17 листопада 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Каталог тварин
Свинарство
Скотарство
Вівчарство
Птахівництво
Конярство
Кролівництво та хутрове звірівництво
Рибництво
Шовківництво
Бджільництво
Годівля тварин
Корми та кормова база
Норми годівлі
Племінна справа
Племінні господарства
Корисна інформація
Ветеринарія
Хвороби тварин
Діагностика
База ветеринарних препаратів
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Тваринництво - Ветеринарія - Хвороби - Незаразні / Внутрішні (терапія) - Пневмонія


Пищевая непереносимость гистамина

Пневмонія

Pneumonia
Загальна інформація
Характери­зується заповненням альвеол та міжальвеолярної сполучної тканини ексудатом, порушенням газообміну, функцій різних органів і систем, обміну речовин. Це одне з найпоширеніших захворювань молодняку. Частіше хворіють телята віком від 1 до 4 міс, поросята — у 2—4, а ягнята — у 3—6 міс. Захворювання переважно виникає ранньої весни, пізньої осені, взимку. Запальний процес рідко обмежується лише аль­веолами, а досить часто охоплює бронхи або, навпаки, запалення почи­нається з бронхів, бронхіол і переходить на альвеоли (бронхопневмонія). В інших випадках у патологічний процес втягується плевра (плевро­пневмонія). За класифікацією, в основу якої покладено етіолого-епізоотоло-гічний принцип, усі пневмонії поділяють на три групи: неспецифічні, симптоматичні та інфекційні (специфічні). В етіології неспеци­фічних пневмоній існує ряд факторів, що знижують природну оезистентність молодняку: неповноцінна годівля, порушення гігієни утримання, транспортування, перегрупування, зміна приміщень. На цьому фоні етіологічного значення набуває умовно патогенна мік­рофлора дихальних шляхів: пневмо-, стрепто- і стафілококи, пастерели, сальмонели, гемофіли, бордетели та інші (від 12 до 60 видів). При зниженні резистентності організму тварини вони стають патогенними й діють як інфекційний фактор. Але оскільки відсутній специфічний збудник, а є асоціації мікроорганізмів, які діють у симбіозі, такі пнев­монії вважають неспецифічними. Симптоматичні пневмонії — це хвороби, при яких пнев­монія — лише один із симптомів захворювання, що буває при сальмо­нельозі, стрептококозі, інфлюенці, туберкульозі, пастерельозі, чумі, хворобі Ауєскі, деяких гельмінтозах. До інфекційних пневмоній належать мікоплазмоз, хламідіоз, гемофільозна плевропневмонія, бор-детельозна та аденовірусна пневмонії. Нині вчені симптоматичні пнев­монії об'єднують з інфекційними. За патолого-морфологічним принципом класифікації розрізняють пневмонії серозні, катаральні (бронхопневмонія), гнійні, фібринозні, геморагічні, а також змішані — серозно-катаральні, катарально-гнійні, гнійно-некротичні. За анатомо-патогенетичним принципом класифікації пневмонії по­діляють на лобарні та лобулярні. Лобарні пневмонії характеризуються швидким поширенням запального процесу з охопленням ве­ликих часток або навіть усіх легень. Вони перебігають швидко, тяжко, часто мають характерну стадійність. За таким типом розвиваються крупозна пневмонія, пастерельоз, інфекційна плевропневмонія. При лобулярних пневмоніях запальний процес поширюється по­ступово. Спочатку уражуються окремі часточки. У подальшому за­пальні осередки збільшуються і зливаються (зливна пневмонія). Лобу­лярні пневмонії, на відміну від лобарних, перебігають з менш чіткими симптомами. За характером розвитку патологічного процесу лобулярні пневмонії класифікують на катаральну (бронхопневмонію), аспіраційну, ателектатичну, гіпостатичну і метастатичну, а за пере­бігом — на гостру, підгостру та хронічну. Катаральна бронхопневмонія запалення бронхів і легень, що супроводжується заповненням їх ката­ральним ексудатом, розладом газообміну, розвитком дихальної та сер­цево-судинної недостатності, порушенням функції різних органів. Хворіє молодняк усіх видів сільськогосподарських і свійських тварин. Запальний процес спочатку розвивається у слизовій оболонці брон­хіол, а потім поширюється на альвеоли.
