26 травня 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Каталог тварин
Свинарство
Скотарство
Вівчарство
Птахівництво
Конярство
Кролівництво та хутрове звірівництво
Рибництво
Шовківництво
Бджільництво
Годівля тварин
Корми та кормова база
Норми годівлі
Племінна справа
Племінні господарства
Корисна інформація
Ветеринарія
Хвороби тварин
Діагностика
База ветеринарних препаратів
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Тваринництво - Бджільництво - Корисна інформація - Хвороби бджіл


Бджільництво
Хвороби бджіл

Лосєв О.М.
кафедра бджільництва ім. В.А. Нестерводського (http://www.beeschool.kiev.ua/) 
Національний університет біоресурсів і природокористування україни, м. Київ

Ветеринарно-санітарні заходи при незаразних хворобах бджіл

Вуглеводна дистрофія(вуглеводна недостатність, голодування). Під нею розуміють масову загибель бджіл у результаті нестачі вуглеводного корму -меду.

Етіологічні дані. Хворобу спостерігають у будь-який час року: навесні - при вичерпуванні торішніх запасів меду, бджолиному злодійстві; влітку - за відсутності квітучих медоносів або при тривалій несприятливій для льоту бджіл погоді; восени - при розкраданні меду бджолами-злодійками, осами, різкому скороченні гнізда; взимку - при нестачі кормів (при непокоєнні бджіл у зимовий період споживання меду збільшується), неправильному формуванні гнізда або кристалізації або шумуванні меду. Масову загибель бджіл від голодування частіше відзначають узимку і навесні.

Клінічні ознаки. Навесні навіть при наявності в сім’ях меду, але в невеликій кількості (менш 8 кг), бджоли погано виконують внутрішньовуликові роботи, матка скорочує відкладання яєць, сім’ї погано розвиваються. Відсутність корму в гнізді призводить до швидкої загибелі дорослих бджіл, іноді бджоли злітають, залишаючи позбавлене корму гніздо. Бджоли-збирачки гинуть під час польоту, внутрішньовуликові бджоли стають малорухомими, а потім гинуть. Біля льотків знаходять викинутих личинок і трупи дорослих бджіл, кількість яких різко зростає після несприятливої погоди, У загиблих бджіл кишечник пустий. Середня кишка зазнає швидкого розкладання. Узимку при вислуховуванні сімей, що гинуть від голоду, чутний характерний звук шелесту сухого листя; при кристалізації меду шум інтенсивний, знаходять багато кристалів меду на льотку і дні вулика; при шумуванні меду відчувається кислий запах, навколо льотка, передньої стінки вулика і на стільниках видні плями випорожнень, огляд кормових запасів звичайно підтверджує відзначені ознаки. Бджоли гинуть усередині вулика, в комірках порожніх стільників знаходять загиблих бджіл, розташованих головою до дна комірки.

Діагноз. Встановлюють на підставі клінічних ознак і огляду гнізда бджіл, оцінки кількості, якості меду і положення рамок з кормом стосовно клубу бджіл у період зимівлі. При кристалізації меду комірки заповнені сухою твердою масою корму, при закисанні відкриті комірки містять водянистий субстрат, печатні комірки - з опуклими, часто прорваними газами кришечками, водяниста піниста рідина стікає по поверхні стільника, вона покриває дно вулика і трупи бджіл.

Найбільш часта причина загибелі бджіл від голоду узимку - неправильне формування гнізд.

Профілактика. З метою попередження голодування кожній бджолиній сім’ї залишають не менш ніж 18 - 25 кг доброякісного меду. Падьовий мед, ріпаковий, вересовий, соняшнику заміняють на цукровий сироп.

Зазвичай цукровий сироп згодовують бджолам з середини серпня. Восени після виходу всіх бджіл з розплоду формують гнізда на зиму. Повні рамки з медом розташовують по краях гнізда, а в середині розміщують рамки, що мають 1,5 - 2 кг меду. Для полегшення переходу клубу бджіл з рамки на рамку іноді під полотнинку над центром гнізда поміщають невелику планку.

Стільники з незапечатаними, заповненими медом комірками видаляють, тому що такий мед схильний до закисання (шумування).

Навесні в бджолиних сім’ях повинно бути не менш 10 кг меду. У цей період проводять оцінку кількості меду, ліквідують дефіцит кормів. В активний період медозбору проводять профілактичні заходи щодо попередження бджолиного злодійства і проникнення у вулики різних тварин-розкрадачів меду.

Заходи боротьби. При відсутності корму в гніздах, бджолині сім’ї підгодовують цукровим сиропом (2:1), підігрітим до 40 - 45°С. Сироп наливають у літрову банку, горловину якої обв’язують двома шарами марлі. Банку перевертають і встановлюють над клубом, ретельно утеплюють. Підгодівлю дають не більше одного разу на місяць. Навесні більш зручно підгодовувати бджіл медом, що закристалізувався, або у марлі медово-цукровим тестом (канді), що у вигляді коржа масою 200 - 500 г кладуть в області клубу на рамки під полотнинку. У випадку кристалізації меду у вуликах бджолам дають воду. Для цього в пляшку з водою поміщають довгий бавовняний гніт, а інший кінець його вводять у верхній льоток вулика або через проріз у полотнинці підводять прямо до клубу бджіл. При цьому стежать, щоб вода не замерзла. При закисанні меду проводять ранній обліт бджіл, змінюють рамки з медом, що зашумував, на доброякісні.


Білкова дистрофія. Порушення в бджолиній сім’ї через дефіцит білку (пилку або перги).

Етіологічні дані. Захворювання виявляється протягом усього року, однак найбільше яскраво виражене в активний період життєдіяльності бджіл, особливо навесні і восени. Виникнення білкової дистрофії пов’язане з недостатнім надходженням чи відсутністю перги у вулику, її неповноцінністю; зі згодовуванням великої кількості цукру при недостатній кількості перги; з порушеннями процесів розщеплення, всмоктування й обміну речовин в організмі бджоли в результаті різних факторів.

Дефіцит пилку в природі відбувається через затримку цвітіння рослин-пилконосів внаслідок холодної погоди, невеликої кількості або відсутності пилконосів на місцевості. У залежності від видів рослин і стану погодних умов змінюється якість пилку, що збирається бджолами. Проморожена, цвіла або змінена в результаті життєдіяльності кліщів та інших членистоногих перга (пилок) не засвоюється бджолами. Дефіцит перги в гніздах часто створює сам пасічник при утриманні бджіл у теплицях, підсилюванні сімей відкритим розплодом чи згодовуванні цукру без обліку кількості білкового корму в сім’ї або контролю його надходження з природи.

Патогенез. Від наявності пилку (перги) залежить здатність бджіл до вигодовування личинок, переробки нектару в мед, відбудування стільників, стійкість бджіл до різних захворювань, тривалість життя бджіл, нормальне функціонування матки і трутнів, кількість і якість розплоду, що виховується.

В активний період життєдіяльності в гнізді змінюється 4 - 5 поколінь бджіл. Дефіцит пилку в одному з них відбивається на наступних і в кінцевому результаті - на зимівлі, здатності сім’ї до розвитку в наступному році.

Клінічні ознаки. Бджоли малоактивні, недорозвинені, дрібні. Матка скорочує або припиняє відкладання яєць, личинки відстають у рості, часто знаходять стоншених, подовжених личинок. Бджоли поїдають частину личинок (канібалізм), викидають їх. Печатного розплоду небагато, часто він строкатий. Бджоли, що вийшли з комірок, гинуть у віці 3 - 10 дн. сім’ї поступово слабшають і гинуть. Навесні, пізньою осінню й узимку перебіг хвороби прискорюється при ускладненні білкового голодування нозематозом і вароатозом.

Діагноз. Встановлюють на підставі обліку перги в сім’ях, загибелі дорослих бджіл, викидання личинок, скорочення чи припинення відкладання яєць маткою.

Профілактика. Бджолині сім’ї забезпечують повноцінним білковим кормом. Пасіку розташовують не далі 1 км від медоносів. У гнізда бджіл ставлять заздалегідь заготовлені рамки з пергою. В активний період необхідно мати в кожній сім’ї не менше двох стільників, заповнених з обох боків пергою. Такі стільники заготовлюють у період активного принесення пилку, зберігають їх у цукровій пудрі чи в парах оцтової кислоти.

Поповнювати запаси корму на зиму цукром слід в помірних кількостях (5 - 7 кг) і обов’язково за наявності достатньої кількості перги у вуликах. Так само необхідно враховувати наявність білкового корму в сім’ях при поповненні гнізд відкритим розплодом. Для вирощування однієї личинки потрібно 125 - 130 мг перги, тобто приблизно одна заповнена пергою комірка стільника (140 мг).

Заходи боротьби та лікування. При відсутності перги бджолам дають у годівницях або стільниках пилок. Пилок збирають за допомогою пилковловлювачів в активний період тільки у здорових сильних сім’ях.

Свіжозібраний пилок змішують з цукровою пудрою (2:1), добре ущільнюють, зверху засипають шаром цукрової пудри і зберігають у щільно закритих банках у холодильнику (+4°С). При відсутності пилку бджолам згодовують різні замінники. Однак необхідно враховувати, що жоден із запропонованих замінників або їх суміші не забезпечують ефекту, рівноцінного квіткового пилку.

Найбільш сприятливий вплив на бджолині сім’ї має згодовування гомогенату трутневих личинок, гідролізату білків. У практиці бджільництва набули широкого застосування сухі дріжджі, свіже молоко, сухе молоко (порошок), соєве борошно й ін.

Замінники використовують у вигляді рідкого корму разом з цукровим сиропом (0,5 кг свіжого молока до 1,5 кг сиропу, дають щодня по 300 - 400 г) або у вигляді тіста канді (4 частини дріжджів + 6 частин цукрової пудри + 6 частин меду, змішати до одержання однорідної маси). Дають замінники по 500 - 700 г у марлі або поліетиленовому мішечку, розташовуючи на верхні планки стільникових рамок.

Хороший результат одержують при згодовуванні 3 - 4 рази через 24 год. по 1 л цукрового сиропу з поліаміном (225 мл препарату + 910 г цукру + 225 мл води). Препарат краще застосовувати в період невеликого надходження (або наявності) пилку у гнізді.


Фітотоксикози (нектарний, пилковий токсикози). Отруєння бджіл алкалоїдами, глюкозидами, ефірними оліями, органічними кислотами, деякими цукрами при споживанні нектару, пилку з окремих росли

Фітотоксикози бджіл слабко вивчені. Відомості про отруєння бджіл на рослинах у більшості випадків базуються на спостереженнях бджолярів. Наявний матеріал фрагментарний. У більшості випадків відсутні конкретні дані по дослідженню пилку, нектару з отруйних рослин на наявність і концентрацію токсичних речовин у них. Специфіка прояву так званого пилкового токсикозу (травневої хвороби) часто обумовлена, як показують сучасні дані, мікроорганізмами (зокрема спіроплазмами).

Отруєння бджіл можуть викликати близько 80 видів рослин, що належать до 35 сімейств. Небезпека для бджіл нектару і пилку в багатьох видів цих рослин непостійна, залежить від умов росту, ґрунтів, погоди і т.д. Виникнення фітотоксикозів пов’язане також з масовістю цвітіння цих рослин при відсутності інших джерел нектару і пилку на місцевості. Подібні ситуації виникають при певних погодних умовах, розміщенні пасік у місцях, зайнятих певною монокультурою або в зонах випасу худоби, що вибірково вискубує трави, не торкаючи отруйні. Мед, відкачаний з вуликів постраждалих сімей, може викликати отруєння людей.

Етіологічні дані і клінічні ознаки. Токсикози частіше спостерігають у травні - червні, вони тривають у залежності від терміну цвітіння рослин 10 - 25 дн. Розвитку хвороби сприяють похолодання, дощі, посуха й інші фактори, що впливають на медозбір. Ознаки отруєння з’являються раніш всього в бджіл-збирачок.

Із семи видівчемериць(Veratrum) отруєння бджіл викликають чемериця Лобеля (V. lobelianum), чорна (V. nigrum), біла (V. album), даурська (V. dahuricum). Отруйний нектар і пилок містять алкалоїди. Отруєння настає через 2 - 120 хв. У комах відзначають параліч кінцівок, у першу чергу задніх. Молоді бджоли більш чутливі, ніж старі. Бджоли, що одержали обмежену кількість нектару і пилку, видужують. Можливе отруєння людей медом з домішкою нектару чемериць.

Нектар і пилок ріпчастої цибулі (Alium сера) містять в ефірній олії дисульфід (С6Н12S2). З підвищенням температури при низької вологості вміст його збільшується. В отруєних бджіл відзначають пригнічений стан, розлад травлення, зміни стінки кишечнику, зниження яйцекладки в матки, частково загибель личинок. З вулика виділяється неприємний гнилісний запах.

Жовтеці (Ranunculus) містять отруйну летку речовину анемонол (протоанемонол), викликають отруєння бджіл ранньої весни. Бджоли виходять з вулика, трясуться, крутяться на землі, крила розставлені, хоботок витягнутий, черевце зменшене; сім’ї слабшають і гинуть.

Борець високий (Acоnitum excelsum) та вовчий (А. 1уcoctanum) містять алкалоїд аконітин. Ознаки отруєння в бджіл настають через 25 хв. - 5 год. Молоді бджоли більш чутливі і гинуть після конвульсивних рухів перед льотком і на дні вулика. У залежності від дози, що надійшла в організм, і зовнішньої температури бджоли-збирачки гинуть у польоті при температурі 8 - 12°С, при 20 - 25°С частина їх виживає. Ознаки отруєння в бджолиних сім’ях продовжуються протягом 2 - 13 дн. Мед, що містить пилок борця високого, викликає у людей рясне слиновиділення, нудоту, блювання, пронос, лихоманку, порушення ритму серця, загальну слабкість.

Отруєння пилком і нектаром кінського каштана (Aesculus hippocastaneum), каліфорнійського (A. californica), павія (A. pavia), що містять суміш сапонінів (ескулюс-сапонін, ескулін і ін.), реєструється в період посушливої погоди. Отруєння (хвороба Бука) характеризується тремтінням дорослих бджіл, втратою ними волосків на тілі і здатності до польоту, загибеллю молодого розплоду, деформацією тіла лялечок і їхньою загибеллю. Бджоли, що вийшли з комірок, часто без ніг і крил, дрібніші звичайного, матки вироджені (джмелевидні), затрутнівають.

Рододендрони (Rhododendron) жовтий (R. luteum), понтійский (R. ponticum), кавказький (R. caucasicum) і інші містять грайянотоксини. Льотні бджоли гинуть біля рослин або на території пасіки. Надалі ознаки хвороби з’являються в сім’ях, бджоли збуджені, стрімко вилітають з вулика і падають перед льотком, лежать на боці або спині з зігнутим черевцем і іноді з розставленими крилами, крутяться на одному місці й інтенсивно дзижчать. Збудження через 8 - 10 хв. змінюється пригніченням, паралічем ніжок, вусиків, тривалим посмикуванням тілом і загибеллю. Гинуть матки, трутні, відкритий розплід, а потім печатний. Ознаки враження більш виражені в сильних сім’ях і продовжуються 2 - 3 дні, при значних запасах отруйного меду в гнізді можуть спостерігатися тривалий час. Бджолині сім’ї стають слабкими, частина їх гине.

Діагноз. Встановлюють за ознаками отруєння: загибель через тривалий час після настання змін у поведінці (частина бджіл видужує). Фітотоксикози реєструються в період цвітіння певних рослин. Остаточний діагноз може бути поставлений у лабораторії: по будові зерен пилку з меду і нектару визначають вид рослини, проводять спеціальні дослідження на алкалоїди, глюкозиди, виключають інфекційні захворювання.

Профілактика. Навколо пасіки сіють медоноси.

Заходи боротьби. У постраждалих сім’ях видаляють кормові запаси, підгодовують бджіл рідким (1:2 або 1:3) цукровим сиропом протягом 1-2 дн. Збирають бджіл з ознаками паралічу біля вуликів, розсипають їх тонким шаром (близько 0,5 см) у ящик і вносять в тепле (22 - 25°С) приміщення. У міру відновлення здатності бджіл до польоту їх випускають. Дресирують бджіл на неотруйні рослини.

Падевий токсикоз. Захворювання бджіл, викликане наявністю паді в кормі бджіл.

Етіологічні дані. Падь - солодка клейка рідина рослинного або тваринного походження. Утворюється окремими рослинами (мед’яна роса) або являє собою виділення попелиць, червців, листоблішок, німф пінниць, що харчуються соками рослин. Падевиділення рясне в лісовій зоні. У ряді країн Західної Європи падь є основним джерелом медозбору. Виділенню паді сприяє суха жарка погода в другій половині літа.

Падевий мед звичайно темного кольору, падь з ялиці ("піхти") і шелюгу ("тальника") дає прозорий світлий мед. Містить у 8-10 разів більше мінеральних солей, не перетравних для бджіл цукрів (мелецитози, маннози й ін.), спор грибів, водоростей і різних твердих аерозолей з атмосфери.

Патогенез. Високий вміст мелезитози в падевому меду призводить до кристалізації зимових запасів корму, у результаті чого може наступити загибель бджіл від голодування. Вміст великої кількості спор грибів при поганому інвертуванні цукру в зимових запасах викликає бродіння меду.

У результаті споживання падевого меду в умовах зимівлі різко перевантажується кишечник бджіл баластними речовинами. Через зміну співвідношення калію-натрію розвивається спрага в бджіл, порушується цілісність перитрофічної мембрани кишечнику. Усе це призводить до збудження бджіл і їх загибелі.

Клінічні ознаки. У лабораторних умовах ознаки захворювання бджіл відзначають через 48 год., загибель настає на 3 - 6-й день. У природних умовах узимку перебіг хвороби триваліший. Бджоли турбуються, біля льотків і на дні вулика багато загиблих бджіл. На передній та внутрішніх стінках вуликів і на стільниках - плями випорожнень. При розкритті вуликів відчувається неприємний запах. У живих бджіл черевце збільшене, середня кишка в’яла, темно-коричневого кольору, легко рветься. При падевому токсикозі звичайно відзначають багато загиблих бджіл на пасіці або поруч з пасікою.

Прояв падевого токсикозу в активний період життєдіяльності бджіл - явище порівняно рідкісне.

Діагноз. Встановлюють на підставі етіологічних даних, клінічних ознак захворювання, результатів препарування бджіл та лабораторного дослідження меду на наявність паді, виключення інших захворювань.

Профілактика. Перед формуванням зимових запасів мед досліджують на падь. Заміняють недоброякісний мед на квітковий. У лісовій зоні обов’язково частину корму заміняють на цукор.

Заходи боротьби. При неблагополучній зимівлі дають бджолам воду, знижують температуру в зимівнику до - 1 °С. Проводять надранню виставку бджіл для очисного обльоту, бджіл пересаджують у чисті вулики, гнізда скорочують, утеплюють, дають доброякісний корм.


Хімічний токсикоз.
Отруєння бджіл хімічними речовинами.

Етіологічні дані. Отруєння бджіл токсичними речовинами пов’язане в основному із широким використанням пестицидів для боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, з промисловими викидами різних підприємств, рідше - з застосуванням забрудненого солями (в основному хлористим натрієм) цукру на корм бджолам (сольовий токсикоз).

Різні хімічні речовини, що надходять у навколишнє середовище у вигляді газоподібних, рідких або твердих часток, звичайно заносяться бджолами у вулик, і їх концентрація в гнізді може бути в 1 000 - 100 000 разів більша, ніж у повітрі, і в 1 000 - 10 000 разів вища, ніж у рослинах. Завдяки цій особливості гнізда бджіл використовують для індикації стану довкілля. Разом з тим ця властивість робить бджолу особливо уразливої до різних забруднень.

Ступінь і характер прояву отруєнь залежать від кількості, хімічних і фізичних властивостей речовин, способів, умов і термінів їх внесення в навколишнє середовище, фази розвитку і видового складу рослинності, погодних умов і часу детоксикації (знешкодження) у природі.

Отруєння бджіл пестицидами звичайно спостерігаються при несвоєчасному інформуванні бджолярів про час, місце і характер хімічних обробок, при порушенні правил обробки, відсутності на пасіках відповідного устаткування для ізоляції бджіл у вулику, несвоєчасному перевезенні сімей бджіл у безпечне місце. Причиною отруєнь можуть бути і неправильне збереження отрутохімікатів, недобросовісна робота при приготуванні робочих розчинів пестицидів.

Патогенез. Отруєння бджіл залежить від хімічної природи речовин, способу їх проникнення в організм. Фосфорорганічні сполуки блокують фермент холінестеразу, що бере участь у передачі порушень у гангліях нервової системи. Хлорорганічні пестициди порушують калій-натрієве співвідношення в мембранах нервових волокон. Фтор у вигляді фтористого водню і фториду кремнію діє як дихальна отрута, руйнуючи стінки трахей бджоли, при надходженні з кормом порушує процеси гліколізу і мінеральний обмін. Миш’як блокує ферментні процеси, хлористий барій порушує водний баланс.

У першу чергу отруєнню піддаються бджоли-збирачки. На ступінь отруєння впливають сила сімей, порода та вік бджіл. Після відвідування оброблених квіток бджоли-збирачки заносять нектар і пилок у вулик. Корм, що надійшов, передається від бджоли до бджоли, надходить до матки, трутнів, личинок.

Клінічні ознаки. Розрізняють надгострий, гострий і хронічний перебіг отруєння. Надгострий перебіг можливий при зборі нектару, що містить високотоксичні речовини, при надходженні в організм великих доз препарату при обробці працюючих у полі бджіл отрутохімікатами, при промисловому викиді небезпечних речовин у високих концентраціях. Бджоли звичайно гинуть у полі, не долетівши до вулика. Сім’ї слабшають через втрату льотних бджіл. Ступінь ослаблення залежить від числа бджіл-збирачок, що вилетіли з вулика. У період інтенсивної роботи бджолиної сім’ї отруєння льотних бджіл настільки значне, що, бджоли, які залишилися у вулику, не покривають повністю розплід, і він гине від голоду й переохолодження.

Надгостре отруєння можливе також при безпосередньому внесенні пестицидів у сім’ю бджолами злодійками, особливо при закритому льотку. У цьому випадку на дні вулика відмічають масу загиблих бджіл, нерідко обірвані і деформовані стільники.

Гострий перебіг отруєнь буває частіше. Він відзначається при занесенні бджолами нектару або пилку, що містять повільно діючі речовини або невелику концентрацію високотоксичних сполук. При отруєнні бджоли стають злобливими. Біля льотка знаходять велику кількість загиблих і напівживих дорослих комах, викинутий розплід. Звичайно загибелі бджіл передує стадія збудження, що змінюється пригніченням. Виразність цих стадій буває неоднакова. У бджіл, що гинуть, відзначають параліч крил, ніг, вони викидають вміст зобика (блювота), рідко спостерігають пронос. При препаруванні загиблих бджіл їх кишечник часто не містить корму, середня кишка зменшина.

Можлива загибель маток, рідше - відкритого розплоду. Сильне ослаблення сімей через втрату льотних бджіл призводить до загибелі розплоду, що залишився.

Хронічний перебіг отруєння виникає при надходженні у вулик сублетальних (таких, що не викликають загибель) кількостей пестицидів, промислових викидів (солі свинцю, кадмію і деяких інших елементів), перестановці стільників з кормом від сімей, що раніше загинули через отруєння, згодовуванні забрудненого різними солями цукру (сольовий токсикоз). Через постійну підвищену загибель бджіл такі сім’ї погано розвиваються. У період зимівлі у них порушується утворення зимового клубу, бджоли виповзають з вулика і гинуть, а стільники, передня і внутрішня стінки бувають покриті плямами випорожнень.

