15 листопада 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Розвиток сільських територій
Економіка сільських територій
Місцеве самоврядування
Основи бізнесу
Оподаткування
Зовнішньо-економічна діяльність
Агрострахування
Бази даних та статистика
Нормативні витрати та ціни
Статистика
Архів статистики
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Економіка - Економіка сільських територій - Соціально-економічний розвиток - Демографічна і поселенська база та трудові ресурси села - Відтворення населення


Демографічна і поселенська база та трудові ресурси села

Відтворення населення

Воспроизводство населения

Суть методологiї та практики регiонального дослiдження вiдтворення населення України полягає у наступному:

1. Людину формує середовище її проживання (зовнiшнє середовище). Воно складається з багатьох компонентiв, що визначають особливостi способу життя, демографiчної поведiнки тощо. Серед названих компонентів найбільш суттєвими, на наш погляд, є відтворення населення та відтворювальна територіальна система.

Вiдтворення населення - це насамперед основна складова його життєдiяльностi. У цiй якостi воно є не лише ресурсом, а й динамiчним чинником. Основним i визначальним у процесi демовiдтворення є фiзичне вiдновлення населення, тобто змiна поколiнь, вiдновлення якiсних характеристик населення, а також перемiщення по територiї. У широкому розумiннi демовiдтворення охоплює всi процеси руху населення - природний, мiграцiйний та соціальний.

Відтворювальна територіальна система - це просторове утворення, що складається з територiальних спiльнот людей, а також тих компонентiв навколишнього середовища (житла, робочих мiсць, мiсць вiдпочинку, отримання послуг), якi забезпечують життєдiяльнiсть i вiдтворення населення та його здоров'я.  При цьому життєдiяльнiсть розглядається   як органiзуюча   територiю,  а   населенi   пункти  -  як  iнтегральнi елементи демогеосистеми. Демогеосистему можна розглядати в статицi (як демогеоситуацiю) та в динамiцi (як демогеопроцес).

Особливiстю всiх демографiчних процесiв є парнiстьпротилежна спрямованiсть, взаємозумовленiсть та залежнiсть (народження - смерть, вибуття - прибуття, шлюб - розлучення та iн.). Цi властивостi є системоутворюючими чинниками, що формують населення як систему з усiма його якостями. Кожний розглянутий компонент пов'язаний iз безліччю інших  як структурно, так i функцiонально.

Кiлькiснi та якiснi показники вiдтворення населення визначаються чинниками зовнiшнього середовища, насамперед умовами життя. Для нашої держави властивий дуже великий дiапазон коливання цих умов i вiдповiдно iстотнi територiальнi вiдмiнностi в рiвнях та динамiцi показникiв вiдтворення.

З метою уникнення впливу суб'єктивних чинникiв, це завдання було розв'язане не для кожної окремої людини, а для сукупностi людей, тобто населення певних населених пунктiв, або територiй. Щоб отримати об'єктивну картину, логiчно об'єднати населенi пункти або територiї з близькими соцiально-економiчними та екологiчними умовами проживання в групи, а потiм для кожної групи визначити сезоннi значення чинникових ознак (тобто перелiчених соцiально-економiчних та екологiчних умов) i результативних (тобто показникiв народжуваностi, смертностi, прибуття, вибування, здоров'я та iн.).

Одним з найголовнiших методологiчних прийомiв є врахування постiйної змiни та розвитку явищ i процесiв, що визначають характер вiдтворення. У ходi поступального розвитку суспiльства змiнюються економiчна база, суспiльнi вiдносини та всi чинники, що складають об'єктивнi умови вiдтворення населення, а також змiнюють тенденцiю його розвитку.

2. Для вiдтворення населення як однiєї з форм життєдiяльностi, такими необхiдними положеннями є вiднесення вiдповiдних процесiв до суспiльних явищ та зумовленiсть рiвнем економiчного розвитку. Основоположне значення має змiст поняття "вiдтворення населення". Ми дотримуємося розширеного його трактування - включаємо в це поняття не лише чисельне вiдтворення суб'єктiв життєдiяльностi, а й вiдтворення всiєї сукупностi їх соцiальних якостей, якi б вiдповiдали потребам суспiльства. На основi цих положень з дотриманням принципів системного підходу сформульовано загальнонауковi прийоми дослiдження територiальної органiзацiї життєдiяльностi населення щодо його вiдтворення.

Полiкомпонентнiсть. Вiдтворення населення - це складна система з компонентами або пiдсистемами нижчого рiвня. Такими складовими є процеси природного, механiчного та соцiального руху населення - народжуванiсть, смертнiсть, шлюбнiсть, розлучуванiсть, мiграцiя, а також формування соцiальних якостей (рiвня здоров'я, освiти, квалiфiкацiї та iн.) та структурних характеристик (демографiчного, соцiального, нацiонального складу та iн.). Кожний iз перелiчених компонентiв, у свою чергу, включає ряд складових ще нижчого рангу. Отже, для вiдтворення населення характерна полiкомпонентнiсть зi складною iєрархiчною структурою кожного з компонентiв.

Цiлiснiсть. Кожний розглянутий компонент пов'язаний iз багатьма iншими як структурно,  так i функцiонально,  й тому в аналiзi не може знаходитись iзольовано. Так, процеси природного та механiчного руху населення залежать вiд його демографiчної структури,  соцiального складу, потенцiалу здоров'я, нацiонального складу, освiтнього рiвня тощо; у   свою   чергу, формування соцiальних якостей, зокрема потенцiалу здоров'я та освiтнього потенцiалу, тiсно пов'язане з процесами природного та механiчного руху населення, його складом за статтю i вiком, соцiальними групами та iн.

Ієрархiчнiсть. Основоположним чинником вiдтворення населення є економiчна база суспiльства:  економiчна дiяльнiсть вiдiграє вирiшальну роль у вiдтворювальному процесi, а економiчнi вiдносини є провiдним чинником суспiльного розвитку,  складаючи основу всiх iнших соцiальних вiдносин.  Опускаючись на наступний рiвень конкретизацiї причинно-наслiдкових зв'язкiв у галузi вiдтворення населення, визначаємо, що провiдним його чинником є праця, яка формує соцiальнi якостi учасникiв трудового процесу.

Динамiчнiсть. Урахування постiйної змiни та розвитку явищ i процесiв, що становлять змiст демовiдтворення, є одним з найважливiших методологiчних принципiв. У ходi поступального розвитку суспiльства змiнюються економiчна база, суспiльнi вiдносини та всi чинники, що складають об'єктивнi умови вiдтворення населення.

Соцiальна прiоритетнiсть. При дослiдженнi треба враховувати пiдвищення ролi соцiальних умов та чинникiв у процесах вiдтворення населення. Це зумовлюється не лише зростанням значення соцiальної сфери у формуваннi умов як фiзичного вiдновлення життя iндивiдiв та цiлих людських спiльнот, а й вiдтворення їх соцiальних якостей на рiвнi, що вiдповiдає потребам суспiльства.

Диференцiйованiсть. Цей методологiчний прийом стосовно до вiдтворення населення означає,  що на базi навiть однотипних суспiльних вiдносин вiдтворювальнi процеси iстотно рiзняться в рiзних територiальних, соцiальних, нацiональних та iнших спiльнотах людей.

Об'єктнiсть. Для визначення закономiрностей ходу демографiчних процесiв виключно важливо правильно вибрати об'єкт дослiдження.  Тут першорядне значення мають ознаки та критерiї вiдокремлення спiльнот. За допомогою цих ознак можна встановити типи спiльнот, вiдмiннi за особливостями демовiдтворення.

