15 серпня 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Каталог тварин
Свинарство
Скотарство
Вівчарство
Птахівництво
Конярство
Кролівництво та хутрове звірівництво
Рибництво
Шовківництво
Бджільництво
Годівля тварин
Корми та кормова база
Норми годівлі
Племінна справа
Племінні господарства
Корисна інформація
Ветеринарія
Хвороби тварин
Діагностика
База ветеринарних препаратів
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Тваринництво - Бджільництво - Корисна інформація - Бджільництво


Бджільництво
Бджільництво

14.7.1. Організація пасіки

Сучасне бджільництво є важливою допоміжною галуззю сільського господарства. Його значення не обмежується лише виробництвом і одержанням прибутків від реалізації меду та іншої продукції. В живій природі, завдяки запиленню ентомофільних рослин, медоносні бджоли стали важливим елементом підтримки встановлених багатосторонніх зв’язків у тваринному і рослинному світі. Запилення бджолами посівів і насаджень сільськогосподарських культур дозволяє значно підвищувати їх урожайність. Зростає значення бджіл і як живого індикатора навколишнього середовища.

При організації пасіки потрібно враховувати те, що місце для неї повинно відповідати кращим умовам для бджіл і не створювати незручностей для людей. Пасіка — земельна ділянка, на якій розміщують вулики з бджолами, там же розташовані будівлі з необхідним обладнанням та інвентарем. У сільськогосподарських підприємствах пасіка є первинним виробничим підрозділом бджільництва. Якщо в господарстві є кілька пасік (бджільницька ферма), то на одній із них влаштовують центральну базу, де зосереджують основні технологічні процеси — переробку і зберігання продукції, виготовлення та ремонт вуликів тощо. З усієї пасічної території відокремлюють майданчик для вуликів, які розміщують рядами, в шаховому порядку або групами. Пасіки розміщують на підвищених місцях, які добре прогріваються сонцем та захищені від вітрів, мають хорошу кормову базу, на відстані не ближче 500 м від шосейних доріг, високовольтних ліній, водойм і 1 км — від тваринницьких приміщень та переробних підприємств. Територію стаціонарної пасіки огороджують суцільним, не нижче ніж 2,5 м, тином, обсаджують плодовими деревами і кущами. Відведення земельних ділянок для розміщення такої пасіки необхідно погоджувати з органами державного управління з питань ветеринарної медицини і місцевими органами влади.

При визначенні розміру точка враховують, що на одну бджолину сім'ю потрібно 20-40 м2 площі, залежно від способу розміщення бджіл. Вулики встановлюють на підставках не нижче 30 см від землі льотками на південь або південний схід з незначним нахилом вперед, на відстані 6 м один від одного і не менше 4 м між рядами. Перед льотками облаштовують санітарні площадки розмірами 0,5х0,5 м. На точку відводять ділянки для розміщення контрольного вулика (навіс 1,5х2 м), поїлок для бджіл.

З виробничих приміщень на території точка будують пасічний будинок, сотосховище, а при необхідності — зимівник. На кожній пасіці мають бути резервні вулики (10-15% від загальної чисельності бджолиних сімей) і стільникові рамки (не менше 30% від загальної кількості рамок).

За рахунок дерев і чагарників створюють затінення вуликів у денні години. Однак місце пасіки та вулики повинні тимчасово обігріватися сонцем, особливо в ранкові години. У випадку перевезення на медозбір передбачають під'їзд для автомобіля, доріжку і хвіртку для піднесення вуликів.

Власникам бджолиних сімей видається паспорт установленої форми. Працівники ветеринарної служби контролюють стан пасіки і роблять у паспорті відповідні відмітки. По пред'явленню паспорта керівниками господарств, фахівцями бджільництва і місцевих органів влади вирішують питання про розміщення пасік на кочівлі. Дотримання ветеринарно-зоотехнічних правил пасічниками сприяє утриманню здорових і сильних бджолиних сімей, попереджає появу і поширення хвороб.

 14.12. Вимоги до стільникових та безстільникових пакетівПри визначенні розмірів пасік і плануванні розвитку бджільництва на перспективу враховують потребу господарства у бджолиних сім’ях для запилення сільськогосподарських рослин та наявних кормових ресурсів місцевості. Організацію пасіки розпочинають з придбання бджолиних сімей або відводків.. Для збільшення чисельності сімей закуповують пакети бджіл у розплідницьких господарствах (табл. 14.12).

Купівлю-продаж здійснюють переважно навесні до початку медозбору. Придбання бджіл допускається тільки на благополучних щодо хвороб пасіках. Під час купівлі-продажу проводять спільний огляд сімей, з’ясовують і оцінюють їхній стан. При цьому визначають силу (за кількістю вуличок бджіл або зайнятих ними стільників), кількість рамок із розплодом, запас корму. За кількістю розплоду оцінюють якість матки. Більшість бджолиних сімей навесні після зимівлі обсиджують 6-8 стандартних (435 ? 300 мм) стільників. У кожній сім'ї має бути не менше 5-6 кг корму. Крім зайнятих бджолами потрібні ще запасні стільники (табл. 14.13). Наявність хвороб на пасіках щорічно перевіряється ветеринарною службою. Бджолярі зобов'язані відразу після зимівлі відправити проби бджіл для дослідження у ветеринарну лабораторію за місцем проживання. За результатами перевірки робляться позначки в спеціальному паспорті власника пасіки. При організації пасік звертають увагу на придбання інвентарю та обладнання різного призначення. Для одержання продукції використовують: медогонки, воскотопки, пилковловлювачі, а для перевезення бджолиних сімей — переважно автомобільний транспорт.

 14.13. Інвентар і механізми для догляду за бджолиними сім'ями

Вулики купують у торговій мережі бджолопідприємств або виготовляють на місці в столярних майстернях. Кращим матеріалом для виготовлення вуликів є добре висушені дошки з верби, липи, тополі, сосни та інших порід. Для фарбування вуликів використовують олійні фарби жовтого, блакитного і білого кольорів. Вуликові рамки оснащують спеціальним дротом, який закуповують разом з інвентарем.

У лісостеповій зоні України найбільшого поширення набули вулики таких систем, як український і стандартний 20-тирамковий лежак, багатокорпусний. Основні вимоги при виборі вуликів зводяться до того, щоб вони найбільшою мірою відповідали умовам життя бджолиної сім’ї і були зручними в роботі при догляді за ними.

Вулик-лежак уміщує 20 рамок розміром 435х300 мм. Він складається з продовгуватого корпуса, прибитого наглухо дна, плоского даху, розбірної стелі. У вуликах-лежаках зручно розміщувати відводки із запасними матками, залишати бджіл для зимівлі на волі, застосовувати різні способи і методи по догляду за сім’ями.

Багатокорпусний вулик складається з чотирьох корпусів однакового розміру, окремого дна, плоского даху, стелі. У кожному корпусі вміщується 10 рамок розміром 435х230 мм. За рахунок зняття і постановки корпусів розмір гнізда сім’ї і загальну масу вулика можна змінювати. Цілий ряд операцій у ньому виконують з меншими затратами часу і праці, ніж в інших системах вуликів. У зв'язку з помітними перевагами застосування багатокорпусних вуликів розширюється.

Український вулик — його рамка вузьковисока, розміром 300х435 мм. Вулик розрахований на 20 рамок. Він важчий за 20-ти рамковий лежак, тому що передня і задня стінки подвійні. Забезпечує кращі результати зимівлі бджіл на волі.

14.7.2. Життя бджіл

Бджолина сім’я — цілісна біологічна одиниця, до складу якої входять матка і робочі бджоли. Це — жіночі особини. У весняно-літній період тимчасово проживають трутні — самці, яких виховують сім’ї для спаровування з матками. Поодинці бджолині особини жити не можуть. Улітку бджолина сім’я складається з однієї матки, 50-70 тис. робочих особин і кількох сотень, а іноді і тисяч трутнів. На зиму склад сім’ї змінюється: кількість бджіл зменшується до 15-25 тис., трутнів наприкінці літа вони виганяють. Необхідні умови життя бджолина сім’я забезпечує завдяки спільній діяльності її членів. Бджоли відбудовують і захищають гніздо, утримуючи потрібні умови мікроклімату, заготовляють і переробляють корм, створюють його запаси, виховують нові покоління особин. Бджолина матка після спаровування з трутнями відкладає яйця, що сприяє відтворенню потомства. Добова кількість відкладених маткою яєць улітку досягає 1,5-2 тис. шт. Це забезпечує високі темпи відтворення потомства. За сезон сім’я виховує 150-200 тис. особин. Незважаючи на те, що матка може жити в сім’ї 5-7 років, її використовують тільки протягом двох сезонів і лише в окремих випадках довше. З віком її продуктивність зменшується, а в сім’ях зростає ймовірність роїння.

Трутні виводяться в кожній сім’ї, але в різних кількостях. Вони розвиваються з незапліднених яєць, які матка відкладає в трутневі комірки. Через 10-12 днів після народження самці стають статевозрілими. У пошуках маток для спарювання трутні періодично за сприятливої погоди вилітають з вуликів. Після спарювання вони гинуть, але їхні статеві клітини, що залишилися в спермоприймачі матки, в результаті запліднення яєць дають початок розвитку нащадків — жіночих особин сім’ї. Доля впливу трутнів на спадковість потомства становить 75%, а матки — 25%. Враховуючи це, необхідно приділяти серйозну увагу виведенню трутнів у кращих сім’ях, які відрізняються високою продуктивністю та іншими позитивними якостями.