Діагноз. При отруєнні пестицидами і промисловими викидами беруть до уваги раптовість і одночасність загибелі бджіл у більшості або у всіх сім’ях пасіки. Пасіки обстежують комісійно. Складають акт про нанесений збиток, наводять дані про застосовані пестициди (промислові викиди), способи і час їх внесення, розташування квітучих медоносів (пилконосів) стосовно оброблених ділянок, про наявність на зазначеній території водних джерел, ознаки загибелі бджіл. Беруть проби для дослідження в лабораторії: не менш 500 бджіл у скляному чистому посуді, 100 г меду, шматок стільника 15х15 см з пергою, а також будь-який інший матеріал з бджолиних сімей при підозрі на забруднення хімічними сполуками.

Проби опломбовують і висилають разом із супровідним документом та копією акту обстеження. В супровідній записці вказують, на яку отруту варто провести дослідження. Відбирають та доставляють проби, як найшвидше, тому що деякі пестициди нестійкі і швидко руйнуються.

Профілактика. При отруєнні бджіл пестицидами керуються “Инструкцией по профилактике отравлений пчел пестицидами”, затвердженою Всесоюзним виробничо-науковим об’єднанням по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства “Союзсельхозхимия” і Головним управлінням ветеринарії Держагропрому СРСР 14.06.1989 року.

Профілактика отруєнь бджіл базується на беззаперечному дотриманні вимог ст. 30 Закону України “Про бджільництво” від 2 лютого 2000 №1492-III (1492-14), суворому дотриманні регламентацій застосування в навколишньому середовищі токсичних для бджіл речовин.

Власників пасік оповіщають за три доби до хімобробок з зазначенням застосовуваного отрутохімікату, місця (у радіусі 7 км), часу і способу проведення обробки. Указують час ізоляції бджіл.

Обробки проводять у період відсутності льоту бджіл у ранкові або вечірні години.

Не допускають обробку квітучих медоносів і пилконосів під час масового льоту бджіл.

На період обробки бджоляру необхідно вивезти пасіку в безпечне місце або ізолювати бджіл у вуликах на термін, передбачений обмеженнями при застосуванні отрутохімікату.

За 3-5 днів вивозять пасіки на 5-7 км від місць, де передбачається застосування пестицидів. Пасіки повертають на своє місце через 10-14 дн після закінчення обробки. При неможливості вивозу бджіл гнізда розширюють порожніми стільниковими рамками, магазинними надставками з 4-5 стільниками і зверху накривають сітками. На сітку кладуть полотнинку та накривають дахом вулика. Увечері безпосередньо перед обробкою льотки закривають, видаляють з вулика полотнинку, знімають прилітні дошки, піднімають дах вулика на 1,5-2 см з надвітряного боку. У жарку погоду вкривають дах вуликів травою або гілками. Бджолам щодня дають у стільниках до 1,5 л води або зволожують покладену вату (мішковину) на вентиляційну сітку. З метою попередження отруєння в період обробки посівів бджолині сім’ї можна занести у зимівник.

Тривалість ізоляції бджіл залежить від часу розпаду (детоксикації) використовуваних пестицидів у навколишньому середовищі і коливається від 1 до 7 діб; при зниженій зовнішній температурі і високій вологості термін ізоляції збільшують на 1 - 2 дні, при обробці в теплицях - на 2 - 3 дні.

Варто уникати розміщення пасік поблизу металургійних комбінатів, фосфатних, скляних, цегельних заводів, теплоелектростанцій, біля доріг з інтенсивним автомобільним рухом.

Заходи боротьби. При отруєнні бджіл скорочують та утеплюють гнізда, з вулика видаляють рамки з незапечатаним медом і пергою. У гнізді залишають таку кількість розплоду, яка може бути покрита бджолами. Сім’ї протягом 3 - 4 днів підгодовують рідким цукровим сиропом. Вулики, що звільнились, очищають, промивають 5 %-ним розчином лугу, потім чистою водою і пропалюють вогнем паяльної лампи до легкого побуріння. Стільникові рамки з медом і пергою від загиблих сімей перетоплюють на віск, останній використовують для технічних цілей.

З появою ознак неблагополучної зимівлі бджіл через наявність недоброякісного корму (субтоксичні дози пестицидів, сольовий токсикоз) вулики рано виставляють із зимівника, замінюють корм на доброякісний.


Застуджений розплід. Загибель розплоду, поява патологічних бджіл у результаті переохолодження гнізда бджолиної сім’ї.

Етіологічні дані. Застуджений розплід частіше спостерігають навесні; він виникає при різкому зниженні температури навколишнього повітря, поганому утепленні гнізда, втраті значної кількості бджіл у результаті отруєнь і захворювань, при тривалому витримуванні стільників з розплодом поза гніздом бджіл.

Клінічні ознаки. Загиблий відкритий та печатний розплід знаходять збоку і внизу рамок, по їх периферії. Личинки збільшуються в об’ємі і залишаються без змін. Колір їх спочатку жовто-білий, кінцеві сегменти сіруваті, потім вони стають темно-коричневими, чорними. вподальшому личинки підсихають, стають крихкими, іноді - водянистими, масткими. Відчувається слабкий кислий запах або запах сірководню. Загибель закритого розплоду виявляють пізніше. Кришечки його іноді з отворами. На грудях і черевці лялечок знаходять темно-зелені, сіро-зелені і коричневі плями, очі їх швидко темнішають. Поступово лялечки перетворюються в темно-коричневі мумії, легко видаляються з комірок.

Діагноз. Встановлюють за ознаках захворювання. При посіві з трупів личинок та лялечок мікроорганізми не виділяються або виявляють звичайну мікрофлору.

Профілактика. У період холодної і нестійкої погоди бджіл утримують у скороченому утепленому гнізді, весь розплід усередині його повинен бути покритий дорослими бджолами. Не слід оглядати гніздо в цей час. У випадку огляду гнізда не можна довго тримати стільники з розплодом поза вуликом.

Заходи боротьби. При виявленні загиблого розплоду його видаляють, гніздо скорочують і утеплюють, при необхідності поповнюють кормові запаси.


Запарювання бджіл. Швидка загибель дорослих бджіл і розплоду в результаті підвищення температури і вологості в гнізді.

Етіологічні дані. Хвороба виникає при збудженні бджіл у вуликах із закритими льотками та недостатній вентиляції під час перевезення бджіл, при ізоляції їх під час обробок пестицидами, транспортуванні маток, пакетів або утриманні рою в тісній, погано вентильованої роївні.

Клінічні ознаки. Чути сильний шум, стельові дошки або полотнинки, а іноді і стінки вулика сильно нагріті. Потім шум стихає, з льотка вулика нерідко витікає мед. При огляді гнізда знаходять масу загиблих або напівживих, покритим медом чорних бджіл, стільники обірвані. Незначна частина живих бджіл, що залишилися, швидко і безцільно переміщаються по стінках вулика, махають крилами, останні втрачають прозорість.

Діагноз. Встановлюють на підставі огляду бджіл і стану гнізда.

Профілактика. Для попередження запарювання при перевезеннях, пересиланнях бджіл або ізоляції сімей у вуликах залишають обмежені запаси печатного меду, створюють вільний простір усередині вулика, вентиляційні отвори закривають від проникнення світла.

Заходи боротьби. Необхідно швидко відкрити гніздо, надати бджолам можливість вільного вильоту, очистити дно вулика від загиблих бджіл і обірваних стільників.


Стерильні яйця (завмерлий або сухий засів). Зовні нормальні, відкладені маткою яйця не розвиваються, або ембріональний розвиток у них припиняється на певній стадії.

Етіологічні дані. Причини появи стерильних яєць недостатньо з’ясовані. Припускають, що вони можуть бути пов’язані з наявністю триплоїдних (з потроєним набором хромосом) маток, що дають у потомстві цілком або частково нежиттєздатні яйця. В інших випадках матка відкладає яйця із внутрішньо-хромосомними структурними порушеннями, при цьому близько 5% яєць дають нормальних здорових бджіл. Порушення нормального розвитку в яйцях спостерігають у маток медоносної бджоли, інструментально осімінених спермою трутнів середньої індійської бджоли.

Клінічні ознаки. Бджолині сім’ї з подібним захворюванням слабкі, в комірках робочих бджіл та трутнів видні яйця під різним кутом нахилу до дна комірки і неоднаковим ступенем розвитку (від першого дроблення яйця до повного розвитку личинки в яєчній оболонці; остання часто зморщується). Поруч з лежачим яйцем матка відкладає друге. Іноді відзначають відкладання стерильних яєць маткою після періоду нормальної яйцекладки. Личинки в комірках стільників відсутні або їх обмежена кількість. Дорослі бджоли видаляють загиблі яйця,а біля тих яєцьв яких сформувалисьличинки відкладаютьматочне молочко.

Заходи боротьби. Заміна маток у неблагополучних бджолиних сім’ях на повноцінних маток з іншої місцевості.


Генетична летальність.Захворювання, що характеризується наявністю строкатого розплоду в сім’ї у зв’язку з загибеллю личинок, передлялечок та лялечок, що мають летальні ген

Етіологічні дані. Враження зустрічається при тривалому спорідненому розведенні; спарювання маток із трутнями від маток-сестер призводить до народження диплоїдних трутнів. Втрати від генетичної летальності варіюють у поколіннях від одиничних загиблих особин до загибелі 18% робочих бджіл та трутнів.

Клінічні ознаки. Личинок диплоїдних трутнів протягом 6 год після їх виходу з яйця з’їдають робочі бджоли. Кількість таких личинок в окремих бджолиних сім’ях може досягати 47 %. Проте враження частіше встановлюють по закритому розплоді. Більше гинуть передлялечки. Вони сірого або чорного кольору, мішкоподібні, з водянистим вмістом (як при мішечкуватому розплоді). Відзначають також загибель імаго, що не в змозі розкрити кришечку комірки і гинуть усередині її. Сім’ї погано розвиваються, розплід строкатий.

Захворювання варто диференціювати від загибелі личинок та лялечок бджіл у результаті мішечкуватого розплоду і від інших інфекційних захворювань.

Заходи боротьби. Заміна маток у неблагополучних сім’ях. Завезення маток та трутневого розплоду (трутнів) з благополучних пасік іншої місцевості.


Трутовочність.
Поява в гнізді аномального трутневого розплоду

Етіологічні дані. Деякі молоді матки, виведені в період тривалої несприятливої погоди або пізнім літом і восени при відсутності трутнів, відкладають незапліднені яйця. Аналогічне явище відбувається в старих маток або маток з недостатньою кількістю сперми в сім’яприймачі. У ряді випадків матки виявляються безплідні через порушення обмінних процесів (атрофія яєчника, амілоїдне переродження), різних патологій у будові відділів статевого апарата, через порушення прохідності яйцевивідних шляхів, через закупорку їх спермою, частинами статевого члена трутня, здавлюванні пухлинами, фекальними масами і т.д., іноді - через надмірне охолодження. Звичайно такі матки замінюються робочими бджолами.

При загибелі або видаленні матки, відсутності в гнізді яєць та 1 - 3-денних личинок у частини робочих бджіл розвиваються яєчники, і такі бджоли-трутівки починають відкладати незапліднені яйця.

Клінічні ознаки. Бджоли-трутівки відкладають яйця безсистемно, як в підготовлені, так і в непідготовлені комірки, іноді - в комірки, що містять невелику кількість меду та перги. Яйця кладуть, прикріплюючи до стінки комірки, часто в одну комірку відкладуть кілька яєць. Кожна трутівка здатна відкласти за своє життя від 19 до 32 яєць. Такі сім’ї слабшають, мають велику кількість розкиданого по стільнику трутневого розплоду (горбатий розплід); запаси корму відсутні.

Діагноз. Встановлюють за результатами огляду гнізда.

Профілактика. Не допускають спорідненого розведення маток. Забезпечують правильне утримання та годівлю бджіл. На пасіках утримують до 20 % запасних маток. Не варто брати маток руками за крила.

Заходи боротьби. Необхідно замінити матку. При загибелі матки успіх прийому нової залежить від тривалості безматочного стану сім’ї і періоду року (навесні бджоли краще приймають маток, ніж в серпні-вересні). В отрутневілій сім’ї видаляють надлишок корму (або на 2 дні заносять у прохолодне приміщення) і весь розплід; встановлюють у гніздо стільники з яйцями і відкритим розплодом з нормальних сімей у такій кількості, яку можуть обігріти та вигодувати наявні дорослі бджоли. Через 6 - 8 днів розплід (після запечатування) повертають в ту сім’ю, звідкіля він був узятий раніше, а в сім’ю-трутівку, знову поміщають максимальну кількість відкритого розплоду. Через 6-8 днів видаляють свищові маточники, залишають частину печатного розплоду і дають плідну матку.


Бджолині крадіжки (напад) частіше виникає під час відсутності медозбору в природі, а також при неакуратній роботі бджоляра (краплі меду або сиропу на вулику, неприбрані рамки, огляд сімей у безвзятковий період та інше), утриманні бджіл у вулику зі щілинами, широко відкритими льотками, що не відповідають силі сімей. Розграбуванню піддаються в основному слабкі сім’ї

Напад спостерігають на пасіці за скупченням бджіл, що борються, перед вуликом – на льотку і передній стінці.

На пасіці утримують сильні сім’ї в добротних вуликах.

Розмір льотка повинен відповідати силі сім’ї, його звужують у період відсутності медозбору в природі. Огляд сімей потрібно проводити обережно, гніздо відчиняють на 1 - 2 рамки, використовуючи при цьому запасну полотнинку. Вийняті рамки відразу забирають у ящик, який щільно закривається.

Корпуси ставлять на зняту кришку вулика і накривають тканиною. У безузятковий період огляд сімей проводять після закінчення основного льоту бджіл.

Профілактика.У вулику постраждалих сімей ретельно заліплюють щілини, звужують льотковий отвір. Льоток маскують гілками, травою. Слабкі сім’ї бджіл, що піддавались нападу, закривають і відносять на декілька діб у підвал, при цьому слід забезпечити бджіл водою.

Виявивши сім’ю-злодійку, в її вулику розкривають 1 - 2 стільники з медом, для того щоб переключити бджіл на роботу у своєму вулику.

 

Ветеринарно-санітарні заходи при інфекційних хворобах 

Американський гнилець (злоякісний гнилець, гнилець печатного розплоду). Інфекційна хвороба бджолиних сімей, що супроводжується загибеллю дорослих личинок і передлялечок. Виявляється влітку, рідше навесні.

Збудник - Вас. larvae. Спороутворююча рухлива грампозитивна паличка розміром 2,5х8 мкм. Спори стійкі в зовнішньому середовищі, а також до фізичних і хімічних факторів (рис. 1). Життєздатність спор збільшується при їхньому перебуванні в меді, трупах личинок і особливо у воску. У меді спори зберігають вірулентність більше року, а у висохлих трупах личинок - кілька років.

Рис.1збудник американського гнильцю Вас. Larvae


У культурах спори зберігаються десятки років. У воді спори гинуть при 90°С протягом 3 год, при 95°С - через 1 год, при 100°С - через 13 хв. Кип’ятіння воску у відкритому посуді викликає загибель спор лише на 5-й день, а в автоклаві при 0,15 МПа (1,5 атм) - за 2 год. У заражених стільниках спори залишаються вірулентними протягом 35 років, на вуликах і вощині - 20, у медогонці - 5 років. 

Епізоотичні дані. Джерелом інфекції при американському гнильці є трупи личинок. У трупі личинки, що загинула від американського гнильцю, міститься близько 2,5 млрд. спор. У бджолиній сім’ї збудник передається в основному молодими бджолами, що чистять комірки та годують личинок. При цьому вони інфікують мед, яким заражають личинок при їх годівлі. По пасіці, а також на інші пасіки збудник хвороби поширюється через інфіковані спорами рамки з розплодом, вулики, стільники, вощину, мед, пилок та пергу, пасічний інвентар, медогонки, полотнинки, утеплювальні подушки і т.д. Обкрадання хворих бджолиних сімей здоровими призводить останніх до зараження американським гнильцем.

Зараження бджолиних сімей при використанні інфікованого меду для готування медово-цукрового тіста (канді). Збудник може поширюватися паразитами - восковою міллю, осами, мурахами, а також різними кліщами. Можливе поширення збудника через штучну вощину і при пересиланні бджолиних сімей, пакетів і маток з пасік, неблагополучних на американський гнилець.

Патогенез. Спори потрапляють в організм личинок переважно в той період, коли бджоли починають додавати до личинкового корму мед. У середній кишці спори проростають, бактерії проникають у гемолімфу, де швидко в ній розмножуються. Цьому сприяє метаморфоз личинки в лялечку, що супроводжується гістолізом тканин. Токсини, виділювані мікроорганізмами, викликають дегенеративні зміни органів і загибель розплоду. З боку організму відзначається фагоцитарна реакція, але внаслідок швидкого розмноження мікроорганізмів личинки гинуть, їх тканини розпадаються. У трупі личинки утворюються антибіотичні речовини, що перешкоджають розмноженню вторинної мікрофлори.

Клінічні ознаки. У природних умовах хвороба з’являється на пасіках в другій половині червня, у липні і серпні. Усі породи бджіл однаково сприйнятливі до американського гнильцю. Інкубаційний період складає 3 - 7 днів. Зовнішні ознаки хвороби виявляють при огляді бджолиних сімей. На початку захворювання відзначають враження одиничних личинок, розташованих у різних місцях. Згодом число їх збільшується. На стільниках, зайнятих одновіковим розплодом, зустрічаються порожні комірки, комірки з яйцями і загиблими личинками, що надає розплоду строкатого вигляду. Занедужують переважно дорослі запечатані личинки.

Трупи личинок, що розкладаються, знаходяться на нижній стінці комірки і мають в’язку тягучу консистенцію, яка нагадує густий клей (рис. 2). Колір личинок змінюється від сірувато-білого до темно-коричневого. Загиблі личинки набувають характерного запаху столярного клею. Воскові кришечки над загиблими личинками темнішають, западають та продірявлюються.

Западання кришечок пояснюється тим, що загиблі личинки висихають, зменшуються в розмірах і тягнуть за собою кришечку всередину комірки.

Рис. 2 Діагностика американського гнильця

Пізніше гнильна маса виси­хає і міцно прилипає до нижніх стінок комірок у вигляді темно-коричневих скоринок, від яких бджоли не можуть очистити ко­мірки. Видалити скоринку з комірки препарувальною голкою або пінцетом без руйнування стінки комірки не вдається. Бджо­ли не можуть очистити комірки, і матки не відкладають у них яйця.

У хворих сім’ях знижується працездатність бджіл. Вони стають млявими і швидко зношуються. При сильному враженні кількість молодих бджіл буває невеликою або вони зовсім відсутні, тому що розплоду гине більше, ніж народжується молодих. Хвора бджолина сім’я гине наприкінці літа або взимку, тому що вона йде у зиму з невеликою кількістю бджіл, особливо молодих

Рис. 3 Бджолиний розплідвражений Вас. Larvae

Діагноз. Попередній діагноз встановлюють на підставі характерних ознак хвороби. При огляді звертають увагу на вік ураженого розплоду, колір, консистенцію і запах трупів личинок (рис.3). Остаточний діагноз ставлять з урахуванням характерних клінічних ознак, результатів бактеріологічних і серологічних досліджень. При складній епізоотичній обстановці варто мати на увазі, що часто бджолосім’ї бувають одночасно уражені декількома заразними хворобами.

Диференційний діагноз. Необхідно виключити парагнилець, європейський гнилець, порошкоподібний, мішечкуватий і застуджений розплід, а також вароатоз і тропілелапсоз. При європейському гнильці і порошкоподібному розплоді частіше вражається незапечатанний розплід. При враженні печатного розплоду, а також при парагнильці кришечки над загиблими личинками частіше без змін, характерних для американського гнильцю. При мішечкуватому розплоді загиблі личинки сильно відрізняються від таких, як при американському гнильці.

Профілактика. Для попередження виникнення американського гнильцю на пасіках необхідно утримувати здорові, сильні бджолині сім’ї, забезпечувати їх повноцінними кормами і строго виконувати ветеринарно-санітарні правила.

У зв’язку з тим що основну роль в поширенні збудника хвороби відіграють хворі бджолині сім’ї й одержувані від них продукти бджільництва, особливу увагу приділяють охороні пасік від занесення збудників ззовні, а також виявленню перших випадків появи хвороби на пасіці. В обов’язки ветеринарних фахівців входить постійний контроль за станом бджолиних сімей, санітарним станом продуктів бджільництва. Бджолиним сім’ям не варто згодовувати мед та пилок невідомого походження. Особливо суворий контроль встановлюють за цехами з виготовлення канді, тому що він поширює збудника на велику кількість пасік різних регіонів. Велику увагу приділяють виготовленню і реалізації штучної вощини, тому що вона може бути засіяна збудником хвороби. Бджолині сім’ї, що закуповуються, ретельно перевіряють на місці, протягом 30 днів. утримують на карантині і тільки з дотриманням належного контролю переводять на основну пасіку.

Надійним способом попередження хвороби є недопущення кочівель неблагополучних пасік або обмеження їх кочівель спеціально відведеними місцями, що виключає контакт цих бджіл із благополучними пасіками.

До загальних санітарних заходів на пасіці відносяться: влаштування передвуликових площадок, систематичний збір і знищення загиблих бджіл і личинок, недопущення крадіжок, ліквідація безматочних сімей, здійснення протиройових заходів. Рекомендовані раніше профілактичні лікувальні підгодівлі недоцільні, тому що застосування антибіотиків не тільки призводить до появи стійких форм мікроорганізмів, але і до зниження загальної резистентності бджолиних сімей.

Заходи боротьби. При захворюванні бджіл американським гнильцем на пасіці, у населеному пункті і на території в радіусі 5-7 км встановлюють карантин. На цій пасіці проводять комплекс ветеринарно-санітарних і лікувальних заходів у відповідності з існуючою інструкцією.

При виявленні хворих сімей на благополучній пасіці доцільніше знищити їх. Хворі бджолині сім’ї знищують закурюванням сірчистим газом. Вулики, інвентар, устаткування, приміщення, а також територію пасіки дезінфікують. Якщо в господарстві є кілька пасік, неблагополучних по американському гнильцю, хворі бджолині сім’ї концентрують на одній з них.

Повної ліквідації хвороби можна домогтися при здійсненні комплексу оздоровчих заходів. У цей комплекс входять організаційно-господарські, ветеринарно-санітарні і лікувальні заходи. До організаційно-господарського відносяться підготовка приміщення з бетонованою площадкою і закритим стоком дезінфікуючих речовин; пристрій для підігріву води; завезення дезінфікуючих засобів, цукру і лікувальних препаратів; забезпечення дезінфекційною технікою й устаткуванням.

Важливими ланками ветеринарно-санітарних заходів є поточна і заключна дезінфекції, що проводять під контролем ветеринарного фахівця. Вулики, рамки й інші дерев’яні предмети після ретельного механічного очищення обпалюють вогнем паяльної лампи до легкого побуріння або обробляють наступними дезінфікуючими засобами: розчином, що містить 10 % перекису водню і 3 % мурашиної або оцтової кислоти з розрахунку 1 л на 12-рамковий вулик. Дезінфекцію проводять триразово з інтервалом 1 год. Через годину після третьої обробки вулики промивають водою, висушують і використовують. Можна дезінфікувати розчином, що складається з 5 %-ого формальдегіду і 5 %-ого їдкого натру з розрахунку 0,5 л на 12-рамковий вулик, дворазово з інтервалом 1 год. Через 5 год вулик промивають водою, висушують і використовують.