Етіологія
Катаральна бронхопневмонія — поліетіологічне захво­рювання. Воно, як правило, виникає внаслідок комбінованого впливу на організм несприятливих факторів довкілля, які знижують загальну резистентність, та різних інфекційних агентів — вірусів, бактерій, грибів, мікоплазм. До перших відносять порушення технології виро­щування, утримання і годівлі тварин: протяги, підвищена вологість, особливо у поєднанні з низькою температурою. Тяжка форма бронхопневмонії може розвиватися при підвищеному вмісті аміаку в повітрі, що паралізує миготливий епітелій, руйнує сурфактант — плівочку, яка запобігає злипанню стінок альвеол; у овець і лошат в південних районах — внаслідок зниження резистен­тності організму від перегрівання, а у овець, крім того, від вдихання пилу під час перегону отар. Бронхопневмонії часто виникають у молодняку, в легенях якого залишаються ділянки ателектазу. їхньому розвитку сприяють хвороби травного каналу, особливо у період новонародженості,нестача в ра­ціоні протеїну, макро- і мікроелементів, вітамінів, зокрема ретинолу. При відсутності останнього миготливий епітелій дихальних шляхів замінюється на плоский, багатошаровий, що не має захисних власти­востей. Негативно впливають на організм молодняку транспортуван­ня, перегрупування, зміна приміщень, відлучення від маток, недос­татність інсоляції. На фоні зниженої резистентності умовно патогенні мікроорганізми (пастерели, пневмо-, стрепто-, стафілококи, бордетели, ешерихії, мікоплазми, віруси грипу, парагрипу, респіраторно-синтиціальної інфекції та ін.) спричиняють запалення слизових оболонок дихальних шляхів і стінок альвеол. Віруси здебільшого викликають запалення дихальних шляхів. Процес ускладнюється бактеріями з наступним розвитком бронхопневмонії. Часто мікроорганізми стають першопричиною хвороби. Це трап­ляється при посиленні вірулентності мікробів, високій концентрації їх у повітрі, зміні асоціацій мікробів, при потраплянні в легені мікробів, з якими організм раніше не контактував, що буває при комплектуванні стад тваринами, завезеними з різних господарств, при перегрупуванні, введенні у гурт нових тварин, тобто недотриманні правила "усе віль­но — усе зайнято". Багаторазовий пасаж через ослаблений організм підвищує вірулентність умовно патогенних мікроорганізмів і вони діють як інфекційний фактор. Тому бронхопневмонію можна вважати інфекційною хворобою, але не заразною, оскільки її спричиняє асо­ціація мікроорганізмів, яка в оптимальних умовах утримання не прояв­ляє патогенної дії.
Патогенез
У легенях здорових тварин немає мікрофлори, що зу­мовлено дією захисних механізмів. Різні несприятливі фактори дов­кілля, стресори знижують неспецифічну резистентність організму та місцевий захист дихальних шляхів і легень, подразнюють інтерорецептори слизової оболонки дихальних шляхів, а це рефлекторно викликає спазм, а потім — парез капілярів і венозний застій у підслизовому шарі бронхів, У просвіт бронхів та альвеол випотівають транссудат і слиз, в яких на фоні зниженої загальної й місцевої резистентності починають інтенсивно розмножуватися бактерії. Порушення трофіки бронхів і альвеол спричиняє десквамацію епітелію, що потрапляє в ексудат. Цьому ж сприяють віруси та мікоплазми, що проникають в епітелій слизових оболонок дихальних шляхів і руйнують його. Серозний, а потім катаральний ексудат заповнює бронхи та альвеоли і є добрим живильним середовищем для бактерій. Вони розмножують­ся, виділяють токсини, які підвищують проникність капілярів, всмок­туються у кров, викликають інтоксикацію, пригнічення та підвищення температури тіла. Ексудат зменшує дихальну поверхню легень, утруднює дифузію газів між альвеолярним повітрям і кров'ю, що зумовлює розвиток гіпоксії. Організм на початку хвороби компенсує порушення газообміну збільшенням частоти дихання та пульсу, підвищенням швидкості течії крові, артеріального тиску. Проте одночасно з цим зменшуються гли­бина дихання та кількість поглинутого кисню. Концентрація кисню в крові знижується, а вуглекислоти підвищується. При дифузному ураженні легень порушується внутрішній газо­обмін — зменшується споживання тканинами кисню, тобто розви­вається гіпоксія, яка у свою чергу спричиняє порушення структури та функцій різних органів: розвиваються мікардіо- і гепатодистрофія, нефроз, знижуються загальна кислотність, вміст вільної соляної кислоти та перетравлювальна сила шлункового соку, зменшується виділення соку підшлункової залози, послаблюється активність її ферментів.
