10 грудня 2018р.
про проект | контакти | часті питання | мапа | гостьова книга | English ver.
Аграрний сектор України
 
Рослинництво
Тваринництво та ветеринарія
Каталог тварин
Свинарство
Скотарство
Вівчарство
Птахівництво
Конярство
Кролівництво та хутрове звірівництво
Рибництво
Шовківництво
Бджільництво
Годівля тварин
Корми та кормова база
Норми годівлі
Племінна справа
Племінні господарства
Корисна інформація
Ветеринарія
Хвороби тварин
Діагностика
База ветеринарних препаратів
Технічне забезпечення
Переробка та якість продукції
Економіка
Правове забезпечення та земельні питання
Корисна інформація
Новини
Статистика
Ціни
Аграрна освіта та наука
Дорадництво
Агровебкаталог
Дошка агро-оголошень
Агро-форум
Тваринництво - Птахівництво - гуси - Корисна інформація - Технологічні аспекти вирощування молодняку гусей


Птахівництво
гуси
Технологічні аспекти вирощування молодняку гусей
Молодняк, призначений для комплектування батьківського стада, слід відокремлювати від птиці, завезеної з племінного заводу, на якому проводять селекційну роботу з гусьми. Для комплектування батьківського стада найкраще використовувати молодняк, ви-ведений у квітні-травні, з благополучного у ветеринарному відношенні господарства. На вирощування відбирають добре розвинутих пташенят із характерними для цієї породи ознаками. Придатний для подальшого вирощування молодняк характеризується такими ознаками: рухливий, стійкий на ногах, активно реагує на звук, має чітко визначений рефлекс клювання; живіт м’який, підібраний, пупкове кільце щільно закрите, клоака чиста; очі повністю відкриті, круглі, блискучі; пух повністю підсохлий, рівномірно розподілений по всьому тілу, крила притиснуті до тулуба; голова, дзьоб, суглоби, пальці без дефектів. Жива маса кондиційного молодняку гусей через 12–18 годин після вибірки його із вивідної шафи повинна становити: для легких порід — не менше 87 та 93 г, відповідно до призначення: для промислових чи племінних цілей; для важких порід — 93 та 100 г. Жива маса кондиційних гусенят повинна становити 62–64% маси яєць до закладання на інкубацію.
Якщо є можливість, можна розподілити добовий молодняк за статтю. Гусей, які дорослими матимуть біле оперення (рейнські, італійські, емденські та ін.), можна розділяти за статтю вже у добовому віці: у самців пух на голові й спині набагато світліший, аніж у самок. Вирішальне значення під час визначення статі гусеняти має забарвлення спини. Точність визначення статі у такий спосіб становить 97–100%.
Дещо складніше визначати стать у добових гусенят із сірим оперенням (великі сірі, кубанські, тулузькі, оброшинські). У цих гусей стать визначають, оглядаючи клоаку. Добове гусеня фіксують на долоні, розмістивши його голову між безіменним пальцем та мізинцем, а лапки щільно затискають між середнім і вказівним пальцями. Прямими пальцями другої руки розкривають клоаку: самці мають копулятивний орган завдавжки до 2 мм, який на вигляд нагадує кому, в клоаці у самок видно дві шкірні складки округлої форми.
До прийому добових гусенят приміщення готують завчасно. Пташник ретельно очищають від старої підстилки й посліду; підлогу, вікна, інвентар миють теплою водою із додаванням спеціально призначених для цього дезінфікуючих засобів. Дезінфекцію виробничих об’єктів проводять із застосуванням 2–3% розчину формальдегіду, або каустичної соди, або препарату “Полідез” — 0,1–0,3% — для знищення збудників бактеріальних інфекцій та 0,4–1,0% — для знищення збудників грибкових і вірусних інфекцій. Стіни та стелю треба обов’язково побілити 10–20% розчином негашеного вапна. Для дезінфекції взуття перед входом у приміщення ставлять ящик із килимком чи тирсою, які змочені спеціальним розчином. У пташнику повинно бути тепло, сухо й чисто. У гусенят дуже рідкий послід, тому спочатку підлогу засипають гашеним вапном із розрахунку 0,3–0,5 кг на 1м2 його площі, потім застилають підлогу сухою, чистою, без цвілі підстилкою завтовшки 10–25 см. Для вирощування однієї голови віком до 1–3 тижнів потрібно 1,5 кг підстилки, 4–9 тижнів — 5,0 кг. У разі утримання гусенят підстилка промокає швидше, ніж коли вирощують курчат або індичат, тому її треба міняти частіше.