Робочі бджоли живуть улітку 1,5-2 місяці. Осінні генерації ідуть у зимівлю й у стані спокою доживають до весни, встигаючи виконати властиві їм функції після очисного обльоту протягом 30-50 днів. Загальна тривалість життя бджіл, які зимували, досягає 7-9 місяців.

Першу половину життя бджоли проводять у вулику, виконуючи різні функції. З перших днів вони чистять комірки, обігрівають розплід. Потім освоюють нові види робіт: годують личинок, переробляють нектар у мед, будують стільники з воску, який самі ж виділяють. Молоді бджоли, починаючи з 5-7 дня, роблять короткочасні вильоти в полуденні години, під час яких вони звільняються від неперетравлених залишків, що нагромадилися в задній кишці, і запам’ятовують місцезнаходження вулика. Поступово у них виробляється рефлекс на місце, до якого вони потім можуть повертатися, не блукаючи між вуликами. Тому не можна переставляти вулики з бджолами на території пасіки чи перевозити їх на кочовий точок, який знаходиться ближче 5 км від пасіки.

Через 2-3 тижні після народження робочі бджоли займаються в основному позавуликовими роботами. Головна їхня турбота — збір їжі і нагромадження її запасів. Кожна бджола робить за день у середньому близько 10 вильотів. Продуктивність на зборі нектару і пилка підвищується зі зменшенням відстані до відвідуваних рослин, поліпшенням погоди і збільшенням запасів на навколишній території. За один політ бджола приносить до 60 мг нектару, наповнюючи медовий зобик при відвідуванні десятків, а іноді й більше сотні квіток. У кошики на задніх ніжках вона набирає пилок (близько 20 мг), формуючи його в грудочки, які називають обніжжям. У напруженій літній роботі бджола гине, заготовивши 4-5 г меду.

Бджолина сім’я протягом року на свої потреби (виховання розплоду, харчування дорослих бджіл, теплову енергію, будівництво стільників, льотну діяльність та ін.) витрачає приблизно 80-90 кг меду, з них 20-25 кг в осінньо-зимовий період. Крім того, сім’я споживає 20-25 кг пилку. Інші нагромадження кормів бджолярі відбирають як товарну продукцію. Чим краща кормова база в розрахунку на одну сім’ю в зоні розміщення пасік, тим більше продукції одержують від бджіл.

У життєдіяльності бджолиної сім’ї розрізняють період активного стану і зимівлі. Зимовий період бджоли проводять у стані спокою. Вони збиваються між стільниками в щільну масу, яку називають клубом. Зовнішні обриси його нагадують форму еліпса. Верхньою частиною клуб розташовується на кормовій частині стільників, що дозволяє бджолам споживати необхідну кількість корму. У стані зимового спокою бджоли різко знижують активність, а саме: рух, споживання корму, обмін речовин, дихання і живуть при зниженій температурі (14-27 °С тепла). Це дозволяє їм зберегти енергію і функціональну діяльність багатьох органів і систем на весняний період, щоб забезпечити нормальний розвиток сім’ї після перезимівлі.

По мірі поїдання корму клуб поступово переміщується вгору. Він може дещо просуватись уздовж вуличок, але бджоли не можуть перейти через порожні стільники і добратися по них до запасів меду, що залишилися на інших рамках, і гинуть. Тому на зиму у вулику залишають такі стільники, у яких міститься не менш 2 кг меду.

При догляді за бджолами під час зимового спокою виключають вплив різних подразників і факторів, що активізують життєдіяльність бджіл: стукіт, підвищення температури, запахи та ін. Якщо зимівля проходить в приміщенні, температуру в ньому підтримують на рівні близько 0-2°С тепла, а відносну вологість 70-80 %. Найглибший спокій спостерігається в грудні — січні. Місячна витрата корму на сім’ю знижується до 1 кг і менше. Наприкінці зимівлі активність бджіл підвищується, матка починає відкладати яйця, з’являється розплід, який вимагає додаткових витрат корму на підтримання температури в межах 34-35°С і вигодівлю личинок. При настанні потеплення, коли зовнішнє повітря прогрівається до 9-10°С і вище, бджоли роблять очисний обліт. Кружляючи в повітрі біля вуликів, вони очищаються від неперетравних решток, які можуть нагромадитися в товстій кишці (до 45 мг), що складає половину маси тіла бджоли. Безоблітний період складає в Лісостепових районах 120-150 днів.

З ранньої весни бджоли включаються в збирання свіжих порцій нектару і пилку, сім’я нарощує все більше і більше робочих особин на зміну тих, які зимували, для посиленої роботи в майбутньому медозборі. Найбільшої величини сім’я досягає в червні — липні. У неї збільшується можливість зібрати і переробити значну кількість корму. Денний збір у звичайних умовах складає до 4-5 кг, а при рясному цвітінні високопродуктивних медоносів — більше 10-12 кг. До осені більшість бджіл зношується, виводяться нові генерації для зимівлі. У кінці вересня або на початку жовтня матки припиняють відкладати яйця. Настання похолодань (плюс 8°С і нижче) призводить до утворення клуба. Бажано, щоб осінній очисний обліт відбувався як можна пізніше.

14.7.3. Медоносна база і запилення рослин бджолами

Основу кормової базибджільництва в більшості районів Лісостепу становлять сільськогосподарські культури, також використовуються природні угіддя: ліси, луки, пасовища. Цвітіння медоносних рослин розпочинається з третьої декади березня і триває до жовтня, але найбільша кількість видів цвіте протягом другої половини весни та першої половини літа.

Бджоли найефективніше збирають корм та запилюють рослини навколо пасіки в радіусі до 2 км. Нижче наведено норми медопродуктивності найпоширеніших рослин, кг/га:

  • Абрикос звичайний 40 Волошка лучна 130
  • Аґрус 70 Гарбуз звичайний 40
  • Акація біла 500 Гірчиця біла 120
  • Акація жовта 125 Гісоп лікарський 200
  • Верба біла 100 Гледичія колюча 250
  • Бархат амурський 280 Гречка посівна 90
  • Буркун білий 300 Груша 20
  • Буркун лікарський 200 Диня 30
  • Валеріана лікарська 260 Еспарцет 120
  • Верба козяча 150 Синяк звичайний 350
  • Верес звичайний 200 Слива 20
  • Вика волохата 170 Смородина чорна 70
  • Вишня 35 Сніжноягідник 400
  • Собача кропива 260 Липа серцевидна 600
  • Софора японська 300 Липа широколиста 800
  • Суріпиця 30 Лох вузьколистий 200
  • Фацелія пижмолиста 300 Люцерна посівна 130
  • Лядвенець рогатий 45 Малина садова 70
  • Еспарцет посівний 120- М'ята перцева 300
  • Живокіст жорсткий 160 Огірки 30
  • Огірочник лікарський 300 Плакун верболистий 300
  • Кавун 20 Ріпак озимий 80
  • Клен гостролистий 200 Цикорій 100
  • Клен татарський 300 Чебрець звичайний 140
  • Конюшина біла 120 Черешня 40
  • Конюшина гібридна 140 Чистець однорічний 100
  • Конюшина посівна 120 Шавлія кільчаста 400
  • Коріандр посівний 100 Шавлія мускатна 500
  • Крушина ламка 120 Яблуня 25

Запилення бджолами ентомофільних сільськогосподарських культур значно підвищує їх урожайність та поліпшує якість плодів і насіння. Науковими установами розроблені й рекомендовані виробництву такі норми кількості сімей на 1 га культур, які запилюють бджоли:

  • Гречка, коріандр 2,5 Кавуни, дині 0,3
  • Соняшник, суниця, гірчиця 0,5-1 Огірки, гарбузи 0,5
  • Ріпак, малина 2-2,5 Овочеві культури на насіння 1-2
  • Еспарцет, буркун білий 3-4 Яблуня, груша, слива 2
  • Конюшина червона 2-4 Вишня, черешня 3
  • Люцерна посівна 4-9 Смородина, аґрус 2-3,5
  • Запилення рослин організовують власними бджолиними сім’ями, а в разі їх дефіциту — орендованими за плату на підставі укладеної угоди.

14.7.4. Розведення та утримання бджолиних сімей

Породи бджіл. Відповідно до природнокліматичних і медозбірних умов на Україні сформувались і набули широкого розповсюдження 3 аборигенні породи бджіл: українська, карпатська, середньоросійська (поліська популяція). Бджоли цих порід мають сіре забарвлення, характеризуються високою зимостійкістю (особливо поліська популяція середньоросійської породи), стійкістю проти падевого токсикозу, нозематозу та гнильцевих захворювань, печатка меду — біла. Карпатські й українські бджоли менш агресивні, ефективно запилюють рослини, які вирощують в теплицях, активно розвиваються весною, а тому їх використовують при репродукції пакетів і сімей. Бджоли української степової породи розповсюджені в степовій і лісостеповій зонах, їх чистопородним розведенням займаються в Вінницькій, Кіровоградській, Хмельницькій, Дніпропетровській і Полтавській областях. Природне поширення карпатських бджіл — гірські та передгірні райони Карпат, розплідники цієї породи знаходяться у Закарпатській, Чернівецькій, Львівській та Івано-Франківській областях. Бджоли поліської породи середньоросійської популяції зустрічаються на пасіках північних районів Чернігівської, Житомирської, Київської, Рівненської та Сумської обл. Репродукцію племінного матеріалу даної породи організовано на базі Чернігівського бджолорозплідника.

