19 січня 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Каталог тварин
Свинарство
Скотарство
Вівчарство
Птахівництво
Конярство
Кролівництво та хутрове звірівництво
Рибництво
Шовківництво
Бджільництво
Годівля тварин
Корми та кормова база
Норми годівлі
Племінна справа
Племінні господарства
Корисна інформація
Ветеринарія
Хвороби тварин
Діагностика
База ветеринарних препаратів
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Тваринництво - Вівчарство - смушкове - каракульська / каракульская


Вівчарство
смушкове
каракульська
каракульская
Племінна база
Племенні господарства, репродуктори, розплідники, тощо.
Розвиток смушкового вівчарства в Україні нерозривно пов'язаний з розведенням каракульських овець, які належать до числа стародавніх аборигенних порід Середньої Азії. Думки різних авторів про їх походження суперечливі і не завжди обґрунтовані. Професор П.М. Кулешов писав: "Каракульську вівцю я вважаю стародавньою породою, на виведення якої витрачено тисячоліття заводської роботи".
Розкопки в Анау (Туркменія) довели, що ще за 6 тис. років до нашої ери тут розводили жирнохвостих овець, які за своїми зоологічними ознаками дуже близькі до каракульських. Але яким волосяним покривом володіли ягнята цих стародавніх, виявлених при розкопках, овець, залишається, поки що, невідомим. Деякі автори вважають, що у Середню Азію вівці, ягнята яких володіли шкурками з цінними хутровими якостями, були завезені в VII столітті при завоюванні цієї країни арабами. Народи Середньої Азії на протязі багатьох років застосовували цілеспрямований відбір та підбір цих овець, внаслідок чого за наявності відповідних кормових умов і була створена каракульська вівця. За зоологічною класифікацією каракульські вівці відносяться до групи довгожирнохвостих, а за виробничою — до смушково-молочних.
Назву "каракуль" дехто пов'язує з найменуванням оазису та міста Каракуль, що знаходиться в Бухарській області, інші — озером Каракуль.
Ідея поліпшення в Україні місцевого грубововнового вівчарства каракульськими вівцями належить Полтавському товариству сільського господарства, яке ще в 1882 р. придбало їх в Закаспійському краї близько 200 голів.
Великого розвитку каракульське вівчарство в Україні набуло у період 1930—1941 рр. в господарствах Херсонської, Одеської, Миколаївської, Кіровоградської, Полтавської, Кримської та інших областей. За даними породного переобліку в 1939 р. каракульських овець налічувалося близько 900 тисяч.
Відновлення каракульського вівчарства після Великої Вітчизняної війни в господарствах України відбувалося такими ж швидкими темпами, як і інших видів сільськогосподарських тварин: поголів'я цих овець вже в 1952 р. досягало довоєнного рівня. Проте, в зв'язку з подальшою інтенсифікацією сільського господарства та необхідністю розширення виробництва тонкої та напівтонкої вовни виникла потреба дещо скоротити зони розведення цих овець. Нині їх розводять в господарствах Херсонської, Одеської та Чернівецької областей.

Чистопородні каракульські вівці досить витривалі та енергійні, з міцним копитним рогом і задовільною тілобудовою, невеликі. Жива маса баранів-плідників становить 50— 60 кг, вівцематок — 40—45 кг, настриг немитої вовни відповідно — 3,0— 4,0 кг та 2,5—2,8 кг. Довжина косиць близько 20 см. Плодючість — 100—105 ягнят у розрахунку на 100 вівцематок.
Вівцематки мають грушоподібну форму тулуба, дещо подовжену голову з випуклим профілем, вкриту гладкою, жорсткою, остистою, блискучою вовною; вуха великі звислі, іноді середньої величини, стрілоподібні і навіть дуже короткі з ледве помітною вушною раковиною. Барани мають добре розвинені роги спіралеподібної форми, бувають і комолі. Вівцематки, як правило, комолі, але зустрічаються й рогаті.
Хвіст жирний, на кінці має худий відросток, вигнутий у вигляді латинської букви "8", іноді буває і прямий, у вигляді клина. Довжина хвоста різна: короткий, якщо не досягає скакального суглоба; довгий — якщо він звисає нижче суглоба.
За забарвленням каракульські вівці поділяються на чорних, сірих, коричневих, сур та ін. Проте, найпоширенішими є чорні вівці. Після народження чорне забарвлення каракулів зберігається недовго: до однорічного віку вовна ягнят стає рижуватою, а у віці 2—3 роки сивіє, за винятком голови та кінцівок, які зберігають чорне забарвлення.
