|
|
| Вівчарство |
| вовнове | | асканійська |
Племінна база
Племенні господарства, репродуктори, розплідники, тощо. |
 |
Розводять асканійських тонкорунних овець на півдні України у Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Дніпропетровській та Кіровоградській областях.
За чисельністю поголів'я асканійська порода займає перше місце серед порід овець України і становить 34,6%. Від овець цієї породи одержують понад 45% всієї вовни, що виробляється у господарствах України, у тому числі тонкої понад 66%.
Виведена академіком М. Ф. Івановим (1925—1935 pp.) в Інституті тваринництва степових районів "Асканія-Нова" з допомогою ретельного добору тварин, індивідуального і лінійного підбору та схрещування місцевих мериносів з баранами американського рамбульє з одночасним поліпшенням умов годівлі й утримання тварин.
На період апробації (1935 р.) племінне стадо овець нової породи в Асканії-Нова характеризувалося високою продуктивністю і достатньою генетичною однорідністю. За даними 1930 – 1934 pp., жива маса баранів-плідників досягла в середньому 95 кг (максимальна —133,6 кг), елітних вівцематок — 60—61,4 кг (максимальна — 80 кг). Середній настриг чистої вовни становив у баранів 4—4,1 кг, у вівцематок — 2,2—2,5 кг.
У роки Великої Вітчизняної війни вівчарству було завдано великої шкоди. Збереглося лише 639 племінних та 800 овець з товарних ферм. Це поголів'я стало основою для післявоєнного відновлення асканійської тонкорунної породи.
Основним методом розведення при відновленні породи стало поглинальне схрещування. Вихідним маточним матеріалом були вівцематки грубововнових, курдючних, напівтонкорунних цигайських і тонкорунних порід, у тому числі кавказька тонкорунна, ставропольська, радянський меринос (рамбулізованого типу).
Рішенням зоотехнічної ради Головного управління тваринництва від 17 лютого 1949 р. № 37785 було виділено стадо тонкорунних овець господарства "Асканія-Нова" у самостійну вітчизняну породу овець під назвою асканійська, раніше названу "асканійським рамбульє".
Інститутом "Асканія-Нова" за період з 1979 по 1992 р. методом чистопородного розведення та схрещування асканійських вівцематок з австралійськими баранами створено новий таврійський внутріпородний тип асканійських тонкорунних овець, який затверджено наказом Мінсільгосппроду України від 21 грудня 1993 р. № 365.
Загальна чисельність вівцематок таврійського типу в стадах базових племзаводів (1995 р.) становила 13314 голів, у тому числі в держплемзаводі "Асканія-Нова" — 3866, "Червоний чабан" — 5848, "Атманай" — 3600 голів. їх середня жива маса дорівнює 55—59,4 кг, настриг чистої вовни — 3,3— 3,85 кг при виході 51,1—56,3%, довжина вовни — 8,7—10,9 см. Кращі плідники мають настриг чистої вовни 10—13 кг при виході 60—65%, довжину вовни — 12—14 см.
Тварини нового типу характеризуються міцною конституцією, достатньо крупною величиною, добре розвиненим кістяком. Екстер'єр відповідає вимогам тварин комбінованого вовново-м'ясного напряму. Спина рівна, шия коротка, кряжі рівні, незвислі, тварини компактні. Матки в основному комолі, барани рогаті, але є і комолі. Матки мають малу та середню складчастість шкіри, барани — середньо- та багатоскладчасті. Колір жиропоту білий, світлий, світлокремовий та кремовий. Оброслість тулуба хороша, голови — до рівня очей, передніх ніг — до зап'ясного суглоба, задніх — до скакального. Звивистість вовни — від малої до крупної. Довжина вовни у маток — 8—9 см, у баранів — 10—12 см. Генеалогічну структуру асканійської породи складають: таврійський внутріпородний тип, три заводські стада, 10 ліній та 13 споріднених груп.
Асканійська порода овець достатньо плодюча: від 100 маток одержують 125—130 ягнят, в кращих отарах — до 160 і більше.
Лідерами породи є родоначальники ліній та споріднених груп, від яких одержують племінних баранів і маток. В держплемзаводі "Асканія-Нова" це барани № 224, № 369, "Атманай" — № 2533, № 51251, № 53, "Червоний чабан" — № 7,67, № 8,31, № 5.
Вівці асканійської тонкорунної породи характеризуються високим рівнем поліморфізму А, В, С, R — систем груп крові та Tf, Hb, AEs, Ар — білкових локусів крові. Крім цього, поліморфний стан виявлено і в системах церулоплазміну, альбуміну, преальбуміну, кислої фосфатази, рівні калію в еритроцитах. Порода відзначається високою концентрацією антигенів АЬ (65,7%), ВЬ (90,1 %), СЬ (96,8%) та алелю TfA (0,480), а також наявністю маркерного алелю ТР. Значення величини числа ефективних алелей для поліморфних локусів дорівнює 1,42—3,73. Ступінь реалізації можливої мінливості — 29,7—73,2. Середня гетерозиготність за комплексом локусів — 48,1%. Новий таврійський тип вирізняється підвищеною частотою алелей TfD (0,449), HbA (0,223) та рівнем генетичної мінливості (52,1%).
Г. К. Даниленко, Т. Г. Болотова, П. Т. Кущенко, В. Н. Іовенко |
|