Системнiсть. Цей прийом означає, що вiдтворення населення в кiлькiсному та якiсному аспектах вiдбувається в системних формах, об'єднує систему рiзноманiтних соцiальних вiдносин, якi прямо чи посередньо впливають на вiдтворення життя або сутнiсних властивостей людей. Водночас кiлькiснi параметри та якiснi характеристики демовiдтворювальних процесiв є одним з iстотних критерiїв вiдокремлення рiзних суспiльних систем.

Просторово-часова єднiсть. Вiдтворення населення не можна розглядати абстрактно, поза часом чи мiсцем здiйснення. Час i мiсце - це два вектори, що обмежують поле протiкання процесiв у системi соцiально-економiчних координат й надають їм визначеностi в розумiннi врахування як регiональних особливостей суспiльних систем, так i етапiв їх розвитку.

Єднiсть аналiзу та синтезу. Цей принцип дає змогу перейти вiд виявлених окремих часткових явищ та тенденцiй до узагальнень i виявлення на цiй основi стiйких взаємозв'язкiв,  стабiльних спiввiдношень та закономiрних процесiв у галузi природного, механiчного та соцiального руху населення.

Соцiоекологiчний пiдхiд. Екологiчнi умови життя населення iстотно впливають на показники його руху та життєдiяльнiсть. Забруднення навколишнього середовища негативно вiдбивається на здоров'ї не лише сучасного, а й майбутнiх поколiнь. Соцiологiчнi обстеження свiдчать, що екологiчна ситуацiя виходить у розряд найважливiших чинникiв мiграцiї. Зниження потенцiалу здоров'я призводить до прямих економiчних втрат суспiльства. Урахування екологiчної ситуацiї є обов'язковою умовою всебiчного аналiзу демовiдтворювальних проблем.

 

Крiм розглянутих, загальнонаукових прийомiв дослiдження територiальної органiзацiї всiх форм життєдiяльностi населення вiдокремлюються й специфiчнi прийоми, якi лежать в основi аналiзу лише вiдтворювальної дiяльностi. Найголовнiшими з них є такi:

  • поєднання бiологiчних та соцiальних чинників; самі процеси народження людини, старiння та вмирання є бiологiчними, а рiвнi народжуваностi, середньої тривалостi життя, смертностi - детермiнованими соцiально-економiчними умовами, тобто межi бiологiчним процесам ставлять суспiльнi вiдносини;

  • системнiсть чинникiв вiдтворення населення; вiдтворення населення в широкому розумiннi слова з усiма кiлькiсними та якiсними характеристиками,  передбачає видiлення на новому рiвнi також усiєї системи суспiльних вiдносин, що є прямо чи опосередковано чинниками демографiчного розвитку.

  • вiдповiднiсть кiлькiсних та якiсних параметрiв вiдтворення населення рiвню соцiально-економiчного розвитку суспiльства; у зв'язку зi змiнами вимог суспiльства до кiлькiсних та якiсних характеристик населення змiнюються не лише параметри демографiчних процесiв, а й критерiї їх оптимальностi.

 

Сформульованi науковi прийоми послужили вiдправним пунктом дослiдження та необхiдною передумовою виявлення регiональних особливостей, закономiрностей та тенденцiй протiкання демовiдтворю-вальних процесiв, та його здоров'я.

3. Навколишнє середовище трактується як поєднання його природної,  економiчної та соцiальної складових, визначається як складна система фiзичних, хiмiчних, бiологiчних та соцiальних чинникiв, що справляють на органiзм комбiнований, сполучний ефект при комплексному впливi. Отже, поняття "навколишнє середовище" охоплює все оточення людини, усi елементи зовнiшнього свiту, якi впливають на неї прямо чи опосередковано.

Поняття "екологiчна ситуацiя" вiдбиває стан навколишнього природного середовища i характеризується,  по-перше, ландшафтно-географiчними умовами життя людей (середньорiчною температурою, вологiстю повiтря, атмосферним тиском тощо та iснуванням ендемiчних осередкiв захворювань),  i, по-друге, фiзико-хiмiчними властивостями елементiв природного середовища - повiтря, води та землi. Цi властивостi подiляються на природнi та антропогеннi, що зумовлюються виробничою, розселенською та рекреацiйною дiяльнiстю населення. Отже, якщо термiн "навколишнє середовище" відбиває стан усього середовища існування людини (природного та соціального), то термін "екологічна ситуація" характеризує стан лише природної складової цього середовища. Іншими словами, екологічна ситуація є складовою частиною характеристики стану навколишнього середовища.

Компонентна структура навколишнього середовища визначає умови фізичного існування людини та формування всiх її соцiальних якостей, включаючи здоров'я. Насамперед навколишнє середовище в прийнятому нами тлумаченнi подiляється на два великих блоки - природно-географiчнi та соцiально-економiчнi умови iснування людини. Першi включають ландшафтнi особливостi територiї (рельєф, температуру, вологiсть, атмосферний тиск, бiоту та iн.), а також фiзико-екологiчнi властивостi елементiв природного середовища (повiтря,  води та землi).  Що ж до соцiально-економiчних умов,  то серед них видiляються умови iснування людини:  матерiальнi (продукти харчування, одяг, взуття, житло, предмети тривалого користування та iн.), нематерiальнi    (рiзноманiтнi послуги  соцiально- iнфраструктурної сфери - охорони здоров'я, освiти, культури, торгiвлi, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку та iн.) та суспiльнi вiдносини (форми власностi, характер розподiлу, трудова дiяльнiсть, сiм'я та iн.).

Відносно системи чинникiв здоров'я, то слід зазначити, що здоров'я належить до головних прiоритетiв серед усiх життєвих цiнностей.. Це той синтетичний показник, котрий в найбiльш  концентрованому виглядi  характеризує   якiсть     життя.   Здоров'я   окремої людини вiдображають її iндивiдуальнi умови життя,  а також придатна тiльки їй якiсть iндивiда як бiологiчної iстоти. Здоров'я всього населення є головним показником орiєнтованостi соцiально-економiчного та екологiчного розвитку суспiльства на користь людини i водночас важливим чинником такого розвитку.

Із рiвнем соцiально-економiчного розвитку суспiльства пов'язанi,  з одного боку, конкретнi технiко-технологiчнi параметри виробничо-господарської дiяльностi, з iншого - її економiчнi результати. І тi й iншi в одних випадках прямо, в iнших - опосередковано впливають на здоров'я населення.

Вiд ступеня досконалостi та безпеки впроваджуваних у виробництво технiки, сировини та технологiї,  ефективностi умов захисту й охорони працi залежать умови,  в яких перебуває людина пiд час трудового процесу (якiсть середовища виробничих примiщень).  У даному випадку технiко-технологiчнi параметри виробництва прямо визначають рiвнi професiйних захворювань та виробничого травматизму. Цi самi параметри прямо впливають також на здоров'я всього населення (включаючи виробничий травматизм), оскiльки вiд рiвня досконалостi iснуючої технiки та технологiї,  складу сировини, ефективностi очисних споруд залежить кiлькiсть шкiдливих речовин, що потрапляють у навколишнє середовище i впливають уже на все населення. В iнших випадках виробничо-господарської дiяльностi людина сама по собi не чинить прямого впливу на здоров'я iнших людей. Але в таких випадках часто можна виявити  вплив ряду промiжних ланок: деякi види виробничої дiяльностi (будiвництво гiдроелектростанцiй, осушення та зволоження земель, вирубування лiсiв та iн.) призводять до змiни природи, ландшафту, клiмату, бiоти (у тому числi) i через цi промiжнi ланки впливають на здоров'я людей.