Смушкові типи каракульських овець включають всі ознаки і властивості, що характеризують якість каракулю. Головними з них вважають форму і тип валькуватого завитка, якість і довжину волосяного покриву, чіткість рисунку. Залежно від форми і типів завитків, їх розташування каракульських ягнят розподіляють на чотири смушкові типи.
Смушковий тип з напівкруглим валькуватим завитком (жакет-ний) характеризується наявністю довгих, середніх і коротких напівкруглих вальків і бобів, тонкою та щільною шкірою, шовковистістю і блиском волосяного покриву, помірною довжиною, доброю щільністю завитків та чітким рисунком. Ягнята добре розвинуті, мають міцну конституцію з достатнім
запасом шкіри.
Смушковий тип з плоским завитком характеризується наявністю плоского довгого і середнього валька, розташованого паралельно-концентрично з утвореним чітким рисунком. Плоскі вальки зустрічаються впереміжку з гривками і ласами, мають відмінну шовковистість та блиск. Волосяний покрив вкорочений, шкіра тонка і щільна. Найбільш високоцінними є ягнята із смушком сорту плоский тонкий І.
Смушковий тип з ребристим завитком характеризується наявністю ребристого валька впереміжку з довгими гривками. Цінними є ті ягнята, які мають на смушках довгі, вузькі гривки, що створюють красивий паралельний чіткий рисунок типу каракуль-каракульча з шовковистим і коротким волосяним покривом. Такий смушок відповідає кращій частині сорту ребристий тонкий І. Цей смушковий тип розводять у спеціалізованих господарствах із застосуванням однорідного підбору за смушковим типом.
Смушковий кавказький тип характеризується перерослим волосом з перевагою бобастих завитків і коротких вальків на основній частині смушка, пухких та не вирівняних за шириною завитків. Такі шкурки менш цінні. Вівці другого класу зі смушками кавказьких сортів густововнові. Даний тип менш бажаний для селекції.
Смушки є цінною хутровою сировиною для виготовлення жіночих манто, шапок, комірів та інших виробів. Якість і цінність їх визначається за комплексом ознак, основними з яких є форма і тип завитків, їх розмір, розташування по площі шкурки, забарвлення, щільність завитків, густота, шовковистість та блиск волосяного покриву, розмір шкурки, товщина міздрі. За забарвленням смушки бувають чорні, сірі, коричневі, рожеві, сур, а також білі. Найбільш поширеними і кращими за якістю є смушки чорного забарвлення, їх близько 90%. Забарвлення смушка залежить від інтенсивності пігментації та розподілу за довжиною волосу. Краса та нарядність каракульських смушків залежить від якості завитків які поділяються на такі типи: цінні (вальок, біб), менш цінні (гривка) і малоцінні (кільце, напівкільце). Крім цих завитків зустрічаються дефектні (горох, штопор, ласи і деформовані).
Вальок — найцінніший тип завитка. Він може бути різної довжини, ширини та висоти. Чим він довший, тим красивіший і цінніший рисунок на смушку. Довгими є вальки понад 40 мм, середніми — від 20 до 40, короткими — до 20 мм. За шириною завитки поділяються на дрібні (до 4 мм), середні (від 4 до 8 мм) та крупні (від 8 мм і більше). Найціннішими є ягнята з середнім розміром завитка. За своєю будовою біб подібний до валька, але коротший. Менш цінними формами завитків є гривки. їх волос, виходячи із шкіри, розходиться в різні боки. Малоцінними є кільце і напівкільце — завитки, які складаються з окремих косичок, завитих у вигляді кільця та напівкільця.
До дефектних деформованих відносяться завитки, які не мають певної форми, а також ласи — шкурки, вкриті окремим гладеньким волосом. Вони частіше зустрічаються в пахах, на череві, а інколи навіть цілі частини шкурки вкриті ними, що звичайно знижує цінність смушка.
Дефектний завиток являє собою горох — косичку, верхня частина якої утворює маленький щільний вузлик, схожий за формою на горох, а штопор — завиток у вигляді штопора.
Шовковистість волосу є не тільки цінною товарною якістю каракулю, але й важливою породною ознакою. Вона залежить від товщини волосу, наявності жиропоту. Розрізняють сильно шовковистий, шовковистий, недостатньо шовковистий, грубий та сухий волос. Для смушків вищих сортів характерний шовковистий волос.
Блиск волосяного покриву, тобто властивість волосу відбивати промені світла, буває сильний, нормальний, недостатній, склоподібний, матовий. Бажаним є нормальний блиск, характерний для смушків із щільними валькуватими та бобастими завитками.
Густота волосяного покриву визначається за кількість волосу, що утворює завитки на 1 мм2 смушка, цінними є ягнята, в яких він досить густий.