Племінним матеріалом зазначених порід товарні пасіки забезпечують розплідницькі господарства. Саме в цих господарствах потрібно купувати маток і бджолині пакети. Бджолиних маток використовують для заміни старих, формування нових сімей, заміни однієї породи на іншу, а пакети купують для організації пасіки, відновлення або збільшення чисельності сімей. На зазначену племінну продукцію господарство видає ветеринарне свідоцтво.

Купуючи бджолиних маток звертають увагу на їх якість. Необхідно, щоб неплідні матки української породи мали масу, не меншу 180 мг, карпатської — 185, поліської популяції середньоросійської породи — 190 мг, а плідні відповідно не менше 200, 205 і 210 мг. При зовнішньому огляді матки не повинні мати потріпаних крил або розкрилиці, пошкоджень на тілі й ніжках. Черевце має бути без перехватів, овально-видовженої форми. Загальна довжина тіла бджолиної матки повинна бути не менша ніж 18,5 мм.

Утримання бджіл. Підготовку бджолиних сімей до зимівлі розпочинають з оцінки їх стану і створення оптимальних умов для осіннього нарощування молодих бджіл. Цю роботу проводять по закінченні медозбору шляхом огляду сімей, визначають їх силу, наявність і якість матки, кількість розплоду та корму, придатність стільників до зимівлі. В гніздах залишають світло-коричневі або коричневі стільники, а світлі та стільники з пергою приймають в стільникосховище, темно-коричневі — вибраковують. Формують гнізда таким чином, щоб всі рамки щільно обсідали бджоли. В середньому для успішної зимівлі бджіл необхідно, щоб на рамку приходилось 2,2-2,5 кг вуглеводного корму. При його нестачі бджіл підгодовують цукровим сиропом (співвідношення 1 частина води х 1,5 цукру). Щоденно сім’ям, залежно від сили, дають 1-2 л сиропу. Не допускають зимівлю бджіл на падевому меді та тому, який швидко кристалізується. Загодівлю необхідно завершити до середини вересня місяця. При остаточному формуванні гнізд на зиму повномедові рамки ставлять з країв гнізда, а з меншою кількістю корму — в центрі. Щоб забезпечити успішну зимівлю слабких сімей, їх гнізда розміщують через глуху перегородку поряд з сильними або ставлять по дві у вулику. Гнізда сімей утеплюють зверху та боків. Зимівлю бджіл проводять як надворі, так і в зимівниках. Під час зимівлі догляд за бджолами полягає в періодичному прослуховуванні апіскопом сімей, чищенні біляльоткового простору від підмору. Спокійне, рівномірне гудіння бджіл свідчить про те, що перебіг зимівлі проходить нормально. І навпаки, коли воно має перепади або досить тихе, то існують відхилення в стані сімей (зниження та підвищення вологості повітря, враження нозематозом або падевим токсикозом, відсутність, кристалізація або закисання корму, загибель матки тощо). Таким сім’ям при потребі надають допомогу.

Наприкінці лютого готують точок до виставки бджіл. Виставляють вулики в березні, коли температура повітря вдень сягає плюс 10°С. Після винесення вуликів із приміщення льотки відкривають і стежать за ходом обльоту, щоб виявити сім’ї, які треба оглянути в першу чергу. Якщо в сім'ях проходить масовий літ бджіл, це означає, що вони мають задовільний стан, і навпаки, при малоактивних вильотах, опоношенні сім’ї оглядають і усувають виявлені недоліки. З підвищенням температури до 14-15°С і більше на пасіці оглядають сім’ї, визначають їх стан і обсяг робіт, які потрібно виконати щоб забезпечити нормальні умови життєдіяльності і нарощування сімей до медозбору. Тому, що у першій половині весняного періоду кормова база часто не задовольняє потреби сімей у вуглеводних і білкових кормах, проводять підгодівлю бджіл штучними замінниками (цукровий сироп, канді та ін.). Крім того, для посилення розвитку сімей використовують біостимулятори. Щоб зменшити енергетичні та фізіологічні витрати сім’ї на підтримання мікроклімату, об’єм гнізд скорочують так, щоб у вуликах залишилась та кількість рамок, яку обсиджують бджоли. В багатокорпусних вуликах для цього достатньо вилучити нижній корпус. Коли у гніздах на передостанній рамці з’явиться розплід, сім’ї розширюють. Раннє розширення охолоджує гнізда, затримує розвиток сімей, але запізнюватися з ним також не можна: матка скорочує відкладання яєць, розвиток уповільнюється і у сім’ї може виникнути ройовий стан.

У вуликах-лежаках спочатку гніздо розширюють світло-коричневими стільниками. Такі рамки розміщують між останнім стільником з розплодом і медо-перговою рамкою. При настанні стійкої теплої погоди стільники можна ставити в центр гнізда, а при появі у природі підтримуючого медозбору гнізда розширюють рамками з вощиною. В багатокорпусних вуликах розширюють гнізда цілими корпусами, але при цьому слідкують, щоб гніздовий корпус, тобто з маткою і розплодом, знаходився внизу. На час настання медозбору за необхідності гнізда сімей забезпечують додатковими стільниками або ставлять в розріз кормової частини багатокорпусних вуликів корпуси. З метою отримання значно більшої кількості продукції застосовують кочівлі до масивів медоносних рослин, обмежують відкладання матками яєць, формують сім’ї-медовики. Для того, щоб перевезти бджіл, необхідно підготувати сім’ї. Для цього приймають утеплення, з гнізд видаляють повномедові рамки та ті, що мають наприск, а на їх місце ставлять пусті стільники. Рамки закріплюють так, щоб вони не хитались, над гніздами встановлюють вентиляційні решітки, ліквідовують щілини, фіксують рухомі частини вуликів. Перевезення бджіл проводять до або після завершення льоту бджіл. Після перевезення оглядають сім’ї, при необхідності надають їм допомогу, приводять в належний стан гнізда.

Після закінчення медозбору, як тільки бджоли запечатають 1/2-1/3 частину корму, відкачують мед. Як правило, після завершення медозбору настає безмедозбірний період і при відкачуванні меду може виникнути напад бджіл. Тому цю роботу краще проводити в ті години або дні коли бджоли активно не літають.

Розмноження бджолиних сімей. Розрізняють природне та штучне розмноження сімей. Природне розмноження (роїння) є небажаним явищем на пасіці, тому що воно негативно впливає на розвиток і продуктивність сімей, зростають затрати праці, порушується планове виконання робіт по догляду за бджолами. Для попередження роїння необхідно завантажувати бджіл роботою по вирощуванню розплоду, будівництву стільників, утримувати в гніздах молодих маток, затінювати вулики. При вильоті рою бджіл оббризкують водою і струшують в роївню та переносять в прохолодне місце. Увечері рій заселяють у вулик, куди перед цим ставлять 1-2 стільники з розплодом, 3-4 рамки з штучною вощиною, декілька пустих і кормових стільників. В сім’ї, яка відроїлась оглядають гніздо і знищують всі маточники, залишивши один з кращих.

З метою збільшення розміру пасіки практикують штучне розмноження сімей. Для цього використовують сильні сім’ї масою не менше 3 кг (сила — 12 і більше вуличок). Розрізняють створення нових сімей за рахунок формування відводків, поділу сімей навпіл. До цих сімей підставляють зрілий маточник чи підсаджують плідну або неплідну матку. Нові сім’ї розміщують поряд з материнськими через глуху діафрагму або в новому вулику. Відводки частіше за все формують на чотири рамки. Для цього від материнської сім’ї відбирають 2-3 стільники з бджолою і різновіковим розплодом, додають 1-2 стільники з кормом, один з яких медоперговий. Додатково у вулик струшують бджіл з 1-2 рамок. Гніздо обмежують вставними дошками, утеплюють і вулик закривають. Сім’ї формують за такою ж схемою, але при цьому кількість рамок з розплодом збільшують на 2-4.

14.7.5. Виведення бджолиних маток

Технологія штучного виведення бджолиних маток полягає в тому, що пасічник втручається в життя сім'ї в певний момент, вміло використовуючи інстинкт бджолиної сім'ї — поновлення цілісності системи. Даний спосіб базується на відборі від кращих сімей племінного матеріалу і його передаванні на виховання іншій родині, в якій послаблено або розірвано зв'язок між бджолами і маткою. Способи штучного виведення бджолиних маток розрізняють за методами підготовки племінного матеріалу для виховання й принципом формування та використання сімей-виховательок. Методи підготовки племінного матеріалу такі: з перенесенням личинок; без перенесення личинок і комбіновані методи. За принципом формування сімей-виховательок розрізняють виведення маток при повному, неповному осиротінні сім'ї та комбіноване (застосування стартерів і фінішерів).