На вiдмiну вiд технiко-технологiчної спрямованостi виробничо-господарської дiяльностi, пов'язаної зi здоров'ям людей як прямо, так i опосередковано, економiчна її сторона впливає на здоров'я тiльки зумовлено, через ланцюжок промiжних ланок.

Економiчнi результати виробничо-господарської дiяльностi обумовлюють рiвень матерiального добробуту населення, а також натурально-речовинний склад фонду споживання. Конкретний рiвень (обсяг) споживання населення залежить вiд рiвня та структури його потреб, матерiального добробуту та насиченостi ринку споживчих товарiв i послуг.Серед матерiальних благ - це насамперед продукти харчування та житло,  а також iншi предмети споживання (одяг, взуття, медикаменти, паливо та iн.); серед послуг, що надаються охороною здоров'я, сферою органiзованого вiдпочинку, побутовим обслуговуванням, народною освiтою, культурою тощо.

Рiвень споживання матерiального добробуту та послуг визначає умови життя, побуту та вiдпочинку; впливає на кiлькiсть вiльного часу; на рiвень гiгiєнiчної грамотностi населення, формування в людей свiдомого ставлення до свого здоров'я; у кiнцевому пiдсумку зумовлює вплив на весь спосiб життя.

Отже, в об'єднаному угрупуванні можна виділити такі чинники здоров'я:стан природного середовища, рiвень споживання та пов'язаний з ним спосiб життя. На рiвнi iндивiда впливають також бiологiчнi чинники, включаючи спадковiсть.

Особливо помітна роль екологiчної ситуацiї серед чинникiв здоров'я. Як пiдкреслювалося, на здоров'я людини впливає все навколишнє середовище, тобто й природнi, й соцiальнi його компоненти. Але їх спiввiдношення у формуваннi потенцiалу здоров'я населення в рiзнi перiоди життя суспiльства неоднакове. Протягом багатьох столiть на долю природного середовища припадали лише такi чинники як природний геохiмiчний склад води та грунту, а також iснування осередкiв поширення збудникiв iнфекцiйних та паразитарних хвороб. Проте з розвитком процесу iндустрiалiзацiї, особливо в перiод прискорення науково-технiчного прогресу, природне середовище зазнає значних змiн i стає, по сутi, природно-техногенним. Його вплив на соцiальне середовище посилюється. Це стосується економiки, традицiйних сфер прикладання працi: умов життя та чинникiв здоров'я населення, демографiчних процесiв.

Трансформація суспільно-демографічної системи в Україні, особ­­­ливо в період здобуття нею державної незалежності  і самостійного управління соціально-економічним та екологічним розвитком, вимагає всебічного аналізу та розробки глибоких наукових засад вдосконалення соціальної та  демографічної політики загальнодержавного та регіо­­­нального розвитку, макро- та мікрооснови конкретних перет­­­ворень, прогнозів і політики  реформування  суспільства на коротко- та довгострокову перспективу.

Підставою, що зумовлює потреби розробки теорії суспільно-де­­­мографічного розвитку стосовно умов перехідного періоду в Україні, є  тривала і всеосяжна економічна та соціально-політична криза, що  призвела до погіршення всіх процесів життєдіяльності людей ­­­рівня зайнятості населення, режиму його кількісного та якісного пе­­­ретворення, рівня споживання товарів та послуг, розселення, взаємо­­­дії з природним середовищем тощо.

Складна економічна ситуація та зниження рівня життя населення  негативно впливають на демографічні процеси в  країні, стан  ринку праці, спричиняють соціально-психологічне напруження в суспільстві. У свою чергу, на рівень життя населення істотно впливають зменшення обсягів виробництва, особливо товарів народного споживання, подаль­­­ше підвищення споживчих цін та неадекватне йому зростання заробіт­­­ної плати трудящих, що працюють у державному секторі економіки, пен­­­сій, допомог і стипендій.

Останніми роками загальна економічна криза в усіх регіонах Ук­­­раїни призвела до повсюдного різкого погіршення демографічної ситу­­­ації. Крім суто економічних та екологічних чинників, причинами по­­­гіршення демографічної ситуації є безсистемний підхід до керування  адміністративними територіями та регіонами; відсутність методології  стратегічного керування майбутньою поведінкою організаційних систем  регіонів; відсутність гармонізації в матеріальному виробництві та  духовній сфері, відсутність обгрунтованих параметрів обмежень, че­­­рез  які  система втрачає контроль над своїм внутрішнім і зовнішнім  середовищами, що приводить до її розпаду; значною мірою невідповід­­­ність функцій, що їх  виконують  територіальні органи керування, дійсному призначенню цих функцій у системі. Територія як соціальна, економічна,  демографічна та екологічна система не розглядається як  цілісність зі своїми загально- та внутрішньосистемними завданнями,  потребами і інтересами. З позицій цілісності територія як система на діагностується. Відсутні також відповідні служби. Не використо­­­вуються  й спеціалісти даного профілю. Усе наведене в сукупності й призводить до погіршення і без того складної демографічної ситуації  в кожному регіоні та в країні в цілому.

Суспільно-територіальні дослідження  відтворення  населення  з  усієї сукупності процесів відтворення людей виділяють територіальну  організацію відтворення власного та суспільного життя, тобто соці­­­альне функціонування територіальної спільності людей у часі і прос­­­торі,  територіальні особливості єдиного процесу відтворення життя, еволюції соціально-демографічних процесів, умов і закономірностей ­­­їх трансформації. Взаємодія умов життя і демогеографічної системи здійснюється  через  демографічну поведінку,  тобто через інтенсив­­­ність демографічних процесів. Зміна демографічних процесів  прискорилась і  сьогодні  всі демографічні процеси характеризуються  швидкою зміною як на національному, так і на регіональному рівні. В  90-х роках на Україні розгорнулась глибока демографічна криза, яка назрівала впродовж останніх тридцяти років, як за рахунок природного, так  і міграційного руху, а також погіршення якісних характеристик насе­­­лення.  В умовах глибокого спаду виробництва та дестабілізації сус­­­пільства негативні тенденції відтворення населення дуже швидко по­­­силюються.

За останні  десятиріччя на Україні знижувалась народжуваність,  особливо помітно протягом останніх років, у тому числі у великих містах сумарний коефіцієнт народжуваності знизився  до 1 дитини; у міських поселеннях - до 1,1; у сільській місцевості - до 1,7.  Але депопуляція, яка дістала в Ук­­­раїні широкого розповсюдження,  є не тільки результатом всеохоплюючої  кризи, але і наслідком трансформації вікової структури населення. В Україні більшість сімей мають одну дитину, або відкладають її народження. Тільки офіційно зафіксованих абортів майже вдвічі більше кількості народжених ді­­­тей. Збільшується кількість абортів у неповнолітніх. Значну частину новонароджених становлять діти,  народжені поза шлюбом.

Тривале зниження народжуваності, розширення масштабів бездітності та однодітності створили демог­­­рафічні умови депопуляції. Сім’ї з однією дитиною стано­­­влять 29,4% загальної кількості сімей. Рівень сімейності в Україні становить 3,2 чол. У таких умовах демографічна ситуація в Україні є - ­­вкрай негативною. Скорочення чисельності населення України - явище  негативне не лише з огляду на демографічну ситуацію, воно небезпеч­­­не також і з огляду на становище в економіці, оскільки зміни в стате­­­во-віковій структурі населення впливають  на  ресурсні  можливості  розвитку країни.  В умовах загострення демографічної ситуації в Ук­­­раїні вкрай необхідно розробити та провадити в  життя  Національну  програму демовідтворення,  в якій варто передбачити комп­­­лекс заходів щодо соціальної підтримки різних вікових груп населен­­­ня,  охороні  здоров'я,  захищеності населення,  створення соціаль­­­но-економічних умов для підвищення рівня сімейності.