Красивий і нарядний візерунок завитків характеризує чіткість рисунку смушка. Розрізняють: чіткий, недостатньо чіткий та не визначений типи рисунків, бажаним є чіткий.
Часткою цінних завитків на його площі є фігурність смушка. Залежно від якої фігурність може бути повною (З/З), середньою (2/3) та малою (1/3).
Оброслість — це наявність завитків на менш цінних частинах тулуба ягняти. Найціннішими є тварини з доброю оброслістю, у яких голова, черево та жирова частина хвоста вкриті валькувато-бобастими завитками.
Товщина і щільність шкіри обумовлюють розвиток волосяного покриву. Шкіра тонка й щільна продукує густий пружній волос, який утворює середній завиток.
Якість смушків залежить від породної належності, індивідуальних особливостей ягнят, рівня годівлі та умов утримання. Встановлено, що згодовування вівцематкам у другій половині суягності великої кількості соковитих та багатих на білок кормів призводить до того, що міздря на смушках стає рихлою, товстою, волос грубим, довгим, завитки крупними, недостатньо щільними. Неповноцінна годівля вівцематок, особливо нестача в раціоні протешу, призводить до зменшення живої маси приплоду, й площі смушка. Волос в таких випадках буває недостатньо густим, без блиску, завитки недостатньо пружними. Обмеження моціону негативно впливає на тип конституції. У таких тварин він стає рихлим, ягнята народжуються з рихлими завитками. Наявність у раціоні суягних вівцематок великої кількості соковитої рослинності призводить до того, що смушки у їхніх ягнят бувають товстоміздровими, а каракуль перерослим.
На смушок ягнят забивають протягом перших трьох днів життя. При забої в більш старшому віці завитки переростуть, стануть більш пухкими і якість шкурки знизиться.
Кращим способом забою ягнят вважається повздовжній переріз нижньої частини горла. Через 10— 15 хв після забою із знекровленого ягняти знімають шкурку, розрізають по середній лінії грудей та черева, внутрішній стороні передніх та задніх кінцівок і знімають пластом. Зняті шкурки охолоджують приблизно протягом години, після чого їх знежирюють, знімають з міздрі прирізі м'яса та жиру. Запізнення з консервуванням призводить до псування міздрі, волосяного покриву. Охолоджену шкурку консервують безпосередньо в господарстві.
Перед засолюванням розправляють всі складки, краї, потім міздрю рівномірно посипають сіллю з розрахунку 800—1000 г на одну шкурку, одночасно втираючи її.
Шкурки складають одна на одну міздрею вверх, так, щоб голова, кінцівки, хвіст верхньої лягали на ті ж частини шкурки, яка лежить знизу. їх складають штабелями по 40—50 штук. Товстоміздрові шкурки укладають окремо від тонкоміздрових. Тривалість консервування для тонкоміздрових 4—5 днів, для товстоміздрових 6—8 днів. Постійно слідкують за процесом консервування. Через 3—4 дні після засолювання штабелі передивляються, підсолюють ті місця шкурки, де недостатньо солі, або вони дуже вологі. Після консервування витрушують залишки солі, досушують шкурки у затінку. Висушені шкурки знову струшують, чистять волосяний покрив і складають у штабелі висотою 1—1,5 м. Потім їх сортують за забарвленням, видом, сортом, згідно зі стандартом, пакують по 20 штук, складаючи міздрею до міздрі.
Чорні каракульські смушки згідно з ДОСТом 8—748—70 поділяють на такі групи: жакетну, кавказьку, ребристо-плоску. У межах кожної групи виділяють сорти. Жакетна група: перший сорт — жакет І, кирпук, жакет товстий, жакет московський; другий сорт — жакет II. Кавказька група: перший сорт — кавказький товстий І, другий сорт — кавказький тонкий І, фльора. Ребристо-плоска група: перший сорт — ребристий тонкий І, плоский І, ребристий товстий І, другий сорт - ребристий тонкий II, ребристий товстий II, плоский II крупнозавитковий.
До третього сорту відносять: партіонний кавказький тонкий II, кавказький товстий II, плоский НІ, ребристий тонкий III, ребристий товстий III, фігуру, назугчу.
смушкове, швидкий пошук порід:


AGROTORG — торговая система агросектора.
Покупка и продажа. Животноводство, продукция животноводства: ветпрепараты, корма, технологии.
Свіжі обговорення на агро-форумі: Как уничтожить шиповник? Как выращивают розы в теплицах Вкусный сорт винограда Сорт винограда для еды Правильные опоры для винограда
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.