|
|
| Кролівництво та хутрове звірівництво |
| лисиця | | лисиця сріблясто-чорна |
Племінна база
Племенні господарства, репродуктори, розплідники, тощо. |
 |
Її хутро за шкалою незношуваності займає четверте місце. В Україні розводять сріблясто-чорних та червоних диких лисиць. Сріблясто-чорні лисиці — це мутація диких червоних лисиць, які розповсюджені у східній частині Північної Америки, в Канаді.
У 1971 р. затверджена порода сріблясто-чорних лисиць. Підвищеним попитом користуються шкурки лисиць з добре розвиненою сріблястістю. Сріблясте волосся розміщується на спині, боках шиї, може розміщуватися від кореня хвоста до вух, а на нижній частині тулуба воно відсутнє. Сріблясте волосся розміщується і на морді навколо очей, утворюючи маску. Чорне забарвлення сріблясто-чорних лисиць визначається генами NN, які характеризуються неповним домінуванням.
При схрещуванні з червоними лисицями одержані при цьому гетерозиготи Nn мають забарвлення бастардів. Останні за зовнішнім виглядом схожі на червоних лисиць, але у них передні лапи чорні до ліктя, а на задніх чорна смужка проходить по зовнішньому краю стегна. У червоних лисиць передні лапи чорні лише до зап'ястя, а задні — по плюсну. На верхній губі у бастардів волосся утворює чорну пляму у вигляді "вусів". Окреме чорне волосся розкидане по всьому тілу, особливо багато його на хвості, в результаті чого він темніший, ніж тулуб. Іноді гетерозиготні Nn лисиці забарвлені так, як сиводуш-ки, але частіше останніх одержують від чорно-бурих лисиць.
Чорно-бурі або аляскінські сріблясто-чорні лисиці за фенотипом майже подібні із сріблясто-чорними, їх навіть не завжди можна розпізнати за пучком бурого волосся в основі вуха з внутрішньої сторони. Генотипи чорно-бурих і сріблясто-чорних лисиць різні, про що свідчить факт одержання при спаруванні сиводушок. Серед чорно-бурих лисиць частіше, ніж серед сріблясто-чорних, зустрічаються особини з бурова-тим відтінком або з бурими плямами за лопатками та біля кореня хвоста. Більша чистота тону забарвлення сріблясто-чорних лисиць не є характерною ознакою для цієї мутації, а спричинена тривалою селекцією.
Забарвлення чорно-бурих лисиць позначають генами ВВ. Гетерозиготи, одержані від схрещування чорно-бурих лисиць з червоними ВЬ, в окремих випадках мають забарвлення бастардів, але частіше бувають сиводушки.
Сиводушки — генотип wwNnMM, мають темну морду, темнішу пігментацію, ніж червоні, між вухами і по хребту проходить чорна смуга, яка опускається на лопатки і утворює форму хреста. В господарствах, спеціалізованих по чорно-бурих лисицях, бастардів і сиводушок не розводять.
В Україні лисиць розводять у господарствах різних форм. Загальна чисельність маточного поголів'я становить до 10 тис. Лисиці належать до крупних хутрових звірів з пишним довговолосим хутром. Самці більші за самок, довжина тіла самця від 66 до 82 см, самок — 58—78 см, хвіст досягає 50 см. Маса тіла самців досягає 5,8—8,5 кг, самок — 4,4—6,5 кг.
Відтворювальна здатність лисиць. У 9 місяців звірі вважаються статево зрілими. В племінних цілях у господарствах використовують лисиць до шести років. Гон починається в кінці січня і залежно від фізіологічних особливостей звірів може закінчуватися в кінці березня. Вагітність у самок триває 52 дні, латентний період відсутній. Щеніння відбувається в кінці березня — квітні. Самки народжують 4—6 щенят, найбільше 12, сліпими, з бідним первинним опушенням, масою до 100 г. До місячного віку маса щенят збільшується у 7—10 разів і досягає 2,7—3,0 кг. Відсаджують молодняк у 45-денно-му віці по дві голови в клітку з урахуванням статі, або по дві самочки, або самочка і самець. При відсадці молодняку зразу ж проводять добір для племінних і товарних цілей, додатковий добір — у серпні. Забій на шкурку починають з другої половини листопада і закінчують у грудні. |
|