Формування деструктивних,  здебільшого руйнівних явищ і проце­­­сів у сучасній демографічній ситуації України дає підстави  стверд­­­жувати, що ми стали сучасниками справді унікального, екстраординар­­­ного феномену новітньої демографічної  історії  України:  вперше  в  мирний час з'явилися та набувають сили явища, які раніше зви­­­чайно спостерігалися тільки у відносно короткочасні періоди війн. Стан сучасної демографічної ситуа­­­ції можна кваліфікувати як демографічну катастрофу, тому що  депопуляція  поєднується зі зниженням якості населення.

Зростали як абсолютні, так і відносні показники смертності,  відбулося безпрецедентне підвищення її загального рівня. Значне підвищення рівня смертності населення відбулося  за рахунок зростання її інтенсивності серед всіх вікових груп чоло­­­віків та серед жінок старших 20 років. Показники смертності  насе­­­лення зростали по всіх класах причин смертності, крім того, швидко  зростають масштаби  смертності  населення  від  неприродних  причин  смерті.  З 1995 р.  нещасні випадки, отруєння, травми, самогубства  займають друге місце серед причин смерті чоловіків  та четверте ­­­жінок, особливо це зростання відбувається в містах. Скорочується середня тривалість життя як чоловіків,  так і жі­­­нок. Цей процес охопив як села,  так і міста. Протягом останніх років середня тривалість життя зменшилась у чоловіків на 4,1 роки (в  містах  - на 4,3 роки,  в селах - на 3,2 роки),  а в жінок - на 2,1  роки (в містах - на 2,1 роки,  в селах - на  1,9  роки. Зростають  втрати населення від передчасної смерті. Разом з тим останніми роками намітилась позитивна тенденція до зниження рівня смертності.

Негативний вплив на природний приріст населення має досить ви­­­сока дитяча смертність дітей до 1 року. Особ­­­ливу тривогу викликає висока дитяча смертність в містах Івано-Фран­­­ківську,  Луцьку  та Чернівцях. Падіння народжуваності, погіршення здоров’я наро­­­ду,  скорочення тривалості життя, ріст смертності змінили природний  приріст населення на убуток (депопуляцію).  Депопуляція села розпо­­­чалася в 1979 р. і охопила 90% сільської місцевості України, в 1992  р. - поширилась на частину міських поселень, а в 1991 р. - все населення України перейшло  в депопуляцію. Загальний коефіцієнт природного зменшення населення в 1996 р. становив в Україні - 6,1 о/оо, в містах - 4.9 о/оо; в сільській місцевості - 8.5о/оо. Значно нижче межі (менше 1) просто­­­го відтворення величина відтворення населення в містах і в селах. За  майже чотирнадцять років тільки за рахунок природного скорочення чисельність на­­­селення України зменшилась на 4288 тис. осіб.

Крім того, катастрофа на ЧАЕС та радіаційне забруднення знач­­­ної території України зумовили суттєві зміни в розселенні населен­­­ня, в характері демографічних процесів, трансформації демографічної  структури населення. Найбільш суттєві зміни відбулись в зоні най­­­більшого радіаційного забруднення: звідки з перших днів після ка­­­тастрофи почалось масове виселення людей.

Дослідження соціально-демографічних  процесів у зоні радіацій­­­ного забруднення, проведені українськими вченими-соціологами, свідчать про те, що найбільший скачок показників ­­­постійної міграції населення відбувся в перші два роки після ка­­­тастрофи, потім спостерігалось зменшення цього показника. Але і сьогодні продовжується як організоване, так і самостійне переселення людей в  інші більш безпечні в радіаційному відношенні регіони  України,  та  за її межі.  Але є люди,  які повертаються до своїх домівок. Природний приріст населення,  перейшов в природне скорочення. Міграційний  відтік та природне скорочення суттєво погіршили де­­­мографічну обстановку в зоні найбільшого забруднення.  Таким чином,  регіон  зі  стабільним зменшенням населення в результаті катастрофи  на ЧАЕС перетворився в регіон з різким посиленням цього процесу аж до втрати можливості природного відтворення. Все це негативно вплинуло на статево-вікову та сімейну структуру населення. Депопуляцій­­­на зона перетворилася в зону демографічної деградації територіаль­­­ної спільності людей. З 1987 р. смертність серед учасників ліквідації наслідків катастрофи виросла майже у сім разів. Останні сім років міграційні процеси в Україні набули принципово  нового змісту,  характеру та якості,  змінились пріоритети. Трансформація напрямку географії переміщень, структури та інтенсив­­­ності сучасних міграційних процесів - якісно нове явище, яке потре­­­бує підвищеної уваги з боку вчених, політиків, юристів, правозахис­­­ників,  влади, органів правопорядку.

За весь повоєнний період  в колишньому Радянському Союзі і в  Україні зокрема, динаміка, географія переміщень та структура міграційних потоків визначалася та підтримувалася екстенсивним розвитком економіки, постійним ростом кількості робочих місць в містах. Витратна економіка застійного періоду породила масові центрострімкі потоки малокваліфікованої робочої сили з села в місто, а злиденність та безправність селянина - дали цьому процесу прискорення.

Завдяки відтоку сільських жителів до міст відбулись радикальні ­­­зміни характеру розселення в межах України. Тут сформувались систе­­­ми розселення, відмічені високою концентрацією не тільки міського, а й сільсь­­­кого населення. Вони приурочені до найбільш складних та динамічних виробничих, урбаністичних, транспортних структур України. Одночасно в сільській місцевості в багатьох регіонах проходить формування  та розширення обширних слабо заселених територій, в яких опинились виведені  з  господарського обороту значні за площею землі.

Переважає відтік сільської  молоді у міста та за межі  України, який щорічно в середньому становив 125 тис. чол.  З 1986  року  відтік сільських жителів зменшується і поступово, вже з 1992  року переходить в позитивне сальдо міграції.  Багаторічний  відплив сільської  молоді в міста України та за її межі визначив деформацію всіх демографічних структур і процесів в сільській місцевості. Адже село залишали переважно молоді та працездатні контингенти, цей про­­­цес супроводжували збільшення частки осіб пенсійного віку, зростан­­­ням смертності сільського населення, скороченням його народжуванос­­­ті, зниженням природного приросту населення. Незважаючи на те, що у 1992  році  вперше  за багато десятиліть сальдо міграції сільського населення в Україні стало позитивним, воно не призвело до поліпшення вікової структури сільського населення, тому  що в село поїхали люди пенсійного  віку.

Обмін населення між Україною та іншими республіками колишнього  Радянського Союзу, за винятком кількох останніх років, характеризу­­­вався усталеністю міграційних потоків і постійною географією мігра­­­ційних зв’язків. Головним партнером України щодо міграційного обміну  всі ці роки була Росія. Молодь України брала активну участь в осво­­­єнні цілини в Казахстані, новобудовах Сибіру, в Прибалтиці. Водно­­­час,  міжреспуб-ліканський  приріст населення в Україні впродовж ос­­­танніх тридцяти років становив майже 25 відсотків. 

Особливо сильний  потенційний заряд несла репатріація кримсь­­­ко-татарського народу. З 1989 по 1997 рік на Батьківщину  поверну­­­лось 243 тис. кримських татар і 12 тис. депортованих разом з ними вірмен, болгар, греків, німців. Серед цього населення проходять за­­­кономірна  трансформація режиму відтворення, зниження коефіцієнтів природного приросту (1989 - 14.8 о/оо, 1994 - 5.2 о/оо) за  рахунок  зниження  показників  народжуваності (з 20.2 о/оо до 10.7 о/оо) при  майже стабільних показниках смертності. Більша частина кримських татар, окрім власних проблем, розділяє тепер з іншими людьми на Бать­­­ківщині всі труднощі всеохоплюючої кризи. У місцях депортації чека­­­ють  на  повернення ще  220 тис. кримських  татар і близько 100 тис.вірмен, болгар, греків і  німців.