У перші дні життя гусенят годують із лотків, висота бортиків у яких — 15–20 мм. За вільного доступу до годівниць фронт годівлі для молодняку повинен становити: у віці 1–9 тижнів (у разі годівлі сухими кормами) — не менше 2,5 см, вологими — 5,0 см; 10–27 тижнів, відповідно, — 2,5 та 10,0 см. Кількість годівниць має бути такою, щоб під час споживання корму вся птиця могла вільно розміститися біля них. Відстань між годівницями та напувалками — не менше 2 м.
Напувалки, щоб уникнути вологості в приміщенні, розміщують на гратах, під якими ставлять деко. Фронт напування під час вирощування 1–27-тижневих гусенят повинен бути не менше 2,0 см, а чиста вода потрібна їм постійно.
Для годівлі молодняку можна використовувати будь-які типи годівниць — від звичайного дерев’яного корита або металевих циліндричних годівниць до механічних тубусних із ланцюговим чи трубчастим подаванням корму. У перші дні життя зазвичай використовують вакуумні напувалки ємністю 3 літри, пізніше — лінійні, тобто бетонні або зрізані пластмасові чи металеві труби, встановлені з одного краю приміщення на закритий сіткою канал. Напувалки піднімають мірою підростання птиці й установлюють на рівні спин гусей.
Приміщення перегороджують на кілька однакових секцій. Висота перегородок між секціями повинна сягати 0,6 м. Під час вирощування молодняку важливу роль відіграє щільність його посадки. У тісних приміщеннях утруднений підхід до напувалок та годівниць спричиняє відставання в рості та розвитку птиці; підстилка швидко забруднюється; надмірна вологість повітря негативно впливає на стан здоров’я пташенят. Щільність посадки молодняку гусей міняють із віком птиці. Протягом перших дев’яти тижнів гусенят у пташнику треба розміщувати з розрахунку чотири голови на м2 площі підлоги, після 10–27 тижнів — три голови на м2. Порушення норм щільності посадки молодняку є однією з причин нерівномірного розвитку птиці й спалаху різних захворювань. Переущільнення часто провокує виникнення страху й призводить до канібалізму, що стає причиною підвищеного падежу птиці.
Тому слід дотримуватися таких вимог:
  • вирівнювати гусей за живою масою (слабких відокремлювати й годувати окремо, доки їхня жива маса досягне середньої по групі);
  • зменшувати щільність посадки в разі погіршення мікроклімату, висота перегородок повинна бути для гусенят добового-дев’ятитижневого віку не менше 0,6 м, для старших — не менше 1,2 м;
  • не допускати змішування птиці однієї групи з іншою.
У гусенят протягом перших десяти діб після вилуплення терморегуляція розвинута слабо, тому порушення оптимальних температурних параметрів утримання птиці призводить до зайвих витрат на регулювання теплоутворення й тепловіддачі. Завдяки відносно великій поверхні тіла, гусенята більше віддають тепла, ніж отримують, тому потребують додаткового обігрівання. Під час вирощування молодняку гусей рекомендують підтримувати оптимальну температуру під брудером у таких межах: у віці до одного тижня — 30...28°С, два-три тижні — 28...26, чотири тижні — 24...22, п’ять-дев’ять тижнів — 20...18°С. Вимірюють температуру в пташнику на висоті 10–12 см від підлоги і на відстані 0,8–1,0 м від джерела тепла.
Кращим показником визначення оптимальної температури в приміщенні є поведінка гусенят. Якщо вони бадьорі, активні, добре споживають корм, небагато п’ють води, а для відпочинку гуртуються в невеликі групи, не скупчуються, отже, температура в приміщенні комфортна. За підвищеної температури гусенята відкривають дзьоб, опускають крила, стають в’ялими, лягають на підлогу, споживають багато води, дихання в них прискорене. В разі недостатнього обігрівання гусенята намагаються наблизитись до джерела тепла, скупчуються, пищать, давлять одне одного, внаслідок чого слабкі особини можуть загинути.
Температура навколишнього середовища суттєво впливає й на енергетичну потребу птиці. Якщо температура повітря на 1°С вища за термонейтральну зону (15...27°С), то гусенята споживають корму на 1,5% менше, а за 30...38°С — на 4–5%.
На вирощування гусенят потрібно брати не пізніше ніж через 24 години з моменту їх вилуплення. Якщо птицю через будь-які обставини прийняли пізніше за цей термін, то початкову температуру в пташнику підвищують проти звичайної на 2...4°С, інакше, внаслідок охолодження, може зрости падіж гусенят протягом перших тижнів вирощування.
Доставивши гусенят у цех вирощування, їх випускають із ящиків у підготовлене приміщення, ближче до напувалок та годівниць. Напувалки й годівниці треба заповнити водою та кормом завчасно. У перші дні життя гусенята часто перевертаються на спину, а само-стійно встати не можуть. Якщо за ними не стежити, вони можуть загинути.