Симптоми
Гострий перебіг катаральної бронхопневмонії уже з перших днів характеризується пригніченням загального стану, по­гіршенням апетиту, підвищенням температури тіла до субфебрильної та фебрильної. Дихання прискорене, поверхневе, кашель нечастий, сухий, витікання з носових ходів серозні, при аускультації легень виявляють крепітацію та сухі хрипи. Якщо не забезпечують лікування в перші дні, захворювання прогресує. Загальний стан пригнічений, тварини стоять або лежать із витягнутою вперед головою. Температура тіла підвищена на 1—2 °С. Дихання прискорене, поверхневе, черев­ного типу, спостерігають змішану задишку, серозно-катаральне або катаральне витікання з носових ходів, кашель частий, приглушений, вологий. Аускультацією легень виявляють крепітацію, дрібнопухирчасті вологі хрипи, перкусією — ділянки притуплення. При зливній пневмонії аускультацією встановлюють патологічне бронхіальне ди­хання, тахікардію, посилення обох тонів серця, особливо другого — на легеневій артерії. Апетит відсутній. Перед загибеллю симптоми прогресують, видимі слизові оболонки набувають ціанотичного відтінку, тварини дихають відкритим ротом, спостерігають значні витікання ексудату з носових ходів, кашель тихий, вологий, при аускультації у легенях виявляють хрипи та патологічне бронхіальне дихання. Сис­толічнийсерцевий тон послаблений, діастолічний — акцентований на легеневій артерії, максимальний артеріальний тиск знижений. За хронічного перебігу при локалізованому ураженні легень симп­томи хвороби виражені слабо, при дифузному відмічають виснаження, схильність до залежування, періодичні витікання мокротиння, блідість і ціаноз кон'юнктиви. Температура періодично підвищується, кашель сухий або вологий, приглушений, виражена змішана задишка, переважно черевний тип дихання, тахіпное і тахікардія, у легенях — хрипи та патологічне бронхіальне дихання. Тони серця послаблені, другий тон акцентований на легеневій артерії.У коней і ягнят здебільшого спостерігається відносно швидке по­ширення патологічного процесу в легенях, для свиней характернішим є тривалий перебіг із частими ускладненнями у вигляді плевриту, пневмоперикардиту. Для господарств, спеціалізованих на відгодівлі великої рогатої худоби, характерні масові гострі респіраторні хвороби вірусної етіології з переважним ураженням дихальних шляхів, після чого у багатьох тварин розвиваються різні форми пневмонії. Особливо небезпечною є серозно-фібринозна (швидкий перебіг з охопленням великих ділянок легень, фебрильна гарячка, швидко настає загибель).
Патологічні зміни
Запалені ділянки легень ущільненої консис­тенції, більш інтенсивного червоного забарвлення порівняно з неушкодженою тканиною, на розрізі темно-червоні, помірно вологі або вологі, малюнок їхній стертий. При натискуванні на тканину з бронхів виділяється сірий слиз, а з судин — кров. Інколи в процес можуть втягуватися і краніо-вентральні ді­лянки діафрагмальних часток. Подібні зміни найчастіше виявляють у поросят. При хронічному перебігу запального процесу в легенях ексудативні процеси поступово згасають, а переважають проліферативні, тобто інтенсивно починають розмножуватися молоді клітини сполучної тканини (клітини строми), які посту­пово заміщують функціональну тканину. Міжчасточкові перегородки потовщу­ються. Уражені ділянки сіро-червонуваті чи сіро-жовтуваті, мають щільну кон­систенцію, на розрізі Сірі, сіро-жовті з прошарками сполучної тканини, структура органа не виражена. З бронхів виділяються слиз або слизо-гнійна маса. При проникненні в запалені ділянки гнійної мікрофлори в них формуються поодинокі чи множинні абсцеси різних розмірів. У разі ускладнення плевритом на пульмональній і костальній плеврах виявляють масові фібринозні нашарування або плівки, зрощення плевральних листків між собою та з перикардом.