Порівняно з природним штучне виведення має ряд переваг: планове одержання маток і в необхідній кількості, поліпшення спадкових ознак, збільшення виходу маток з розрахунку на одну бджолину сім'ю, оптимізація умов виховання шляхом послаблення дії негативних факторів на сім'ю-виховательку тощо.

Для виведення маток використовують три групи сімей: батьківські, материнські та сім'ї-виховательки. Крім того, в разі потреби застосовують сім'ї-інкубатори. При одержанні плідних маток необхідно також мати певну кількість сімей для заселення нуклеусного господарства.

До батьківських, материнських і сімей-виховательок ставляться такі вимоги: бджолині сім’ї відбирають із найкращих на пасіці за продуктивністю, розвитком, зимостійкістю, стійкістю проти хвороб тощо. Особливу увагу приділяють чистопорідності й племінній цінності таких сімей, для чого використовують результати даних бонітування пасіки, весняної ревізії і проводять додатково морфологічну оцінку. Крім того, за станом гнізда відібрані бджолині сім'ї повинні мати силу не менше 12 вуличок, із яких 8-9 рамок різновікового розплоду, 2-З медопергові і не менше 8 кг корму. Всі стільники повинні бути густо обсиджені бджолами різного віку. Важливим фактором при організації штучного виведення маток є складання календарного плану. В його основі — дані розвитку, статевої зрілості маток і трутнів, а також початку відкладання маткою яєць (табл. 14.14). Дотримання схеми календарного плану є обов'язковим. Будь-яке порушення послідовності і строків виконання операцій може призвести до негативних наслідків.

 14.14. Календарний план штучного виведення маток* включають до календарного плану при застосуванні технології виведення маток з неповним осиротінням

** включають до календарного плану при застосуванні технології виведення маток з 3- і 5-денним циклом

*** включають до календарного плану при застосуванні технології виведення маток способом повного осиротіння або технологій з 3- і 5-денним циклом

Крім календарного плану необхідно вести записи невідкладних робіт в робочому зошиті. В зв'язку з тим, що не всі нуклеуси перебувають в однаковому стані (неплідна матка, матка відібрана, нуклеус злетів тощо), роблять позначки крейдою чи олівцем на їх стінках, стелинах або дахові. Процес виведення бджолиних маток починають при зацвітанні весняних медоносів і появі в гніздах сімей трутневого розплоду. Сім'ї необхідно підгодовувати цукровим сиропом з розрахунку 200-300 мл на сім'ю та підсилювати печатним розплодом. У літній період батьківська сім'я виводить до 1000-3000 трутнів. Навесні і в кінці сезону їх кількість досягає лише кількох сотень. Виходячи з цього, визначають потребу в батьківських сім'ях. Вона становить на літні місяці одну батьківську сім'ю на 50-60 маткомісць, а навесні і в серпні — дві-три.

Для одержання повноцінних маток бажано, щоб вік личинок не перевищував 12-годин. Одночасно від материнської сім’ї можна відбирати до 500 личинок, але навіть у випадку меншої денної потреби використовують кілька сімей з метою попередження інбридингу.

Підготовка сім'ї-виховательки з повним осиротінням. У практиці бджільництва застосовують кілька прийомів підготовки сімей зазначеним способом: вилучення з гнізда лише матки; відбір матки і відкритого розплоду; вилучення матки і всього розплоду. Ці сім'ї приймають на виховання личинок значно більше, ніж при застосуванні прийомів формування виховательок з неповним осиротінням. Безматочна вихователька без підсилення може виростити не менше трьох серій личинок, які підставляють у неї з перервою в п'ять днів або шість серій при заміні прищеплювальних рамок через кожні два дні.

Формування сімей-виховательок з неповним осиротінням. При цьому способі матку з сім'ї-виховательки з гнізда не видаляють, а залишають у вулику за роздільною решіткою. Таким чином, бджоли мають доступ до матки і сім'я продовжує вирощувати розплід. У таких сім'ях бджоли-годувальниці краще доглядають за маточними личинками, забезпечуючи їх достатньою кількістю корму. Це дає можливість одержувати високоякісних з фізіологічного погляду маток. Крім того, сім'ї-виховательки можна використовувати протягом усього матковивідного сезону.

Підготовка племінного матеріалу. Важливою умовою в підготовці личинок до маточного виховання є дотримання оптимальних параметрів мікроклімату. Личинок переносять у спеціально обладнані для цього кімнаті або боксі, де підтримують температуру 24-26 °С і відносну вологість повітря 85-95 %. На виховання племінний матеріал готують кількома способами: з перенесенням яєць або личинок, без перенесення і комбінованими прийомами. Крім того, за технологічною характеристикою їх можна розділити на більш прості та складні. До простих способів належать прийоми підготовки племінного матеріалу до виховання безпосередньо на стільниках з молодими личинками віком до 24 год.

Підготовка племінного матеріалу до виховання маток з перенесенням личинок полягає в тому, що в спеціально виготовлену воскову чи пластмасову мисочку переносять одноденну личинку з материнської сім'ї. Потім мисочки закріплюють на прищеплювальній рамці і передають у сім'ю-виховательку. Для виготовлення мисочок краще застосовувати віск-капанець, який розтоплюють на водяній бані. Штучні мисочки виготовляють за допомогою зробленого з аргіліту або дерева (бук, груша, граб, акація) шаблону завдовжки 10-12 см і діаметром 8-9 мм (краще 9 мм) із заокругленим і старанно відшліфованим кінцем. Перед початком роботи шаблон замочують у воді, потім його виймають, струшують і занурюють на 6-7 мм у віск на 1-2 с, потім виймають і ще кілька разів опускають у віск для потовщення стінок мисочки. Після охолодження воску мисочку знімають із шаблону. Виготовлені мисочки воском прикріплюють до патронів, а потім до планок прищеплювальної рамки. Крім воскових на практиці широко застосовують пластмасові мисочки.

Для перенесення личинок використовують спеціальний гачок (шпатель), виготовлений із харчового алюмінію або нержавіючої сталі. Розміри лопатки шпателя, мм: ширина — 1, довжина — 1-1,5, товщина — 0,2-0,3. Для прищеплення використовують світло-коричневі стільники, оскільки в них краще видно личинок. За допомогою шпателя бджолині личинки переносять до мисочок, а потім передають сім’ї-виховательці. Залежно від способу формування вихователькам пропонують для прийому від 20 до 200 личинок. Сім'ю утеплюють, а при відсутності медозбору підгодовують цукровим сиропом чи пастою. Наступного дня сім'ю оглядають і визначають кількість прийнятих личинок. Наступного разу прищеплювальну рамку оглядають перед ізоляцією.

Перед ізоляцією маточники, які не відповідають вимогам, бракують. Ізольовані маточники передають в сім’ї-інкубатори або підставляють у безматочні сім'ї, відводки чи нуклеуси.

Виведення маток у сім'ях з неповним осиротінням. Схема одержання маток така ж, як і в попередньому способі. Різниця полягає лише в тому, що кількість личинок, яких підставляють на виховання в кожній партії, становить не більше 12-15 шт. Це пов'язано із набагато гіршим прийманням племінного матеріалу.

На промислових матковивідних пасіках застосовують технологічні прийоми виведення бджолиних маток у різних сім'ях (комбіновані способи). Перша група сімей (стартери), які формують з повним осиротінням, приймають і декілька днів годують маточний розплід. Надалі племінний матеріал передають сім’ям-фінішорам, які формують з неповним осиротінням. Ці сім’ї довиховують маточний розплід.

Отримання плідних маток. При промисловому виведенні плідних маток, особливо в племінних господарствах, важливо вміло організувати роботу по їх отриманню, яке вимагає використання спеціальних нуклеусних вуликів. Вони різняться між собою за розміром і конструкцією рамок, об'ємом гнізда і кількістю маткомісць. Нуклеуси порівняно з сім'ями і відводками значно економніші, оскільки дають можливість на 1 кг бджіл одержати в 5-10 разів більше маток і значно скоротити затрати праці на їх виховання.

При формуванні нуклеусів у кожне відділення ставлять стільник, який має корм, розплід і щільно обсиджується бджолами. Крім того, на кожне маткомісце додатково струшують бджіл. Через 4-6 год. після формування нуклеусів підставляють маточники або підсаджують неплідних маток. Нуклеусний точок повинен знаходитися осторонь від основних сімей, мати добрі орієнтири, бути затіненим і захищеним від панівних вітрів. Низини не придатні для нуклеусних точків через застоювання там холодного повітря, підвищену вологість і часті тумани. Прилегла до точка територія повинна забезпечувати бджіл протягом матковивідного сезону хоча б невеликим, але тривалим медозбором. Якщо такого місця поблизу матковивідної пасіки немає, точок організовують на іншій території.

Багатомісні нуклеуси повинні знаходитися на відстані 3-4 м один від одного. Щодо одномісних нуклеусів, то при наявності орієнтирів їх можна розміщувати як невеликими групами, так і окремо. Догляд за нуклеусними сім’ями передбачає забезпечення бджіл кормом, підсилення сімейок, своєчасний відбір плідних маток і підсаджування племінного матеріалу.

