстві України слабко розвинений. Основні райони його поширення — північний Кавказ Росії. Вівці цього напрямку дають по 2–3 кг білої вовни, яку використовують для виробництва килимів. Матки відрізняються високою молочністю — 40–50 кг і більше молока за лактацію, з якого виробляють сири.

Смушковий напрямок представлений каракульськими породами овець. Для одержання смушків баранчиків забивають у віці 1–3 дні. Вовну дорослих овець використовують для виробництва грубих сукон. На м'ясо забивають переважно вибракуваних овець, тому вихід м'яса на одну матку становить лише 8–10 кг на рік. Якщо на смушки забивають половину приплоду, то маток у стаді 80% загального поголів'я.

М'ясо-сальний напрямок представлений різними породами курдючних овець, яких в Україні мало. Вони досягають живої маси 150–190 кг, а маси курдюка (жировий нарост на хвості) — іноді 20 кг і більше. Це дає змогу вівцям легше переживати періоди низької продуктивності пасовищ. У структурі стада маток 60–70%, валахів — 10–12%. Від них отримують найдешевшу баранину.

 

Усі вівчарські господарства поділяють на дві групи: племінні й товарні. До племінних господарств належать:

  • племінні заводи, які ведуть роботу з удосконалення існуючих порід овець, а також виведення тварин більш цінних ліній. Вони вирощують високопродуктивних овець для реалізації племінним держгоспам і фермам, а також станціям з племінної справи і штучного осіменіння;

  • племінні держгоспи (акціонерні товариства тощо) розмножують одержаний від племзаводів високоякісний молодняк, який реалізують товарним господарствам для ремонту стада;

  • племінні ферми товарних господарств вирощують ярок для ремонту свого товарного стада, а також стада інших господарств;

  • станції з племінної справи і штучного осіменіння організують штучне осіменіння маточного стада товарних господарств, а також надають їм допомогу з племінної справи.

 

Товарні вівчарські господарства представлені спеціалізованими підприємствами різних форм власності і товарними фермами господарств інших виробничих типів, де вівчарство успішно поєднується з іншими галузями.

Сучасні вівчарські ферми розраховані на різну кількість овець (від 300 до 20 тисяч і більше), залежно від природно-економічних умов, спеціалізації галузі та інших факторів.

У вовновому та м'ясо-вовновому (тонкорунному) вівчарстві рекомендуються такі розміри  комплексно механізованих ферм: на 2,5; 5,0; 10,0; 15,0 тис. голів. Такі самі розміри повинні мати і  відгодівельні майданчики. У шубному вівчарстві на комплексно механізованих фермах необхідно утримувати 1,2; 1,6; 2,4; 3,6; і 4,8 тис. маток.

Фермерські господарства мають бути розраховані не менше як на 500 голів овець. Їх розміри залежать передусім від наявної площі землі, можливостей реалізації продукції вівчарства та інших факторів.

Оптимальні розміри ферм повинні поєднуватися з розмірами отар овець, які обслуговуються окремими чабанськими бригадами. Розмір і спосіб формуання отар визначають за поголів'ям овець на фермі, їх породою, умовами утримання, рівнем механізації виробничих процесів і кваліфікацією працівників.


При формуванні отар слід враховувати такі вимоги:

  • отари повинні бути однорідними за статтю, віком і по можливості за породою;

  • отари треба формувати після відлучення ягнят, як правило, восени на строк не менше року. Протягом року не рокомендується переформовувати отари, щоб не запобігти знеособленню і зниженню відповідальності чабанів;

  • розміри отар мають забезпечувати найкраще обслуговування овець за певних умов, при максимальній економії робочої сили і засобів виробництва.

 

 Розміри отар. У степових районах розміри отар, як правило, більші, ніж у гірських, поліських та лісостепових районах, а в племінному вівчарстві вони менші, ніж на товарних фермах.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Самоходный опрыскиватель серии SP 275 Фундук "Трапезунд". ЧП "Ореховод-практик" принимает заказы вегетативных саженцев на осень 2014. Вопрос по тракторам. Какую технику выбрать? Чем лучше отмывать свинарник? АВД для сельского хозяйства
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.