Діагноз
Діагноз ставлять за клінічними симптомами хвороби. На відміну від бронхопневмонії, бронхіт перебігає значно легше, відсутня чи слабовиражена пропасниця, аускультацією не встановлюють патологіч­ного бронхіального дихання. При крупозній пневмонії відмічають швидкий перебіг, постійного типу гарячку, домішки фібрину в мокро­тинні, стадійність перебігу з характерними змінами перкусійного звуку, великі зони тупого звуку. При аспіраційній бронхопневмонії пато­логічний процес розвивається швидко, катаральне запалення переходить у катарально-гнійне і гнійне, інколи спостерігають гангрену легень із появою гнильного запаху видихуваного повітря, буро-сірого або шоколадного кольору носові витікання.Сальмонельоз, крім ураження легень, характеризується гастроен­теритом, артритом, змінами селезінки на розтині, підвищенням титру антитіл у реакції аглютинації; при диплококозі виявляють сепсис, кон'юнктивіт, запалення кишечнику, суглобів, пневмонія може бути гнійною, відмічають зміни селезінки — збільшена, щільна, гумоподібна, крововиливи. Діагноз підтверджують бактеріологічним дослід­женням. Вірусні респіраторні хвороби швидко охоплюють поголів'я, переважно уражують верхні дихальні шляхи. Діагноз уточнюють серо­логічним та вірусологічним дослідженнями. Аденовірусна бронхо­пневмонія характеризується високою захворюваністю (50—80% пого­лів'я), сльозотечею, ураженням органів травлення, слизо-гнійним, а потім — гнійним характером носових витікань, чотириразовим і біль­ше наростанням титру антитіл у парних сироватках крові. Серед хвороб свиней, крім названих, необхідно диференціювати чуму, хворобу Ауєскі, пастерельоз, мікоплазмоз, хламідіоз, ентеро-вірусний пневмоентерит, бордетельоз, аскаріоз, метастронгільоз, гемофільозні плевропневмонію і полісерозит, у м'ясоїдних — чуму.
Диференційний діагноз
При гострому перебігу, коли в легенях не встигли розви­нутися гнійно-некротичні процеси, правильне лікування досить ефек­тивне. У хронічних випадках за наявності в легенях навіть локалізова­них, індуративних змін прогноз обережний, оскільки легенева тканина повністю не відновлюється. У тварин зі зливними гнійно-некротични­ми вогнищами в легенях прогноз, як правило, несприятливий, тому їх вибраковують.
Лікування
Лікування має бути комплексним, спрямованим на усунення пору­шень технології утримання і годівлі, підвищення резистентності організму, застосування етіотропних антибактеріальних препаратів, засобів патогенетичної, замінної та симптоматичної терапії для відновлення функцій бронхів, серцево-судинної й дихальної систем. Хворих тва­рин розміщують в окремих станках, забезпечують повноцінною го­дівлею, дають більше вітамінів. Як етіотропні засоби при бронхопневмонії широко використову­ють антибіотики. їх призначають з урахуванням чутливості до них мікрофлори дихальних шляхів і легень. На першому етапі лікування, коли у вогнищах запалення переважає грампозитивна мікрофлора, можна застосовувати солі бензилпеніциліну або його синтетичні по­хідні в комбінації зі стрептоміцину сульфатом. У подальшому при відсутності ефекту необхідно призначати препарати тетрациклінового ряду, левоміцетин, неоміцин, мономіцин чи комплекс препаратів з урахування їхньої синергічної дії. Проте не слід одночасно застосову­вати бактерицидні засоби, які добре діють на мікроби, що швидко розмножуються (бензилпеніцилін, левоміцетин), з бактеріостатични­ми, які уповільнюють ріст бактерій (тетрациклін, еритроміцин). Варто використати синергізм бензилпеніциліну зі стрептоміцином, бензил пеніциліну з мономіцином, мономіцину з левоміцетином, тетрацик­ліну з олеандоміцином та еритроміцином. Антимікробні препарати призначають згідно з рекомендаціями у таких дозах (на 1 кг маси тіла): солі бензилпеніциліну — 6—10 тис. од. на 0,5%-му розчині новокаїну, З—4 рази на добу; новоцин (новоцилін) — 5—6 тис. од. на ізотоніч­ному розчині натрію хлориду або дистильованій воді, внутрішньо-м'язово, два рази; біцилін-3 (ветбіцин-3) — по 10—15 тис. од. на тих самих розчинниках, внутрішньом'язово, один раз; метициліну, оксациліну та ампіциліну натрієві солі — 15—ЗО мг на дистильованій воді,внутрішньом'язово, 3—4 рази; ампіциліну тригідрат—15—ЗО мг, усере­дину, 3—4 рази; ампіокс — телятам — 15 мг, поросятам — 30 мг, усередину, три рази; стрептоміцину сульфат або ветстрептоміцину сульфат — телятам — 8—10 мг, свиням — 10—20 мг на 0,5%-му розчині новокаїну, внутрішньом'язово, три рази; гентаміцину сульфат— 1,5—2 мг на воді, три рази; левоміцетину сукцинат натрію — телятам — 15—25 мг, поросятам — 20—40 мг, нутрішньом'язово, два рази; окситетрацикліну і тетрацикліну гідрохлорид (тетрахлорид) — 4—5 мг на 1—2%-му розчині новокаїну, внутрішньом'язово, два рази; оксивет, оксимікоїн — 0,1—0,2 мл, внутрішньом'язово чи підшкірно, 1—2 рази; орфоциклін (морфоветин), олеморфоциклін (олеморфоветин) — 5 мг на 20%-му розчині глюкози, внутрішньом'язово, два рази, свиням морфоциклін вводять на дистильованій воді, внутрішньом'язово; фармазин-50 або 200 — 5 мг, внутрішньом'язово, один раз; талан — 10 мг, усередину, два рази; тилан-200 ін'єкційний — 4—10 мг внутріш­ньом'язово, один раз; рифавет — 10 мг, внутрішньом'язово, два рази; канаміцину дисульфат — 5 мг телятам, 5—10 мг свиням, внутріш­ньом'язово два рази; норсульфазолу натрієва сіль (розчинна) — 10— 20 мг, 10%-й розчин, внутрішньовенно, два рази; норсульфазол, суль­фадимезин — 20—40 мг, усередину, три рази; сульфадиметоксин — 50—60 мг, усередину, один раз; сульфамонометоксин — 50—100 мг, усередину, один раз на добу. Поросятам, лошатам і вівцям при гнійно-катаральній пневмонії антибіотики та сульфаніламіди можна вводити інтратрахеально. При пневмоніях інфекційної етіології (мікоплазмоз, хламідіоз, бор­детельоз, гемофільна плевропневмонія) краще застосовувати препара­ти тетрациклінового ряду, тилан-200, тилозину тартрат, фрадизин, дипасфен, левотетрасульфід; мікотил — 1 мл на ЗО кг маси тіла під­шкірно; кламоксил ЛМ — 1 мл на 10 кг маси тіла внутрішньом'язово або підшкірно; хостациклін — 1 мл на 10 кг маси тіла внутрішньом'язово, повторно вводять через 72 год. Препарати зарубіжних фірм, їхні дози і спосіб застосування наведені в додатку А. У разі одночасного ураження органів травлення всередину призна­чають комбіновані з широким антимікробним спектром дії препарати: тетрациклін, ентеросептол, етазол, фталазол, трибрисен, тримеразин. Слід також застосовувати засоби патогенетичної та симптоматичної терапії. З метою видалення ексудату призначають відхаркувальні засоби: амонію хлорид — 3—5 г, натрію гідрокарбонат — 5—15, штучну карловарську сіль — 5—5 г, відвари насіння анісу, ялівцю кмину, кропу, бруньок сосни, листків подорожника, лопуха водяного, фіалки триколірної, а також ферментні препарати у поєднанні з бронхолітичними. Телятам внутрішньом'язово вводять 24%-й розчин еуфі­ліну — 1—3 мл та інтратрахеально — 5—10 мл 5%-го розчину новокаїну, а після припинення кашльового рефлексу — 10 мл 0,5%-го новокаїну з розчиненими в ньому протеолітичними ферментами (пепсин або трип­син — у дозі 1,5—2; хімопсин, хімотрипсин — 0,2 мг на 1 кг. Для підвищення резистентності організму застосовують такі за­соби: неспецифічний гамма-глобулін (0,5—0,7 мл/кг маси, підшкір­но, через 24—48 год, 3—4 ін'єкції); кров тварин-реконвалесцентів (0,3 мл/кг маси тіла, підшкірно, три рази, через 3—4 доби); екстракт алое (0,01 мл/кг, підшкірно, через 1—2 доби, 10—15 ін'єкцій); ауто-кров, опромінену ультрафіолетовим промінням (1 мл/кг маси, внут­рішньовенно, два рази, через 48 год); ультрафіолетово опромінену донорську кров (УФОДК) (0,3—0,5 мл/кг маси, через 3—5 діб); Т-активін (100 мкг, підшкірно, протягом трьох діб); тимоген (5 мкг/кг, внут­рішньом'язово, 2—3 рази); натрію нуклеїнат (20 мг/кг, підшкірно, З—5 днів); левамізол (10 мл 3%-го розчину, внутрішньом'язово, про­тягом двох діб, через три доби повторити); АСД Ф-2 (5—7 мл, усередину, п'ять діб). Важливим елементом патогенетичної терапії є новокаїнові блокади грудних вісцеральних нервів і пограничного стовбура (0,5%-й розчин, по 0,3 мл/кг маси з кожного боку, повторити через три дні), зірчастого симпатичного вузла та введення кисню: підшкірно—по 25 мл/кг маси, інтраперитонеально — 80—100 мл/кг, повторно — на четверту добу. При запаленні легень розвиваються міокардит і міокардоз, тому для лікування хворих застосовують 20%-й розчин камфорної олії (3— 5 мл підшкірно), 20%-й розчин глюкози (80—120 мл, внутрішньо­венно, разом із 0,25—0,5 г аскорбінової кислоти); 5%-й розчин натрію тіосульфату (1—1,5 мл на 1 кг маси тварини, внутрішньовенно, 3—5 ін'єкцій на курс лікування). Рекомендують вітамін А (підшкірно — 250—300 МО на 1 кг маси через 24 год або всередину щодоби по 500—700 МО на 1 кг маси; холекальциферол (дози у три рази менші) чи тетравіт по 2 мл через З—4 доби. Як протиалергічні й такі, що знижують проникність стінок судин, протягом усього періоду лікування призначають усередину 2—3 рази на добу кальцію глюконат по 0,25—0,5 г, внутрішньовенно — кальцію хлорид по 5—10 мл 10%-го розчину (телятам і лошатам) Для групової терапії широко практикують аерозолетерапію, яку проводять в обладнаних камерах об'ємом 30—50 м із розрахунку одноразової обробки 15—20 телят (2 м на одне теля і 0,3—0,8 м на порося чи ягня). Застосовують аерозолі (на 3 камери) сироватки крові тварин-реконвалесцентів (2 мл), антибіотиків (300—350 тис. од.), сульфаніламідів (250—300 мг), 1%-го розчину новарсенолу (5 мл), а також інші антимікробні препарати. Розпилюють антибіотики один раз, а сульфаніламіди — два рази на добу в камерах невеликого об'єму. Залишки антибіотиків інактивують протягом 10—15 хв аерозолями 2%-го розчину калію перманганату або 3%-м розчином пероксиду водню (2—4 мл/м). З метою швидкого видалення ексудату рекомендують також аеро­золі натрію хлориду (9 г/м3), натрію гідрокарбонату (11 г), амонію хлориду (Пг); ферментних препаратів (пепсин—1,5—2 мг/м3; 0,3%-й розчин трипсину — 1 мл/м3 на 0,1%-му розчині натрію гідрокарбона­ту, протягом 30 хв, дворазово, через 24 год; рибонуклеазу — 25 мг/м3) у поєднанні з бронхолітиками (еуфілін — 0,8 г/м3; ефедрин — 0,3, атропіну сульфат — 0,015 г/м3). Як розчинник антибіотиків при аерогенній терапії використовують дистильовану воду; ізотонічний розчин натрію хлориду, 0,5%-й роз­чин новокаїну, 10%-й