Контрольоване парування маток. Ізоляційні пункти парування створюють у зонах, де в радіусі 13-25 км немає бджолиних сімей. На підібраний парувальний пункт відвозять нуклеуси з племінними матками, батьківські сім'ї з розрахунку: одна сім'я на 50-60 маткомісць. Таким чином досягають парування маток з трутнями певного походження.

Виходячи з того, що трутні вилітають на парування близько 11 год. і закінчують літати о 17-18 год., а матки відповідно літають з 12 по 16 год., у племінних господарствах застосовують спосіб, який базується на ізоляції парування в часі. Племінних маток і трутнів випускають на парування в той час, коли трутні інших сімей вже не літають, тобто після 18 год. Для цього на льотки батьківських сімей і нуклеусні вулики ставлять роздільні решітки, а після настання потрібного часу їх знімають, після чого матки й трутні вилітають на парування.

Штучне осіменіння бджолиних маток. Для осіменіння використовують маток лише в п'ятиденному віці. До осіменіння їх утримують у рамках-інкубаторах, розміщених у безматочних сім'ях, або у нуклеусах, оснащених льотковими загороджувачами. Від батьківської сім'ї відбирають 50-60 трутнів, що достатньо для разового осіменіння двох маток. У трутнів відбирають сперму в капіляр приладу штучного осіменіння.

У практиці бджільництва застосовують одно-, дво- і триразове осіменіння. При одноразовому осіменінні відбирають сперму від 10-15 трутнів (12-17 мм3); при дворазовому — від 6-8 (7-10 мм3); триразовому — 4-5 трутнів (4-6 мм3). Кожне наступне осіменіння проводять через 36-48 год.

Після закінчення відбору сперми капіляр із блоком нагнітання закріплюють на відповідному блоці приладу штучного осіменіння. За 1-2 хв. до закінчення відбирання сперми оператор відловлює в облітнику матку і поміщає її в перехідник маткоутримувача. Коли матка досягає кінця перехідника, приєднують маткоутримувач. Після того, як матка перейде до маткоутримувача, перехідник від’єднують. Маткоутримувач з маткою встановлюють на прилад у його блок.

За допомогою вуглекислого газу анестезують матку і встановлюють маткоутримувач у робоче положення. Під час проведення анестезії матки оператор встановлює гачки в робоче положення. Вентральний гачок у робочому положенні повинен мати нахил близько 10°, а жальний — 15-20°. Як тільки дихальні рухи черевця матки спостерігатимуться слабо, а при дотику до нього рухова реакція буде відсутня, приступають до осіменіння матки. До черевця матки підводять вентральний гачок. За допомогою зонда розтуляють склерити і вводять вентральний гачок та відтягують стерніт вліво на 2-3 мм. Далі за допомогою жального гачка вводять жалоносний апарат вправо до тих пір, поки не буде доступу до отвору піхви. Ці операції виконують під мікроскопом при 20-32-разовому збільшенні.

Використовують декілька способів введення сперми в статеві шляхи матки: введення капіляра у непарний яйцепровід; введення капіляра з насадкою у камеру жала (технологія розроблена на кафедрі бджільництва ім. В.А. Нестерводського НАУ). По закінченню введення сперми матку звільняють від робочих органів. Матці дають можливість відновити після анестезії рухові функції. Потім її на 10-15 хв. впускають у облітник, після чого ізолюють в кліточці Титова або садку і передають у сім'ю-інкубатор.

Наступного дня матку при необхідності осіменяють вдруге або обробляють протягом 15 хв. вуглекислим газом, а через 24 год. обробку повторюють. Після цього маток підсаджують у спеціальні садки, в яких повинно бути не менше 50 робочих бджіл та стільничок з медом. У них маток утримують 1-2 дні над гніздом сильної сім'ї, а потім підсаджують у сім'ї чи відправляють замовнику.

Оцінка якості маток. Матку оцінюють за комплексом господарсько-корисних ознак, обстежують візуально. Дрібних або з дефектами вибраковують, а залишають фізіологічно розвинених і активних. Бджолина матка повинна мати відповідне щодо породи забарвлення тіла, велике, округле по боках, повільно звужене черевце і великий грудний відділ. Коротких маток, з тупим, нерівномірно забарвленим і дуже загостреним черевцем вибраковують.

Плідних маток оцінюють за характером відкладання яєць. Високоякісні матки відкладають яйця суцільно (без пропусків) і розміщують їх по центру комірки в одному й тому ж напрямку. Маток, від яких одержують недоброякісний розплід, вибраковують.

14.7.6. Продукти бджільництва

Від бджіл одержують: мед, віск, прополіс, маточне молочко, квітковий пилок, бджолину отруту. Вони різноманітні за складом і властивостями, неповторні за своєю природою, мають велике значення для людей. Кожному продукту бджільництва характерна своя технологія. На пасіках отримують квітковий мед різних ботанічних сортів (з гречки, соняшнику, липи, білої акації, конюшини, еспарцету тощо) та падевий. Мед відкачують у зрілому стані, фасують, зберігають за температури 5-10 °С. Реалізація великих партій меду оптом здійснюється за наявності сертифіката.

Бджолиний віск виділяють залози робочих бджіл, він є цінною сировиною та матеріалом, що широко застосовується в промисловості. Більшу частину витопленого на пасіках воску переробляють на вощину. Потреба в ній становить близько 1 кг на сім’ю бджіл за сезон. Інші, так звані додаткові продукти бджільництва використовуються переважно як лікувальні та профілактичні засоби проти багатьох захворювань.

Утримання бджолиних сімей при одержанні пилку. Кормова база Лісостепу України має значні запаси квіткового пилку, які використовуються не повною мірою. Даний продукт внаслідок цінних лікувальних і дієтичних властивостей з кожним роком потребує збільшення виробництва. Крім того, пилок широко застосовують у бджільництві для підгодівлі сімей при нарощуванні їх сили в ранньовесняний період. Бджолині сім'ї мають потенційні можливості щодо підвищення пилкової продуктивності. Інтенсифікація використання їх на збиранні квіткового пилку дає можливість підвищити прибуток галузі на 1/3, що особливо важливо в тих умовах, де місцевість обмежена нектарними ресурсами. Вміле використання енергії бджіл дозволяє без збитків для них одержувати по 1,5-2 кг пилку за сезон від однієї сім'ї. На деяких пасіках одержують до 8 кг цієї продукції від кожної сім'ї, але такий інтенсивний відбір негативно впливає на розвиток бджолиних сімей.

Квітковий пилок одержують за допомогою пилковловлювачів. Основна деталь будь-якого пилковловлювача — це пилковідбиральна решітка з отворами, проходячи через які, бджола втрачає обніжжя. Діаметр таких отворів повинен становити 4,9-5,0 мм, їх збільшення хоча б на 0,1-0,2 мм спричинює різке зниження продуктивності пилковловлювача, оскільки у цьому випадку бджолам вдається пронести обніжжя у вулик. Наявні пилковловлювачі можна розділити на три типи залежно від місця їх розміщення відносно вулика: навісні, донні й магазинні. Останнім часом найбільшого поширення набули навісні пилковловлювачі, бо вони набагато простіші в конструктивному та технологічному плані від інших типів.

Для збирання пилку рекомендують весняний і весняно-літній періоди, коли в природі цвіте основна маса рослин-пилконосів. В Україні починати збирати пилок можна із середини травня. Коли бджолині сім'ї наростять силу не менше 6-8 вуличок і матимуть достатню кількість (не менше 4-5 кг) корму, вулики обладнують пилковловлювачами із вимкнутими пилковідбірними решітками. Дуже сильні сім'ї використовувати для збирання пилку небажано, оскільки може статися зрив льотної діяльності бджіл, що прискорить активізацію роїння.

Із застосуванням пилковловлювача змінюється зовнішній вигляд і форма льотка вулика, до чого бджоли повинні звикнути за перші 3-5 днів збиральної кампанії. В цей період можливе деяке нагромадження або навіть викучування бджіл з вулика. Але через деякий час вони освоюють проходи у вулик і положення нормалізується. Після підготовчого періоду пилковідбірні решітки вмикають на весь час збирання пилку. Періодичне тимчасове вимкнення решітки пилковловлювача на другу половину дня, коли бджоли різко зменшують кількість принесеного обніжжя, небажане, бо це утруднює льотну діяльність сім'ї більше, ніж постійне ввімкнення решітки. Також небажані й інші короткочасні періоди збирання пилку, які чергуються з вимкненням пилковловлювачів, і особливо, коли їх знімають. На період роїння чи обльоту молодої матки пилковловлювачі вимикають.

Частина принесеного бджолами обніжжя (в середньому 30-40 %) потрапляє в лоток пилковловлювача, звідти його щоденно забирають. Тривале перебування обніжжя в лотку небажане, оскільки воно може вбирати вологу з повітря чи обсіменятися мікроорганізмами, що призводить до його псування або зниження якості. За один день у пилковловлювачі може нагромаджуватися від 100 до 300 г обніжжя. Зібране обніжжя очищають від сміття, висушують і зберігають до реалізації в герметичній тарі.