Ще до  1991  року приплив населення в Україну перевищував його  відплив. З 1994 року зареєстровано негативне сальдо міграції (еміг­­­рація)  всього населення. Україна стає країною еміграції фахівців та етносів. Виїжджають євреї, німці, греки, вірмени.

Отже, відбулася також трансформація міграційних процесів. Ха­­­рактерними особливостями сучасних міграційних  процесів  на  націо­­­нальному рівні є: постійне збільшення кількості потоку в країни СНД  та зменшення їх потоку в зворотному напрямку; ріст еміграції насе­­­лення України в країни далекого зарубіжжя; поява нового типу корот­­­котермінових міграцій в комерційних та рекреаційних цілях, зміна  напрямку відтоку населення село-місто на місто-село; ріст вимушеної  та екологічної міграції; ріст нелегальних та транзитних мігрантів.

Склалися досить стійкі негативні тенденції:  виїзд на постійне  ­­­місце проживання сільського населення за межі України; інтенсивна  міждержавна трудова міграція. Протягом року за межі України із  сільської місцевості виїжджає майже 50 тис.  чол.,  переважно особи  працездатного віку. Обсяги ж трудової тимчасової міграції за кордон  набагато більші і обчислюються в мільйонах чоловік.  На жаль,  офі­­­ційна  статистика  цього явища відсутня і розміри його можна уявити лише за експертними оцінками.  У Закарпатській та Львівській облас­­­тях,  наприклад, за кордон на роботу постійно виїжджає в середньому  по 1,0 тис.чол.  переважно молодого віку. Маятникові мігранти за кордон не сплачують по­­­датків за місцем проживання,  у той час як члени їх сімей, та й вони після повернення, повністю користуються існуючою соціальною інфраструктурою, соціальним захистом тощо, які повністю  утримуються  за рахунок податкових надходжень до бюд­­­жету та соціальних органів. Крім цього слід підкреслити, що за кордон на роботу їде насамперед молодь. Тим самим зростає демоекономічне наван­­­таження  на працюючих,  що спричиняє скорочення валового внутрішнього продукту,  а  відповідно  й  суми грошових надходжень до бюджету, згортання соціальних  програм.  Нарешті, відсутність міждержавних угод, які згідно з чинним зако­­­нодавством  покликані захищати інтереси тимчасово працюючих за кор­­­доном,  перетворює їх на дешеву робочу силу (рівень оплати нижчий  порівняно  з місцевими працівниками в 5 разів і більше),  позбавляє  будь-яких гарантій щодо умов оплати та охорони праці. Сім'ї  таких мігрантів тривалий час є фактично неповними, діти не отримують належного  виховання, розпадаються шлюби тощо.

Глибоку стурбованість викликає та обставина, що зменшення чи­­­сельності населення України супроводжується погіршенням його якості,  насамперед здоров'я. Актуалізується проблема не лише поліпшення здоров'я,  а й його еле­­­­­­ментарного збереження.  Погіршення стану здоров'я населення призво­­­дить до значного зменшення очікуваної середньої  тривалості  життя, насамперед по досягненні пенсійного віку. Негативні  зміни відбуваються в стані здоров'я всіх вікових груп, у тому числі  працездатного населення. Зростають травматизм та інвалідизація, а  захворюваність  на активний туберкульоз наближається до межі епіде­­­мії. Швидко поширюється ВІЛ (СНІД). Спостерігаються спалахи інших небезпечних інфекційних захворю­­­вань, небачених у мирний час. Поширюється соціальна патологія, нап­­­риклад алкоголізм, наркоманія та токсикоманія. Усе це призводить до  зниження  соціальної активності населення,  зокрема його працездат­­­ності, а отже і трудового потенціалу.

Погіршуються якісні  параметри макродемографічного рівня.  Ка­­­тастрофічно знизився потенціал  відтворення  населення,  посилилося  постаріння людності, особливо в сільській місцевості, що має не ли­­­ше демографічні, а й економічні наслідки. Зокрема, надзвичайно ви­­­соке демоекономічне навантаження спостерігається в се­­­лах України,  де кожний працездатний має утримувати більше, ніж од­­­ного  непрацездатного, що  погіршує можливості зростання рівня життя сільського населення.

На основі виконаного ретроспективного регіонального аналізу  динаміки та структури інвалідності населення України та її регіонів  встановлені  деякі стійкі співвідношення та тенденції. Загальна абсолютна чисельність інвалідів  мало  коливається в часі,  залишаючись протягом ряду років достатньо ста­­­більною,  що свідчить про стійкість чинників,  які визначають інва­­­лідність. Найголовнішими причинами інвалідності,  що      дають найбільші  абсолютні та інтенсивні показники  її   рівня, є злоякісні новоутворення, хвороби системи кровообігу і травми. Інтенсивні показники інвалідності від захворювань з ендогенною етіологією (зокрема, зло­­­якісних новоутворень,  хвороб системи кровообігу) за попередні роки  ­­­зростали,  а з екзогенною (зокрема,  туберкульозу) знижувалися, але  останніми роками обидва ці показники зростають.  Міжобласні відмін­­­ності інтенсивних показників інвалідності в динаміці зменшуються.

Великі міжрегіональні відмінності в кількісних та якісних характеристиках природного та міграційного відтворення населення визначають і своєрідність стратегії соціо-економіко-екологічного розвитку в кожному регіоні. Стратегія виходить із загальнодержавних завдань, які в свою чергу випливають із розробленої під егідою ООН концепції сталого розвитку та інтересів і можливостей кожного регіону, його населення і природи. Саме в розробці і реалізації такої стратегії і втілюється регіональна політика держави, регіоналізація всіх  сторін її суспільного розвитку. Тактика і стратегія розвитку продуктивних сил, пріоритетність у цих складних і взаємопов’язаних процесах тієї чи іншої суспільно-природної активності будуть різні у кожному регіоні. У найбільш спрощеному вигляді можна визначити, що в прикордонних регіонах пріоритетним стає фактор геополітичного положення; в центральних, з великим науково-технічним та кадровим потенціалом - створення наукоємких промислових виробництв, транснаціональних коридорів; у промислових регіонах - розвиток технополісів та технопарків; у агровиробничих - пріоритетний розвиток АПК, створення належних побутових умов та сфери послуг.

Але в кожному з регіонів визначальними є чинники ефективного використання їх інтегрального потенціалу, структура якого значною мірою буде впливати на структурно-трансформаційні процеси в економіці.

Виділені типи мають різний рівень і неоднакові тенденції соціально-демографічного розвитку. Тому розрізняються соціально-демографічні проблеми і шляхи їх вирішення. Більш благополучні з них можуть служити орієнтиром для інших. Аналіз особливостей більш розвинутих в  соціально-демографічному плані районів можна використовувати для прогнозування розвитку типів з нижчим рівнем розвитку. Соціально-демографічна типологія, запропонована і на більш низьких таксономічних рівнях, дозволяє диференціювати заходи демографічної політики і обгрунтувати регіональне соціально-демографічне регулювання.

Демогеографічна типологія є яскравим проявом підходу до вивчення територіальних особливостей демографічних процесів, що розглядаються в закономірній взаємообумовленості. Всебічний теоретично обгрунтований аналіз зв’язків населення з іншими компонентами суспільного відтворення, що враховує роль і характер відносин демографічних процесів з різними територіальними соціально-економічними та екологічними системами, дозволяє перейти від опису окремих сторін геодемографічної обстановки до її пояснення, оцінки на основі об’єктивних критеріїв, прогнозування і регулювання.