Стільники після механічного очищення обробляють розчином, що містить 3 % перекису водню і 3 % мурашиної або оцтової кислоти, у якому витримують їх добу. Після цього видаляють дезрозчин, добре промивають водою і використовують. Старі стільники і стільники з ураженим розплодом перетоплюють на віск, ретельно упаковують і відправляють на технічні цілі або на воскозавод для знезаражування з маркуванням «Гнильцеві!». Віск, призначений для виготовлення вощини, знезаражують в автоклаві при 1,5 атм. протягом 2 год. Мерву відправляють на воскоекстракційний завод або спалюють. Вуликові полотнинки і дрібний пасічний інвентар кип’ятять у 3 % розчині кальцинованої соди протягом 30 хв. Медогонки дезінфікують розчином, що містить 5 % формальдегіду і 5 % натрію гідроокису, при експозиції 5 год. Витрата розчину - 1 л/м2.

Територію пасіки очищають і дезінфікують, перекопуючи ґрунт на глибину 5 см у місцях стоянки вуликів. Для дезінфекції використовують наступні розчини: 4 %-ний формальдегід з розрахунку 10 л/м2; хлорне вапно з розрахунку 5 кг/м2 з додаванням такої ж кількості води.

Перевіреним методом боротьби з американським гнильцем є перегін бджолиних сімей у продезінфіковані вулики та стільники або штучну вощину. Для цього у вулик встановлюють необхідну кількість пустих стільників і 1 - 2 рамки зі штучною вощиною. Можна переганяти бджолині сім’ї на рамки тільки зі штучною вощиною, але для цього необхідний добрий медозбір, щоб бджоли могли відбудувати стільники. Переганяють бджіл у другій половині дня при наявності медозбору. У протилежному випадку бджоли дуже погано будують стільники, а також не виключена поява крадіжок, що може привести до перезараження бджолиних сімей.

Переганяють бджіл у такий спосіб. На місце старого вулика встановлюють продезінфікований вулик (краще на нову підставку) з чистими стільниками або вощиною. Перед ним кладуть лист фанери, яку застеляють папером. З гнізда хворої бджолиної сім’ї по черзі виймають рамки і струшують з них бджіл на папір, направляючи їх димом у вулик. Використаний для перегону папір спалюють, а вулики і стільники забирають у недоступне для бджіл місце з метою їх наступної дезінфекції.

Іноді застосовують подвійний перегін, а також перегін з голодуванням. В останньому випадку бджіл струшують з рамок у роївню або порожній ящик, до 2 діб витримують у прохолодному приміщенні без корму, а потім переганяють у продезінфіковані вулики зі стільниками. Якщо в сім’ях багато здорового закритого розплоду, то його вирощують у сім’ях-інкубаторах з молодими здоровими матками, льотки яких закриваються сіткою. Ці сім’ї забезпечують лікувальним сиропом і чистою водою. Після виходу розплоду їх також переганяють.

Мед з неблагополучних пасік використовують тільки для харчових цілей. Карантин з пасіки знімають через рік після повної ліквідації хвороби, ретельного очищення і заключної дезінфекції вуликів, стільників, а також пасічного інвентарю, устаткування, приміщень і території пасіки.

Лікування. Для підбору ефективних препаратів у лабораторії визначають чутливість виділених штамів збудників до антибіотиків і сульфаніламідних препаратів. Хворим бджолиним сім’ям дають лікувальний корм. Для цього готують цукровий сироп 1:1, до якого додають один з наступних препаратів: норсульфазол натрію – 1-2 г; хлортетрациклін - 500 тис. ОД; неоміцин, тетрациклін, еритроміцин, мономіцин, окситетрациклін, канаміцин - по 400 тис. ОД; стрептоміцин - 500 тис. ОД на 1 л цукрового сиропу.

Для приготування лікувального корму спочатку готують водяний розчин препарату. З цією метою необхідну кількість препарату висипають у 100 мл кип’яченої, охолодженої до 38-40°С води і ретельно перемішують. Розчин препарату додають до 900 мл цукрового сиропу. Лікувальний корм увечері розливають у годівниці з розрахунку 100-150 мл на рамку з бджолами через кожні 3-7 дн до повного видужання.

Для лікування гнильцевих хвороб рекомендується використовувати пастоподібні суміші пролонгованої дії: 300 - 700 г медичного вазеліну, стільки ж порошкоподібної крейди і 6 - 10 млн. ОД препарату на 1 кг пасти; по 125 г медичного вазеліну і соняшникової олії, 750 г цукрової пудри і 6 - 10 млн. ОД препарату на 1 кг пасти. Для приготування паст спочатку змішують порошкоподібні компоненти, а потім додають інші. Пасту застосовують одноразово за сезон.

Наприкінці квітня або на початку травня на дно вулика поміщають на відстані 1-1,5 см від льотка пергаментний папір, поліетиленову плівку або фольгу розміром 20х30 см, на яку шаром 0,5-1 см наносять 150 - 200 г пасти. За півмісяця до головного медозбору аркуші забирають з вулика.

Застосування паст основане на особливості бджіл видаляти з вулика сторонні предмети, а видаляючи пасту, бджоли контактують з нею. Період повного видалення пасти з вулика залежить від сили бджолиних сімей і складає 45 - 60 дн. Антимікробна дія лікувальних препаратів, що знаходяться в пасті, зберігається до року при зберіганні їх при температурі 18 - 20°С. Знаходячись у вулику, пасти забезпечують контакт бджіл з лікувальним препаратом незалежно від наявності нектару і пилку в природі, у той час як лікувальний корм бджоли добре споживають тільки при відсутності медозбору.

На неблагополучній пасіці бджолині сім’ї, що не мають ознак захворювання, і пасіки, розташовані в радіусі 3 км від них, лікують так само, як і хворі, але без перегону. При оздоровленні пасік від американського гнильцю не обмежуються тільки дачею лікувальних кормів, а проводять комплекс заходів. У протилежному випадку часто бувають рецидиви. У випадку рецидиву хвороби препарат, що застосовувався раніше, заміняють іншим за рекомендацією ветеринарної лабораторії.

 

Європейський гнилець (доброякісний гнилець, гнилець відкритого розплоду). Інфекційна хвороба бджолиних сімей, що супроводжується загибеллю розплоду у віці 4 дн, а іноді і старше.

Збудники хвороби - Меlіssососсus (Streptococcus pluton), Вас. alvei, Enterococcus faecalis (Str. apis), Вас. laterosporus (Вас. orpheus). Хвороба може бути викликана одним або декількома збудниками (рис.4). Рядом дослідників виділялися й інші мікроорганізми. Деякі вчені вважають, що під назвою європейського гнильцю мається на увазі кілька різних захворювань

Рис. 4 Бджолиний розплід вражений

збудником європейського гнильцю

 

 

Стрептокок плютон являє собою ланцетоподібні клі­тини, що розташовуються поодинці, попарно, лан­цюжками. Розміри клітин 0,7-1,5 мкм, збудник грампозитивний, утворює капсули, росте в анаероб­них умовах при темпера­турі 35 °С.

 

Бацила альвей - спороутворююча з тришаровою клітинною стінкою паличка розміром (3,5-4,5) х (0,8-1,0) мкм, грампозитивна, спори великі (2,5-4,0) х (0,8-1,5) мкм, розташовуються в центрі клітини, у мазках часто зустрічаються у вигляді частоколу. Росте на звичайних поживних  середовищах при 37°С.

 

Стрептокок апіс в мазках розташовується у вигляді коротких ланцюжків, розмір окремих клітин 0,7 - 0,9 мкм, грампозитивний, капсули не утворює. Росте на звичайних поживних  середовищах при 37 °С.

 

Збудники європейського гнильцю відрізняються великою стійкістю в зовнішньому середовищі. У трупах личинок при кімнатній температурі стрептокок плютон зберігає життєздатність до 3 років. У літню пору в порожніх вуликах зберігається 50 - 55 днів, на стільниках - до 45, на полотнинках - до 24, у меду - до 15, у вощині - до 65, у воді - 84, у перзі - до 1 року, у воді при 60°С гине за 15 хв, 2 %-ний розчин карболової кислоти убиває стрептокок плютон за 6 год; 0,5%-ний розчин формальдегіда - за 10 хв, 3 %-ний розчин однохлористого йоду - за 20 хв, 0,5%-ий розчин перманганату калію - за 30 хв.

 

Спори бацили альвей у трупах личинок зберігаються більше 20 років. У текучій парі спори гинуть протягом 30 хв., у 2 %-му розчині перманганату калію - через 7 год.

 

Стрептокок апіс зберігається на стільниках, у вощині, меду до 265 днів. При температурі 60°С гине за кілька хвилин, у розчині хлорного вапна із вмістом 2 % активного хлору - за 30 хв.

 

Епізоотичні дані. Хвороба зустрічається на всіх континентах і в різних кліматичних зонах, де є медоносні бджоли, але в місцях з помірним кліматом зустрічається частіше, ніж з теплим. Джерело хвороби - хворі бджолині сім’ї. Поширенню хвороби сприяють бджолині крадіжки, блукання бджіл, зліт роїв. Збудник захворювання на здорові пасіки може заноситися з матками, бджолопакетами та бджолиними сім’ями, придбаними в не благополучній місцевості.

 

Усередині бджолиної сім’ї збудник хвороби поширюється бджолами-годувальницями при годівлі личинок. Здорові сім’ї заражаються при підгодівлі їх медом і пергою, одержуваними з неблагополучних пасік, а також при використанні їх як сировини для приготування канді. Вулики і пасічний інвентар з неблагополучних пасік являють велику загрозу для зараження бджолиних сімей.

 

Європейський гнилець уражає бджолині сім’ї наприкінці весни і влітку, коли в сім’ях найбільша кількість розплоду. Загибель значної кількості розплоду в сім’ї призводить до різкого зменшення робочих бджіл, що призводить до їх різкого ослаблення і зниження продуктивності.

 

Патогенез. Протягом перших 3 днів життя личинки не заражаються європейським гнильцем, тому що маточне молочко, яким бджоли-годувальниці годують їх, має бактерицидну дію. Потім бджоли додають до молочка мед, пергу, і збудник проникає в епітеліальні клітини середньої кишки, де він розмножується, а потім проникає в гемолімфу, поширюється по інших органах і тканинам. У гемолімфі відзначається збільшення кількості гемоцитів. При експериментальному зараженні хвороба розвивається у личинок старшого віку, але через 2-3 тижні уражаються, як правило, молоді личинки.

 

Клінічні ознаки. Збудник хвороби частіше уражає відкритий розплід у весняний час. Інкубаційний період коливається від 1,5 до 3 діб. Хвороба може протікати приховано і з явними ознаками. При прихованому перебігу збудник знаходиться в стільниках, меду, перзі, в організмі дорослих личинок, робочих бджіл і маток. При цьому загибелі личинок і ослаблення сімей не спостерігається. При прояві симптомів хвороби відзначається загибель личинок, у результаті чого її легко знайти при огляді бджолиних сімей.

 

Перші ознаки хвороби характеризуються підвищеною рухливістю личинок, а також зміною їх природного положення в комірках. Здорові личинки лежать у вигляді кілечка. У них добре виражена сегментація, перламутровий блиск, щільна консистенція. При захворюванні личинки витягаються уздовж або поперек комірок, тіло їх втрачає округлу форму, блиск, стає в’ялої консистенції, сіро-білого або жовтого кольору. Кутикула хворих личинок робиться прозора, і через неї добре проглядаються середня кишка з її вмістом, а також трахеї. Активні передсмертні рухи викликають різноманітні положення загиблих личинок в комірках. Згодом трупи личинок набувають бурого або темно-бурого зафарбування.

 

Відразу після загибелі мертві личинки легко видаляються з відкритих комірок. Через кілька днів кутикула їх стає м’якою, легко рветься, і личинку цілком з комірки видалити неможливо. Після висихання трупи личинок порівняно легко витягаються з комірок.

 

Личинки, що загинули в запечатаних комірках, іноді набувають тягучої консистенції, темно-бурого або чорного кольору і дуже схожі з личинками, що загинули від американського гнильцю. У цьому випадку відрізнити європейський гнилець від американського по клінічних ознаках неможливо. Запах недавно загиблих личинок практично відсутній, а потім з’являється запах кислих яблук. При розвитку в трупах личинок Вас. alvei виникає запах гниючого м’яса. В цьому випадку загиблі личинки дуже міцно прикріплюються до комірок, і бджоли їх цілком видалити не можуть. Уражений розплід має строкатий вид.

 

В залежності від кількості хворих личинок в одній сім’ї розрізняють три ступеня ураження. При слабкому ступені на стільнику зустрічається до 10 хворих личинок, при середньому - до 50 і при сильному - більше 50. У першу чергу захворювання реєструють в ослаблених, не забезпечених кормами бджолиних сім’ях.

 

Діагноз. Встановлюють на підставі характерних яскраво виражених ознак хвороби. При європейському гнильці частіше уражаються молоді личинки, що лежать на дні комірки у вигляді кільця. Про наявність хвороби судять по наявному строкатому розплоду. В комірках стільників видні здорові, хворі і загиблі личинки. Хворих і загиблих личинок, які зазнали видимих змін, легко знайти серед комірок зі здоровим розплодом. Ускладнюється постановка діагнозу при одночасному враженні відкритого і печатного розплоду. У цьому випадку можлива наявність у даній бджолиній сім’ї комплексної інфекції (напр. одночасне враження європейським, американським гнильцями та мішечкуватим розплодом). Необхідно виключити і наявність порошкоподібного розплоду, тому що при цьому захворюванні також вражається печатний розплід. Точний діагноз можна поставити тільки у ветеринарній лабораторії за результатами бактеріологічних, бактеріоскопічних і серологічних досліджень.

 

Профілактика. Необхідно прагнути не допускати заносу збудника хвороби на пасіку. Профілактика європейського гнильцю забезпечується утриманням на пасіці сильних бджолиних сімей. На зиму бджолині сім’ї забезпечують достатньою кількістю доброякісного меду і перги. Особливу увагу необхідно приділити своєчасній заміні старих стільників, а також вибракуванню стільників з пергою, ураженої грибами, сильно забруднених екскрементами і з медом, що закис. Щорічно необхідно заміняти 1/3 гніздових стільників.

 

При весняній ревізії кожну бджолину сім’ю забезпечують медом з розрахунку не менш 10 - 12 кг і 2 - 3 стільники з пергою. Підмор збирають та спалюють. Проводять чистку і дезинфекцію вуликів, заставних дощок та іншого пасічного інвентарю, а потім обов’язково пересаджують у них бджолині сім’ї, коли температура повітря піднімається до 14°С. Стільники, що звільнилися при скороченні гнізд, дезинфікують та зберігають в сховищі стільників. Навесні сім’ї добре утеплюють. Вулики та пасічний інвентар з інших пасік попередньо дезинфікують.

 

Пасіки необхідно розміщати на сухих, добре освітлених і захищених від вітрів місцях. В міру розвитку бджолиних сімей гнізда розширюють сушняком, а з настанням медозбору - рамками зі штучною вощиною.

 

Необхідно дуже уважно стежити за станом бджолиних сімей у першу половину літнього сезону. У цей час в природі часто бувають перерви в принесенні у гніздо нектару і пилку, різкі зміни температури навколишнього повітря, тривалі похолодання. Особливо важливо в цей період пильнувати за достатньою кількістю в бджолиних сім’ях не тільки меду, але і доброякісного білкового корму.

 

Для профілактики європейського гнильцю застосовують інактивовану вакцину. Згодовують її бджолиним сім’ям навесні чотириразово. На 1 л цукрового сиропу використовують при першій дачі 40 мл вакцини, при другий - 50, при третьої - 60 і при четвертої - 70 мл з інтервалом 7 днів у дозі 150 мл на вуличку.

 

Заходи боротьби. При підозрі на захворювання оглядають усі бджолині сім’ї пасіки. Від хворих бджолиних сімей вирізують шматочки стільників з ураженим розплодом і відправляють у ветеринарну лабораторію для дослідження.

 

При встановленні діагнозу на європейський гнилець пасіку і територію в радіусі 5 - 7 км оголошують неблагополучною по цій хворобі накладають карантин, який знімають через рік після ліквідації хвороби і проведення заключної дезінфекції.

 

Для боротьби з європейським гнильцем проводять комплекс ветеринарно-санітарних і лікувальних заходів. При виявленні в сім’ї стільників з ураженням невеликої кількості личинок їх видаляють, гніздо скорочують і добре утеплюють. Слабкі бджолині сім’ї з’єднують та замінюють маток.

 

Стільники знезаражують зрошенням розчином, що містить 2% перекису водню та 1% мурашиної або оцтової кислоти, а також 5%-ним розчином однохлористого йоду з експозицією 24 год. Потім стільники промивають водою і висушують. Можна дезінфікувати стільники в камері ВППК(вогняна пароповітряна, пароформалінова камера) з розрахунку250 мл 40 %-ого формаліну на 1 м3, створюючи протягом години температуру 50-55°С і відносну вологість 80-100%. Вулики, інвентар, устаткування, спецодяг і територію пасіки дезінфікують так само, як і при американському гнильці.

 

Лікування. Застосовують ті ж препарати, що рекомендуються для лікування американського гнильцю. Лікувальний сироп дають з розрахунку 100 - 150 мл на вуличку бджіл триразово з інтервалом 5 - 7 днів. Для попередження утворення стійкості мікроорганізмів до препаратів рекомендується періодична заміна їх іншими.

 

При наявності клінічних ознак і позитивних результатів лабораторного дослідження застосовують інактивовану вакцину чотириразово. На 1 л цукрового сиропу при першій дачі її беруть у дозі 50 мл, при другий - 70, при третій - 80, при четвертої - 100 мл на одну вуличку з інтервалом 4 дні. Через 2 тижні після останнього згодовування вакцини із сиропом бджолині сім’ї оглядають, враховують їх силу і ступінь враження відкритого розплоду. При виявленні недавно захворілих личинок курс лікування повторюють. На неблагополучних пасіках одночасно проводять комплекс ветеринарно-санітарних заходів.

 

 

 

Порошкоподібний розплід. Інфекційна хвороба бджолиних сімей, при якій відзначається їх різке ослаблення в результаті масової загибелі та розпаду личинок.

 

Збудник хвороби - Вас. pulvifaciens. Грампозитивна спороутворююча паличка розміром (1,0 - 1,5)х(0,6 - 1,2) мкм, аеробна, росте при температурі 35 - 37°С, утворює еліпсоїдні центральні спори.

 

Епізоотичні дані. У країнах СНД хвороба не зареєстрована.

 

Джерело інфекції - хворі і загиблі личинки. Збудник поширюється всередині бджолиної сім’ї при годівлі личинок інфікованими медом і пергою. На інші пасіки він потрапляє із зараженими вуликами, стільниками, пасічним інвентарем і кормами.

 

Патогенез. Збудник потрапляє з кормом у середній відділ кишечнику личинки і, розмножуючись в її організмі, потрапляє в гемолімфу, а потім уражає всі органи, і настає розпад тканин.

 

Клінічні ознаки. Уражається відкритий розплід. Загиблі личинки мають вигляд сухих кірочок або лусочок. При спробі видалення їх з комірок вони перетворюються в порошок. За цією клінічною ознакою й одержало свою назву захворювання. Колір загиблих і висохлих личинок буває від білого, що нагадує крейду, до бурого.

 

Діагноз. Встановлюють на підставі епізоотичних даних, клінічних ознак, результатів мікроскопії та бактеріологічного дослідження патологічного матеріалу. При порошкоподібному розплоді серед здорових личинок виявляються ділянки стільників з комірками, у яких є жовтуваті, що розпадаються в порошок, трупи личинок (кірочки). Остаточний діагноз встановлюють у ветеринарній лабораторії шляхом виділення з патологічного матеріалу чистої культури Вас. pulvifaciens.

 

Профілактика. Особливу увагу звертають на дотримання ветеринарно-санітарних вимог при імпорті бджолиних сімей, маток і інвентарю, а також на виконання ветеринарно-санітарних правил утримання бджолиних сімей на пасіках, знищення роїв невідомого походження, дотримання санітарних розривів при розміщенні пасік поблизу границі і т.д.

 

Заходи боротьби і лікування. Лікувально-оздоровчі заходи при порошкоподібному розплоді не розроблені.

 

 

Гафніоз (інфекційний пронос бджіл, паратиф). Інфекційна хвороба, збудник якої розмножується в кишечнику і гемолімфі бджіл. Крім медоносних бджіл, хворіють оси.

 

Збудник - Hаfnіа alvei. Рухлива паличка довжиною 1 - 2 мкм і шириною 0,3 - 0,5 мкм, відноситься до сімейства ентеробактерів; спор не утворює, грамнегативна; добре фарбується всіма аніліновими барвниками.

 

Збудник гафніозу зберігає життєздатність в пустих інфікованих вуликах на пасіці до 270 днів, в перзі до - 300, а в меду при кімнатній температурі - до 90 днів. Кип’ятіння у воді викликає його загибель протягом 1 - 2 хв, нагрівання у воді до температури 60°С - протягом 30 хв. 0,5%-ий розчин гідроокису натрію при температурі 18 - 20°С убиває мікроорганізми протягом 35-85 хв, 3-5%-ний розчин фенолу або формаліну - протягом 1-5 хв.

 

Епізоотичні дані. Хвороба зустрічається на пасіках багатьох країн світу. Захворювання реєструється найчастіше наприкінці зими і навесні. Його появу провокують несприятливі умови утримання бджолиних сімей: висока вологість у вулику, дощова і холодна погода, погане утеплення гнізд і т.д. Важко протікає захворювання при наявності в меду паді, великої кількості незапечатанного меду, браку перги. Збудник поширюється від хворих бджолиних сімей до здорових при перестановці стільників, підгодівлі інфікованими медом і пергою, користуванні загальною поїлкою, блуканні бджіл, використанні інфікованих вуликів та іншого пасічного інвентарю. В роки, сприятливі для розвитку хвороби, захворювання протікає дуже важко, викликаючи різке ослаблення і загибель великої кількості бджолиних сімей.

 

Патогенез. Збудник з кормом і водою потрапляє в травну систему бджіл і при ослабленні резистентності організму швидко розмножується, викликаючи інтоксикацію організму. У результаті порушуються процеси розщеплення й всмоктування поживних речовин, підсилюється перистальтика кишечнику. При проникненні збудника в гемолімфу та його інтенсивному розмноженні спостерігається сепсис, який спричиняє загибель бджіл.

 

Клінічні ознаки. Інкубаційний період триває 3 - 14 дн. При захворюванні в кінці зими відмічають збудження бджолиних сімей, розпад зимового клубу, багато бджіл виходять через льоток і падають на підлогу зимівника. Повзаючі бджоли виглядають слабкими, скованими в рухах, черевце сильно збільшене, часто спостерігається діарея (пронос). Фекалії рідкі, клейкі, дуже неприємного запаху, коричневого кольору. Бджоли втрачають здатність до польоту і гинуть.

 

Навесні хворі сім’ї в’яло здійснюють очисний обліт. Передня стінка вулика та стільники забруднені екскрементами жовто-бурого кольору, неприємного запаху, на дні вулика є велика кількість мертвих бджіл. Багато сімей слабшають та гинуть, а ті, що залишились, дуже погано розвиваються. При огляді гнізд знаходять достатні запаси корму, але майже всі стільники забруднені клейкими рідкими екскрементами бурого кольору. При препаруванні хворих бджіл вміст кишечнику грязно-білий або світло-сірий.

 

Діагноз. Встановлюють на підставі епізоотичних даних, ознак хвороби і результатів лабораторних досліджень (виділення чистої культури збудника з м’язів або гемолімфи бджіл).

 

Диференційний діагноз. Гафніоз необхідно відрізняти від колібактеріозу, сальмонельозу, септицемії, нозематозу і падевого токсикозу.