Профілактична перерва у пташниках повинна бути за утримання гусенят із добового до 28-денного віку — два тижні після кожного циклу, за утримання молодняку понад дев’ять тижнів — чотири тижні.
З практичного досвіду відомо: якщо збереженість гусенят у перший період вирощування (до 10–15 діб життя) висока, то в подальшому за достатньої годівлі та забезпечення просторими пасовищами птицю вдається зберегти повністю. Тому в перші дні вирощування за гусенятами наглядають особливо уважно, не допускаючи в приміщенні різких коли-вань температури повітря. У пташниках з обігрівом гусенят утримують 15–30 діб залежно від пори року та погоди. Що коротший строк вирощування птиці в опалюваних приміщеннях, то більше партій гусенят можна виростити.
Вентиляція впливає на температуру й відносну вологість повітря в пташниках. Якщо вентиляції немає, вологість повітря та концентрація вуглекислоти у приміщеннях значно підвищуються. Це шкодить здоров’ю молодняку птиці. Зазвичай буває достатньо й вентиляційних шахт у стелі пташника та осьових вентиляторів, тільки слід уникати протягів. Вентилювати приміщення потрібно з перших діб вирощування гусей, аби повітря було чистим та свіжим: концентрація аміаку повинна бути не вище 15 мг/м3 повітря, вуглекислоти — 0,25%, максимально допустима концентрація пилу в пташнику в разі утримання моло-дняку на підлозі — не більше 5 мг/м3.
Вологість повітря впливає безпосередньо на регулювання температури тіла птиці. В організмі птиці, особливо молодняку, постійно утворюється тепло, надлишок якого виділяється в зовнішнє середовище. Слід зазначити, що сухе повітря сприятливіше як за високих, так і за низьких температур. Оптимальна вологість повітря в приміщенні з молодняком гусей повинна перебувати в межах 65–75%, але в перші дні вологість має бути вищою, ніж у подальші. Згодом вологість на такому рівні підтримувати важко, тому для видалення надмірної вологи треба підсилити вентиляцію приміщень і в міру забруднення підстилки частіше підсипати нову.
Світловий режим є одним із основних чинників у технологічному процесі вирощування гусей. За природного освітлення для забезпечення достатнього світла в приміщеннях пропорція між вікнами й площею підлоги повинна становити 1:10–1:20. У разі хмарної погоди або в дощові дні використовують додаткове електричне освітлення.
У довгий світловий день гусенята більше споживають корму, не скупчуються біля годівниць та напувалок, швидше ростуть. У перший тиждень вирощування молодняку бажано підтримувати цілодобове освітлення. На ніч можна залишати гусенятам слабке освітлення (“нічне світло”), тоді вони спокійно відпочивають, а зголоднілі можуть споживати корм та воду. З дво-, тритижневого віку тривалість світлового дня поступово зменшують до 16 годин, а в чотири-, дев’ятитижневому віці світловий день триває 15 годин. У період 10–30 тижнів світловий день поступово скорочують із 14 до 9 годин. Високу продуктивність гусок можна одержати, якщо їх вирощувати за природного освітлення, що дає змогу широко практикувати табірне утримання ремонтного молодняку в літній період.
За сезонного виробництва м’яса ремонтний молодняк гусей із дев’яти- до 30-тижневого віку вирощують за природного освітлення. В разі цілорічного виробництва м’яса для ремонтного молодняку застосовують диференційований режим освітлення: з дев’яти- до 17-тижневого віку тривалість світлового дня — 10 годин, із 17 до 30 тижнів — 7 годин. Освітленість на рівні годівниць і напувалок повинна становити 25–30 лк. У 30-тижневому віці птицю переводять на світловий режим для дорослих гусей продуктивного періоду.
Під впливом світла в птиці збільшується кількість еритроцитів у крові, обмін речовин відбувається інтенсивніше, ніж у темряві. В разі порушення світлового режиму, в суворо визначених межах якого живе будь-який організм, більшість його функцій може бути пригніченою.
Додаткове електричне освітлення має велике значення для птиці, особливо за осінньо-зимового вирощуваня молодняку гусей. Що більша відстань від джерела освітлення до об’єкта, то менша потужність променевого потоку. Тому для його збільшення застосовують спеціальні абажури, які відбивають і спрямовують світло. Помічено, що синьо-фіолетове випромінювання активніше за червоно-помаранчеве та жовто-зелене. Тому найкращий ефект для росту та розвитку молодняку гусей в осінньо-зимовий і ранньовесняний періоди, очевидно, буде досягнуто за комбінованого освітлення люмінесцентними та звичайними лампами.
Освітлення має бути рівномірним — це залежить від потужності ламп, відстані між ними, висоти їх підвішення. Штучне освітлення потрібно вмикати та вимикати регулярно, тобто щодня в одні й ті самі години.