Для збільшення інтенсивності збирання пилку бджолами застосовують кілька прийомів. Один із них полягає у збільшенні кількості відкритого розплоду в тих сім'ях, які зайняті заготовкою пилку. Для цього з інших сімей відкритий розплід передають у дані сім'ї, збільшуючи таким чином його кількість на 50 % і більше. Потреба у великій кількості білкового корму для виховання розплоду змушує бджіл посилювати інтенсивність збирання пилку. Але цей прийом малопридатний у практиці, бо пов'язаний з великими затратами праці на перестановку стільників з розплодом. Крім того, зміна нормального співвідношення відкритого й печатного розплоду підвищує схильність бджіл до роїння.

Інший прийом ґрунтується на створенні в сім'ях дефіциту пилку за рахунок його відбору з гнізд. Однак такий захід теж трудомісткий і значною мірою не впливає на інтенсивність збирання. Кількість принесеного обніжжя збільшується в середньому на 7-10%. Краще всього підбирати сім'ї, схильні до інтенсивного збирання пилку і, проводячи селекційну роботу, розводити на пасіках бджіл, які б відрізнялися здатністю збирати більше білкового корму.

Виробництво маточного молочка. Останнім часом маточне молочко почали широко використовувати в фармакології та косметиці. Виробництво зазначеного продукту в основному сконцентровано в господарствах, які спеціалізуються на виведенні маток, бо одержання молочка значною мірою збігається з технологічними прийомами виведення неплідних бджолиних маток.

На пасіках, що займаються одержанням маточного молочка, створюють умови, які відповідають вимогам, поставленим до виробництва лікарських препаратів. На пасіці виділяють кімнату, яку оснащують необхідним обладнанням для виведення маток, відбору молочка і тимчасового його зберігання. Обладнання і лабораторію утримують в бездоганній чистоті, а інструменти, посуд і одяг стерилізують. В гніздах сімей, які використовують для одержання маточного молочка, протягом всього сезону підтримують чистоту. Маточне молочко вибирають у спецодязі, лице прикривають марлевою маскою. Техніка одержання маточного молочка включає підготовку прищеплювальних рамок, перенесення в мисочки личинок, формування і використання сімей-виховательок та вибір маточного молочка.

Прищеплювальні рамки готують так: виготовлені штучні мисочки (без патронів) наклеюють за допомогою воску одна біля одної на планки. Одна підготовлена прищеплювальна рамка для одержання молочка повинна містити від 30 до 120 мисочок і більше. Можна розмістити таку саму кількість мисочок на кількох прищеплювальних рамках. Сім'ю-виховательку готують одним із способів повного осиротіння, оскільки тільки внаслідок відбору матки з гнізда можливий високий відсоток прийому личинок. Личинки для прищеплення беруть з будь-якої здорової сім'ї. Важливо, щоб вони були не старші 24 год. Після прищеплення личинок рамку передають у сім'ю-виховательку. Через три доби прищеплювальну рамку з личинками забирають, а на її місце ставлять іншу. Можна після відбору молочка в мисочки знову перенести личинки і цю ж рамку повернути назад у сім'ю-виховательку. Слід зазначити, що сім'ї-виховательки в такому випадку необхідно використовувати не більше 15 днів, постійно підсилюючи їх печатним розплодом на виході і підгодовуючи цукровим сиропом. На заміну сім'ям, які вибули, формують нових виховательок. Через три-чотири тижні перерви їх знову можна використовувати для одержання маточного молочка. Відібрану прищеплювальну рамку з личинками передають у лабораторію, де гарячим ножем зрізають верхівки маточників майже над рівнем молочка і шпателем видаляють з них личинок.

Для відбору молочка використовують спеціальні лопатки (скляні, дерев'яні) або прилад, що складається із трубчастого збирача, приймального посуду та вакуум-насоса. Вибране з маточника маточне молочко поміщають у посуд із тонованого скла. Після відбору маточне молочко змішують з адсорбентом (1:4), який одержують від фармакологічних закладів, що замовляють молочко. Банки з одержаною сумішшю щільно закривають і зберігають у холодильнику. Транспортують маточне молочко в термосі з льодом. У середньому за один раз з маточника одержують від 100 до 250 мг маточного молочка. За весь сезон від однієї сім'ї-виховательки можна отримати 300-500 г даної продукції.

Крім виробництва маточного молочка з маточників останнім часом практикують його одержання з трутневого розплоду. Технологія виробництва молочка з трутневого розплоду набагато простіша, хоча вихід продукції при цьому значно менший. Для одержання великої кількості трутневого розплоду використовують таку саму технологію догляду за бджолами, як до батьківських сімей при виведенні маток. Але щоб мати розплід відповідного віку, трутневі стільники разом з маткою розміщують у решітчастий ізолятор, а через 3 дні рамку переставляють у гніздо. Якщо такого молочка потрібно багато, то в ізолятор ставлять іншу рамку тощо. Однак при інтенсивному використанні таких сімей необхідно проводити постійне підсилення їх печатним бджолиним розплодом. Молочко з трутневих комірок використовують разом з личинками або окремо. Спосіб його відбору та зберігання такий самий, як і при одержанні маточного молочка з маточників.

Отримання прополісу не потребує особливих додаткових затрат праці по догляду за бджолиними сім'ями, як при виробництві маточного молочка. Вся робота пасічника полягає в правильній організації праці по його заготівлі. Прополіс або, як його ще називають, бджолиний клей бджоли використовують для замазування тріщин у вулику, при поліруванні комірок, склеюванні брусків рамок тощо. Для отримання незначної кількості прополісу достатньо при огляді сімей зчищати його за допомогою стамески з рамок та стелин. При промисловій заготівлі даної продукції використовують такі способи: застосування полотна, решіток, льоткових касет та ін.

Важливою умовою при заготівлі прополісу є дотримання розміру вуличок, особливо у тій зоні гнізда, де розміщений розплід. Вуличка для життєдіяльності бджолиної сім'ї має важливе значення і збільшення її розмірів може негативно вплинути на стан гнізда, роботу бджіл та продуктивність матки. Прополіс заготовляють протягом всього сезону, але найбільшу його кількість бджоли збирають в серпні та вересні.

При промисловому одержанні цього продукту найбільшого поширення набули рамки-решітки з щілинами від 1 до 3 мм і глибиною 4 мм та вуликові полотна. Для заготівлі прополісу полотно або рамку-решітку кладуть зверху на рамки замість стелин чи утеплення. Бджоли для того, щоб обмежити охолодження гнізда, будуть змушені запрополісувати всі можливі отвори в полотні або решітці. На полотні вони кладуть прополіс смужками, у вуличках — між брусками рамок, куди вони мають вільний доступ. Тут утворюються нарости прополісу, а в тих місцях, де полотно прилягає до верхніх брусків рамок, залишаються продовгуваті прогалини. Якщо повернути полотно чи рамку-решітку на 90° таким чином, щоб ці нарости лягли упоперек рамок, то бджоли одержують доступ до ще не прополісованих місць. Таким чином, сім'я буде вимушена знову запрополісувати щілини над рамками. Повертають полотно у вулику періодично, кілька разів за сезон, у результаті чого на них утворюється потовщений шар прополісу.

Сумарна кількість прополісу у вулику орієнтовно становить 150-200 г. Без шкоди для бджолиної сім'ї можна щорічно відбирати до 80 г товарного прополісу. За сезон від однієї бджолиної сім'ї можна одержати 20-30 г вже очищеного продукту. Звичайно, що не всі сім'ї, як і породи, однаково прополісують гнізда. Найбільше прополісу продукують сім'ї сірої гірської кавказької, середньоросійської, української степової порід та їх помісі. Щодо карпатської породи, ці бджоли менше схильні до прополісування гнізд.

Утримання бджолиних сімей при одержанні апітоксину. Бджолина отрута — це специфічний продукт бджіл, який репродукують залози жалоносного апарата і призначений для захисту гнізда та боротьби з хижаками. Бджолину отруту в основному одержують для потреб фармакологічної промисловості. Одним із перших прийомів одержання даного продукту було безпосереднє ужалення бджоли. Надалі використовували різні способи відбору бджолиної отрути, але основний принцип її одержання полягає в подразненні бджоли, що змушує її жалити отрутоприймальну рамку. Для збудження бджіл використовували механічне здавлювання, ефірні, алкогольні, хлороморфні пари й електричний струм. Крім способу збудження бджіл, розрізняють також і метод одержання отрути, який можна розділити на добування апітоксину з відриванням жалоносного апарата або без нього. Останнім часом отруту одержують від бджолиних родин шляхом електричного подразнення бджіл.

Залежно від методу одержання бджолиної отрути догляд за бджолиними сім'ями має свої особливості. Але при застосуванні будь-якого технологічного прийому порушується нормальний стан гнізда, а отже і стан бджіл. Так, при застосуванні жаловідбірних рам сім'я втрачає велику кількість бджіл старшого віку, що призводить до порушення цілісності бджолиної родини. В результаті цього сім'я скорочує роботи, пов'язані із збиранням корму, вихованням розплоду, воскобудівельною діяльністю тощо. Крім того, різке збудження сім'ї спричинює зміну мікроклімату гнізда за рахунок виділення бджолами зайвої енергії, яку вони виробляють при розпаді вуглеводного корму.