 

Профілактика. З метою недопущення виникнення захворювання на пасіках слід строго дотримуватись ветеринарно-санітарних правил утримання і годівлі бджолиних сімей.

 

Заходи боротьби. При встановленні захворювання пасіку оголошують неблагополучною та проводять заходи відповідно до інструкції по попередженню і ліквідації заразних хвороб бджіл.

 

Вулики, заставні дошки, стелини, рамки ретельно очищають і зрошують з розрахунку 1 л на 1 м2 поверхні одним з наступних розчинів: 3%-м гарячим (70°С) розчином натрію гідроокису при експозиції 2 год.; теплим (30°С) лужним розчином формальдегіду, що містить 3 % формальдегіду і 3 % натрію гідроокису, при експозиції 3 год. Після дезінфекції їх промивають водою і висушують.

 

Забруднені екскрементами стільники перетоплюють на віск. Порожні стільники, придатні для подальшого використання, обприскують по обидва боки до заповнення комірок 1%-м розчином однохлористого йоду при експозиції 3 год або 2%-ним розчином формальдегіду при експозиції 4 год. Дезінфікуючий розчин видаляють струшуванням стільника, після чого його промивають водою і просушують.

 

Халати, рушники, лицьові сітки кип’ятять у воді протягом 10 хв.

 

Віск від бджолиних сімей неблагополучної пасіки направляють на технічні цілі або знезаражують в автоклаві при 127°С протягом 2 год. Мед, отриманий від хворих сімей, зберігають у закритій тарі і використовують лише для харчових цілей.

 

Лікування. Хворим бджолиним сім’ям дають лікувальний сироп з левоміцетином і неоміцином триразово з інтервалом 3 дні. На 1 л свіжого цукрового сиропу (1:1) додають 200 тис. ОД неоміцину і 0,2 г левоміцетину. Кожну дозу антибіотиків розчиняють у 100 мл кип’яченої, охолодженої до 35°С води, ретельно змішують із сиропом і дають по 0,5 л на одну бджолину сім’ю.

 

 

 

Сальмонельоз (паратиф). Інфекційна хвороба бджолиних сімей, що супроводжується загибеллю дорослих бджіл. Викликається різними видами сальмонел.

 

Збудники - Sal. thyphimurium, Sal. pullorum, Sal. gallinarum та ін. Сальмонели відрізняються стійкістю в зовнішньому середовищі. Вони місяцями зберігаються у воді і ґрунті.

 

Епізоотичні дані. Хвороба зустрічається на пасіках багатьох країн. Як правило, хвороба з’являється на пасіках, розміщених поблизу тваринницьких приміщень, стічних вод, ферм, місць стоянок худоби. Сприяють появі хвороби відсутність на пасіках поїлок з доброякісною водою, порушення ветеринарно-санітарних правил утримання бджолиних сімей. Джерело інфекції - хворі тварини та бактеріоносії. Крім різних видів тварин, часто бактеріоносіями можуть бути і самі бджоли.

 

Патогенез. Збудник, потрапляючи в організм бджіл з водою й інфікованим кормом, розмножується в травній системі бджіл. Надалі відбувається руйнування перитрофічної мембрани та проникнення мікроорганізмів у гемолімфу, м’язи й інші органи. У результаті їх подальшого розмноження відзначається інтоксикація організму бджіл і їх загибель.

 

Клінічні ознаки. Хвороба виникає на пасіках наприкінці зими і навесні при порушенні умов утримання та годівлі бджолиних сімей. У хворих бджіл збільшене черевце, спочатку вони збуджені, а потім настає пригнічення. Внаслідок порушень у травній системі відзначається діарея. Екскременти жовто-бурого кольору, клейкі, смердючі. Очисний обліт проходить в’яло, бджолині сім’ї дуже слабшають, погано розвиваються, а часто і гинуть.

 

Діагноз. При постановці діагнозу на сальмонельоз необхідно враховувати епізоотичні дані і клінічні ознаки хвороби. Остаточний діагноз встановлюють у ветеринарних лабораторіях за результатами бактеріологічних досліджень гемолімфи та вмісту кишечнику.

 

Диференційний діагноз. Виключити гафніоз, колібактеріоз , нозематоз.

 

Профілактика. З метою попередження появи хвороби на пасіках не допускається розміщення бджолиних сімей поблизу тваринницьких, птахівницьких і звірівницьких приміщень. Необхідне дотримання ветеринарно-санітарних правил утримання бджолиних сімей, а також забезпечення бджіл доброякісними водою і кормом.

 

Заходи боротьби і лікування такі ж, як і при гафніозі.

 

 

 

Колібактеріоз.Інфекційна хвороба бджолиних сімей, що супроводжується захворюванням і загибеллю дорослих бджіл.

 

Збудник - Esherichia coli. Палички з заокругленими кінцями розміром 1 - 3х0,5мкм, частіше рухливі, спор та капсул не утворюють, грамнегативні. Ешерихії колі не відрізняються стійкістю до впливу фізичних і хімічних факторів. В меду при температурі 4 - 20°С вони зберігають життєздатність до 7 діб, а при температурі 60°С – 10 - 15 хв.

 

Епізоотичні дані. Хвороба зустрічається найчастіше в густонаселених, з великою концентрацією тварин регіонах. Виникненню захворювання сприяють різке зниження резистентності бджолиних сімей при сильному враженні їх кліщем вароа, згодовування великої кількості цукрового сиропу, утримання бджолиних сімей на недоброякісних кормах і при підвищеній вологості в гніздах бджіл. Джерело інфекції - хворі бджоли, що виділяють збудника з екскрементами.

 

Патогенез. Збудник, потрапляючи в організм фізіологічно ослаблених бджіл, починає швидко розмножуватися в кишечнику. В результаті відсутності природного біологічного бар’єра (перитрофічної мембрани) він швидко проникає в гемолімфу і, розмножуючись в ній, викликає септицемію і загибель бджіл.

 

Клінічні ознаки. Захворювання виникає наприкінці зимівлі та навесні, а іноді й восени. Спочатку бджоли збуджені, потім вони стають млявими, відзначаються збільшення черевця і діарея. Внаслідок інтоксикації організму бджоли втрачають здатність до польоту. Спостерігається велика загибель бджіл, рамки і стінки вулика забруднені екскрементами. При препаруванні хворих або тільки загиблих бджіл виявляють в’ялий брудно-білий або бурувато-сірий кишечник. Бджолині сім’ї погано розвиваються і не дають товарної продукції.

 

Діагноз. Встановлюють на підставі епізоотичних даних, клінічних ознак хвороби та результатів бактеріологічного дослідження бджіл.

 

Диференційний діагноз. Виключити гафніоз, сальмонельоз, нозематоз.

 

Профілактика, заходи боротьби та лікування такі ж, як при гафніозі і сальмонельозі.

 

 

 

Септицемія.Інфекційна хвороба бджолиних сімей, збудник якої розмножується в гемолімфі робочих бджіл, маток та трутнів. Бджоли втрачають здатність до польоту, бджолині сім’ї швидко стають слабкими. При дотику до загиблих бджіл вони швидко розпадаються на окремі сегменти.

 

Збудник - Pseudomonas apisepticum. Поліморфна, грамнегативна, рухлива паличка розміром (0,6 - 0,8)х(1,5 - 2,0) мкм, не утворює спор. Сонячні промені і пари формаліну убивають збудника за 7 год. У трупах бджіл мікроб гине через місяць. На стінках вулика в літню пору зберігає життєздатність до 35 діб, а в осінньо-зимовий період - до 150 діб. В комірках стільників збудник виживає до 40 діб, а в осінньо-зимовий період - до 180 діб. Карболова кислота в розведенні 1:90 убиває цей мікроорганізм за 10 хв., 0,5%-й перекис водню - за 25 хв.

 

Епізоотичні дані. Джерело інфекції - хворі бджоли. Хворобу частіше реєструють навесні та восени, але описані випадки захворювання в літні місяці при високій температурі і гарному медозборі. У хворій сім’ї гине 20 % та більше бджіл. При гострому перебігу хвороби бджоли в сім’ях гинуть за кілька днів, хоча це спостерігається дуже рідко.

 

Патогенез. Збудник проникає в організм бджіл через ушкоджені кліщами й іншими паразитами кутикулу та трахеї, а також через кишечник. Розмножуючись в гемолімфі, збудник потрапляє в різні органи, де швидко розпадається білок. Розвитку збудника в організмі бджіл сприяють великі навантаження на бджолину сім’ю: частапідгодівля, посилене будівництво стільників при роїнні та формуванні відводків, кочівлі у вологі місця і т.д.

 

Клінічні ознаки. Хвороба може протікати з характерними, добре вираженими ознаками та сильним ослабленням бджолиних сімей, а також сховано, з незначною загибеллю бджіл.

 

На початку хвороби бджоли збуджені, а потім відзначається пригнічення. Хвороба протікає швидко, бджоли гинуть через кілька годин після появи перших клінічних ознак. У бджолиних сім’ях часто створюється невідповідність між кількістю розплоду та бджолами-годувальницями. У хворих сім’ях з’являються чорні бджоли з ознаками паралічу. Вони повзають з опущеними крилами, втрачають здатність до польоту, падають на передльоткову площадку і гинуть.

 

У хворих бджіл гемолімфа набуває молочного кольору, грудні м’язи стають брудно-сірими, потім світло-коричневими і чорними. Внаслідок розкладання тканин дотик до трупа призводить до його розпаду на окремі частини, що є характерною ознакою цієї хвороби.

 

Важкому перебігу хвороби та появі характерних ознак сприяють дощове літо, потрапляння вологи у вулики, постановка пасіки в сирих та заболочених місцях, сирий зимівник і наявність у гнізді великої кількості незапечатаного корму.

 

Діагноз. При постановці діагнозу враховують клінічні ознаки хвороби. У хворих бджіл беруть для дослідження гемолімфу, що при цьому захворюванні набуває молочно-білого кольору або стає опалесцентною. Остаточний діагноз встановлюють на підставі бактеріоскопічного і бактеріологічного дослідження гемолімфи.

 

Диференційний діагноз. Виключають отруєння бджіл, білкове голодування.

 

Профілактика. Пасіки необхідно розміщати в сухих місцях, бджолині сім’ї забезпечувати достатньою кількістю корму доброї якості.

 

Заходи боротьби. При встановленні септицемії пасіку оголошують неблагополучною по цій хворобі, встановлюють карантин і проводять ветеринарно-санітарні заходи.

 

Вулики, порожні стільники після механічної обробки дезінфікують 3%-ним розчином перекису водню або розчином, що містить 1 % перекису водню і 0,5% мурашиної кислоти, при експозиції 2 год. Постійно з дна вулика і передльоткових площадок збирають загиблих бджіл, викинутий розплід і спалюють. Пасіку переводять у сухе місце. Хворі сім’ї пересаджують у сухі продезінфіковані вулики, гнізда скорочують і добре утеплюють. У зимівниках створюють оптимальні умови. Мед, отриманий від бджолиних сімей неблагополучної пасіки, зберігають у закритій тарі й використовують тільки для харчових цілей.

 

Карантин знімають з пасіки через рік після ліквідації захворювання і проведення заключної дезінфекції.

 

Лікування. Хворим та підозрілим на захворювання бджолиним сім’ям дають лікувальний корм. Для цього на 1 л цукрового сиропу додають тетрациклін або хлортетрациклін по 300 тис. ОД. Попередньо препарат розчиняють у 50 мл теплої води і додають у сироп. Після ретельного перемішування лікувальний корм дають у чистих годівницях по 100 - 150 мл на кожну рамку, зайняту бджолами, 3 рази з інтервалом 5 - 6 дн.

 

 

 

Аскосфероз (вапняний розплід, крейдовий розплід). Інфекційна хвороба бджолиних сімей, збудник якої уражає розплід. Збудник - гриб Ascosphaera apis (рис.5). Має різностатевий (чоловічий та жіночий) міцелій. Міцелій у місцях зіткнення випускає короткі бічні гіфи, на яких утворюються статеві органи. Розмножується гриб шляхом злиття ядер чоловічого і жіночого міцелію з наступним поділом та утворенням численних спор, об’єднаних у спорові кулі, що укладені в цисту. Циста зі споровими кулями та спорами усередині них називається плодовим тілом. У спорових кулях міститься по 50% чоловічих та 50% жіночих спор. Спори сильно заломлюють світло, мають тонку оболонку, майже безбарвні, у масі мають слабо-коричневий колір, трохи еліпсовидні. Розміри (1,0-2,0) х (2,0-3,5) мкм.

 

У літературі описані два варіанти гриба: апіс та майор, що розрізняються розмірами. Обидві форми мають плодові тіла, густо набиті спорами, що у варіанта апіс зеленувато-коричневі і, як правило, більш округлі, ніж у варіанта майор. Останні бувають овальними, грушоподібними і мають чорний колір. Здатність до утво­рення плодових тіл в обох варіантів однакова. Величина плодових тіл обох варіантів наступна: у варіанта апіс - 49,6 - 82,1 мкм (у середньому 65,9), у варіанта майор - 88,4 - 168,5 мкм (у середньому 128). Температурний оптимум для утворення плодових тіл у варіанта майор 20°С, а у варіанта апіс - 30°С.

 

Спори збудника відрізняються великою стійкістю в зовнішньому середовищі. У порожніх вуликах, на стільниках, інвентарі, у меду і перзі збудник зберігає життєздатність в умовах пасіки 4 роки, при температурі 27°С - протягом року. Стійкий він і до дії дезінфікуючих речовин.

 

 

 

Рис. 5збудник аскосферозу

А- міцелій гриба; Б,В,Г – вражений розплід.

 

Епізоотичні дані. На сьогоднішній час захворювання зустрічається майже на всіх континентах земної кулі, причому за останні роки вийшло на друге місце після вароатозу.

 

Джерелом збудника є хворі бджолині сім’ї. Захворювання частіше реєструється на пасіках, розміщених у сирих низьких місцях з бідною кормовою базою. Купівля-продаж маток, пакетів та бджолиних сімей, а також кочівлі ведуть до значного поширення цього захворювання. Часто захворювання з’являється на пасіках тепличних господарств. Це пов’язано із застосуванням для підгодівлі інфікованого збудником пилку та сприятливими умовами для розвитку збудника (висока температура і вологість, ослаблені бджолині сім’ї).

 

Швидкому розвитку збудника в бджолиних сім’ях сприяє необґрунтоване застосування різних антибіотиків, що призводить до порушення обміну речовин в організмі бджіл та різкого зниження їх резистентності.

 

Значне поширення вароатозу на пасіках призводить до зниження резистентності бджолиних сімей. Застосування розчину щавлевої кислоти часто створює сприятливі умови для розвитку збудника аскосферозу в бджолиних сім’ях.

 

Патогенез. Бджоли заражаються спорами гриба через поверхню тіла або з кормом. У першому випадку на тілі личинки зі спор утворюється міцелій і проникає через кутикулу. В другому випадку міцелій руйнує перитрофічну мембрану, епітеліальні клітини кишечника, розчиняючи ядра та цитоплазму. У подальшому відзначається враження еноцитів та жирового тіла. В організмі личинки різко збільшується кількість еноцитів. У ядрах жирових клітин відзначається некробіоз з подальшим руйнуванням їх. Спостерігається гіпертрофія мальпігієвих судин. Надалі міцелій гриба уражає всі тканини, пронизує тіло личинки й інтенсивно розмножується на її поверхні. Личинки висихають і перетворюються в щільну суху масу білого або брудно-білого кольору. Основна маса розплоду гине після запечатування в період початку прядіння кокона й останньої личинкової линьки.

 

Клінічні ознаки. Інфіковані личинки на початку захворювання стають жовто-білими, потім світло-жовтими, м’якими, тістоподібними, блискучими, надалі стають твердими.

 

Внаслідок того, що гриб має чоловічу і жіночу форму є дві картини захворювання. Якщо в комірці є лише одна із статей гриба (жіноча або чоловіча) із пророслим міцелієм, то плодові тіла не утворюються, і колір мертвої личинки білий або жовто-білий. У випадках потрапляння в комірку жіночого та чоловічого міцелію на поверхні й усередині личинки утворюються цисти, що надають мертвій личинці, що звичайно гине в стадії передлялечки, брудно-коричневого кольору. У запечатаних комірках мумії, якщо стільник потрясти, видають характерний звук (побрязкування) і випадають з комірок, якщо видалити кришечки.

 

На стаціонарно неблагополучних пасіках розплід може вражатися на 60 - 70 %. На дні вулика і передльотковій площадці накопичується велика кількість викинутих бджолами трупів, у результаті бджолина сім’я різко слабшає.

 

Діагноз. При діагностиці захворювання враховують епізоотичні дані, клінічні і патоморфологічні ознаки. Надійну діагностику можна провести тільки при мікроскопічному дослідженні мумій личинок, знайшовши там плодові тіла гриба. У поле зору мікроскопа ці тіла добре видні при дослідженні свіжого патматеріалу. У старих мумій оболонка цист здебільшого лопнула і не містить або містить мало спорових куль, що також можуть бути ушкоджені. У сумнівних випадках використовують метод виділення чистої культури посівом патологічного матеріалу на живильні середовища.

 

Диференційний діагноз. Виключають аспергильоз і враження перги.

 

Профілактика. Необхідно розміщати бджолині сім’ї в сухих, добре захищених від пануючих вітрів місцях. На пасіках утримують сильні бджолині сім’ї, гнізда утеплюють. Щорічно сім’ї пересаджують у продезинфіковані вулики. Виключають застосування антибіотиків для стимуляції розвитку бджолиних сімей і з метою профілактики хвороб. При підгодівлі бджолиних сімей пилком не допускають її використання з неблагополучних пасік. Матки, одержувані з неблагополучних пасік, часто є джерелом інфекції.

 

Заходи боротьби. Основна ланка в оздоровленні пасік - суворе виконання ветеринарно-санітарних заходів на неблагополучних пасіках. З хворих сімей видаляють стільники з ураженим розплодом і перетоплюють їх на віск, який поміщають у спеціальну тару з етикеткою «Віск аскосферозний!». Мед з неблагополучних пасік використовують тільки для харчових цілей. На неблагополучних пасіках проводять поточну дезинфекцію вуликів, стільників і інвентарю. Сильно уражені сім’ї переганяють на нові гнізда або розмножують способом «наліт на матку» з вилученням усього розплоду старше триденного віку та поміщенням його з бджолами в інший вулик. Вулики, рамки й інші дерев’яні предмети дезінфікують після механічного очищення дворазово через 1 годину розчином, що містить 10% перекису водню і 0,5% мурашиної к-ти, по 0,25 л/м2 при експозиції 4 год. після першої обробки. Потім предмети промивають водою. Порожні стільники дезінфікують розчином, що містить 10% перекису водню і 0,5% мурашиної кислоти, при експозиції 4 год; 4%-ним розчином однохлористого йоду при експозиції 5 год. Після дезінфекції стільники промивають водою.

 

Пилок з неблагополучних пасік знезаражують розчином, що містить 1 % тимолу, 98,85 % ацетону, 0,1 % кип’яченої води і 0,05 % диметилсульфоксиду. На одну частину розчину беруть дві частини пилку, перемішують у ємності, що щільно закривається, і залишають на 10 діб під витяжною системою. Після цього рідину зливають, пилок поміщають на листи, перемішують до випаровування розчину. Пилок використовують для підгодівлі бджіл.

 

Лікування. Для лікування бджіл, хворих аскосферозом, застосовують ністатин або фунгісан. Лікувальний корм дають з розрахунку 50 г канді (меду) на рамку або 0,5 л цукрового сиропу (1:1) на сім’ю бджіл, що містять 100 тис. ОД ністатину на рамку з бджолами. Кращі результати дає розпилення на рамку з ураженим розплодом 10 г суміші, що складається зі 100 г цукрової пудри і0,5 - 1,0 г ністатину, триразово через 5 дн.

 

У Європі не існує дозволених до використання медикаментів, які мо­жуть застосовуватися проти мікозних захворювань розплоду ефективно й без побічних дій. Як правило, вистачає самолікування сім’ї і заходів, прий­нятих бджолярем для боротьби із цвілевим грибом.

 

 

 

Аспергильоз (кам’яний розплід). Інфекційна хвороба дорослих бджіл і розплоду, що викликає їх загибель і висихання. Аспергильозом хворіють людина, птахи і тварини. Збудник - Aspergillus flavus (зустрічаються A. niger і A. fumigatus). Добре росте при температурі 33 - 37°С. Для росту потрібно багато кислот. Він зброджує вуглеводи. Висока вологість у вулику сприяє поширенню хвороби. Стійкість спор і гіфів до нагрівання невисока, і гриб уже при 60°С гине протягом 30 хв. Спори убивають 2 - 3%-на карболова кислота та 5%-ний формалін. Спори нерівномірно круглі або грушоподібні, величиною 3 - 6 мкм, їх зовнішня поверхня гладка або шипувата. Плодове тіло гриба разом зі спорами досягає в діаметрі 90 мкм. В інших видів гриба зустрічаються спори з відносно товстою оболонкою, пофарбованою в різні кольори. Старі колонії мають колір жовтувато-сірий і оливково-коричневий.

 

Епізоотичні дані. Гриб дуже широко розповсюджений у природі й у вулик заноситься бджолами з нектаром, пилком. Сприяють захворюванню висока вологість у вуликах, сира дощова погода.

 

Хвороба виникає навесні. Найбільша загибель бджіл та розплоду відзначається в слабких сім’ях.

 

Патогенез. Розплід та дорослі бджоли заражаються через корм, інфікований спорами гриба. Проникнення гриба в організм комах можливе і через кутикулу. Патогенна дія A. flavus полягає не тільки в утворенні міцелію, що проростає крізь тіло господаря, але й і у дії токсинів, що виділяються і руйнують тканини розплоду та дорослих бджіл.

 

Клінічні ознаки. Гриб після інфікування розвивається з різною швидкістю, перші зміни в розплоді спостерігаються не одночасно, а протягом декількох днів. У хворих личинок відзначається ледь помітна рухливість, вони швидко гинуть. Бджолярі виявляють захворювання в основному по зміні кольору та стану розплоду.

 

Проникнення міцелію через зовнішні покриви починається в перші 1 - 2 дні. Поверхня тіла стає шкірястою, зморщеною, кремово-білого кольору. У личинки зникає сегментація. Тіло твердіє, робиться тендітним, корчиться, причому форма тіла залишається в значній мірі характерною для мумії. Личинки гинуть на 5 - 6-й день або на початку стадії випрямлення.

 

Муміфікованих личинок часто важко витягти з комірок, тому що міцелій з’єднаний з їх стінками. Гриб може так сильно заповнювати проміжки між личинками та стінками комірок, що закриває поверхню розплоду, і створюється враження, що це жовто-зелений пилок. Різні види гриба мають різний вигляд на відкритій частині комірки. У закритих комірках кришечки здебільшого провалені.

 

Дорослі бджоли при зараженні грибом стають неспокійними, залишають вулик, політ їхній стає слабким, важким, і згодом бджола зовсім втрачає здатність до польоту, причому вона намагається злетіти з травинок, падає на землю, робить ще рухи ногами, ротовим апаратом, черевцем і гине через кілька годин.

 

Зовні живі уражені грибом бджоли не відрізняються від здорових, поки є рухи черевця, що, як і груди, згодом стає твердим. Кишечник і навколишні тканини тверді та важко препаруються. Міцелій проникає через тонкі ніжні ділянки тіла, отвори й утворює у цих місцях при вологому середовищі поверхневий шар міцелію і спор. Спроба бджіл видалити їх не вдається, захворювання прогресує, і спори поширюються далі серед бджіл та розплоду.