розчин глюкози. Сульфаніламіди розчиняють у дистильованій воді в 5—10%-й концентрації; бронхолітики, фермен­тні препарати — у дистильованій воді або 0,85%-му розчині натрію хлориду. Для стабільності аерозолів і зменшення подразного впливу на слизову оболонку дихальних шляхів до них додають глюкозу чи гліцерин (10—20% до об'єму рідини). Проте гліцерин несумісний із сульфаніламідами та глюкозою. При комплексній аерозолетерапії в перші 15 хв застосовують аерозолі бронхолітиків у поєднанні з про­теолітичними ферментами, а потім — антимікробні засоби. Для посилення антимікробної дії препаратів, швидкого розсмокту­вання патологічного вогнища призначають аерозолі АСД Ф-2 у 10%-му розчині (5 мл/м3), 5%-х розчинів калію йодиду (3 мл/м3) та хлор­аміну Б (3 мл/м3). Аерогенно з розрахунку на 1 м3 приміщення можна застосовувати: йоду однохлорид 0,5 мл; алюмінію йодид (одержують послідовним перемішуванням кристалічного йоду в дозі 0,25 г, амонію хлориду, алюмінієвої пудри у співвідношенні 1, після цього до суміші додають 3—5 крапель води; загальна кількість суміші в одній посудині не повинна перевищувати 250 г); 0,25%-й розчин етонію або 0,3%-й тіонію у поєднанні з 10%-ми розчинами сульфантролу, натрію сульфацилу, норсульфазолу (по 5 мл); 40%-й розчин молочної кислоти—по 0,2—0,3 мл; робочий розчин йодтриетиленгліколю (до 1 л препара­ту додають 20 мл 40%-го розчину молочної кислоти й 1 л води, доза—1 мл/м3); фармазин — 3—4 мл; 0,5%-й розчин натрію гідроокису — 5 мл; 0,6%-й водний розчин етакридину лактату — 5 мл. Хронічну бронхопневмонію лікують: 1%-м розчином новарсенолу і 10%-м АСД Ф-2 у рівних частинах — 2 мл/м3, 10%-м розчином АСД Ф-2 — 5 мл/м3, інгаляцію проводять 3—5 разів, повторне лікування — через 7—10 діб; 20%-м розчином калію йодиду — 5 мл/м3; йодтриети-ленгліколем у поєднанні з терпентиновою олією і молочною кислотою — 0,3 мл/м3, три дні, курс лікування повторюють через чотири доби. Аерозолі одержують безапаратним або апаратним методом, використовуючи в останньому випадку генератори. Необхідний тиск по­вітря створюють компресорами В-3/8, ПКС-3,5, СО-7А, АГ-УД-2, ГА-2. Завдяки цьому аерозолі мають високу дисперсність (2—10 мкм) і досягають легеневої тканини. При низькому тиску частинки стають більшого діаметра, залишаються на слизових оболонках дихальних шляхів і не дають потрібного ефекту.
Ветсанекспертиза
Ветеринарно - санітарна експертиза продуктів забою при плевмонії

Туші і неуражені внутрішні органи направляють на проварювання або для переробки на варені ковбаси, м’ясні хліби чи консерви. Патологічно змінені органи і тканини використовуються на виробництво кормового борошна, яке згодовують птиці. Кишки після обробки і консервування солінням випускають на загальних умовах.

Шкури і вовну дезінфікують.

Ветеринарно-санітарні заходи. Шкури, отримані від хворих тварин, висушують на повітрі, потім використовують без обмежень. Козячий пух підозрюваних у зараженні тварин перед знезараженням щільно пакують у мішки по 20–50 кг і розміщують у паровій камері (50 кг/м3). Дезінфікують проточною парою при температурі 109–111 °С протягом 30 хв.

Місця утримання і забою кіз ретельно дезінфікують 2 %-м розчином їдкого натру або калію (70–80 °С), 30 %-м зольним лугом (70–80 °С), освітленим розчином хлорного вапна, з вмістом 2 % активного хлору, 2 %-м розчином формальдегіду. Для дезінфекції інвентарю застосовують 5 %-й розчин кальцинованої соди. 