Використання отрутозбирачів хоча і не викликає явного зменшення сили сім'ї, як в останньому випадку, але теж тимчасово виводить сім'ю з рівноваги. Крім того, відбір отрути негативно впливає на вміст білка та жиру в організмі бджіл, що призводить до порушення азотного балансу, знижує імунітет і скорочує тривалість життя бджіл. Підвищення медової та воскової продуктивності й продуктивності маток після відбору отрути викликає сумнів, оскільки одержані результати в більшості випадків суперечливі. Пасіки, де практикують одержання бджолиної отрути, повинні відповідати всім вимогам як виробники лікарської продукції, а також повинна бути спеціально обладнана кімната для обробки отрутозбірних касет та тимчасового зберігання апітоксину. Оскільки пасічник працює з особливо токсичною речовиною та з обладнанням, що живиться від електромережі, важливо обов'язково дотримувати правил безпеки.

Від однієї бджолиної сім'ї за один сеанс відбору отрути можна одержати 0,01-1 г апітоксину, в середньому близько 200-400 мг. Вихід продукції в основному залежить від стану бджолиної сім'ї, породи бджіл, періоду сезону, погодних та медозбірних умов, конструктивних особливостей обладнання, способу відбору отрути тощо. За один сезон пасічники одержують у середньому по 3-5 г і більше апітоксину від кожної бджолиної сім'ї. Отримувати отруту починають тоді, коли пройде заміна перезимувалих бджіл на цьогорічних, а сім'я почне інтенсивно розвиватися. Для цього підбирають сім'ї, що щільно обсиджують не менше 5-6 стільників.

Апітоксин одержують безпосередньо рано-вранці або пізно ввечері, коли немає льоту бджіл. Можна це робити і в прохолодну погоду, але при підвищеній вологості повітря чи дощовій погоді краще утриматися від відбору отрути, оскільки через збільшення провідності хітину в даний період різко зростає кількість загиблих бджіл. Якість даного продукту також залежить і від положення отрутозбірника. Так, використання прильотних або підрамкових приладів дуже забруднює отруту, але в даному випадку на отрутозбірник потрапляють бджоли більш старшого віку, що менше впливає на фізіологічний стан і продуктивність бджолиної сім'ї. При застосуванні рамкових приладів меншою мірою забруднюється апітоксин і у відборі отрути беруть участь бджоли старшого віку. Такі отрутозбірники ставлять біля краю гнізда між кормовими рамками. Слід зазначити, що надрамкові прилади дають можливість одержувати найчистішу отруту порівняно з іншими способами. Але враховуючи те, що на отрутозбірник потрапляють бджоли молодшого віку, негативний вплив такого відбору апітоксину на життєдіяльність сім'ї набагато значніший, ніж у попередніх двох випадках.

Незалежно від того, який тип обладнання застосовується для одержання отрути, важливо дотримуватися інтервалів між наступними сеансами для одних і тих же сімей. Загальноприйнято, що оптимальний інтервал між кожним наступним відбором бджолиної отрути повинен становити не менше 12 днів.

Схема технології одержання апітоксину така. Перед відбором отрути оглядають бджолині сім'ї. Ті з них, які будуть піддані електростимуляції, при необхідності скорочують так, щоб бджоли обсідали всі стільники в гнізді. Пізно ввечері або рано-вранці, ще до льоту бджіл, в намічених для цього сім'ях знімають дах, стелини й утеплення (а в багатокорпусних вуликах піддашники) і залежно від типу отрутозбирача (надрамковий, рамковий тощо) встановлюють їх над гніздами чи між кормовими рамками, а потім під'єднують до них стимулятори й вмикають обладнання. Деякі конструкції збирачів мають автономні стимулятори, які монтуються безпосередньо до отрутоприймальної касети. В цьому випадку прилади вмикають безпосередньо перед їх розміщенням у гнізді. Сеанс відбору отрути повинен тривати не більше однієї години. Однак уже протягом перших 30-40 хв. бджоли віддають близько70 % отрути і збуджувати сім'ю надалі недоцільно. Крім того, за цей проміжок часу значна частина бджіл уже залишить отрутозбірник. Як уже зазначалося, при виконанні всіх операцій, пов'язаних з одержанням апітоксину, необхідно чітко дотримувати правил техніки безпеки. Після проведення сеансу отрутозбирачі вимикають і забирають їх з гнізд. Бджолині сім'ї прикривають стелинами або піддашниками, проте утеплення не кладуть до того часу, поки бджоли не заспокояться. Залишати отрутозбирачі в сім'ях після цього не слід, оскільки запах апітоксину дратує бджіл, примушує їх прополісувати касету. Як тільки сім'я заспокоїться, гніздо утеплюють і закривають. Отрутозбирачі відносять в приміщення, виймають з них скло. Важливо, щоб на отруту не потрапляло сонячне світло. Дія ультрафіолету викликає втрату антигенних компонентів апітоксину і знижує його активність. У кімнаті, де обробляють скло з отрутою, необхідно підтримувати чистоту й стерильність, бо це також впливає на якість продукції.

Зчищають отруту в спеціальних боксах або у витяжних шафах, а потім зсипають її в банки з тонованого скла і щільно закупорюють. Тимчасово апітоксин зберігають у сухому темному місці. Для тривалого зберігання отруту обробляють спеціальним способом, який включає вилучення домішок і леофільне висушування. Перед наступним використанням отрутозбірників скло необхідно вимити дистильованою водою, висушити і перед постановкою в сім'ї протерти спиртом.

14.7.7. Хвороби бджіл

Великих збитків бджільництву завдають різні хвороби та шкідники. Вони зменшують вихід продукції, ослаблюють бджолині сім’ї й навіть можуть стати причиною їхньої загибелі. Утримання сильних сімей, забезпечення їх достатньою кількістю доброякісних кормів, гарний санітарний стан пасік, дотримання встановлених правил перевезення і пересилання бджіл значною мірою попереджає виникнення і розвиток багатьох захворювань. Важливо також вчасно, на самому початку, виявити хворобу і зайнятися лікуванням бджіл. З появою перших ознак потрібно проконсультуватися у ветеринарного працівника, у необхідних випадках відправити патологічний матеріал у лабораторію на дослідження. У діагностиці і застосуванні засобів боротьби найважливіша роль належить з'ясуванню причин захворювання.

Дуже небезпечні заразні хвороби бджіл. Вони мають збудників (бактерії, гриби, віруси — паразити з тваринного світу), що уражають розплід і дорослих бджіл. Щоб не допустити поширення збудників від уражених сімей до здорових, застосовують такі заходи, як ізоляція, накладення карантину, дезінфекція.

Незаразні хвороби не передаються іншим сім’ям, тому їх ліквідують усуненням причин і відновленням нормальних умов життєдіяльності бджіл. Найнебезпечніші й поширені на пасіках хвороби бджіл наступні: заразні — варроатоз, нозематоз, гнилець європейський, гнилець американський; незаразні — падевий токсикоз, хімічний токсикоз.

Варроатоз — інвазійна дуже небезпечна хвороба, що заподіює значний збиток бджільництву. Вона поширена в багатьох країнах світу, у тому числі й у нашій країні, спричинюється паразитуванням у бджолиній сім’ї кліща Varroa destructor. Кліща можна побачити неозброєним оком. Він має укорочене, плоске, овальної форми тіло. Самець світлий, мармурового кольору, завдовжки 1 і завширшки 0,9 мм. Самка темніша, коричневого кольору, 1,1 мм у довжину і 1,6 мм у ширину. Паразит має чотири пари ніг, за допомогою яких пересувається, робить стрибки при розселенні та прикріплюється до тіла бджоли. Колючо-сисним ротовим апаратом він висмоктує гемолімфу з тіла личинок, лялечок і дорослих особин. Для проколювання кліщ знаходить м'які ділянки зовнішнього покриву бджоли — міжсегментарні перетинки на черевці, між головою і грудьми, біля основи крил. Влітку він може розміщуватися на будь-яких ділянках тіла, а в холодний час — переважно між першими трьома нижніми півкільцями черевця. Розмножується тільки на розплоді. Статевозрілі самки проникають в комірки з личинками перед запечатуванням, віддаючи перевагу трутневим. Тому в період виведення трутнів ураженість бджолиного розплоду є незначною, а до осені різко зростає. В одній комірці іноді нараховують більш 20 паразитів. Висока зараженість призводить до загибелі розплоду чи народження недорозвинених бджіл (безногих, безкрилих тощо). Цикл розвитку кліща: яйце, протонімфа, дейтонімфа, доросла особина. Після спарювання самка відкладає в осередку 5-6 яєць. Зимують у бджолиній сім’ї тільки жіночі особи паразита. Вони залишаються на бджолах до появи першого розплоду. З кінця зими до осені знову проходить розмноження. Збудник хвороби у всіх стадіях розвитку і частково в дорослій формі знаходиться в комірках із запечатаним розплодом, що ускладнює боротьбу з ним.

Варроатоз поширюється при бджолиному злодійстві, злетах, нальотах, відвідуванні квіток, поїлок, підсиленні і розмноженні сімей, пересиланні і перевезенні бджіл і маток, кочівлі пасік. У початковий період розвитку інвазії збудник виявити важко, явних порушень у сім’ї немає. Уявне благополуччя пасіки може стати причиною спізнілого застосування заходів боротьби з кліщем, без яких сім’я гине на 2-3-й рік хвороби. Протягом весняно-літнього періоду паразит розмножується в таких кількостях, що виснажені й покалічені бджоли восени чи взимку відмирають, а розплід наприкінці літа може ще вражатися гнильцями й іншими хворобами. Хворі сім’ї зимують неспокійно, бджоли виповзають з льотків.