 

Діагноз. Встановлюють на підставі епізоотичних даних, клінічних ознак хвороби, а також результатів мікроскопічного аналізу препаратів та наявності типових колоній у посівах.

 

Диференційний діагноз. Виключають аскосфероз.

 

Профілактика. Пасіки розміщають у сухих, добре освітлених місцях. Утримують сильні бджолині сім’ї в добре утеплених вуликах з достатньою кількістю вуглеводного та білкового кормів. У вуликах постійно підтримують чистоту. Не можна застосовувати антибіотики для стимуляції розвитку бджолиних сімей і профілактики захворювань.

 

Заходи боротьби. Необхідно строго виконувати ветеринарно-санітарні заходи. З огляду на швидке та легке поширення збудника і його велику небезпеку для бджолярів, бджолині сім’ї з клінічними ознаками хвороби знищують закурюванням сірчистим газом, а утеплювальні подушки, стелини, стільники і бджіл спалюють. Вулики й інвентар після механічного очищення знезаражують 5%-м розчином формальдегіду. Ґрунт, де розміщувався вулик, обробляють 4%-м розчином формальдегіду з розрахунку 10 л/м2і перекопують на глибину 10 - 15 см. Мед і пергу, узяті з хворих сімей, не можна використовувати в їжу і для підгодівлі бджіл. Бджолині сім’ї підгодовують цукровим сиропом.

 

При роботі з патологічним матеріалом та огляді хворих сімей необхідно дотримуватись правил особистої гігієни: працювати в марлевих пов’язках і спеціальних окулярах, після роботи обличчя та руки вимити водою з милом.

 

Пасіку оголошують благополучною через місяць після ліквідації хвороби і проведення заключної дезінфекції.

 

Лікування. Не розроблене.

 

 

 

Мішечкуватийрозплід (сухий гнилець). Інфекційна хвороба бджолиних сімей, що супроводжується загибеллю передлялечок, що набувають форму мішка, наповненого рідиною (рис.6).

 

Рис.6розплід вражений РНК вірусом

 

 

Збудник хвороби відноситься до РНК-вмісних вірусів. Вірусні частки ізометричні, діаметром 30 нм. Дорослі бджоли хворіють безсимптомно, але в їх організмі вірус зберігається протягом зими до появи в бджолиних сім’ях розплоду. Збудники зберігаються в меду при кімнатній температурі до 30 діб, у перзі при 1 - 3°С та відносній вологості 80% - 105 діб. При зберіганні меду в холодильнику збудник зберігається 2 міс. Вірус стійкий до дії ефіру та хлороформу, 3 %-ого розчину лугу.

 

Епізоотичні дані. Захворювання зустрічається повсюдно, де є медоносні та середні індійські бджоли. Місцеві бджоли відрізняються більшою стійкістю до штамів вірусу, виділених в тій самій зоні. Найбільш сприйнятливі до захворювання личинки у віці 2 - 3 дн незалежно від приналежності до тієї або іншої породи. Хвора передлялечка може заразити 3000 здорових личинок. Збудник, знаходячись в організмі дорослих бджіл, може поширюватись на інші пасіки при роїнні, пересиланні маток та пакетів, купівлі-продажу бджолиних сімей, а також із кліщем вароа. Бджоли заражають личинок при годівлі інфікованим кормом (мед, перга). Вуликові бджоли, чистячи комірки і видаляючи трупи, стають носіями вірусів і при годівлі личинок заражають їх.

 

Збудник хвороби передається при блуканні бджіл та трутнів, при перестановці стільників. Роль маток у переносі збудника цілком не виявлена, але їх заміна в хворих сім’ях часто призводить до видужання.

 

Патогенез. Потрапляючи в організм личинок, вірус проникає в тканини, де й розмножується. Між покривними тканинами, що підлягають линянню, та новосформованими утворюється простір, заповнений водянистою рідиною. Клітини жирового тіла збільшуються, ядра і самі клітини набувають неправильної форми. Тканини, що розпадаються, набувають зернистості.

 

Клінічні ознаки. Інкубаційний період продовжується 5 - 6 дн. Захворювання частіше відзначається в травні і червні після тривалої холодної погоди при браку в гніздах меду і перги. Найбільш сильно уражаються слабкі бджолині сім’ї. При високому медозборі клінічні ознаки згасають, а потім припиняються, однак вони можуть проявитися восени або навесні наступного року.

 

Розрізняють кілька стадій враження личинок. На початку захворювання голівка личинки стає прозорою і трохи опущеною, під кутикулою з’являється прозорий ексудат. Потім головний кінець личинки відходить від кришечки комірки, личинка набуває коричневого кольору, кількість ексудату під кутикулою збільшується, відзначається розпад тканин, що перетворюються в коричневу масу, зважену в ексудаті. Надалі пружність тіла личинки зникає, передня третина личинки темніше іншої частини, сегментація тіла виражена слабко. У подальшому вміст тіла личинки стає клейким, передлялечка набуває темно-коричневого або чорного кольору, висихає і має вигляд кірочок з піднятими переднім і заднім кінцями тіла, що легко вилучаються з комірки. Кількість загиблих передлялечок збільшується, бджолині сім’ї слабшають, а деякі гинуть. Стільники з ураженим розплодом мають строкатий вид, як і при інших захворюваннях, коли вражається розплід. Кришечки злегка западають, мають один або два отвори або відсутні в зв’язку з видаленням їх бджолами.

 

Змішаний перебіг захворювань, як правило, приймають за європейський гнилець. Антибіотики та сульфаніламідні препарати не дають позитивних результатів. Навпаки, після їх застосування починає більш інтенсивно розмножуватися вірус, та відзначається сильне враження ним розплоду.

 

Діагноз. Встановлюють на підставі епізоотичних даних, клінічних ознак. Особливу увагу звертають на наявність строкатого розплоду, відсутність специфічного запаху та легке видалення трупів з комірок. Остаточний діагноз встановлюють на підставі лабораторного дослідження патологічного матеріалу. Для цього в лабораторію відправляють шматочок стільника з ураженим розплодом або не менше 20 трупів передлялечок у 50 %-му гліцерині.

 

Диференційний діагноз.Необхідно виключити гнильці, порошкоподібний і застуджений розплід. При гнильцях і порошкоподібному розплоді в лабораторії виділяють збудників цих захворювань. При застудженому розплоді личинки гинуть у всіх комірках стільника або на певній його ділянці, а при мішечкуватому розплоді враження має строкатий вид.

 

Профілактика. На пасіці необхідно утримувати сильні бджолині сім’ї, забезпечити їх необхідною кількістю повноцінних вуглеводних та білкових кормів. Щорічно варто проводити вибракування старих стільників, не допускати спорідненого розведення бджолиних сімей.

 

Заходи боротьби. При встановленні захворювання на пасіці оголошують карантин до повної ліквідації хвороби. Якщо бджолині сім’ї сильно уражені, то вилучають стільники з ураженим розплодом, заміняючи їх стільниками з запечатаним розплодом зі здорових бджолиних сімей. Слабкі хворі сім’ї об’єднують. Маток заміняють.

 

Вулики, заставні дошки, стелини і рамки ретельно очищають і зрошують з розрахунку 0,5 л на 1 м2поверхні одним з наступних розчинів: 4%-м розчином перекису водню, 2%-м розчином хлораміну, 1%-м розчином формальдегіду, при експозиції 3 год. Потім їх промивають водою, просушують і використовують через 5 год.

 

Вуликові полотнинки і наволочки утеплювальних подушок кип’ятять у 3%-му розчині кальцинованої соди протягом 30 хв. Після цього добре прополіскують у воді і висушують.

 

Порожні стільники обприскують по обидва боки до їх повного заповнення 4%-м розчином перекису водню або 1%-м розчином формальдегіду при експозиції 3 год. Після просушування і провітрювання стільники використовують через 24 год.

 

Стільники з пергою (80 - 90 стільників на 1 м3) знезаражують парами мурашиної кислоти з розрахунку 100 мл на 1 м3протягом 72 год або парами оцтової кислоти з розрахунку 150 мл на 1 м3 протягом 96 год. при температурі навколишнього повітря 22 - 25 °С. Їх можна використовувати після дводобового провітрювання.

 

Мед, отриманий з неблагополучних пасік, зберігають ізольовано і використовують тільки на харчові цілі. Віск знезаражують автоклавуванням при 0,15 МПа протягом 30 хв або нагріванням до 70°С з додаванням 8%-ого розчину пергідролю або сірчаної кислоти при експозиції 20 хв.

 

Лікування. У якості лікувального та профілактичного засобу рекомендується гіперімунна сироватка кролика або коня. Сироватку (80 мл) змішують з 1 л цукрового сиропу і дають навесні або влітку 3 рази через 5 діб по 150 - 200 мл на вуличку бджіл.

 

 

 

Вірусний параліч бджіл.Розрізняють хронічний вірусний параліч (травнева хвороба) та гострий параліч бджіл.

 

Збудники відносяться до РНК-вмісних вірусів. Віруси стійкі до ефіру і чотирихлористого вуглецю. Великою стійкістю до фізико-хімічних факторів відрізняється збудник хронічного паралічу. При - 15°С він зберігається в трупах бджіл більше місяця, при +4°С - до 4 діб. При нагріванні до 60°С інактивується протягом 1 год., до 75°С - протягом 10 хв. Ультрафіолетові промені убивають вірус протягом 1 год., 0,2 %-ий розчин формаліну при 35 °С - протягом 3 діб.

 

Епізоотичні дані. Випадки захворювання на хронічний вірусний параліч можуть бути в будь-який час року, але частіше відзначаються улітку після зміни холодної і дощової погоди на жарку. Гострий параліч може виникнути наприкінці зими, але частіше його спостерігають у весняно-літній період.

 

Збудники усередині сім’ї передаються від хворих до здорових бджіл при кормових контактах. Можуть переносити збудників кліщі вароа. Зовні здорові бджоли можуть бути носіями збудників.

 

Часто в організмі бджіл зустрічаються обидва збудники, але при 30°С вірус хронічного паралічу придушується вірусом гострого паралічу, а при 35°С більш виражена активність хронічного паралічу.

 

Патогенез. Вірус хронічного паралічу розмножується в цитоплазмі клітин нервової тканини, тонкої кишки, верхньощелепних та гіпофарінгеальних залоз. В уражених клітинах утворюються поліморфні частки. Цитопатогенна дія в культурі клітин медоносної бджоли відзначається через 48 год. після зараження. Поділ клітин припиняється, вони зменшуються й округляються, а через 72 год. дегенерують.

 

Вірус гострого паралічу розмножується в нервовій тканині, гіпофарінгеальних залозах, клітинах жирового тіла та середньої кишки. У бджіл відзначають старіння гемоцитів, порушення білкового, жирового та мінерального обміну.

 

Клінічні ознаки. При хронічному паралічі ознаки хвороби з’являються на 4 - 10-й день. Хворі бджоли знаходяться в збудженому стані. Вони стрімко рухаються вперед, або роблять дзигоподібні рухи, відзначається переривчасте тремтіння крил. Бджоли погано реагують на зовнішні подразники, купчаться біля стінки або в нижньому куті вулика, втрачають здатність до польоту та гинуть на 12 - 20-й день після зараження. Характерна ознака хвороби - втрата волосяного покриву: бджоли стають чорними, блискучими, зі зменшеним черевцем. Здорові бджоли виганяють хворих з вулика, і останні часто скупчуються на передльотковій площадці. Бджолині сім’ї дуже слабшають, погано розвиваються.

 

При гострому паралічі частіше уражаються молоді бджоли. Вони втрачають здатність до польоту, повзають біля льотка або перед вуликом, відзначається асиметрія розташування крил, а іноді і збільшення черевця. На дні вулика і передльотковій площадці часто знаходяться загиблі бджоли. Захворювання протікає в бджолиних сім’ях по-різному. В одних відзначається незначна загибель бджіл, в інших вона значна, у третіх - повна загибель. Протягом сезону можливі рецидиви хвороби та слабкий розвиток бджолиних сімей.

 

Діагноз. Встановлюють з урахуванням епізоотичних даних, клінічних ознак і обов’язкового проведення лабораторних досліджень. При хронічному вірусному паралічі при дослідженні гістологічних зрізів тонкої кишки виявляють тільця-включення Морісона. Вони виявляються і методом імунофлюоресценції.

 

Диференційний діагноз. Виключають загибель бджіл від токсикозів, білкового голодування, септицемії.

 

Профілактика. Застосовують заходи для охорони пасіки від заносу збудника, строго дотримуються правил утримання і не допускають перегріву бджолиних сімей. Особливу увагу звертають на підвищення резистентності бджолиної сім’ї. У першу чергу забезпечують бджіл достатньою кількістю повноцінного білкового (перга, пилок) та вуглеводного корму.

 

Для профілактики вірусного паралічу можна використовувати водний розчин рибонуклеази. З цією метою 50 мг препарату розчиняють у 15 мл води і цим розчином обприскують бджіл однієї сім’ї чотириразово з інтервалом 10 дн.

 

Лікування. При підозрі на вірусний параліч застосовують бактеріальну ендонуклеазу. Для цього перед обробкою в 1 л води розчиняють 1 флакон (100 тис. ОД) препарату та для активації ферменту в розчин додають 1 г хлористого магнію. Бджолосім’ї обробляють розпилювачем, обприскуючи бджіл, що знаходяться на рамках. Обробляють бджіл при температурі повітря не нижче 14°С 6 - 8 разів з інтервалом 10 днів. Кожну вуличку з бджолами обприскують протягом 2 - 3 с. На одну бджолину сім’ю витрачається 40 - 50 мл розчину препарату. Бджолині сім’ї обробляють під контролем ветеринарного фахівця.

 

 

 

Ветеринарно-санітарні заходи при інвазійних хворобах

 

Нозематоз. Хвороба дорослих робочих бджіл, маток і трутнів, викликувана мікроспоридією Nosema apis.

 

Рис. 7. Спори 

Nosema apis (мікроскопія)

 

 

 

Збудник - одноклітинний паразит епітеліальних клітин середньої кишки бджіл. Спори ноземи мають розміри (4,3 - 5,5)х(2,2 - 3,5) мкм, овальні, сильно заломлюють світло. Оболонка гладка або злегка хвиляста, тришарова, товщиною 0,2 - 0,3 мкм (рис.7). Біля одного полюсу спори вона тонша, утворює мікропіле 0,8 мкм. Усередині спори розрізняють зонтикоподібний пластинчастий поляропласт; полярну трубку довжиною 250 - 280 мкм, згорнуту в 33 - 34 витки, покладену в два шари; спороплазму (зародок) із двома ядрами і задню вакуоль.

 

З ротової порожнини бджоли спори через 30 хв. потрапляють у середню кишку, де під дією травних соків поляропласт збільшується в розмірах, натискає на стінки і внутрішній вміст спори (рис.8). Прикріплена до переднього полюса спори полярна трубка вивертається і із силою, здатною пробити оболонку декількох клітин, викидається, захоплюючи за собою вміст (спороплазму) спори. Процес викидання полярної трубки й інокуляція через її просвіт у клітини господаря зародка, якого після виходу зі спори називають планонтом (амебулою), відбуваються миттєво, у частки секунди.

 

 

 

Рис. 8 Кишечник бджоли (мікроскопія)

а) здорової б) хворої

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 У протоплазмі, рідше в ядрі клітини, паразит прохо­дить складний цикл розвитку, що включає стадії мерогонії та спорогонії. Покритий одноша­ровою мембраною планонт збільшується в розмірах та пе­ретворюється в меронт (ши­зонт). Відбувається поділ ядер усередині клітини паразита, утворюється багатоядерний плазмодій, що після поділу цитоплазми розпадається на двохядерні клітини. Цей процес повторюється двічі (шизогонія I і II порядків).

 

Меронти першого та другого поколінь розрізняються розмірами й інтенсивністю зафарбування ядер і цитоплазми. Після завершення мерогонії в паразитів формуються друга оболонка, та клітина зветься споронт. Кожне ядро споронта поділяється надвоє, потім відбувається поділ цитоплазми клітини, у результаті чого формуються два споробласта, що перетворюються в спори. Повний цикл розвитку паразит закінчує через 48 - 72 год. Зараження бджіл можливе при температурі від 10 до 37°С (оптимум розвитку - 31°С).

 

Життєздатність спор у зовнішньому середовищі залежить від багатьох факторів. У трупах бджіл у лабораторних умовах вони зберігалися від 4 міс. до 6 років, у ґрунті перед вуликами - від 44 дн. до 2 років, на стільниках і в меду - 1,5 - 2 роки, у воді при температурі 20°С - 90 - 113дн. При нагріванні до темпе­ратури 57 - 65°С спори гинуть через 10 - 15 хв., у текучій парі - через 1 - 5 хв., а в 4%-му формаліні при температурі 25°С - протягом години. Ультрафіолетові промені в залежності від інтенсивності інактивують сухі спори через 5 - 22 год., спори в воді - через 37 - 51 год.

 

Епізоотичні дані. Хвороба може виникати у всіх зонах розведення медоносних і середньоіндійських бджіл. Частіше реєструється в північних і центральних районах. Захворювання відзначають навесні, рідше - восени. Джерело зараження - хворі бджоли або матка. Спори паразита виділяються з екскрементами, що потрапляють на поверхню тіла бджіл, стільники з пергою і медом. Бджолині сім’ї пасіки заражаються в результаті перестановки старих не продезінфікованих стільників, стільників з кормом або розплодом із хворих сімей у здорові, підсадження хворих нозематозом маток, блуканні бджіл, бджолиних крадіжках, з різними комахами, що мали контакт із зараженим матеріалом.

 

Факторами, що сприяють прояву захворювання, є тривала зимівля, низька якість зимового корму (наявність паді), висока вологість і занепокоєння бджіл у зимівнику, тривала несприятлива для льоту бджіл погода, ослаблення сім’ї бджіл у результаті отруєнь, захворювань, викликаних збудниками іншої природи; порушення в годівлі (брак білку в минулий сезон року), згодовування великої кількості цукру в зимівлю; комплектування пасіки в північних районах країни південними породами бджіл (кавказька, італійська).

 

Патогенез. Паразит проникає в найменш захищені епітеліальні клітини задньої частини середньої кишки, де відшаровується перитрофічна мембрана. Пізніше уражаються інші ділянки середньої кишки. З розвитком нозематозного процесу уражені клітини відриваються в просвіт кишечнику. Швидкість їх відторгнення значно перевершує відновлення епітелію. У результаті порушення всмоктування поживних речовин швидко витрачаються білки організму. Порушуються вуглеводний, жировий, мінеральний, водний обміни. Зміна обміну речовин у хворих бджіл призводить до прискореного старіння організму. Гіпофарингеальні залози, відповідальні за вироблення личинкового корму та інверсію цукру, в уражених бджіл швидко атрофуються. Дегенеративним змінам піддається яєчник маток, у результаті, імовірно, знижується виділення маточного феромона, відповідального за єдність сім’ї.

 

У зв’язку з дефіцитом білку хворі нозематозом бджоли більше споживають перги, яка мало перетравлюється і засвоюється. У кишечнику створюються умови, сприятливі для розвитку мікрофлори. Усе це призводить до отруєння організму продуктами розпаду.

 

Клінічні ознаки. Розрізняють дві форми прояву нозематозу: типову та приховану. Перша відзначається в зонах з помірним та холодним кліматом, друга - у всіх зонах земної кулі, більш характерна для субтропіків і тропіків. Явну форму спостерігають наприкінці зими та навесні. При зимівлі бджоли турбуються, видають безупинний шум, вилітають з вулика, споживають більше корму. З вулика виходить неприємний запах, стінки та стільники покриті плямами фекалій. Біля льотків, на дні вулика велика кількість загиблих бджіл.

 

Весняний обліт недружний, бджоли повзають біля вулика. Черевце їх м’яке, розтягнуте, при препаруванні середня кишка збільшена, білого кольору, поперечна смугастість зникає; задня кишка збільшена або нормальна. Бджоли мляві, мало реагують на зовнішні подразники. Їх льотна діяльність знижується на 50 % і більш.

 

При враженні 60 % бджіл сім’я припиняє працювати на медозборі. Розвиток сім’ї поганий, площа розплоду скорочується. Матка припиняє відкладання яєць, часто відбувається зміна маток. Вирощені в хворій сім’ї матки неповноцінні. Хворі трутні втрачають здатність до запліднення маток. Часто бджоли гинуть наприкінці зими і навесні. При схованій формі хвороби відзначається слабкий прояв зовнішніх ознак захворювання. Нозематоз часто протікає разом з іншими хворобами.

 

Діагноз. Припущення на нозематоз ґрунтується на наявності плям рідких фекалій на стінках вулика і стільниках, масовій загибелі бджіл, маток наприкінці зими та навесні, поганому розвитку бджолиних сімей в активний період. Для остаточного діагнозу в лабораторію висилають не менш 50 загиблих бджіл (при загибелі сім’ї узимку бджіл беруть із середнього шару підмору з дна вулика).

 

При діагностиці нозематозу відзначають три ступеня ураження:

 

ü    слабкий – до 100 спор;

 

ü    середній – до 1000 спор;

 

ü    сильний – понад 1000 спор у полі зору мікроскопа.

 

При слабкому ступені ураження здійснюють такі заходи:

 

ü    проводять раннє виставлення бджіл із зимівника;

 

ü    бджіл переганяють у продезінфіковані вулики, гнізда скорочують і утеплюють;

 

ü    видаляють забруднені фекаліями бджіл стільники;

 

ü    заміняють недоброякісний корм (кормові рамки беруть із резерву або від здорових бджолосімей), згодовують цукровий сироп або білкову пасту;

 

ü    забороняють підгодівлю медом або пергою з уражених нозематозом гнізд;

 

ü    уживають заходів для нарощування сили сімей і проводять заміну бджолиних маток.

 

При встановленні середнього і сильного ступенів ураження бджіл спорами ноземи пасіку оголошують неблагополучною, встановлюють обмеження і проводять основні ветеринарно-санітарні заходи.

 

При лікуванні нозематозу використовують спеціальні препарати відповід­но до настанов щодо їх застосування (фумагілін ДЦГ і сульфадимезин та ін.).

 

Диференційний діагноз. Нозематоз необхідно відрізняти від сальмонельозу, колібактеріозу, гафніозу, падьового токсикозу, незаразного проносу бджіл.

 

Профілактика. Для попередження нозематозу, необхідно, щоб бджолині сім’ї у період своєї активної діяльності постійно мали в достатній кількості білковий корм. У зимівлю залишають сильні сім’ї з великою кількістю молодих бджіл на доброякісному квітковому меду. Слабкі бджолині сім’ї, що не встигли розвитися влітку, саджають в один вулик по 2 - 3 сім’ї і добре утеплюють. Для зимівлі використовують сухі, добре вентильовані приміщення з температурою не вище +2°С и відносною вологістю 80%. Частину зимових кормових запасів заміняють цукром (5 - 8 кг), при виявленні паді в меду його відкачують повністю, а бджолиним сім’ям дають цукровий сироп, який згодовують у теплий час до настання холодів з урахуванням наступного виходу молодих бджіл, що не брали участі у переробці цукру.

 

Основний спосіб профілактики нозематозу - систематична щорічна дезинфекція стільників. Стільники дезинфікують у парах оцтової кислоти (200 г 80%-ої крижаної оцтової кислоти на 12-рамковий вулик протягом 5 діб при температурі 16 - 18°С або 7 діб при більш низькій температурі). Можна зберігати порожні стільники та стільники з кормом у парах 33%-ої оцтової кислоти (есенції) протягом усієї зими. Після обробки стільники провітрюють до зникнення запаху протягом 1 - 2 діб.