 

Профілактика
Профілактика респіраторних хвороб молодняку полягає у ви­конанні комплексу організаційно-господарських і спеціальних ве­теринарних заходів, неухильному дотриманні гігієнічних норм вирощування тварин, підвищенні загальної резистентності, зменшенні патогенного впливу різних мікроорганізмів, забезпеченні повноцінної, збалансованої годівлі й оптимальних умов утримання маток, гігієни родів і вирощування приплоду, особливо в перші тижні його життя. У приміщеннях концентрація аміаку не повинна перевищувати 10 мг/м3 для телят 2-місячного і 15 мг/м3 — 3—4-місячного віку, 20 мг/м3—для поросят та ягнят, мікробна забрудненість повітря — не більше 50 тис. мікробних тіл в 1 м3, відносна вологість — 70—75%, температура у приміщеннях для телят і ягнят +15—17 °С, поросят — близько 20 °С. Щоб підтримувати на оптимальному рівні резистентність організму, до раціонів додають премікси, які містять вітаміни, макро- і мікроелементи, застосовують імунокоректори (неспецифічний гамма-глобулін, специфічний імуноглобулін, імзауф, кров тварин-реконвалесцентів, УФОДК, натрію нуклеїнат, левамізол, препарати тимуса та ін.). Бронхопневмонія часто виникає як ускладнення гострих респіра­торних хвороб інфекційної природи, тому необхідно проводити за­гальні та специфічні заходи. Основою специфічної профілактики хво­роб телят є використання сироватки крові тварин-реконвалесцентів, яка містить гемаглютиніни вірусу парагрипу в титрі не нижче 1:160 і антитіла проти збудників ІРТ та вірусної діареї. Сироватку з пер­шого дня після формування технологічної групи вводять три рази з інтервалом 10—12 днів підшкірно по 1 мл/кг маси тіла або аерогенно по 2 мл/м3камери, експозиція 45 хв. Перший раз телят обробляють аерогенно триразово з інтервалом 24 год. Замість сироватки можна використовувати виготовлений із неї глобулін (підшкірно в дозі 0,7 мл/кг маси чи аерогенно 1,5 мл/м3). Перед переведенням в іншу технологічну групу телят знову один раз обробляють сироваткою. Вакцинами імунізують тварин старших вікових груп. Слід також застосовувати аерозолі лікарських препаратів: йоду однохлориду (0,5 мл/м3), обробляють щодня протягом першої декади, експозиція 1 год; алюмінію йодиду в дозі 0,25 г йоду на 1 м3, експо­зиція 30—40 хв; аерозоль хлорскипидару (на 1 м3 приміщення беруть хлорного вапна 2,5 г, олії терпентинової—0,25 мл, експозиція 35—45 хв;наважка хлорного вапна в одній посудині не повинна бути більшою 2 кг, ефект інгаляції підвищується, якщо додати 0,5 г на 1 м3 амонію хлориду); натрію гідроокису 0,5%-й розчин, 4—5 мл на 1 м3, експозиція 20—25 хв; хлораміну Б 5%-й розчин у дозі 3 мл/м3; робочий розчин йодтриетиленгліколю (до 1 л препарату додають 20 мл 40%-го розчину молочної кислоти та 1 л води), доза 1 мл/м3, етонію 0,25%-й розчин по 5 мл/м3 (2,5 г етонію, 9 г натрію хлориду на 1 л води, підігрітої до температури 50—55 °С); тіонію 0,25—0,3%-й розчин по 5 мл/м3 (готують так само, як і розчин етонію).
Групи тварин, що вражаються:
Свинарство
Скотарство
Вівчарство
Птахівництво
   яєчні кури
   м'ясні кури
   м'ясо-яєчні кури
   індики
   гуси
   качки
Конярство
Кролівництво та хутрове звірівництво
   кролі
   лисиця
   норка
   нутрія
   песець
Дрібні домашні тварини
   Коти
   Собаки

Свіжі обговорення на агро-форумі: Самоходный опрыскиватель серии SP 275 Фундук "Трапезунд". ЧП "Ореховод-практик" принимает заказы вегетативных саженцев на осень 2014. Вопрос по тракторам. Какую технику выбрать? Чем лучше отмывать свинарник? АВД для сельского хозяйства
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.