Як показало дослідження, трансформацію відтворювальних процесів  населення потрібно розглядати як функціонуючу систему через  сукуп­­­ність і динаміку комплексу всіх процесів життєдіяльності людей. Регіональне дослідження процесів відтворення населення в їх єдності і  взаємозумовленості  дозволяє  зробити обгрунтовані висновки про ха­­­рактер їх змін,  соціальних і економічних  наслідках  трансформації  цих процесів, а також розробити пропозиції по оптимізації геодемог­­­рафічних процесів стосовно конкретних умов для різних типів  геодемографічних  систем.  Ці  матеріали  важливі для розробки стратегії  економічного і соціального розвитку кожної територіальної одиниці.

Ринкова трансформація суспільно-економічних від­­­носин в Україні потребує нових концептуальних підходів як до  окре­­­мої  людини,  так  і до територіальної спільності людей - як об'єкта  соціальної,  демографічної, економічної політики. Турбота про людей  повинна  зайняти центральне місце в умовах по забезпеченню стійкого  розвитку.  Людина повинна мати не тільки право,  а і можливість  на  достатній  життєвий рівень для неї самої та її сім'ї,  на здорове та  плідне життя в гармонії з природою. Нова модель екологічного, соці­­­ально-економічного, демографічного розвитку висуває принципово нові  вимоги до професійної підготовки та здоров'я населення,  збереження  та відтворення нації.

Комплексне регiональне дослiдження умов життя, вiдтворення та здоров'я населення, що проживає у рiзних умовах у взаємозв'язку як iз загальним рiвнем соцiально-економiчного розвитку, так i, зокрема, зi станом соцiальної iнфраструктури, розселенням, трудовою та соціоприродною видами діяльності, дало змогу встановити основнi закономiрностi динамiки, кiлькiснi пропорцiї та взаємозалежностi розглядуваних показникiв та видiлити типи територiальних утворень.

Таким чином, полiпшення процесів вiдтворення та здоров'я населення пов'язане з умовами працi та побуту, усiм способом життя населення, оскiльки захворюванiсть iнфекцiйними хворобами зумовлюється переважно соцiально-економiчними чинниками - забрудненням навколишнього природного середовища, шкiдливими умовами працi, низькокалорiйним харчуванням, низьким рiвнем доходу, незадовiльними житловими умовами, нерозвиненiстю всiєї системи рiзноманiтних послуг, необхiдних людинi у сферi працi, побуту та вiдпочинку.

У зв'язку з цим потрiбно чiтко сформулювати генеральний стратегiчний напрямок державної демографiчної полiтики, а також питання охорони здоров'я людей. Воно не може обмежуватися лише кiлькiсним нарощуванням забезпеченостi населення медичною допомогою, хоча потреба цього безперечна в умовах вiдсталостi матерiально-технiчної бази медицини, недостатньої квалiфiкацiї медичного персоналу,  про що свiдчать результати атестацiї, розмiщення значної кiлькостi лiкувальних закладiв у непристосованих спорудах, не оснащених необхiдними комунальними зручностями тощо.

Генеральним напрямом такої полiтики повинна бути комплекснiсть,  тобто врахування всiх соцiально-економiчних та екологiчних чинникiв,  що визначають здоров'я людей. Важко знайти серед цих чинникiв такi, якi б прямо чи опосередковано не впливали на здоров'я. Тому створення умов для збереження здоров'я людей, прiоритет соцiально-екологiчного ефекту над економiчним необхiдно розглядати як головний критерій при виробленнi великих господарських рiшень, закладати цей принцип у розвиток держави.

Такий пiдхiд потребує радикальних змiн у технiцi, технологiї та органiзацiї виробництва, iнвестицiйнiй полiтицi, охоронi навколишнього середовища, розвитку соцiальної iнфраструктури, споживаннi населення. Докорiнних зрушень у життєвому рiвнi населення, полiпшенні його здоров'я, збiльшенні тривалостi життя можна досягти тiльки пiдвищенням ефективностi економiки, та на цiй основi - споживання матерiальних благ та послуг, доведення їх до науково обгрунтованих нормативiв як за кiлькiстю, так i за якiстю.


Із всього комплексу взаємопов'язаних чинникiв, що впливають на вiдтворення населення та його здоров'я, можна виокремити головнi напрямки зниження захворюваностi, травматизму та iнвалiдностi:

А. Заходи по полiпшенню навколишнього середовища. Розвиток виробництва за відсталих технологій збільшує забруднення води, грунту та атмосферного повiтря шкiдливими для здоров'я людини речовинами, що призводить до зростання захворюваностi,  збiльшення частоти вроджених аномалiй розвитку i розумово вiдсталих осiб. Разом iз тим природоохороннi заходи за масштабами та ефективнiстю не забезпечують нейтралiзацiї шкiдливих впливiв людини на навколишнє середовище. Фінансування, що видiляється на цi цiлi, недостатнє.  В Українi впродовж останнiх п'ятнадцяти рокiв скорочувалося введення в дiю очисних споруд.  У рядi регiонiв спостерiгається багаторазове перевищення гранично допустимих норм концентрацiї шкiдливих  речовин.  особливо турбують територiї екологiчного лиха та катастроф.

Б. Полiпшення умов працi. Широке впровадження у виробництво досягнень науково-технiчного прогресу сприяє зменшенню фiзичних зусиль у трудовому процесi, полегшує працю, але в рядi випадкiв погiршує її умови. Використання деяких видiв сировини, технiки та технологiї створює в робочiй зонi пiдвищену запиленiсть, загазованiсть,  вiбрацiю,  iонiзуюче випромiнення та iншi явища, що негативно впливають на людський органiзм. Труд працiвникiв на механiзованих поточних i автоматичних лiнiях є вкрай монотонним, складається з невеликої кiлькостi нетривалих операцiй, що багаторазово повторюються. Тривале перебування в таких умовах викликає професiйнi захворювання та ранню iнвалiднiсть.

Впроваджувані нині заходи з охорони працi недостатньо ефективнi, оскiльки вони бiльшою частиною спрямованi не на вилучення джерел виробничих шкiдливостей, а на компенсацiю за роботу в шкiдливих умовах.

Незважаючи на певну роботу з полiпшення охорони працi,  чисельнiсть працюючих у шкiдливих умовах не знижується i протягом ряду рокiв перебуває на рiвнi 10% усiх зайнятих у народному господарствi. Вiбрацiйна хвороба займає серед профзахворювань одне з перших мiсць.

Соцiальнi обстеження показали,  що причиною багатьох професiйних захворювань є недолiки в конструкцiї машин та обладнання. Органи санiтарного нагляду вiдхиляють 30-40% проектiв нового обладнання через перевищення са-нiтарних норм з вiбрацiї, шуму та iнших параметрiв умов працi, а проте обладнання iз серйозними конструктивними недолiками виробляється й експлуатується, чим завiдомо закладається у виробництво високий рiвень професiйних захворювань.

Аналогiчний стан i з виробничим травматизмом. У багатьох випадках травматизм, як i профзахворювання, пов'язаний iз недолiками в конструкцiї машин та обладнання. У динамiцi виробничого травматизму не видно тенденцiї до зниження i рiвень його залишається високим, особливо на пiдприємствах металургiї, важкого машинобудування, вугiльної промисловостi. Щоб знизилися профзахворювання та виробничий травматизм слiд радикально змiнити умови працi. Така постановка питання потребує перегляду технiчної полiтики пiд кутом зору iнтересiв людини.