 

Заходи боротьби. У випадку захворювання узимку проводять ранню виставку сімей бджіл із зимівника для очисного обльоту. З гнізд видаляють стільники, забруднені фекаліями. Бджіл пересаджують у чисті вулики. Зі старих гнізд переносять тільки стільники з розплодом, попередньо очистивши рамки. Бджолині сім’ї утеплюють, згодовують їм цукровий сироп.

 

Вулики та відбудовані стільники після механічного очищення дерева піддають дезинфекції шляхом нанесення з гідропульта 4%-ого розчину формаліну. Зволожені стільники встановлюють у вулик, який щільно закривають, щілини замазують, тримають протягом 4 год. при температурі 20°С. Для дезинфекції також використовують пари формаліну. У чайник наливають 300 мл води та 100 мл формаліну і нагрівають до кипіння. Пара по гумовій трубці надходить у вулик зі стільниками, що знаходяться в ньому. Температура усередині вулика повинна бути 50-55°С. Дезинфікують не менш 30 хв. При цьому методі необхідно охороняти стільники від прямого потрапляння пари (розплавляться). Запах формаліну видаляють промиванням водою, з наступним обприскуванням 1%-м розчином нашатирного спирту. Для дезинфекції стінок і дна вулика використовують також обпалювання їх вогнем паяльної лампи. Одяг, лицьові сітки, полотнинки з вуликів, дрібний інвентар кип’ятять 20 - 30 хв. Інвентар та устаткування (крім стільників з пергою і медом) дезинфікують також газами. Спори втрачають життєздатність при обробці окисом етилену (1000 мг/л, експозиція 48 год. при температурі 43°С) або сумішшю окису етилену та бромистого метилу (ОКЕБМ) у співвідношенні 1:25 (1500 - 2000 г/м3, експозиція 72 год., температура 10 - 28 °С і відносна вологість 36 - 89%). Знезаражування газами проводять під плівкою ПК-4 поза приміщенням на спеціально обладнаній площадці. Необхідні ретельна герметизація і дотримання спеціальних правил роботи з цими газами.

 

Лікування. З лікувальних засобів при нозематозі застосовують нозестат і  фумагілін. Вміст флакону розчиняють у невеликій кількості теплої води, а потім доливають до 25 л цукрового сиропу (тобто один флакон препарату на 25 л сиропу). Теплий лікувальний сироп дають у чистих годівницях або стільниках по 0,25 л на одну сім’ю щодня протягом 21 дня. Усього на сім’ю витрачають близько 5 л такого сиропу. Препарат можна також давати за 15 - 20 дн. до виставлення бджіл із зимівника в суміші зі спеціально приготовленою цукровою пастою (канді), яку кладуть на рамки вулика над клубом.

 

Препарат не стерилізує організм бджоли від збудника, - він діє на паразита тільки при наявності його в кишковому тракті господаря. Стійкості ноземи до фумагіліну не встановлено. Сильно уражені бджолині сім’ї (50 % і більше бджіл) важче піддаються лікуванню.

 

 

 

Рис. 9 Збудник вароатозу

кліщ Varroa destructor.

 

Вароатоз(варооз) - важке захворювання личинок, лялечок та дорослих бджіл. Збудник - кліщ Varroa destructor (рис.9). Самка коричне­вого кольору, злегка опукла зі спинної сторони, розміром (1 - 1,2)х(1,5 - 1,9) мм. Тіло покрите щетинками, має колючо-сисний апарат і добре розвинуті 4 пари кінцівок. Самець молочно-бі­лий, розміром (0,8 - 0,9)х(0,7 - 0,9) мм, не харчується.

 

Рис. 10 Вароатоз.

Трутень з кліщами вароа.

 

Оптимальні умови для розвитку кліща: температура 34 - 36°С та відносна вологість повітря 60 - 80%. З яйцевої оболонки приблизно через 24 год. виходить рухлива протонімфа, що перетворюється послідовно в дейтонімфу, а потім у дорослого кліща. У кожній рухливій фазі розвитку перед линянням кліщ харчується гемолімфою господаря.

 

 

 

Повний цикл розвитку самця триває 5,5 - 6 діб, самки - 6,5 - 7 діб.Яйця, відкладені самкою на 15 - 16-й день у бджолиному та на 18 - 19-й день у трутневому розплоді, не встигають розвитися до дорослих форм. Самець запліднює тільки молодих самок, які після розкриття комірки разом із самкою-фундаторкою потомства залишають її. Самець гине. Самка в середньому через 4 дні знову проникає в комірку для відкладання нової партії яєць. Протягом свого життя (навесні - восени 2,5 - 4 мес.) вона здатна відкласти 25 яєць, для чого їй потрібно до 4 - 6 комірок розплоду.

 

У розплоді в активний період життєдіяльності гнізда може утримуватися до 70 - 90 % кліщів. У період травня - липня зимова генерація самок паразита заміняється на нову. Темпи розмноження кліща залежать від багатьох факторів, та насамперед від температури і вологи. На приріст кліщів впливають кліматичні та природні умови, порода бджіл, сила сім’ї, співвідношення бджолиного та трутневого розплоду протягом сезону і т.д.

 

Рис. 11вражений трутневий

розплід вароатозом.

 

Самки кліщів зимують на бджолах, глибоко проникаючи між черевними сегментами, і харчуються гемолімфою. Харчування постійне, ритмічне, з чергуванням періодів активного споживання гемолімфи з більш тривалим станом спокою. Протягом зимівлі (150 дн) для збереження життєздатності самці кліща потрібно 5,5 мкл гемолімфи при наявності її в організмі зимуючої бджоли в середньому 4,3 мкл.

 

Стійкість кліща в зовнішньому середовищі залежить від температури та вологості. У голодному стані в оптимальних для життєдіяльності умовах паразит зберігається до 7 діб, у запечатаному розплоді при температурі 20°С - до 30 - 40 діб. Втрата 5 - 10 % води в організмі призводить до порушення харчування та розмноження в 50 % самок. Гинуть вони після втрати 10 - 20 % води.

 

Епізоотичні дані. Джерело зараження - інвазійні бджолині сім’ї. Кліщ поширюється блукаючими бджолами, бджолами-злодійками, трутнями, при підсилюванні сімей зараженим розплодом, з роями, при кочівлях пасік, купівлі і продажу бджіл і маток. Основне місце зосередження кліща в активний період - печатний розплід і вуликові бджоли. Трутневий розплід вражається в 7 - 15 разів більше, ніж розплід робочих бджіл (рис. 9-10).

 

Патогенез. В результаті хвороби бджоли слабшають, потомство народжується із зниженою життєздатністю, тіло бджоли перевантажується паразитом, знижується стійкість до зараження різними збудниками. Кліщ здатний зберігати у своєму тілі й активно переносити патогенні для бджіл віруси і бактерії.

 

Клінічні ознаки. Паразитування кліща на лялечці бджоли викликає різні порушення в її організмі. Уражені бджоли, що вийшли з комірок, значно дрібніші та легші. У їхньому тілі менше міститься білку та жиру, різко падає кількість лізоциму, відповідального за стійкість бджіл проти хвороботворних мікроорганізмів. У робочих бджіл та трутнів часто зменшене черевце, відсутні крила.

 

Кількість калічних бджіл у сім’ї пропорційне ступеню враження (рис.12). У зовні нормальних уражених бджіл у 1,5 - 2 рази скорочується тривалість життя. У них гірше розвинуті гіпофарінгеальні залози, через що знижується здатність до інвертування сахарози, вигодовування розплоду. Маса обніжжя і, ймовірно, місткість медового зобику в уражених бджіл менші, ніж у здорових. Скорочуються термін життя маток і їхня плодючість. Зменшується кількість трутнів у сім’ях, втрачається їх здатність до запліднення маток.

 

 

 

Рис.12Вплив вароатозу на розвиток

робочих бджіл

 

Зовнішні ознаки хвороби з’являються звичайно на 2 - 3-й рік після проникнення кліщів у сім’ю при враженні більше 20% бджіл. При сильному враженні, особливо восени, розплід строкатий, загиблі личинки і лялечки знаходяться на різних ступенях розкладання, гнилісна маса легко видаляється з комірки, частина кришечок над печатним розплодом провалена, деякі отвори в кришечках неправильної форми, часто з білим кантом (сліди випорожнень кліщів). Іноді в результаті сильного подразнення деякі личинки виходять з комірок, і їх знаходять на дні вулика та передльотковій площадці. Бджолина сім’я не забезпечує себе кормом, різко слабшає і гине, особливо після осіннього поповнення кормових запасів цукром.

 

У зимових бджіл погано розвинуте жирове тіло, вони неспокійні, погано формують клуб, звільняються від калу всередині вулика. Уражені вароатозом бджоли гинуть у період зимівлі або швидко слабшають, велика кількість загиблих бджіл накопичується на дні вулика.

 

Вароатоз часто протікає разом з іншими захворюваннями бджіл.

 

Діагноз. Наявність кліща в гніздах бджіл встановлюють по виявленню його на лялечках трутневого, бджолиного розплоду, на дорослих бджолах чи у смітті на дні вулика. Діагноз на захворювання або загибель бджолиних сімей від вароатозу може бути поставлений тільки при обліку ступеню враження бджіл та наявних ознак хвороби.

 

При захворюванні бджолині сім’ї на вароатоз оцінюють ступень враження:

 

ü    слабкий – до двох;

 

ü    середній – до чотирьох;

 

ü    сильний – понад чотири кліщі на 100 бджіл чи в 100 комірках трутневого або бджолиного розплоду із середини гнізда.

 

Господарства, які мають сім’ї бджіл із першими двома ступенями ураження, вважають умовно благополучними й у ветеринарній звітності показують як благополучні.

 

При масовому відході сімей бджіл діагноз на вароатоз ставлять комісійно, попередньо встановивши шляхом лабораторного дослідження, що немає інших хвороб і отруєнь, а також порушень у годівлі й утриманні. Паразитів необхідно диференціювати від інших гамазових кліщів, які зустрічаються у вулику.

 

Незалежно від ступеня ураження бджолиних сімей щорічно планують і проводять акарицидні обробки, реєструючи виконану роботу у ветеринарно-санітарному паспорті пасіки і зазначаючи у ветеринарній звітності.

 

Керівники господарств і власники пасік зобов’язані здійснювати комплекс ветеринарно-санітарних, лікувальних, а також зоотехнічних і організаційно-господарських заходів, що спрямовані на зменшення інтенсивності інвазії вароозу, а саме:

 

ü    обов’язково виконувати діючі ветеринарно-санітарні вимоги, які описані на початку;

 

ü    проводити протиройові заходи, спрямовані на недопущення зльоту роїв.

 

При третьому ступені ураження бджолосімей кліщем на пасіці вводять обмеження щодо кочівлі бджолиних сімей, перестановки стільників із розплодом з однієї сім’ї в іншу, забезпечують послаблення міжгосподарських зв’язків і недопущення зльоту роїв.

 

Диференційний діагноз. При виявленні загниваючих личинок диференціюють захворювання від європейського гнильцю; при виявленні каліцтв лялечок і дорослих бджіл виключають враження бджіл єгипетським вірусом, споріднене розведення, порушення температурного режиму гнізда.

 

Профілактика. Можлива на ізольованих територіях за відсутності завезення уражених бджіл.

 

Лікування вароатозу. Для обробки бджіл при вароозі застосовують зареєстровані в Україні препарати і способи, керуючись настановами щодо їх застосування (фольбекс ВА, апістан, апісан, байварол, акпін (неорон), варостоп,вароацид, таблетки апіваролю, санвар, піхтова, соснова, кропова олія, КАС-81, біпін, тактик, тепловий спосіб та ін.).

 

Перед обробкою хімічними засобами кожну партію препарату випробовують на трьох бджолиних сім’ях, різних за силою (слаба, середня, сильна). Якщо в сім’ях не спостерігається негативних явищ (велика загибель бджіл, ураження розплоду, зліт бджіл), то можна приступити до масової обробки бджіл. Якщо з’являється велика кількість загиблих бджіл, то використання препарату припиняється.

 

Чисельність кліщів знижують шляхом:

 

ü    систематичного видалення печатного трутневого розплоду за допомогою будівельної рамки (0,4 - 0,8 повної рамки);

 

ü    вилучення печатного розплоду із сімей у відводки або в сім’ї-інкубатори із наступною обробкою їх одним із рекомендованих засобів після виходу всіх бджіл з комірок;

 

ü    застосування сітчастих підрамників (кліщовловлювачів).

 

Для підвищення ефективності боротьби з вароозом на пасіках необхідно виконувати комплекс лікувально-діагностичних обробок протягом активного сезону (з урахуванням природно-кліматичних особливостей різних регіонів і технологій утримання бджіл) за такою схемою:

 

а) літні обробки (з 25.07 до 05.08) проводять відразу після відкачки товарного меду, коли в сім’ях ще мінімальна кількість печатного розплоду. Обробки проводять 2 - 3 рази одним із затверджених препаратів (термічними смужками вароациду, акпіну (неорону), фольбексу ВА, апіваролу, апістану, байваролу, апісану).

 

Препарати використовують відповідно до настанов щодо їх застосування до початку підгодівлі бджіл на зиму. Одночасно з обробками проводять контроль її ефективності і визначають ступінь ураження бджіл кліщем, для чого в 2 - 3 вулики закладають на дно листи паперу чи картону або поліетиленову плівку, змазані вазеліном або олією. Після першої обробки через добу листи виймають і закладають нові. Цей контроль дозволяє установити інтенсивність інвазії і, відповідно, необхідну кількість обробок та ефективність препаратів.

 

Використання органічних кислот (щавлева, мурашина, молочна) проти вароозу рекомендоване після відкачки товарного меду і до початку підгодівлі бджіл на зиму, коли у вулику мало рамок із незапечатаним медом, тому що він сильно накопичує залишки органічних кислот після обробок;

 

б) осінні (завершальні) обробки (з 15.10 до 01.11) проводять відразу після повного виходу розплоду (при відсутності печатного розплоду в бджолосім’ях). Обробки рекомендовано проводити водними аерозолями препаратів тактику або біпіну (обробки проводять при температурі повітря не нижче 0 0C), затвердженими термічними препаратами (обробки проводять при температурі повітря +8 - 10 0C), які застосовують відповідно до настанов;

 

в) навесні після обльоту бджіл і встановлення температури повітря не нижче плюс 10 - 12 0C рекомендується проведення діагностичних обробок 1 -5 бджолосімей будь-яким затвердженим препаратом (крім водних розчинів біпіну або тактику). Ці обробки дозволяють установити ефективність завершальних обробок і намітити план заходів боротьби з вароозом у новому сезоні.

 

Для того, щоб виключити появу стійкої популяції кліщів вароа на пасіках, необхідно кожні 3 - 4 року змінювати препарати однієї хімічної групи на іншу.

 

При використанні синтетичних піретроїдів (апістан, байварол,варостоп  та ін.) необхідно проводити заміну стільників у гніздах бджіл через кожні 2 - 3 роки.

 

Для підвищення життєдіяльності бджолиних сімей використовують білкові, мінеральні і вуглеводні кормові добавки (паста “Мікостат”, біоспон, серпін, апітонус, ендонуклеаза бактеріальна) відповідно до настанов щодо їх застосування.

 

Окрім застосування хімічних препаратів, для зниження чисельності кліщів використовують також термічний спосіб обробки бджіл. Для цього бджіл витрушують через спеціальну лійку в сітчасту касету. Останню поміщають у камеру з температурою 45°С на 30 хв. Касету періодично струшують, обертають. У камеру повинно надходити повітря не менш 0,5 м3 у хвилину. Після обробки бджіл поміщають у вулик. Обробляють бджіл не більш одного разу в сезон. Не можна термічно обробляти бджіл у період інтенсивного медозбору або годівлі цукровим сиропом.

 

При комплексній боротьбі з вароатозом важливе значення має дезинфекційна обробки. Щорічна дезинфекція всього інвентарю й устаткування, а також стільників, вкрай необхідна для попередження появи змішаних інфекцій.

 

 

 

Акарапідоз. Хвороба дорослих робочих бджіл, маток і трутнів, обумовлена паразитуванням у їхній трахейній системі кліщів. Збудник - кліщ Acarapis woodi (рис.13). Самки розміром (100 - 200)х(70 - 100) мкм, самці (100 - 170)х(60 - 100) мкм. Тіло овальне, сплюснуте, білу­ватого кольору. У самки на остан­ньому членику задньої пари ніг по 2 короткі і 2 довгі щетинки, на спин­ній стороні тіла 5 щитків. Спинна сторона тіла самця складається з 3 щитків, останній членик задньої пари ніг озброєний коротким шипом і довгою щетинкою.

 

Запліднені самки кліща, що вийшли на поверхню тіла, пересуваються по краю волоска бджоли і при контакті з іншою бджолою переходять на останню.

 

Рис. 13 Збудник акарапідозу

кліщ Acarapis woodi.

 

 Самка кліща знаходить отвір трахеї, проникає в неї і починає відкладати яйця. Спочатку уражається перша пара грудних трахей, надалі кліщі розселяються вглиб її, проникають у черевні та головні повітроносні мішки. В одній бджолі виявляють від одиничних особин до 150 кліщів. У період зимівлі самки, що вийшли з трахей, харчуються біля основи крил.

 

Поза бджолою кліщі швидко гинуть. У загиблих бджолах зберігаються від 12 год. до 6 діб.

 

Епізоотичні дані. Основне джерело зараження - хворі бджоли. Уражаються головним чином молоді робочі бджоли та матки до 7 - 10 дн., рідко до 18 дн. Усередині сім’ї бджоли перезаражаються поступово, до захворювання 50 % бджіл гнізда проходить 3 - 5 років. Поширенню збудника сприяють безконтрольне перевезення пасік, об’єднання слабких сімей, підсадження заражених маток, бджолине злодійство, блукання бджіл. Паразит більш інтенсивно розмножується на пасіках, розташованих у низьких сирих місцях.

 

Патогенез. При хворобі відзначають втрату гемолімфи та білку організму, кисневе голодування тканин бджоли внаслідок порушення стану стінок трахей; збільшення мікрофлори в просвіті ураженої трахеї, можлива інокуляція деяких збудників у гемолімфу бджіл. Не виключена також можливість виділення кліщем токсичних речовин. У результаті цього скорочується термін життя уражених бджіл, знижується їх стійкість до зараження іншими збудниками, виникають септичні захворювання.

 

Клінічні ознаки. Перебіг хвороби хронічний. З моменту зараження протягом декількох років вона протікає приховано (часто її важко помітити). Явні ознаки відзначають при враженні однієї третини або половини бджіл у сім’ї.

 

Основний симптом захворювання - повзаючі бджоли, нездатні до польоту, яких особливо багато можна спостерігати навесні в перший день виставки сімей із зимівника або влітку після тривалої нелітної погоди. У ряду комах відзначають неправильне положення крил (розкрилиця). Черевце в хворих бджіл, що вийшли з зимівлі, звичайно збільшене. Трахеї в залежності від тривалості враження мають на початку жовтий, потім коричневий і, нарешті, чорний колір. На таких пасіках бджоли гинуть узимку або навесні.

 

Діагноз. Встановлюють на підставі виявлення кліщів у змінених трахеях бджіл при їх мікроскопії (рис.14). Кліщів варто відрізняти від акарапісів, що паразитують на поверхні тіла бджіл. Для лабораторного дослідження висилають не менше 50 бджіл від кожних 3 - 5 сімей з ознаками враження, або свіжих трупів бджіл.

 

Диференційний діагноз. Необхідно виключити вірусний параліч.

 

 

 

Рис. 14діагностика акарапідозу:

а, в – трахеї пошкодженні кліщом;

б – трахеї здорової бджоли.

 

Профілактика. Не до­пускають завезення хворих акарапідозом сімей у бла­гополучну місцевість. У зо­нах, де раніше спостерігали це захворювання, щорічно навесні відбирають бджіл з декількох сімей для дослі­дження на акарапідоз. Пасіки розташовують у сухих місцях на підвищенні.

 

Заходи боротьби. При виявленні хоча б однієї хворої сім’ї карантин накладають на всю пасіку і навколишні господарства в зоні 5 км і знімають лише після повної ліквідації хвороби. Забороняються ввіз та вивіз бджіл з неблагополучної місцевості. У залежності від епізоотичної обстановки хворі бджолині сім’ї можуть бути знищені шляхом закурювання сірчистим газом.

 

Лікування. Застосовують фольбекс або фольбекс ВА. Обидва препарати (у вигляді смужок) спалюють і димом обробляють бджіл. Перед цим за 24 год. видаляються з вуликів 1 - 2 стільникові рамки, бджолам дають рідкий цукровий сироп. Увечері вільну від стільника рамку з прикріпленою до неї тліючою смужкою вносять у середину гнізда. Вулик герметизують, льоток закривають на 1 год. Фольбекс застосовують 8 разів, а фольбекс ВА - 6 разів через 7 дн. (щотижня). Обробка фольбексом весною або восени може викликати загибель маток в окремих сім’ях. Для лікування акарапідозу застосовують також концентровану мурашину кислоту (див. вароатоз).

 

 

 

Браульоз.Хвороба маток та робочих бджіл, що викликається паразитуванням браул. Збудник - сліпа браула (Braula coeca), браула шмітца (В. smitzi), східна браула (В. orientalis) (рис.15). Браули - безкрилі комахи розміром (1,3 - 1,6)х(0,8 - 1,1) мм, червоно-бурого кольору. Тіло покрите темними щетинками.

 

Рис. 15 Збудник браульозу -

сліпа браула.

 

Голова велика, плоска, трикутна, має очі, світлі вусики, ротовий апарат спрямований вниз та складається з верхньої губи, щелепних щупиків, покритих волосками, і слабко розвинутої нижньої губи. Груди короткі. Черевце злегка овальне, у самців більш витягнуте. Цикл розвитку браул тісно пов’язаний з біологією бджоли.

 

Сліпа браула звичайно зустрічається в західних і південних регіонах (у центральних і північних не виживає). Комахи спаровуються навесні на стільнику чи на хазяїні, цей процес триває від 8 хв. до однієї години.

 

Рис. 16ходи браул у медових

кришках стільників.

 

Відкладання яєць самкою починається через 2 дні після запліднення. Вона кладе в добу одне, рідше – кілька яєць (в сезон – біля 200), які поміщає на внутрішню сторону кришечки комірки  з медом до моменту її повного запечатування, рідко розташовує яйця на дні і стінках порожніх комірок. Яйця еліпсовидні, білуваті, розміром (0,7–0,8)х(0,36–0,39) мм.

 

Через 5–7 дн з яйця виходить біла, довжиною 0,8 мм, личинка. Вона харчується воском і наявними в ньому зернами пилку. Личинки прокладають характерні звиті, довжиною від 2 до 10 см тунелі на внутрішній стороні кришечок комірок (рис. 16). Діаметр ходу личинки дорівнює спочатку 0,3–0,5 мм, потім у міру досягнення личинкою розміру 2 мм розширюється до 0,75–0,78 мм, Личинки рухаються тільки в одному напрямку. Наприкінці ходу личинки обляльковуються. Розвиваються личинки протягом 44–52 днів. Лялечки білі, потім стають жовтуватими, форма тіла грушоподібна, довжина 1,4–1,6 мм; розвиваються вони 14–15 дн. Дорослі браули, що вийшли з кокона, білого кольору, через 6 год. у них темнішає голова, а через 12–24 год – все тіло. Повний цикл триває 63–74 дні.

 

Рис. 17 Матка вражена Braula coeca.