У теплу сонячну погоду гусенят уже на третій день їхнього життя слід випускати на 1–2 години на вигін (солярії), який межує з пташником, або на засіяний травою огороджений майданчик. Із пташника в солярії гусенята проходять через лази, які облаштовують із розрахунку один на 125 голів. Розмір лазу: ширина — 0,4 м, висота — 0,4, висота поріжка — 0,05 м. Лази треба обладнувати пандусами в напрямі солярію, а в разі утримання птиці на глибокій підстилці — всередину пташника.
Якщо біля приміщення немає солярію з дерев’яною підлогою, тоді потрібно зробити невеликий вигульний майданчик. Для цього з фасадного боку приміщення по всій його довжині утрамбовують землю й засипають її піском. На вигоні доцільно зробити тіньові намети зі щитів. До вигонів молодняк привчають поступово. З п’ятого дня життя гусенят можна вигулювати спочатку три-чотири години, а в старшому віці — весь день. З настанням стійкої теплої погоди (нічна плюсова температура не нижча за 15°С) гусенят у тритижневому віці переводять у табори, де роблять односхилі легкі намети. Доцільним вважається користування напувалками з проточною водою або (ще краще) водоймищем. Перебування гусей на воді сприяє кращому відростанню пера й зменшенню випадків канібалізму. В спеку годівниці й напувалки бажано розміщувати в затінку. Площу під наметами розділяють на секції перегородками заввишки 40–50 см. У кожній секції утримують близько 250 гусенят. Як підстилку використовують тирсу або пісок. У нічний час територію загону рекомендують освітлювати. Під час перебування гусей на вигулі приміщення ретельно провітрюють, відчиняючи всі двері, вентиляційні шахти, лази.
Якщо молодняк вирощують на трав’яних майданчиках, під літній табір відводять ділянку з невеликим нахилом для стікання дощової води й засівають її багаторічними травами. Ділянку огороджують металевою сіткою, встановлюють легкі переносні намети розміром 2,5х3,5 м (з розрахунку на 50 голів). На одну особину відводять 2 м2 площі загону. Після поїдання трави на одній ділянці птицю переводять на іншу, а повертають на попередню після відростання трави, приблизно через місяць. На ділянці утримують гусенят тільки однієї партії, для інших відводять ділянки зі свіжим трав’яним покривом. Загінна система вирощування гусей дає змогу ефективніше використовувати пасовища.



Залежно від умов господарства, для вирощування племінного молодняку використовують різні технологічні схеми. Найбільш прийнятна технологія вирощування ремонтного молодняку гусей така:
  •  від добового до чотиритижневого віку — в пташнику на глибокій підстилці або на сітчастій підлозі, з періодичним користуванням вигульним майданчиком;
  • від п’яти- до 26-тижневого віку — в літньому таборі під навісами, бажано біля проточного водоймища;
  • до 34-тижневого віку гусенят утримують у пташниках для ремонтного молодняку, а потім переводять у приміщення для дорослої птиці.
З 21- до 60-денного віку гусей можна вирощувати в приміщеннях на сітчастій підлозі з антикорозійним покриттям. Складається вона з окремих знімних поликів розміром приблизно 810х450мм, які розміщують на каркас із кутника. Кутник (гарячої прокатки) монтують на металеві стійки, які розміщують одну від одної на відстані 1,5–2,0 м. Сітчасті полики з розміром чарунки 20х20 мм виготовляють із металевих прутів діаметром 5–3 мм. Підлога в пташнику повинна бути бетонною, з нахилом 12° у напрямі центрального проходу для стікання води.
Гусятник розгороджують на секції знімними сітчастими перегородками заввишки 75–100 см. У кожній секції розміщують близько 125 осіб за щільності посадки 3,0 голови на 1 м2 площі підлоги. Послід із-під сітчастої підлоги можна видаляти за допомогою гідро-змивання або з використанням скребкового транспортера.

Створення оптимальних умов вирощування для ремонтного молодняку як за утримання його в пташнику, так і в разі перебування в літніх таборах на пасовищі сприятиме кращій збереженості та швидшій адаптації птиці до стресових ситуацій, що забезпечить у майбутньому добрий розвиток та високу продуктивність гусей.

В. Хвостик,
канд. с.-г. наук,
Інститут птахівництва УААН


Корисна інформація | дивіться також:
Свіжі обговорення на агро-форумі: Трансгенные козы Аквариум Что лучше посеять на земле, которая долгое время не обрабатывалась Клубника в горшках яд или нет Ремкомплект на гидроцилиндры,турбокомпрессоры, насосы НШ
©agroua.net 2002-2015. Усі права захищені.
Без посилання на сайт "Аграрний сектор України" (agroua.net) перепублікація матеріалів заборонена.