Перенесення в заходах з охорони працi центру ваги з компенсацiї за виробниче забруднення на усунення його джерел потребує докорiнного вдосконалення технiки та технологiї виробництва,  а отже,  i великих капiталовкладень, проте без цього завдання радикальної змiни умов працi розв'язати наможливо.

В. Полiпшення медичного обслуговування. Важливим напрямком боротьби за зниження захворюваностi та iнвалiдностi населення є полiпшення медичного обслуговування. Нинi в регiонах України високi не лише захворюванiсть та iнвалiднiсть,  а й смертнiсть населення в працездатному вiцi, особливо серед чоловiкiв. Причин цього багато, i одна з них - незадовiльний стан медичної допомоги.

Низька ефективнiсть суспiльного виробництва зумовила залишковий принцип видiлення капiталовкладень на соцiальну сферу. Тому матерiально-технiчна база медицини не вiдповiдає потребам галузi i не забезпечує розв'язання поставлених перед нею завдань. Близько 40% лiжкового фонду України розмiщується в непристосованих примiщеннях, що не мають вiдповiдних комунальних зручностей. Населення не забезпечене медикаментами через їх дорожнечу, особливо гостро стоїть проблема медичного обслуговування сiльського населення, кiлькiсть звернень якого до лiкувальних закладiв менша, нiж у мiстах, через меншу доступнiсть медичної допомоги. Точку зору автора, що перехiд на платну медицину в умовах невиплат заробiтної плати, пенсiй i стипендiй ще бiльше ускладнить рiвень соцiального здоров'я населення, пiдтвердила практика початку минулого року, коли було введено платні медичні послуги.

Важливо пiдкреслити потребу переходу при оцiнцi розвитку охорони здоров'я вiд кiлькiсних показникiв (кiлькостi лiкарняних лiжок, чисельностi лiкарiв та середнього медичного персоналу, кiлькостi вiдвiдувань тощо.) до якiсних показникiв, що характеризують рiвень здоров'я населення, оскiльки кiлькiснi показники не вiдбивають ефективностi роботи галузi.

Г. Пiдвищення матерiального та культурного рiвня населення. Як підтвердило дослідження, вiдтворення та стан здоров'я населення залежать вiд комплексу умов працi та життя людини. Крiм екологiчного становища, умов працi, медичного обслуговування на нього впливають житловi умови,  якiсть харчування, рiвень комунального обслуговування, розвиток фiзичної культури, сфери органiзованого вiдпочинку та iн. З урахуванням   впливу всього багатоманiття умов життя  на  вiдтворення  та здоров'я  людей вважаємо, що в узагальненому виглядi пiдвищення матерiального та культурного рiвня населення можна розглядати як напрямок полiпшення його здоров'я, оскiльки цi чинники визначають розмiри та структуру споживання матерiальних благ i послуг.

Комплексний аналiз захворюваностi та бюджетiв окремих груп населення показав наявнiсть прямого зв'язку мiж матерiальним добробутом i здоров'ям.  Вищий рiвень прибуткiв дає змогу забезпечити також вищу якiсть усiх життєвих умов: краще харчування, житло, вiдпочинок, лiкування, бiльший побутовий комфорт, бiльше вiльного часу та iн.

Пiдвищення культурного рiвня також можна розглядати як один з напрямкiв зниження захворюваностi. оскiльки вiн сприяє формуванню свiдомого ставлення до свого здоров'я. Таке ставлення передбачає дотримання рацiонального режиму працi та вiдпочинку, забезпечення збалансованостi харчування, правильну органiзацiю дозвiлля, заняття фiзкультурою i спортом, позбавлення шкiдливих звичок та iн.

Пiдвищення матерiального добробуту та культурного рiвня людей,  їх екологiчної безпеки є однiєю з найважливiших цiлей соцiально-економiчного розвитку країни, досягнення якої знаменує перехiд до нового якiсного стану суспiльства. Розв'язання цiєї соцiально-економiчної та екологiчної проблеми поряд з iншими сприятиме пiдвищенню якостi життя i стане важливою передумовою полiпшення здоров'я населення. При цьому важливо пiдкреслити, що на вiдмiну вiд деяких конкретних завань (наприклад, з автоматизацiї дiлянок виробництва зi шкiдливими умовами працi) дана проблема завжди залишатиметься на порядку денному.

Практика територiального розвитку реалiзується в регiональнiй демографічній, соцiальнiй, економiчнiй та екологiчнiй полiтицi держави. Основним засобом її здiйснення є механiзм керування на мiждержавному, регiональному та мiсцевому рiвнях. Планування загальнодержавних соцiальних прiоритетiв потребує для кожного iєрархiчного територiального рiвня своєрiдної демографічної, економiчної, екологiчної та соцiальної полiтики.

Згiдно з концепцiєю регiоналiзацiї демографічних процесів, здiйснення регiонального пiдходу в демографічнiй полiтицi стає одним iз загальних принципiв керування суспiльним вiдтворювальним процесом.  При цьому слiд ураховувати рiзноманiтнiсть видiв регiональної вираженостi - вiд мiкролокальної до макрорегiональної, яка об'єднує сукупнiсть нижчих за рангами регiональних систем.

Практична реалiзацiя програм регiонального розвитку ще не має достатньої теоретичної бази,  починаючи з понятiйного апарату та його сутностi й завершуючи конкретними науковими рекомендацiями. Вченими i практиками при визначеннi регiонiв та районiв береться до уваги переважно лише один аспект - економiчний, виробничий, соцiальний, етнiчний та iн. Такий пiдхiд дає можливiсть характеризувати лише один аспект проблеми прозвитку регiону.

Іншi аспекти регiонального розвитку часто залишаються поза увагою науковцiв i практикiв.  І особливо питання цiлiсного суспiльного розвитку регiонiв, де суттю регiональної полiтики держави має бути кiлькiсне, iнтелектуальне та моральне вдосконалення територiальних спiльнот людей, їх фiзичне та якiсне вiдтворення, гармонiзацiя вiдносин мiж людиною та природним середовищем проживання. Із цих позицiй стає очевидним, що проблема регiональних дослiджень набуває фундаментального значення. До того ж зазначимо,  що розв'язання лише окремих, навiть дуже важливих регiональних проблем - економiчних, виробничих, чи iнших з часом призведе до потреби звернути увагу i на розв'язання дуже складних проблем в iнших сферах людської дiяльностi - соцiальнiй, моральнiй, природоохороннiй та iн.

Очевидно, на даний переломний перiод суспiльного розвитку,  коли ринковi механiзми ще достатньою мiрою не виявилися:  потрiбно прийняти нову концепцiю регiонального розвитку. Вона має включати не окремо взятi концепцiї економiчного, екологiчного чи соцiального розвитку або розселення населення, реалiзацiя кожної з яких не дасть бажаних результатiв, оскiльки просторово-часовi особливостi призводять до виникнення нових проблем.  Концепцiя iнтегрального (єдиного) розвитку суспiльних процесiв життєдiяльностi людей у кожному соцiумi може стати тiєю платформою, на якiй вироблятиметься регiональна полiтика держави. В її основi має бути модель iнтенсивного економiчного зростання на базi досягнень НТП i пiдсилення сервiзацiї економiчного, технiчного та соцiального розвитку кожного соцiуму, а також вибiр тих прiоритетiв для конкретної територiї, якi будуть покладенi в основу визначення напрямкiв її розвитку i складатимуть фундаментальнi цiнностi людського буття в даному регiонi.