 

 

Паразити звичайно розташовуються зверху грудей матки або робочих бджіл, рідше зустрічаються на нижній стороні грудей трутнів (рис. 17). Харчуються вони кормом маток та бджіл. Для цього браули задніми кінцівками обхоплюють голову бджоли, а передніми збуджують верхню губу доти, доки не з’явиться на язичку крапелька корму, яку вони відразу ж з’їдають. Браули швидко пересуваються від однієї бджоли до інший і протягом однієї хвилини можуть узяти корм у 7 - 8 бджіл. Часто паразит відбирає корм при його передачі від однієї бджоли до іншої або годівлі робочими бджолами матки та трутнів.

 

Зимують дорослі браули лише поточного року народження. Звичайно вони розташовуються в центрі зимуючого клубу на матці та бджолах, що знаходяться поруч з нею. Кількість браул в осінньо-зимовий період на матці може досягати двохсот особин і більше. З другої половини весни та влітку браули розташовуються поблизу розплоду на бджолах-годувальницях. У цей період на матках знаходять від 1 до 10 особин браул і 1 - 3 на робочих бджолах та трутнях. Без харчування браули гинуть на 2 - 4-й день.

 

Епізоотичні дані. Джерело збудника - уражені браулами бджоли. З однієї сім’ї в іншу вони передаються при підсадженні хворих маток, перестановці стільників з розплодом та кормом, перельоті трутнів і бджіл, розміщенні на пасіці роїв невідомого походження. Дорослі браули здатні прикріплюватися до предметів, що рухаються. Їх знаходили на джмелях, жуках-бронзівках. Однак роль цих комах у поширенні захворювання, імовірно, обмежена. Інтенсивному розвитку браул у сім’ї сприяють м’яка і коротка зима, старі стільники.

 

Патогенез. Браули перевантажують тіло маток та робочих бджіл, ослаблюють їх через недостатнє харчування.

 

Клінічні ознаки. Уражені бджоли неспокійні, прагнуть видалити зі свого тіла паразита. При сильному враженні навесні бджолині сім’ї слабо розвиваються, бджоли-годувальниці через брак корму виховують менше розплоду, матки скорочують або припиняють яйцекладку. Скорочується льотна здатність бджіл. Узимку клуб бджіл буває рихлим, через занепокоєння бджоли споживають більше корму, звільняються від калу усередині вулика, підвищується загибель робочих бджіл, часто гинуть матки.

 

Діагноз. Встановлюють на підставі виявлення браул на тілі маток і бджіл. Для підтвердження діагнозу виявлених браул висилають у ветеринарну лабораторію. При постановці діагнозу варто враховувати епізоотичні дані, клінічні симптоми, кількість паразитів на матці.

 

Профілактика. Попереджають занос браул з неблагополучних пасік.

 

Заходи боротьби. На неблагополучній пасіці встановлюють карантин. Навесні через кожні 10 - 14 днів дно вуликів очищають, із запечатаного меду знімають воскові кришечки ножем або вилкою та перетоплюють.

 

Лікування. Застосовують фенотіазін, фольбекс (див. вароатоз). Опалих браул збирають та спалюють.

 

 

 

Вороги та шкідники бджіл

 

 

 

Воскова міль.Існує два види воскової молі: велика та мала.

 

Велика воскова міль (Galleria mellonella). Поширена по всій земній кулі, де є бджоли, за винятком районів із суворим кліматом або розташованих на висоті понад 1500 - 2000 м над рівнем моря. Особливо сильно цей шкідник розмножується в місцевостях з теплим кліматом.

 

Самки довжиною від 1,5 до 3,5 см (у середньому 1,3 см). Крила та тіло їх покриті лусочками. Колір передніх крил фіолетово-сірий зі світло-бурими та темними плямами, задніх - сірий з темними штрихами по задньому краї. Задній край передніх крил рівний, а задніх - заокруглений. У спокійному стані самка тримає крила складеними подібно до двосхилого даху. Голова її подовжена і звужується внаслідок спрямованих уперед щупиків, має опушення і короткий хоботок, великі фасеточні очі, рухливі тонкі вусики, що складаються з 60 члеників. Черевце складається з 10 члеників, при натисненні з нього виступає довгий яйцеклад.

 

Рис. 18Бджолине гніздо вражене

восковою молю.

 

Самці менші самок. Довжина їх тіла у середньому 1,1 см. Передні крила бурі, із глибокою півмісячною виїмкою на задньому краї. У спокійному стані самець тримає крила не настільки зібраними, як у самки. Голова його опущена, округла, шипики менш розвинуті, ніж у самки, і спрямовані догори. При натисненні на черевце в самців виступає копулятивний орган. Самці видають своєрідний різкий ароматичний запах, яким вони залучають самок.

 

Розмір та колір метеликів досить мінливі. Останній залежить від якості і кольору стільників, якими харчується міль в стадії личинки. Ротові органи та травний апарат у метеликів недорозвинені. Дорослі комахи не харчуються і живуть за рахунок поживних речовин, накопичених ними в стадії личинки, однак у них спостерігається виділення рідких бурувато-жовтих екскрементів. Відзначено деякі біологічні розходження у молі з різних місцевостей. Тривалість життя самки - 7 - 12 дн., самця - 10 - 26 дн.

 

Для відкладання яєць самки вибирають певні, частіше сильні бджолині сім’ї (рис.18). В одну бджолину сім’ю можуть входити для відкладання яєць щоночі 7 - 12 молей. Метелик, що прилетів, сідає серед бджіл, що стережуть гніздо, і залишається без руху 1 - 5 хв., потім швидко проникає у вулик, де розташовується на стільнику вище основної маси бджіл. Вусики метелика спрямовані злегка вперед і слабко вібрують, черевце притиснуте до стільника, яйцеклад рухається з боку в бік.

 

Розміри метеликів, гусениць та лялечок непостійні і залежать від харчування личинок та температури, при якій вони розвиваються. При обмеженому і неповноцінному харчуванні, а також при враженні паразитами, вони стають дуже дрібними і не перевершують по розмірах малу воскову міль.

 

 

 

Рис. 19 Стільник пошкоджений

личинками воскової молі.

 

 Протягом року міль дає 3 покоління (рис.19). При температурі 30 - 32°С повний цикл розвитку триває 47 дн. (яйце - 8 дн., личинка - 30, лялечка - 9 дн.), в умовах вулика - 5 - 8 тижнів. При температурі 20°С розвиток личинки затягується, а при 10°С і нижче - припиняється. Зимують у вулику личинки, а іноді - лялечки в стані заціпеніння. При мінусових температурах міль гине у всіх стадіях.

 

У сильних сім’ях бджоли протистоять молі. Робочі бджоли при очищенні та ремонті комірок захоплюють молодих гусениць молі, розривають і з’їдають їх. Іноді, щоб витягти гусениць з ходів, бджоли вигризають частину враженого стільника.

 

Гусениць молі більш старших віків бджоли убивають жалом і викидають з вулика. Однак така реакція відзначається не у всіх бджолиних сім’ях. Лялечок молі в порожнинах рамок бджоли закривають прополісом. На метеликів молі, що вийшли з лялечок, бджоли не реагують, у той же час дорослу міль, що намагається проникнути в гніздо, бджоли хапають за ноги, крила і не пропускають у вулик. Захист гнізда в бджіл припиняється через 2 год. після настання темряви. На міль, що проникла в цей час у вулик, бджоли не звертають уваги, але якщо їх збудити, постукавши по вулику, то вони швидко убивають метеликів, що ввійшли.

 

Одна гусінь молі може ушкоджувати 500 комірок і більше. Проходячи в середостінні стільника і по денцях комірок, гусениці злегка піднімають личинок і лялечок. Такий піднятий розплід бджоли запечатують не цілком, а запечатаних лялечок розпечатують, залишаючи середину комірки відкритою; при цьому край недозапечатаної кришечки навколо отвору вони потовщують і надбудовують у вигляді відтягнутого догори обідка або комірця. Виникає так званий неприкритий, або трубчастий розплід. Білі або темно-сині голівки незапечатанних лялечок добре видні на стільнику. Вони утворюють більш-менш правильні ряди по ходу гусениці.

 

У запечатаних бджолиних лялечок гусениці молі іноді ушкоджують ніжки і крила. У жаркому кліматі часто одна личинка молі з’їдає голову і груди в 11 лялечок бджіл. Іноді черевце бджоли, що формується, обплітається павутиною, яку вона нездатна порвати при виході з комірки.

 

Воскова міль заподіює шкоду також своїми виділеннями. Фекальні кульки, що потрапили на дно комірок, у результаті присутності в них, імовірно, ферментів, порушують кінцеве линяння бджіл безпосередньо перед їх виходом. Повітря в сильно ураженому міллю вулику робиться неприємним, і бджоли залишають його. Нерідко відзначають загибель сімей бджіл від воскової молі або їх сильне ослаблення.

 

Мала воскова міль (Achroea grisella). Розповсюджена так само широко, як і велика воскова міль, але зустрічається рідше. Самці менші самок: довжина самок - у середньому 11,3 мм, розмах крил - 23; довжина самців - 9, розмах крил - 17,7 мм. Передні крила вузькі, задні коротші і ширші передніх, у стані спокою складені подібно до двосхилого даху. Фарбування варіює від темного попелясто-сірого кольору до блідого жовтувато-сірого. Голова опущена. На чолі помітна пляма з коротких жовтих волосків. Ротові органи недорозвинені (метелики не харчуються). Кількість самців і самок приблизно однакова.

 

Самка молі відкладає яйця в щілини вулика, іноді - в комірки стільників через кілька годин після спарювання. Кількість відкладених яєць може бути 14 - 460, частіше 250 - 300 шт., колір їх білувато-жовтий, форма округла або овальна, розмір - близько (0,35х0,2) мм. З яйця виходить біла личинка довжиною 0,5 мм із світло-коричневою головою. Личинка циліндричної форми, без звужень, проходить 5 стадій розвитку. Доросла нормально розвинута личинка досягає 16 мм довжини і 2,2 мм ширини. Вона пряде білий шовковистий кокон. Останній розташований поодиноко в куті вулика або на дні. Довжина лялечки - 9 - 12 мм. Повний цикл розвитку триває 60 - 120 дн. Температурний оптимум розвитку становить 28 - 30°С; при t нижче 16 і вище 35°С яйця гинуть, нижче 20°С - личинки не обляльковуються і впадають у стан заціпеніння, вище 35°С - швидко гинуть. У вуликах зимують тільки личинки.

 

Рис. 20 Стільник пошкоджений

восковою молю.

 

Характер харчування гусениць малої молі той же, що й у гусениць великої молі, але вони можуть добре розвиватися, харчуючись тільки пергою. Одна доросла гусінь з’їдає щодня 0,00752 г стільника (у п’ять разів менше, ніж одна гусінь великої воскової молі). Личинки малої воскової молі середостіння не ушкоджують, - вони лише проробляють ходи в комірках на одній із сторін стільника. Ходи покриті крупинками воску і випорожнень і вистелені павутинням. Проникнувши в комірки, гусениці можуть обплітати павутинням лялечок бджіл (рис.20). Кришечки над ушкодженим розплодом бджоли недозапечатують, навколо отвору краї, що залишилися, потовщені і надбудовані у вигляді обідка (трубчастий розплід).

 

Визначити наявність молі в бджолиному гнізді просто. Для цього над листом паперу або полотнинкою тримають рамку, звільнену від бджіл, горизонтально і стамескою вдаряють кілька разів по верхньому бруску. Потривожені гусениці вискакують зі своїх ходів і падають на підстилку. Повторюючи цей прийом кілька разів, можна звільнити стільники від великої кількості гусениць.

 

Природні вороги воскової молі у вулику - членистоногі. Сюди відносять самих бджіл, що активно знищують їх, ряд наїзників, личинок жуків (шинкового шкіроїда), сіноїдів, книжкового скорпіона, щипавок, мурах, мікробів, мікроспоридій і віруси.

 

Із сімейства огнівок великий збиток можуть також наносити південна комірна, мірошницька, сухофруктова, какаова, осикова огнівки, гусениці яких харчуються пергою і руйнують її. Руйнують віск платтяна, меблева, шубна молі, як розкрадач меду відомий метелик мертва голова (знаходиться під охороною). У вуликах часто зимує американський білий метелик - карантинний вид, шкідник плодових дерев.

 

Заходи боротьби. Проти усіх видів молі і огнівок на пасіках і в сховищах стільників заходи більш-менш однакові, але проводити їх треба систематично. На пасіках утримують сильні бджолині сім’ї, підтримують чистоту у вуликах і сховищах стільників; стежать, щоб бджоли мешкали в справних вуликах без щілин, щорічно замінюють не менше 1/3 стільників. Ушкоджені стільники видаляють.

 

Не допускається утримання бджолиних сімей з надмірно розширеним гніздом. На пасіках обладнують спеціальні приміщення або окремі шафи (ящики) для збереження стільників. Вибракувану суш відправляють на завод або перетоплюють на віск. Стільники з кормами або без них зберігають у герметично закритих шафах, ящиках або вуликах у парах оцтової кислоти. При великій кількості суші її обробляють газовою сумішшю ОКЕБМ (окис етилену і бромистий метил) у дозі 50 г/м3 під поліетиленовою плівкою або в спеціальних камерах. Тривалість обробки 10 год. при температурі 15°С. Обробку проводять у протигазі. Використовують також сірчистий газ, отриманий при спалюванні 50 - 200 г сірки на 1 м3 об’єму (газ важчий за повітря; слід дотримуватись заходів безпеки!). Стільники витримують у приміщенні з газом протягом 2 діб, обробку повторюють 2 - 3 рази через 5 - 10 дн. Ефективне проморожування стільників без кормів; при цьому необхідно попереджувати запліснявіння. Застосовують і інші методи боротьби. Обробка стільників не гарантує їх від повторного ушкодження міллю.

 

 

 

Мурахи (Formicidae). Безкрилі комахи (крила мають самки і самці в період спарювання, але останні живуть недовго). Черевце стебельчате, стеблинка має одне або два кільця. Мурахи зустрічаються майже на всіх пасіках. Найбільш часто шкодить садова або чорна мураха, руда лісова, темно-бура лісова. У деяких випадках при нападі на вулик вони здатні розграбувати запаси меду в сім’ї, виносячи за добу до 1 кг меду. Зі слабких сімей мурахи виносять яйця бджіл, поїдають личинок. Іноді нападають на ослабілих бджіл біля льотків або у полі, селяться в утепленнях вуликів і можуть заносити в сім’ю різних збудників захворювань (американського і європейського гнильців). Однак у цілому діяльність мурах можна вважати позитивною, тому що вони знищують багато видів шкідливих членистоногих, очищають пасіку від трупів бджіл.

 

З метою попередження нападу мурах на сім’ю пасіку розміщають у місцях, не зайнятих їх гніздами (купинами). При наявності гнізд мурах їх обережно збирають і переносять на відстань 100 - 150 м від пасіки.

 

Знищення мурашиних гнізд, особливо в лісовій місцевості, загрожує великими неприємними наслідками для навколишньої рослинності і для бджільництва. Посадка томатів на пасіці звичайно відлякує мурах. Так само діють котовник котячий, хризантема звичайна, свіжі листи чорного горіха, метиловий і етиловий спирти, бура, порошок сірки, харчова сіль. Для попередження нападу мурах вулики встановлюють на спеціальні підставки, ніжки яких змазують нафтою, автолом, солідолом або іншими мінеральними мастилами. При нападі мурах вулик ретельно очищають від них. Для знищення стежок мурах місця їхніх проходів і розміщення протирають спиртом. Основна міра профілактики нападу мурах - утримання сильних бджолиних сімей на пасіці в добротних вуликах.

 

.

 

Рис. 21 Щипавка.

 

Щипавки (Dermaptera). Комахи невеликого або середнього розміру з подовженим тілом і двома клешневидними не членистими придатками на кінці черевця (рис.21). Харчуються листям, корою, квітами, насінням, плодами, харчовими продуктами, покидьками, дрібними комахами. Активні вночі, вдень ховаються під каменями, корою дерев, у траві і різних щілинах.

 

Бджолам наносять шкоди щипавки звичайна, городня і берегова. У вуликах ці комахи зустрічаються частіше в другій половині червня, у липні. Поселяються на стелі в утеплювальному матеріалі, щілинах вулика, на стільниках, де розкривають комірки, їдять мед, пергу, ушкоджують і забруднюють стільники.

 

Одна голодна щипавка здатна з’їсти до 300 мг меду. За 10 дн. 40 звичайних щипавок з’їдають 106 г меду, щипавки городні - 72 г. Іноді великі екземпляри цих комах нападають на хворих дорослих бджіл і уражений розплід, поширюють збудників інфекційних та інвазійних захворювань.

 

Заходи профілактики. Утримують вулики на сухих місцях, вільних від трави, на ніжки підставки під вулики наносять густий мастильний матеріал. Утеплювальний матеріал повинен бути сухим. При сильному нападі щипавок змінюють вулик, утеплювальний матеріал просушують. Використовують пастки у вигляді квіткового горщика, заповненого сіном або соломою. Такі горщики перевертають і вішають на невеликі кілочки навколо вуликів, або розкладають навколо них пастки, складені з двох невеликих дощок, стягнутих гумкою мотузкою, між якими поміщають шкірку від яблук, роздавлені сливи або вишні. Раз у тиждень пастки очищають або заміняють на нові.

 

 

 

Вуликові кліщі (Acarina). Відомо близько 160 різних видів кліщів, що відносяться до різних груп (акароїдні, хейлетиди, гамазові та ін.).

 

Розповсюдженими видами є акароїдні кліщі: молочний і будинковий (Carpoglyphus lactis та Glycyphagus domesticus, що зустрічаються майже в кожній сім’ї. Найбільш сприятливі умови для розмноження цих членистоногих у вулику відзначаються в травні-червні. В цей час на 1 м2площі на дні вулика їх знаходять до 200 тис. екз. у різних стадіях розвитку, не враховуючи яєць. Другий менш значний пік спостерігається в жовтні.

 

Самка молочного кліща в оптимальних умовах (температура 25°С, відносна вологість 85%) відкладає до 280 яєць і живе до 29 дн. Розвиток кліща продовжується близько 9 дн., при 0 - 3°С ці членистоногі живуть до 97 дн., при відносно високій вологості (70 - 90%) без корму залишаються життєздатними біля місяця. Кліщ звичайно зустрічається в молочних продуктах, сухих фруктах. Оптимальні умови для розвитку будинкового кліща: температура 23 - 25°С и відносна вологість 80 - 90%. При 20°С самка протягом життя відкладає 135 яєць, максимум - 300. Розвивається кліщ за 22 дні.

 

Поширені кліщі повсюдно. Знаходять їх на квітах, у пшениці, сіні, тютюні, цукрі, сирі, у гніздах птахів і коморах. Поселяючись в бджолиних сім’ях, харчуються пергою, медом, трупами бджіл і органічними залишками, проникають в комірки стільників, у мед.

 

При інтенсивному розмноженні в пергових стільниках, особливо при зберіганні їх поза сім’єю, кліщі руйнують пергу, що стає розкришеною золотисто-коричневою масою, яка легко висипається з комірок. Поверхня стільника, дно ящика для збереження стільників рясно покриті порошко-подібним нальотом. Ушкоджена перга втрачає свої поживні властивості і звичайно не використовується бджолами. Мед і перга, забруднені кліщами або продуктами їх життєдіяльності, можуть бути небезпечні для людей. Деякі види цих членистоногих при вдиханні їх з пилом можуть викликати у людини астму й алергію (Dermatophagoides sp.), призводити до враження шкіри ( піємотоз), служити причиною підгострих та хронічних бронхітів і бронхопневмоній, бути переносниками збудників небезпечних інфекційних захворювань. Ряд видів кліщів, що зустрічаються в акарофауні вулика, відносяться до небезпечних шкідників рослин і продовольчих запасів.

 

Діагноз. Варто враховувати різноманітність кліщів при постановці діагнозу на арахнози бджіл.

 

Заходи боротьби в основному зводяться до підтримки чистоти у вуликах, на пасіці і утримання в зимовий період сімей у сухих теплих зимівниках. Весь весняний підмор спалюють. При вивозі пасік на кочівлю (або постановці вуликів у теплиці) і перед поверненням з неї ретельно очищають дно вуликів. Пергові стільники зберігають у парах оцтової кислоти.

 

 

 

Жуки. "Притворяшка-вор"(рос.) (Ptinus fur). Самка різко відрізняється від самця за розмірами, формою, фарбуванням тіла. Колір тіла від темно-рудого до буро-чорного, на підкриллях по двох світлі перев’язки. Друга пара крил не розвинута, самки не літають. Тіло кулясте, довжиною 2,7 - 3,1 мм, з довгими і тонкими ногами, великими й опуклими очима, тонкими вусиками. Самок жука часто приймають за павуків.

 

Самці довжиною до 4,3 мм, тіло подовжене, фарбування однорідне, від бурого до темно-рудого кольору. Вусики довгі, друга пари крил розвинута, самці літають. Личинка кремового або білого кольору з коричневою головою, покрита волосками, форма тіла дугоподібна, розмір 5 - 5,5 мм. Лялечка біла, дуже маленька, вигнута.

 

В залежності від температури жук живе від 11 до 113 дн. Оптимальна температура розвитку 18 - 23°С. Зимують жуки і їх личинки. Протягом року виводиться одне покоління. При температурі 0°С яйця залишаються життєздатними 186 дн., личинки - 219, лялечки (без кокона) - 49, дорослі жуки - 79 дн. Дорослі жуки та відкладені ними яйця при температурі - 15°С гинуть на 9-й день, личинки - на 17-й, лялечки - на 6-й день. При температурі 55°С дорослі жуки гинуть через 1 хв., яйця - через 8 - 9, личинки - через 5, лялечки - через 7 хв.

 

Жук порівняно малоактивний удень, але дуже діяльний уночі. У вуликах дорослі жуки і личинки харчуються трупами бджіл, розплодом, що загинув, пергою і воском, руйнують стільники, ушкоджують стінки вулика і утеплювальний матеріал; на складах поїдають пергу в стільниках, що зберігаються, їдять віск і псують стільники. З личинок жука виділений збудник септицемії бджіл. Личинок і дорослих жуків знаходять у старих стільниках. В усіх випадках стінки і дно багатьох комірок стільників бувають покриті крихтовидною масою, під шаром якої видні отвори. При зовнішньому огляді руйнування нагадують      ходи малої восковий молі, однак вони відрізняються відсутністю ниток павутиння і випорожнень. У вуликах також зустрічаються притворяшка-грабіжник і червононогий притворяшка.

 

Шинковийшкіроїд (Dermestes lardarius). Довжина тіла 7 - 8 мм. Передньоспинка чорна, з рідким сіро-жовтим пушком, розташованим по колу. Черевце чорного кольору. Задній край кожного сегмента облямований рудою волосяною облямівкою. Вершинна половина надкрилля чорна, передня частина іржаво-бура, обмежена зубцюватою лінією. На іржаво-бурому тлі кожного надкрила є по три виразних чорних цятки. Жуки мають крила, літають, живуть до року.

 

Тіло личинки циліндричне, покрите волосками різної величини, розкиданими пучками. Спина бура або червонясто-чорного кольору, черевце - слабко-жовтого. Черевце поступово звужується до кінця і закінчується двома рогоподібними виростами. Личинки швидко пересуваються.

 

Лялечки жовтого кольору з коричневим відтінком, довжиною 8 - 9 мм. Останній сегмент черевця має на спині два шипи, що відповідають шипам личинок. У сухому середовищі лялечка залишається в останній личинковій шкурці.

 

Спарювання і яйцекладка починаються навесні при температурі 16 - 18°С. Протягом життя самка відкладає 100 - 200 яєць невеликими партіями на субстрат, яким харчується. Зимує комаха в стадії лялечки. При формуванні дорослих комах у лялечці восени вони залишаються в оточуючих їх оболонках у стані спокою до весни. Дорослі жуки з’являються навесні. Цей жук широко розповсюджений і зустрічається в зерносховищах, у місцях переробки зерна, на кондитерських, ковбасних і інших підприємствах, у будинках, складах, пташниках, голуб’ятнях. Поїдає макарони, залежані просипи будь-якого борошна, зерна пшениці, жита; псує м’ясо, сало, шкіру, волосся, зоологічні колекції; личинки нападають на пташенят домашньої птиці.