Діагноз встановлюють при огляді сімей і лабораторних дослідженнях. Дорослих кліщів виявляють на тілі бджіл і трутнів, у підморі і просто на дні вулика та прилітній дошці. Взимку досліджують підмор, який беруть з дна вулика (не менш 200 г), а в активний період — розплід смужками розміром 3х15 см.

Боротьба з варроатозом складна і трудомістка. Одним способом чи яким-небудь лікувальним засобом оздоровити пасіку від інвазії не вдається. Потрібно застосовувати цілий комплекс заходів, що перешкоджають розмноженню і розселенню паразита і спрямовані на його знищення.

Зоотехнічні методи боротьби з варроатозом: у весняно-літній період систематично (один раз на тиждень) видаляють трутневий запечатаний розплід вирізанням стільників з будівельних рамок чи смужок стільника по черзі в трьох звичайних рамках; відбирають його рано навесні після обльоту рамок з першим розплодом (бажано трутневим у спеціально залишених у гнізді стільниках), де зосереджена основна маса збудників; попереджають злети, нальоти, блукання, бджолине злодійство, що сприяють перезараженню бджолиних сімей; виключають прийом підсилення і вирівнювання сімей, при яких можливе поширення кліщів; навесні й у першій половині літа формують безрозплідні відводки, особливо зі знезаражених бджіл хімічним чи тепловим методом; посилюють репродукцію бджіл у сім’ях щорічною заміною маток, поліпшенням годівлі й за допомогою інших прийомів; знижують ураженість кліщем у другій половині літа перед осіннім нарощуванням бджіл шляхом видалення розплоду в окремі корпуси чи сім’ї-ізолятори в поєднанні з термічною чи хімічною обробкою; переносять навантаження по переробці цукрового корму для зимового періоду на літних бджіл, щоб уникнути зношування і відмирання осіннього покоління.

Фізичні методи боротьби спрямовані на знищення кліщів тепловою (термічною) обробкою, виловлюванням за допомогою сіткового підрамника та інших прийомів. При тепловій обробці застосовують гранично високі для бджіл температури (46-48 °С), при яких вони не піддаються негативному впливу, а кліщі гинуть. Тривалість обігрівання при цій температурі 12-15 хв. Метод вимагає сурового дотримання зазначених параметрів. При 50°С і вище бджоли запарюються. Зменшення експозиції, як і зниження температури, не дає бажаного ефекту. Для обробки бджіл виготовляють сітчасті касети (розмір комірок 3х3 мм) циліндричної форми з горизонтальною віссю для повільного обертання під час обігрівання. Це забезпечує рівномірний обігрів бджіл і розміщення їх в один шар без скупчування. Після струшування бджіл із усіх рамок через спеціальну лійку в касету її поміщають на обігрів до зазначених меж. Для обігріву використовують термокамеру, обладнану нагрівальними елементами, термометрами, оглядовим вікном і пристосуванням для регулювання температури. Деталі пристрою термокамери різних конструкцій описані в спеціальній літературі. Метод термічної обробки дозволяє звільнити бджіл від кліщів на 95-100%. Він більш ефективний при застосуванні в безрозплідний період, особливо восени, коли варроа після утворення клубу залишається зимувати у формі самок тільки на дорослих комахах. Термічну обробку на пасіці можна застосовувати до січня, в другу половину зимівлі обробка теплом приводить до появи в бджіл поносу у зв'язку з нагромадженням у товстій кишці екскрементів. Навесні описаний метод потрібно сполучити зі знищенням кліщів у розплоді, а також комплексом інших заходів.

Облаштування другого сітчастого дна у вулику (дротового чи штампованого) з отворами шириною близько 3 мм знижує зараженість бджіл кліщем, оскільки усуває їх контакт з паразитами, що обсипалися. Збудження бджіл під час перевезення, огляду, дії електричного поля й в інших випадках супроводжується опаданням кліщів, що провалюються крізь сітку і залишаються під нею. На дні вулика з метою виловлювання кліщів застосовують також аркуші паперу, тонко змащені медичним вазеліном чи олією. Їх вставляють через нижній льоток чи у відкритий вулик збоку. Підкладання аркушів, як правило, поєднують з окурюванням бджіл препаратами, що не виявляють згубної дії на бджіл, але підсилюють осипання кліщів.

З хімічних засобівпроти варроатоза застосовують фенотіазін, варроатин, тимол, фольбекс, мурашину і щавлеву кислоти, біпін, байварол, апістан, апісан, акпін, варроацид, габон та ін.. При їх застосуванні необхідно дотримуватися ветеринарно-санітарних правил безпеки, строків і кратності обробок та рекомендацій щодо дозування препарату на бджолину сім’ю.

Нозематоз — інвазійна хвороба, що уражає робочих бджіл і маток. Збудник розмножується в середній кишці. При захворюванні порушується травлення, яке супроводжується поносом. Внаслідок захворювання сім’ї сильно слабшають чи цілком гинуть. Нозематоз найбільшою мірою проявляється наприкінці зими і навесні, загибель сімей частіше припадає на травень.

Заходи боротьби: ранній очисний обліт бджіл уражених сімей; пересадження їх у чисті й утеплені гнізда; заміна меду і підгодівля цукровим сиропом; застосування лікувальних препаратів (фумагилін, сульфадимезин, нозапіцид, сульфадиметоксин) в цукровому сиропі (1:1) навесні щодня протягом трьох тижнів. Доза сиропу на сім’ю 0,25-0,5 л на день залежно від препарату, який використовують. Підгодівлю сиропом можна замінити цукрово-молочно-дріжджовою пастою з тими ж препаратами. Стільники, вулики, інвентар і матеріали на пасіках, уражених нозематозом, підлягають дезінфекції.

Гнилець викликає загибель розплоду від враження бактеріями. Розрізняють американський гнилець, що вражає переважно розплід у запечатаному вигляді, і європейський гнилець — хворобу відкритого розплоду.

Хворі на американський гнилець сім’ї без лікування не одужують. Хвороба протікає в другій половині літа в умовах жаркої погоди, перегріву гнізд, ослаблення сімей. Загиблі личинки в запечатаних комірках перетворюються на гнилісну масу клейкої консистенції кавового кольору з запахом столярного клею.

Європейський гнилець вражає бджіл у першій половині літа при охолодженні гнізд, ослабленні сім’ї, неякісних кормах. Хворіють личинки 3-4-денного віку, втрачаючи перламутровий колір, перетворюючись на коричневу масу з кислуватим запахом. Загальною ознакою наявності в гніздах сімей гнильців є строкатий вигляд розплоду на стільниках.

Заходи боротьби з американським і європейським гнильцями: ізоляція хворих сімей на окремому пасічному точку; пересаджування їх у чисті вулики на рамки з вощиною (перший раз — на рамки зі смужками вощини, а через 2-4 дні на повні листи вощини для відбудування стільників нового гнізда); заміна маток і голодування бджіл протягом двох діб; заборона використання меду від хворих сімей для підгодівлі бджіл; дорощування розплоду в окремих гнильцевих сім’ях для одержання бджіл; спалювання малоцінного зношеного інвентарю і матеріалів; ретельна дезінфекція вуликів, інвентарю і матеріалів; застосування лікувальних підгодівель.

Корм для лікування готують з цукрового сиропу середньої концентрації (1:1) і антибіотиків чи інших препаратів, які додають у визначеній дозі в остиглий сироп (+30°С) .

Падевий токсикоз — незаразна хвороба, причиною якої є отруєння бджіл токсичними речовинами, що містяться в падевому меді. Найбільшої шкоди падь заподіює в зимовий період, особливо ближче до весни. При захворюванні порушується травлення, у бджіл спостерігається понос і вони гинуть. Ця хвороба відрізняється від нозематозу відсутністю збудника. Для попередження падевого токсикозу необхідно перевіряти наприкінці літа якість корму, що залишається на зиму, підгодовувати бджіл цукровим сиропом.

Хімічний токсикоз — отруєння бджіл пестицидами внаслідок порушення правил їхнього застосування в боротьбі зі шкідливими комахами, хворобами рослин і бур'янами. Уражені бджоли обсипаються, плазують, утрачають рухливість. Якщо отрута виявиться повільно діючою чи потрапляє в організм малими дозами, вона заноситься з кормом у гніздо. При цьому вражаються бджоли і розплід. Бджолині сім’ї зменшуються в силі або гинуть.

Для попередження хімічного токсикозу необхідно сповіщати про заплановані обробки посівів і насаджень усіх власників пасік у зоні 10 км від місць застосування пестицидів. Заборонено застосування пестицидів на рослинах, що запилюються бджолами, під час цвітіння. Бджолині сім’ї або вивозять із зони обробки, або закривають у вуликах, доки не закінчиться термін небезпечної дії отрути.


Автор: к. с.-г. н. Броварський В.Д.

Корисна інформація | дивіться також:
Свіжі обговорення на агро-форумі: Какие посоветуете платформенные весы? Экзотические домашние животные Вопрос по тракторам. Какую технику выбрать? Кролицы не покрываются Хранение яблок
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.