Не можна очікувати швидкого подолання диспропорцій в демографічному, соціально-економічному та екологічному розвитку регіонів України. І цілком очевидно, що рівень економічного розвитку регіонів України і умови життя населення будуть багато в чому  залежати від географічних особливостей території, до яких перш за все відносяться великі розміри більшості регіонів, нерівномірність розміщення природних ресурсів і населення, відстані між поселеннями та різна екологічна ситуація.

Розміщення і територіальна організація  продуктивних сил повинні забезпечувати створення рівних умов життя в усіх містах і регіонах незалежно від їх величини та природно-кліматичних умов. Рівність умов життя в усіх частинах країни  означає надання в кожній з них можливостей вибору місць прикладання праці і отримання освіти, підприємництва, досягнення певного рівня забезпеченості житлом і об’єктами соціально-культурного та побутового обслуговування і проведення дозвілля  у встановлених межах часової доступності, а також здорового навколишнього середовища. Відставання в розвитку якої-небудь з цих сфер не може компенсуватися надлишками в інших. Рівність при цьому не означає, що в кожному поселенні забезпечуються на місці всі види благ без винятку. Межі часової доступності об’єктів прикладання праці, отримання освіти і обслуговування встановлюються нормами містобудування і районного планування.

Можливості вибору в межах невеликих регіонів місць прикладання праці і отримання освіти без зміни місця проживання забезпечуються  розміщенням відповідних об’єктів і маятниковою міграцією. Основа для відносного  вирівнювання умов соціально-культурного та побутового обслуговування створюється обслуговуючими об’єктами загально-регіонального значення, котрі, розміщуючись в одному чи кількох поселеннях регіону, можуть обслуговувати і  жителів усіх інших частин регіону, для чого поряд з культурно-побутовими поїздками населення можлива організація виїзного обслуговування.

Різноманітність природно-кліматичних умов в регіонах України обумовлюють відмінності між ними за рівнем економічного розвитку і умовами життя населення, однак не роблять їх неминучими. Навіть відлагоджена до досконалості ринкова економіка не здатна забезпечити повне вирівнювання умов життя населення різних регіонів. Навпаки, її механізми можуть підсилювати відмінності регіонів за якістю життя.

Все це робить необхідною розробку основ регіональної політики, що передбачає обгрунтування шляхів і методів сталого комплексного розвитку країни для створення повсюдно умов, що забезпечують пристойне життя і вільний розвиток людини, вирівнювання цих умов в різних регіонах і ліквідацію виникаючих диспропорцій.

При цьому під вирівнюванням розуміється не створення абсолютно рівних умов життя в усіх регіонах, а ліквідація різких відмінностей між ними за якістю життя. Та й сама якість життя в регіонах - не одномірний показник. Вона характеризується станом навколишнього середовища, густотою населення, його забезпеченістю житлом і різноманітними об’єктами соціально-побутової інфраструктури, можливостями зайнятості і підприємництва, відпочинку та ін.

Оцінка, аналіз і прогнозування якості життя в регіонах повинні спиратися на систему показників, що розглядається як набір невзаємозамінних кількісних і якісних характеристик умов життя та  їх нормативних значень, при яких забезпечуються  різні потреби людини. Очевидно, що така система показників і нормативів повинна враховувати різноманітність видів регіонів і  відмінності у об’ємах повноважень органів влади різних рівнів.

Найбільш істотною ознакою виділення регіонів можна вважати наявність на їх території органів державної влади і  муніципального управління. Такими регіонами в Україні є  автономна республіка, області, міста обласного підпорядкування та їх складові частини - райони, міські і сільські поселення.

Поширення терміну «регіон» на міста, селища і інші населені пункти виправдовується тим, що вони мають такі ж властивості , що й великі адміністративні одиниці. Переваги регіонів такого типу полягають у чіткості кордонів між виділеними просторовими частинами і в наявності соціально-економічної та екологічної інформації про їх розвиток. Ці переваги доповнюються зв’язками, що історично склалися в межах окремих частин території, окреслених адміністративними кордонами, і  діяльністю регіональних органів управління, котрі реалізують певну стратегію соціально-економічного та екологічного розвитку своїх регіонів. Періодичні перегляди кордонів між адміністративними одиницями дозволяють врахувати зміни в інтенсивності зв’язків всередині окремих регіонів і між ними.

Комплексне регіональне дослідження найефективніше в демографічних науках, об’єкти яких за природою складні й багатомірні, вимагають багатопланового вирішення проблем, зваженого охоплення всіх сторін демографічного явища: економічного, екологічного, соціального, політичного, організаційних тощо. Орієнтація на принцип системності є не обов’язковою, оскільки об’єкти комплексного регіонального дослідження можуть і не бути системами. В основу комплексного регіонального дослідження покладені діалектичні принципи загальності зв’язку, єдності протилежності, всебічності, конкретності тощо. Комплексне регіональне дослідження повинно набути значного поширення в умовах реформування українського суспільства, оскільки перехід до ринкових відносин сам по собі має комплексний характер.

Оптимізацію зміни демографічної ситуації слід здійснювати у вертикальному напрямку, використовуючи ієрархічний підхід і поступово змінюючи демографічну ситуацію від нижчого рівня до верхнього, і в горизонтальному, використовуючи типологічний підхід, враховуючи особливості демографічного розвитку кожного регіону. В першу чергу необхідно адресувати допомогу регіонам з найнесприятливішою демографічною ситуацією. Вважаємо доцільним здійснити за наведеною методикою типологічне групування адміністративних районів та міст України з використанням обчислювальної техніки та збільшенням кількості враховуваних факторів, що формують демографічну ситуацію.

Оцiнка демографічного розвитку якої-небудь територiальної спiльноти людей шляхом визначення процесiв житєдiяльностi вбирає в себе всi iншi (економiчнi, екологiчнi та соцiальнi) частковi оцiнки. Спiльнота людей - соцiум у своєму суспiльному розвитку як компонент усiєї системи територiальної органiзацiї суспiльства - стає iндикатором модифiкацiї людського супiльства взагалi в кожну конкретну дану iсторичну епоху.  Динамiка розвитку соцiумiв рiзних типiв,  етносiв,  нацiй i народу держави в цiлому зумовлюється змiнами конкретних процесiв життєдiяльностi людей нинiшнiх i майбутнiх поколiнь.

Дослiдити вiдтворення населення та його здоров'я рiзних видiв соцiумiв надзвичайно важливо,  оскiльки суспiльство вiдтворює себе через самоцiльну життєдiяльнiсть своїх суб'єктiв,  якими є цi соцiуми та їх  структурнi  компоненти  -  рiзноманiтнi спiльноти людей або конкретної особи.

Потенцiал здоров'я окремих iндивiдiв, соцiальних груп та цiлих територiальних спiльнот людей iстотно впливає на багато сторiн життя суспiльства,i в першу чергу на демографiчнi процеси, трудову дiяльнiсть та формування здорового генофонду.

Освiтньо-квалiфiкацiйний потенцiал забезпечує вiдповiднiсть  професiйно-дiлових якостей економiчно активної частини населення потребам усiх сфер зайнятостi,  постiйний розвиток робочої сили в мiру вдосконалення матерiально-речовинних елементiв продуктивних сил.

Пiсля фiзичного вiдновлення спiльноти людей певної якостi наступним етапом виробництва дiйсного життя є вiдтворення його процесiв. Якщо перший етап вiдтворювального циклу створює фiзичних носiїв життя, самих суб'єктiв, то другий - їх дiяльнiсть.


Свіжі обговорення на агро-форумі: Вопрос по тракторам. Какую технику выбрать? Чем лучше отмывать свинарник? АВД для сельского хозяйства Трапензунд, Керасунд (черенкование) Фундук "Трапезунд". ЧП "Ореховод-практик" принимает заказы вегетативных саженцев на осень 2014.
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.