 

У сховищах стільників жуки і личинки охоче поїдають пергу, ушкоджуючи при цьому стільники. У вуликах вони харчуються пергою, залишками коконів, мертвими бджолами, викинутими лялечками, мертвими і живими личинками бджіл.

 

Стільники, уражені шкіроїдом, відрізняються від стільників з восковою міллю відсутністю павутини. Часто шкіроїд руйнує стільники разом з восковою міллю. Цьому сприяють однакові умови для розмноження обох шкідників у вулику. Личинки жука іноді знищують личинок воскової молі, але це не служить істотною перешкодою до її розмноження у вулику. Якщо сім’я заражена американським гнильцем, в екскрементах жуків виявляються спори цього збудника. Жуки, переходячи з хворих сімей до здорових, можуть бути джерелом інфекції. Серед шкідників бджіл відомі також шкіроїд плямистий, шкіроїд шубний.

 

Пестряк бджолиний (Trichodes apiarus). У неохайно утримуваних вуликах бджіл личинки жука наносять відчутної шкоди, знищуючи личинок і лялечок бджіл. Надкрила жука червоні, з темними перев’язками і чорною вершиною, тіло синювато-чорне, покрите густими короткими волосками. Розмір жука 10 - 16 мм. Зустрічається переважно на квітах зонтичних і складноцвітих рослин, де полює за комахами у травні і червні, а на півночі - у липні. При температурі 28°С самка протягом життя (22 - 29 днів) відкладає 200 - 260 яєць в тріщини гнізд одиночних та медоносних бджіл.

 

До яйцекладки здатні як запліднені, так і незапліднені самки жука. Яйця червонясто-жовтогарячого кольору, розміром (2,1х0,51) мм. Через 17 - 18 дн. з них виходять личинки, які живуть 107 - 138 дн. на дні вулика і харчуються пилком, мертвими й умираючими бджолами. Потім личинки жука проникають у стільники, руйнують їх і пожирають личинок бджіл. Одна личинка жука здатна знищити від 18 до 53 личинок бджіл. Часто, ушкоджуючи личинок, жуки заносять в комірки збудників грибкових захворювань. Зимують личинки і лялечки жука, цикл розвитку може продовжуватись 5 років і більше.

 

У гніздах бджіл і ос розвиваються також личинки пестряка прикрашеного (Т. ornatus). Дорослі жуки тримаються на квітах і на них відкладають яйця. Личинки, що вийшли з яєць, прикріплюються до ос або бджіл і потрапляють у гніздо. Їжею їх служать личинки хазяїнів.

 

Заходи боротьби. Необхідно утримувати на пасіці сильні бджолині сім’ї, підтримувати чистоту у вулику і сховищі стільників.

 

 

 

Яструбині (Accipitridae). З цього сімейства на бджіл нападають звичайний (Pernis apivorus) і хохлатий (Р. ptilorhynchus) осоїди. Поїдають вони бджіл у період льоту, розташовуючись по лінії льоту або біля пасік. Доцільно не розміщувати пасіки поблизу гнізд осоїдів, частіше змінювати місця стоянки пасік. В останні роки ці види птахів стали порівняно рідкісними, тому вони не можуть наносити значного збитку і підлягають охороні.

 

Щуркові (Meropidae). Дрібні (зі шпака) птахи з тонким злегка вигнутим дзьобом, довгими гострими крилами і довгим хвостом, середні пера якого видаються над іншими. У фауні України є два види щурок: золотава (Merops apiaster) і зелена (М. superciliosus).

 

Ці птахи перелітні. Гнізда влаштовують у землі (по обривах), утворюють колонії. Годуються різними комахами.

 

Щурки в силу численності їх у деяких місцях являють велику загрозу бджільництву. У раціоні окремих птахів медоносні бджоли можуть займати від 4 до 96%, у зоні пасік - 80 - 90%. Ці птахи здатні навіть знищувати бджіл біля льотка вулика в дощову погоду. Одна щурка в день з’їдає 700 - 1000 бджіл, або 2 - 3 % бджолої сім’ї. За 2 - 3 міс. пара щурок знищує до 20 тис. бджіл, зграя в 100 щурок робить пасіку в 50 бджолиних сім’ях економічно невігідною. Найбільший збиток пасікам щурки наносять у липні - серпні.

 

З метою попередження шкоди не слід розміщати пасіки поблизу колоній птахів, необхідно частіше змінювати стоянки пасік. Птахів відлякують програванням запису голосу соколу-чеглока. Якщо відлякування не допомагає, то варто звернутися в державну мисливську інспекцію виконкому за одержанням дозволу на відстріл щурок.

 

Сорокопудові(Laniidae) - дрібні, рідко середнього розміру птахи з характерним гачкоподібним дзьобом, на кінці восковиці (наддзьобку) мають зубцеподібний виступ. Населяють зарості чагарників, узлісся, заплави рік, культурний ландшафт на рівнинах і в горах. Густих посадок уникають. Є перелітні і стаціонарні види. Харчуються хребетними, комахами й іншими безхребетними. У нашій країні нараховується 10 видів цих птахів. Поселяючись біля пасік, птахи поїдають бджіл. Відзначено напад на бджіл сірого, чорноголового, червоноголового сорокопудів і жулана.

 

Улітку 55% корму сірого сорокопуда складають комахи, з них 1/4 - джмелі. Восени птахи харчуються переважно комахами (94 %), і питома вага джмелів у їхньому раціоні зростає до 41 %. Великих комах (матки джмелів і бджіл) сорокопуди надягають на колючки (шипи) рослин, дрібних (робочих бджіл) з’їдають при вилові. Профілактика - як при щуркових. У цілому це корисні птахи, що знищують шкідників.

 

Пізньою осінню й узимку на прилітних дошках вуликів часто можна бачити різних синиць і дятлів. Птахи постукують дзьобом по вулику і з’їдають бджіл, які виходять. Для попередження ушкодження сімей доцільно робити навіси над льотком з капронової або металевої сітки, осторонь пасіки підвішують для синиць шматочки сала, м’яса, якими птахи охоче харчуються. Синиці і дятли - корисні для лісів і садів птахи.

 

Маток і трутнів іноді ловлять ластівки; робочих бджіл, обтяжених ношею, скльовують мухоловка сіра, звичайний горобець, повзик звичайний, звичайна горихвістка, горихвістка-чорнушка, біла трясогузка, жовто-головий корольок, дуже рідко - славки, шпаки й інші птахи. Шкода від них практично незначна, і особливих заходів по захисту бджіл не потрібно.

 

З групи ссавцівідомі  такі  шкідники бджіл - їжаки (можуть знищувати бджіл, що не увійшли ввечері у вулик), ведмеді, куницеві (куниця, тхір, борсук) але найбільшу шкоду наносять представники наступних сімейств.

 

Землерийкові(Soricidae) - дрібні звірки, що нагадують мишей, відрізняються від них витягнутою в хоботок мордою. Хвіст відносно довгий, ноги короткі. Колір тіла бурий або сірувато-бурий. У гнізда бджіл проникають бурозубки (Sorex) і білозубки (Crocidura). Вони відрізняються по кольору вершини зубів, хвіст представників другого роду покритий окремими волосками. Мала бурозубка (S. minutus) має довжину 40 - 60 мм, хвіст складає 50 - 70% довжини тіла; маса 3 - 5 г, хоботок дуже витягнутий, гострий. У звичайної бурозубки (S. araneus) довжина тіла становить 60 - 90 мм, хвіст - 45 - 70% довжини тіла, маса 8 - 15 г, хоботок відносно тупий. В альпійської бурозубки (S. alpinus) довжина тіла 69 - 77 мм, хвіст - 90 % довжини тіла.

 

Землерийки часто проникають у вулики восени. Протягом зими, піднімаючись по стільниках, вони знищують бджіл, що знаходяться в клубі. Іноді спричиняють загибель окремих пасік.

 

Заходи попередження: розміщення пасік на сухих місцях, розчищення території від бурелому; утримання бджолиних сімей у добре обладнаних вуликах без щілин, застосування льоткових загороджувачів. Землерийки в силу своєї ненажерливості є корисними звірками, що знищують велику кількість шкідників.

 

Мишоподібні(Muridae) - дрібні звірки з витягнутою і загостреною мордою, хвіст покритий рідкими волосками, через які видні кільчасті лусочки. У нас відомо 11 видів 5 родів (рис.22).

 

Полевая мышь

Рис. 22 Миша польова.

 

Найбільш небезпечні шкідники бджільництва: рудий пацюк (Rattus norvegicus), довжина тіла 150 - 250 мм, хвіст коротше тіла, вуха короткі, відігнута уперед вушна раковина не досягає ока; чорний пацюк (R. rattus), довжина тіла 130 - 190 мм, хвіст довше тіла, відігнута вперед вушна раковина досягає ока; хатня миша (Mus musculus), довжина тіла до 110 мм, вуха круглі і порівняно невеликі, колір сірий, черевце більш світле; польова миша (Apodemus agrarius), довжина тіла 100 - 125 мм, колір рудий або бурий, по спині тягнеться чорна смуга; лісова миша (A. sylvaticus), довжина тіла 70 - 115 мм, фарбування руде, черево біле, на грудях часто жовта пляма; жовтогорла миша (A. flavicolis), довжина тіла 112 - 135 мм, вуха великі, фарбування спини і боків коричнево-охристе, яскраве; черевце біле, основа волосся сіра, на грудях охриста пляма; миша-крихітка (Micromus minutus), довжина тіла 47 - 70 мм, хвіст дорівнює довжині тіла, колір від буро-жовтого до жовто-охристого, черевце біле.

 

Хом’якові (Cricetidae) - дрібні або дуже дрібні тварини, переважна більшість яких - шкідники сільського і лісового господарства. З численного сімейства для бджільництва завдають шкоди лише полівки: руда полівка (Clethryonomys glareolus), довжина тіла 80 - 115 мм, хвіст - більше 50% довжини тіла, спина іржаво-коричнева, черевце темно-сіре, хвіст зверху темний, знизу білий; звичайна полівка (Microtus arvalis), довжина тіла 90 - 140 мм, хвіст - 30 - 40% довжини тіла, фарбування бурувате, хвіст зверху коричневий, знизу білуватий.

 

Мишоподібні та хом’якові завдають великої шкоди бджільництву. Узимку вони заселяють сховища стільників, зимівники, проникають у вулики, де ушкоджують стільники, турбують бджіл, поїдають мертвих і живих бджіл, мед, пергу, гризуть інвентар. Миші часто влаштовують у вуликах свої гнізда, забруднюють їх екскрементами і сечею, запах якої бджоли звичайно не виносять і залишають такі вулики. Бджоли умертвляють мишей, вони гинуть від 2 - 3 жалень, але частіше - від 12 - 14. Однак при збудженні бджіл миші швидко ховаються за заставною дошкою або ідуть в утеплювальні подушки. Загиблих у вулику мишей бджоли покривають прополісом. Бджолині сім’ї, які зазнали нападу мишей, гинуть або різко слабшають.

 

Для попередження нападу мишей вулики повинні бути без щілин, з добре підігнаними частинами, на льотки поставлені металеві загороджувачі. Всі отвори в підлогах і стінах зимівників, сховищ для стільників зашпаровують залізом, цементом або глиною зі склом (10 частин цементу або глини і 1 частина битого скла). Для знищення гризунів використовують природних винищувачів. До постановки бджіл у зимівник у ньому залишають кішку, здатну протягом доби знищити до 25 мишей. За мишами полюють ласка, горностай. Застосовують різні мишоловки, капкани, площадки з принадою, що падають над водою, й ін. Пацюків і мишей знищують спеціальними принадами, що складаються із зерен різних круп’яних культур, хлібних крихт, борошна або комбікормів і 10 - 15 % меду або вибракуваних розтертих стільників, що містять мед і пергу. До суміші додають одну з отрут у наступній концентрації: 0,5%-ий зоокумарин - 2%, розчин натрієвої солі зоокумарина - 1,5; ратиндан - 0,01 - 0,015; крисид - 1; фосфід цинку - 2 - 5%. Принади розкладають 2 - 3 дні порціями по 50 - 500 г. Боротьба з гризунами за допомогою хімічних і мікробіологічних засобів проводиться фахівцями ветеринарно-санітарних загонів або санітарно-епідеміологічних станцій.

 

 

 

Жаби часто селяться під вуликами й іноді схоплюють бджіл, що прилітають, якщо вони сідають на траву біля вулика. Одна велика жаба здатна відловити до 95 бджіл, однак у середньому за вечір з’їдає близько 8 екз. цих комах. Відомі також випадки нападу на бджіл очеретяної жаби. Озерні і ставкові жаби знищують бджіл-водоносів на берегах водойм. Трав’яна жаба може ловити бджіл, що повертаються у вулик у сутінках або перед дощем. В умовах Закавказзя бджіл ловить малоазіатська жаба. Протягом 15 хв. вона здатна проковтнути до 37 бджіл. Втрат можуть завдавати також гостроморда, закавказька жаби і червонобрюха жерлянка.

 

Ящірки знищують окремих бджіл. У їхньому шлунку іноді знаходять до 20 екз. цих комах. Ящірки часто проникають під кришки вуликів, особливо в жарку пору дня в Середній Азії і на Закавказзі, іноді вигризають стільники з медом на крайніх рамках. Відомі випадки нападу на бджіл зеленої і прудкої ящірок, агам.

 

З метою попередження можливого збитку від земноводних і плазунів необхідно викошувати траву на території пасік і особливо біля вуликів, вулики розташовувати на висоті 25 см над рівнем землі, бджіл утримувати в щільних вуликах з добре підігнаною кришкою. Пасіки обладнують спеціальними поїлками для бджіл.

 

 

 

Павуки (Aranei). Активні хижаки, що харчуються тільки живою здобиччю. Відомо більш 20 000 видів павуків, у тому числі на території України - біля 1000 видів.

 

Медоносні бджоли-фуражири, джмелі, мегахіли можуть стати жертвою павуків-бокоходів (Misumena vatia). Ці павуки поширені по всій території Європи і в Північній Америці. Тіло плоске, дві передні пари ніг помітно довші задніх. Фарбування черевця мінливе і часто залежить від кольору віночка квітки, на якому знаходиться павук. Воно варіює від білого або зеленуватого до яскраво-жовтого. У білих екземплярів з боків черевця в передній частині іноді бувають червоні смуги. Довжина тіла самок - 6,5 - 10,5 мм, самців - 3 - 4,3 мм.

 

Павуки віддають перевагу квіткам жовтцю, купальниці європейської, борщівника сибірського. Ловчих сіток не будують. Здобич підстерігають, причаївшись на квітках. Їжею є різні бджолині. При нападі павук утикає хеліцери в потилицю комахи, вводить отруту і згодом висмоктує жертву. Протягом години один павук здатний знищити до 4 бджіл.

 

На квітках бджіл ловлять також павуки роду Thomisius. Павук не плете ловчих мереж, нападає на бджіл, що вдвічі перевершують його за розмірами. При спробах проникнення павуків через льотковий отвір вуликів бджоли активно знищують їх.

 

Медоносні бджоли нерідко стають здобиччю різних видів тенетних павуків. При тісному розташуванні вуликів павуки натягають сітки між ними. У таких випадках кількість бджіл, що потрапляють у ловчі сітки, значно збільшується.

 

У тенетах павуків-кругопрядів 10 % жертв складають перетинчастокрилі. В Азербайджані на бджіл нападають 34 види павуків. У тенетах Araneus diadematus у день знаходили до 8 бджіл, інший вид павука за 2 год. знищував 7 бджіл. На деяких пасіках павуки-тенетники протягом 10 дн. знищували близько 7 млн. бджіл (чисельність 100 дуже сильних бджолиних сімей). Разом з тим павуки активно знищують різних шкідників. На одному гектарі лісу в Середній Європі протягом літнього сезону вони поїдають до 200 кг комах, з яких 40 - 45 % - шкідники лісу.

 

Заходи боротьби в основному зводяться до знищення ловчих сіток на пасіках. Кокони павуків доцільно збирати і розміщувати в лісах. Заходи щодо попередження нападу павуків, що не плетуть тенета, не розроблені.

 

Сольпуги (Solifugae). Відносяться до павукоподібних як окремий ряд (разом з рядами павуків, кліщів, скорпіонів та ін.). Їх розмір - від 10 - 15 до 50 - 70 мм, тіло буро-жовтого, піщано-жовтого, тілесного або темного кольору. Тіло рясне вкрите волосками та щетинками. Головогруди розділені на два відділи, черевце велике, веретено-видне, складається з 10 сегментів. Нічні хижаки, деякі види активні вдень. Нападу частіше піддаються бджолині сім’ї, вивезені на медозбір при розташуванні вуликів на землі. З метою попередження втрат від сольпуг бджіл варто утримувати у вуликах без щілин, розташовувати їх на підставках, звужувати або ставити решітку на льотковий отвір увечері при поверненні всіх бджіл у вулик.

 

 

 

Бабки(Odonata). Наносять короткочасної, але відчутної шкоди бджільництву в період масової появи. Бджіл знищують коромисло велике, коромисло синє і деякі інші. Бабка нападає зверху на бджолу, що летить, схоплює її за спину й умертвляє. Ними іноді знищуються до третини бджіл у сім’ях. Відомий випадок загибелі 65 з 97 сімей пасіки при нападі бабок. Нерідко гинуть матки, що вилітають для запліднення. Бабки часто нападають на бджіл під час відвідування ними водойм.

 

Заходи боротьби: у період масового льоту бабок пасіку переводять в інше місце, встановлюють на пасіці поїлки.

 

Богомоли(Mantoptera). У середній смузі і на півдні поширено близько 20 видів цієї комахи. За бджолами полює богомол звичайний, котрий ловить бджіл на квітах і пожирає їх. У день він може з’їсти до 16 бджіл. Істотної шкоди бджільництву богомоли наносять при масовому розмноженні і відсутності іншої здобичі. Заходи по боротьбі не розроблені. Богомоли і бабки знищують багато шкідливих комах і відносяться до корисних видів.

 

Ктирі (Asilidae). Хижі великі або середні за розміром мухи з добре розвинутими очима, втисненими тім’ям і чолом, вусики тричленикові, з кінцевою паличкою або без неї. Ротовий апарат колючо-сисного типу. Слина містить отруту для членистоногих і речовини, що розчиняють нутрощі жертви (як у павуків), яку вони схоплюють ззаду на льоту ногами, паралізують і висмоктують. Іноді полюють біля льотків вуликів. Як вороги бджіл відомі: прикрашений ктир, шершневидний, ляфрія руда, ляфрія горбата, ляфрія вогненна й ін. Деякі види ктирів здатні знищити до 140 бджіл на добу.

 

Заходи боротьби: не слід розміщувати пасіки в місцях масового розмноження ктирів.

 

Складчатокрилі оси (Vespidae). Передні крила в стані спокою складаються уздовж тіла подовжньою складкою. Передньогруди позаду вирізані, досягають основи крил. Небезпеку для бджіл представляють шершні (Vespa): звичайний, східний і далекосхідний.

 

Комахи нападають на бджіл і знищують їх біля льотка, на водопої, у полі при зборі нектару, у період інтенсивного льоту, значно послабляючи бджолині сім’ї. Іноді через напад скорочується літ бджіл на медоноси, - вонипереключаються на захист гнізда.

 

У серпні - вересні на пасіці часто можна помітити полістів, також звичайних, середніх, лісових, рудих та німецьких ос (Vespula), що проникають у вулик і крадуть мед, можуть стати переносниками захворювань. Розгарбуванню частіше піддаються слабкі бджолині сім’ї. У результаті захисту гнізда багато бджіл гине, сім’ї слабшають. Іноді гине до 2 % бджолиних сімей.

 

Оса-полістубиває дорослих бджіл для вигодовування своїх личинок. Масова поява ос на пасіках буває у певні роки і часто пов’язана з відсутністю доступних їм комах у природі.

 

Профілактика. На пасіці встановлюють пастки (пляшки, на 1/3 заповнені водою, в яку додають невелику кількість меду або цукру). Для боротьби з осами роду Vespula запропонований атрактант у спеціальних пастках у суміші з інсектицидами або хемостерилянтами.

 

Риючіоси (Sphecidae). Стрункі, голі або маловолохаті оси, що у більшості випадків гніздяться в ґрунті.

 

Филант - пчелиный волкРис. 23 Бджолиний вовк.

 

Самки риють нірки для своїх личинок і поста­чають їх паралізованими комахами або павуками. Найбільше значення для бджільництва має філанттрикутни­ковий (бджолиний вовк) (рис. 23). Найчастіше зустрічається на півдні, особливо в районах Середньої Азії. Розмір дорослої комахи 12 - 16 мм, зафарбування чорно-жовте. Голова широка, із сильними щелепами і малюнком на чолі у вигляді корони: у самців - із трьома зубцями, у самки - з двома. Черевце жовте, з чорними трикутниками по спинці, ноги жовті. Найбільш активний філант у жаркі (20 - 25°С і вище) сонячні дні з 10 до 18 год. Самець харчується нектаром рослин, викопує неглибокі нірки. Нора самок являє собою довгий похилий коридор, що переходить у горизонтальний тунель (довжина всього ходу - 0,3 - 1 м) з 5 - 10 камерами (2,5х1,5) см з боків.

 

На медоносних бджіл нападає самка філанта. Радіус її полювання - 1,5 - 2,5 км, іноді - до 5 км. Самки живуть 25 - 40 дн., роблять 1 - 3 гнізда, у камери яких кладуть 1 - 6, рідше 8 паралізованих бджіл. У кожній камері на груди принесеної бджоли самка філанта відкладає біле циліндричне яйце розміром (4х1) мм. Деякі яйця незапліднені. З яєць через 3 - 4 дні виходить личинка. Личинки протягом 2 - 5 дн. з’їдають бджіл і плетуть блискучий темно-коричневий колбоподібний кокон, у якому продовжують розвиток від 1,5 до 4 тижнів. Самки розвиваються в камерах з 3 - 8 бджолами, самці - з 1 - 2. Самці виходять на 4 - 10 днів раніше самок. У стадії лялечки філант здатний зимувати 8 - 10 міс.

 

Протягом літа в Європі розвиваються дві генерації філанта. Свої гнізда філант влаштовує на оголених від рослинності ділянках у сухих легких, супіщаних, підзолистих і рідше суглинкових ґрунтах, по схилах ярів, ровів, канав доріг. Часто виникають великі колонії хижака.

 

При вилові бджіл у полі і на пасіці філант паралізує їх і, надавлюючи своїми лапками на черевце, добуває з них нектар і гемолімфу. Якщо гніздо у самки філанта ще не готове, то вона кидає бджолу. У період масового льоту філанта бджолині сім’ї різко слабшають, часто припиняють роботу.

 

Для боротьби з філантом заорюють ґрунт і засівають його травами або рясно змочують водою, покривають соломою, листям, хмизом, у нори філанта заливають інсектициди. У період масового льоту цих комах у липні - серпні доцільно вивезти пасіку з неблагополучної зони.

 

Щоб позбутися ос, руйнують та обкурюють їхні гнізда, що біля пасіки, поблизу вуликів ставлять осоловки.

Корисна інформація | дивіться також:
Свіжі обговорення на агро-форумі: Клубника на продажу Какое оборудование потребуется для производства рассыпного кобикорма? О культиваторах Хочу купить минитрактор Дизельная с/х техника на Газ
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.